Мирон МАРКЕВИЧ: «Хуанде Рамос ни в чем не виноват»

- Маю на увазі модель гри: з донеччанами ви діяли, як то кажуть, «першим номером», із киянами - на контратаках. У першому випадку - результат негативний, а в другому…

- Зрозуміло. Розкладу свою відповідь на кілька частин… По-перше, вдома ми практично завж¬ди ігноруємо практику контратак - ну, такий у нас принцип. По-друге, донеччани на сьогодні - на голову сильніші за киян, тому зіставляти відповідні поєдинки… дивно, одним словом (якщо вони «Ювентус» через центр поля не пускали, то як їм можна протистояти?). По-третє, то не «Шахтар» нас переграв, а ми самі собі привезли два голи - на старті зустрічі, а загалом вона була цілком рівна. По-четверте, після гри з «гірниками» в нас у команді була серйозна розмова, окремі хлопці подумали про себе і своє місце у футболі, тож ми очевидно додали в обороні.

- Десь після того, як рахунок у Києві став 2:0, ваша команда ніби зупинилася, стала діяти обережніше, не так «нахабно» йти уперед. То була ваша настанова чи «ініціатива» гравців?

- А хіба я міг дати таку вказівку? Де я сидів на стадіоні?

- Ой… Даруйте, пригадав вашу «дислокацію» у ВІП-ложі…

- Так, футболісти самі інтуїтивно вирішили зіграти «на утримання». Хоча, знаєте, я взагалі не сумнівався, що виграємо - якраз тоді, коли на табло горів результат - 2:0: ми настільки добре діяли в обороні, настільки злагоджено й чітко, що в мене на душі було спокійно. Ось результат вищезгаданої «виховної бесіди» з підопічними за підсумком зустрічі з донеччанами.

- У цей же проміжок часу у вашої команди на поле вийшов В'ячеслав Шарпар, про якого ви нещодавно відгукнулися, скажімо так, не надто тепло… Оцініть його дії.

- Ну, добре відіграв, старався. Після його виходу й заміни нашого ювіляра Олега Шелаєва конфігурація дій моєї команди не змінилася - це свідчить про те, що футболіст добре увійшов у гру.

- На завершення - про конфуз у Луганську: «Металіст» має ще більше проблем із наявністю українців, аніж «Дніпро». Не боїтеся повторити долю Хуанде Рамоса?

- Я б одразу хотів наголосити на тому, що іспанець ні в чому не винен: у мене самого кілька разів виникала така ситуація, коли я хотів посилити гру, проте мої помічники вчасно зупиняли мене, нагадуючи, що, зробивши таку-то заміну, матимемо клопоти. Веду до того, що коли тренер - увесь у грі (а ще й тоді, коли «світить» поразка…), він не може вслідкувати за всім. Тут, радше, треба спитати в його помічників: у нього їх, здається, п'ятеро, чому вони не підказали? Куди вони дивилися?.. Ситуація, безумовно, неприємна, однак вона може стати доброю наукою для нас усіх.

Володимир Баняс, газета Український футбол