Євген ЗУКІН: Досвід роботи з Мінспорту після приходу Гутцайта – негативний

З початком повномасштабної війни росії проти України український теніс пережив низку потрясінь. Це і знищений центр в Ірпені, і пауза у кар'єрі Еліни Світоліної, і рішення Сергія Стаховського та Олександра Долгополова вирушити на війну, захищати свою країну. Про це Sport.ua поговорив із віце-президентом Федерації тенісу України Євгеном Зукіним.

Якщо можемо заробити від участі у турнірах, нам легше залишатися на плаву

– Як сьогодні функціонує Федерація тенісу України в умовах воєнного часу і наскільки ваші можливості сьогодні стали скромнішими?
– Наші можливості стали значно скромнішими. Нема державного фінансування – це факт. Добре це чи погано, кожен має вирішувати собі сам. Я вирішую для себе, що це добре. Тому що спорт вищих досягнень має навчитися якось самостійно виживати в цих умовах, що ми й намагаємося робити. Наше завдання – виживати, зберігати організацію, максимально зберігати тих гравців, які вже в нас є, допомагати кращим із них, щоб вони продовжували виступати під українським прапором і мали змогу досягти тих цілей, які вони самі ставлять у тенісі.

– Виходить, зараз Федерація живе лише за рахунок спонсорів?
– Так. Є так звана гуманітарна допомога: ITF заснував фонд, 100 тисяч доларів. І цей фонд ми благополучно витратили. Тепер ходимо просимо, щоби хтось зміг нам чимось допомогти. І президент Федерації продовжує фінансувати її навіть у цей час. Звичайно, якщо ми десь можемо заробити на участі в Кубку Девіса або Біллі Джин Кінг, для нас це дуже важливо просто для того, щоб залишатися на плаву.

– Торік через військову агресію росії дуже багато дітей виїхало з України до різних шкіл, академій у різних країнах. Чи є у вас якісь цифри, скільки саме дітей, які займаються тенісом, залишили Україну, і який відсоток із них може повернутися назад після війни?
– Остаточна цифра невідома. Ми через Федерацію близько 200 осіб у найгарячіший період березня влаштовували будь-де: у Європі, Канаді, США. Після цього просто фізично неможливо стежити за переміщенням. Просто всі переміщаються, а статистика заради статистики – зайва трата часу. Ми знаємо, що всі основні тенісисти виїхали, адже неможливо продовжувати займатись тенісом постійно, не беручи участі у міжнародних змаганнях. Кожен виїзд із країни під бомбардуваннями, але це не працююча схема для тих, хто серйозно займається тенісом. Тому ми з повним розумінням до цього ставимося.

Скільки людей повернуться – залежатиме від умов. Ніхто не знає, коли війна закінчиться, як вона закінчиться, і ми всі дуже сподіваємось і віримо, що вона закінчиться, і Україна стане ще привабливішою, ніж до неї.

– Які європейські країни найактивніше приймали гравців?
– Якщо дивитися не з позиції Федерації, то на людському рівні зрозуміло, що Польща, Румунія та Німеччина. Через Федерацію у нас були програми зі Швейцарією, Францією, кількома клубами в Іспанії, Італії та ізраїльською Федерацією тенісу, Словенією, Люксембургом. Боюся когось упустити, дуже багато хто відгукнувся і нехай не відразу, але розібрався в тому, яка насправді ситуація.

Пропонував Долгополову бути капітаном на матчі Кубка Девіса проти Барбадоса

– Усі бачили фотографії тенісного центру ФТУ в Ірпені, який постраждав через воєнне вторгнення рашистів. Скільки ще об'єктів тенісної інфраструктури постраждали через війну в Україні?
– Постраждали «Кампа» у Бучі (але вона працює) та Пуща-Водиця. Причому Пуща-Водиця постраждала сильно, і власниками прийнято рішення не відкриватися до закінчення війни.

– Мається на увазі МТА, так?
– Це МТА, так. Цілком знищений центр ФТУ в Ірпені, який не просто постраждав, а знищений взагалі. Це щодо неокупованих територій. Адже в Маріуполі теж було кілька тенісних клубів. Їхня доля очевидна.

View this post on Instagram

A post shared by Тенісний центр ФТУ (@tennis_center_utf)

– Відновлення тенісного центру в Ірпені планується? Чи буде будівництво нового, але в іншому місці?
– Тенісний центр був у нас в оренді, він був частиною великого готельного комплексу. Це приватна власність, готель повністю зруйнований. І все залежатиме від того, чи власники будуть відновлювати готель. Якщо готель не відновлюватимуть, то це все втрачає сенс.

– Наші легендарні тенісисти, Сергій Стаховський та Олександр Долгополов, пішли воювати. Чи маєте ви з ними якусь комунікацію, можливо, від них є запит на якусь допомогу чи навпаки, від вас є ініціатива?
– Ми були до певної миті на зв'язку зі Стаховським. А з Долгополовим ми взагалі зустріли війну в одному готелі в Туреччині. Так вийшло, він приїхав напередодні, ми зустрілися на сніданку 24 лютого, обмінялися думками. І він ухвалив рішення, за яке його не можна не шанувати, вирішив повернутися до України. І мені пропонував, брав уроки стрільби в інструктора. Але я досить зайнятий тенісом і продовжую ним займатися. Я йому навіть пропонував бути капітаном на цьому матчі проти Барбадоса там, у Туреччині.

Але він ухвалив таке рішення. Потренувався з інструктором та поїхав до України. Величезний йому респект за таке рішення.

View this post on Instagram

A post shared by Sergiy Stakhovsky/Стаховський (@stako_s)

– Еліна Світоліна зараз проводить велику амбасадорську роботу. Її діяльність привертає багато уваги з боку різних міжнародних організацій до війни в Україні. Чи стимулює її активність якусь підтримку від міжнародних партнерів для ФТУ? Чи маєте ви з нею якусь взаємодію сьогодні?

– Еліна Світоліна займається своїм фондом, державним фондом United 24, у нас зараз немає взаємодії, хоча вона була раніше. Щодо інших гравців, то Сергій Бубка-молодший зробив дуже велику справу: домовився з різними компаніями - виробниками одягу та екіпірування, і вони надавали гуманітарну допомогу на першому етапі, навесні. Ми її розподілили, але на той момент це було емоційно важливо: усі допомагають, чим можуть.

Як не крути, а рівень підтримки зараз знижується. Наша війна йде з перших шпальтів на Заході і стає все складнішою та складнішою. Треба реально дивитися на речі: буде лише складніше найближчим часом.

Світоліна робить величезну справу для країни, збирає гроші для тих, кому вони потрібні найбільше. Незважаючи на те, що я займаюся тенісною Федерацією, я вважаю, що перший пріоритет – це армія, біженці та діти, які залишилися без дому. Ми зі своїми проблемами виглядаємо смішно. Але у нас є така ділянка фронту, і ми її закриваємо.

Лопатецька потенційно була гравцем топ-10

– До війни я часто чув від батьків тенісистів, що теніс – дуже дороге задоволення та фінансувати гравця у 12 років уже проблематично. Чи можна у перспективі спростити цю проблему? Можливо, є механізм, який міг би пом'якшити фінансове навантаження для батьків?
– Механізми, безперечно, є. Але потрібне фінансування. Жодного велосипеду винаходити не потрібно. Теніс – дорогий вид спорту. Він дорогий практично у будь-якій країні, за дуже рідкісним винятком. Збірні команди за всіма віками, які фінансуються, з найкращими тренерами, які перебувають на зарплаті у Федерації, які відбирають справді тих, хто має хоч якусь перспективу, потребують фінансування. Ми колись вважали, що на всю цю систему нам потрібно близько 5 мільйонів доларів на рік. Їх треба десь узяти. Сумарно це команди до 12, до 14, до 16, до 18 та молоді, до 21 року. І в кожній команді по 4 особи. 5 команд, по 4 гравці та на дві статі. 40 людей хоч би гравців. І якщо цих команд 10, ви розумієте, що в кожну потрібен тренер, тренер з фізпідготовки та якийсь медичний супровід. Ось це все витрати. Плюс, поїздки, корти, м'ячі, інвентар...

Усі, хто займається тенісом, знають, що для нормальної життєдіяльності гравця потрібно 30 тисяч доларів на рік. Зрозуміло, що з цієї суми деякі речі можна скоротити: тут тобі Федерація дасть безкоштовно м'ячі, тобі дадуть контракт на струни, ракетки, одяг. З цієї суми можна заощаджувати, але загалом, якщо монетизувати, то воно виходить до 12 років: 30 тисяч на рік, до 14 – 50 000, до 16 – 60 000… Це якщо мати повну структуру. Таку математику важко обдурити.

– Але історія нашого тенісу знає приклади, коли деякі дівчата доходили до певного віку та кидали грати у теніс. Найперше: Даша Лопатецька, Люба Костенко, Марина Чернишова… Чому це відбувається, коли найскладніші етапи становлення кар'єри вже позаду?
– Занадто багато чинників. Кожен випадок – індивідуальний. По-перше, нічого не можна узагальнювати. Це індивідуальний вид спорту, де все залежить лише від тебе. Як ти готовий працювати, що ти готовий зробити, щоб стати кращим, ніж інші. Одного таланту та юніорських перемог не вистачає, щоб стати успішним професіоналом. У кожної з тих, кого ви перерахували, у якийсь момент виявився якийсь недолік, який не дозволив їм перейти з юніорів до професіоналів. Але, звісно, Лопатецька – це просто шок, потенційно це був гравець топ-10. Знову ж таки, треба знати деталі: сім'ю, здоров'я, неправильне лікування, потім – неправильну компанію. Все складається з дрібниць.

btu.org.ua. Дарина Лопатецька

Мені подобається в інтернеті один вислів: «Виграти у тенісі – це не щось звичайне. Як і у будь-якому виді спорту. Бере участь купа народу, а хтось перемагає один. І цей один має бути дуже особливим».

Це ж змагання особистості, его, фізичних можливостей, всього, чого можна знайти у людській особистості. І якщо у когось є якесь слабке місце, а якщо, не дай Боже – два, то шансів мало.

– Періодично у медійному просторі виникають такі історії, що хтось із гравців відмовляється виступати за збірну України. Не хочу пірнати в ту історію з колективним листом, у якому вас звинувачували в узурпації влади та неналежній поведінці, але в чому проблема? Чому це відбувається?
– Знову ж таки: якщо десь у когось збіглися одномоментні інтереси та 80% підписантів не зрозуміли, що вони підписують, то виникають такі історії. Потрібно розглядати все індивідуально. Гравець А не грає, бо не любить команду, не переносить її та не розуміє, як вона має працювати. Гравець Б не грає, тому що недостатньо грошей, як він вважає, йому дають. Гравець В хоче грати, але за умови, щоб не було гравця Г або обов'язково був гравець Д. Кожен випадок абсолютно індивідуальний. Тож скласти цю команду непросто. Найчастіше питання у гонорарах.

Скажу чесно: ми вперше не заплатили гравцям ні за матч проти Барбадоса у Кубку Девіса, ні за матч проти Америки у Біллі Джин Кінг. Але так ми спочатку домовлялися із гравцями. Особисто я жодного свого слова у цих домовленостях не порушив. Це було узгоджено з ними. А за всі інші матчі вже платили з тих грошей, які ми можемо наколупати.

– Минулий сезон жіноча збірна завершила на 20-му місці в рейтингу. Наскільки це хороший результат з урахуванням тих реалій, у яких ми опинилися?
– З урахуванням реалій – це взагалі неймовірний результат. Коли ми у квітні сказали, що ми братимемо участь, американці та ITF дивилися на нас круглими очима. Ми пообіцяли привезти команду. Окрім іншого, хочу зазначити, що ми говорили про збори, гроші, тож на матчі Україна – США зібрали 1 мільйон доларів. Так, їх відправили до різних організацій на зразок Червоного Хреста, але якась частина цих грошей все одно дійшла до адресата.

На US Open, зараз на Australian Open, Tennis Plays for peace збирають великі гроші та відправляють їх адресно. Я вважаю, що вони неефективно ними розпоряджаються, але це інше питання. Зрозуміло, що український теніс не отримує нічого, окрім траншів від ITF та платежів солідарності від інших федерацій. Але поки що окрім скандинавів на наше прохання про допомогу ніхто не відгукнувся.

Повертаючись до 20 місця: це фантастичний результат. Зрозуміло, що з ідеальним складом та гарним жеребкуванням, ми повинні грати у фіналі у листопаді. Але бачите, який жереб випав двічі поспіль? Америка та Чехія. Що може бути гіршим? Потрібно ж відверто дивитися. Якщо ми проти Америки, що вдома, що на виїзді – андердоги, те саме і про Чехію. Звичайно, хочеться стрибати вище за голову, але є й об'єктивна реальність.

– За останні роки дві українські професійні тенісистки потрапляли у допінгові скандали: Даяна Ястремська та Катерина Козлова. Відштовхуючись від досвіду їхніх справ: як спортсменам не потрапити до такої неприємної історії? За чим стежити, що контролювати?
– Катерина Козлова відбула дискваліфікацію. Ми не знаємо, як речовина потрапила до її організму, там була якась історія з лікарем. Із Даяною все просто – доведено, що вона не приймала допінг. Він потрапив до неї в організм не безпосередньо. Вона виграла цю справу і всі звинувачення проти неї знято.

Як не потрапляти? Це частина професіоналізму. Ти можеш стежити за цим і сам, тільки треба читати всі етикетки, на всіх вітамінах та препаратах, і добре знати антидопінговий кодекс. Або консультуватися зі спеціалістом, але це постійний процес. Якщо з простого: пити тільки зі своїх закритих для сторонніх пляшок, нічого на столі не залишати. Але це частина звичайного спортсменського протоколу, щоби ніхто нічого зайвого не сипнув. У тенісі це все ще м'яко і ніжно, в інших видах спорту дуже по-іншому.

На 2022-й рік у Києві були заявлені турніри ATP та WTA категорії 125

– Торік я спілкувався із президентами Федерацій хокею та легкої атлетики. Вони були незадоволені співпрацею з Міністерством молоді та спорту України. Яким був і є ваш досвід роботи із цим відомством?
– Здебільшого негативний, після приходу туди Гутцайта.

– Чому?
– Я 9 років у Федерації тенісу працюю. Я бачив 5 міністрів чи 6. Але такого не було ніколи. Такої неповаги до людей, які цим займаються. Централізація, де «я начальник, ти дурень», це все стало схоже на якісь партзбори. Я так розумію, це всіх задовольняє, адже 85% підтримали кандидатуру Гутцайта на виборах президента НОК. Це говорить про те, що нам треба жити у тих реаліях, у яких ми живемо. Люди мають змінюватися.

Основна проблема нашого спорту полягає у тому, що у нас взагалі відсутні горизонтальні структури. Все вертикально, скрізь обов'язково потрібен начальник, лідер. Громадськість пасивна, ніхто не готовий брати на себе відповідальність. Або посада, або я в цьому не беру участі. Але якщо ми не братимемо участі, то хто має це робити? Хто найжорсткіший, авторитарніший і на видноті, той усіх перемагає.

Я щосили хотів би, щоб було по-іншому. Мені імпонували підходи, які були на початку нової влади, у 2019 році. Об'єднання міністерства спорту та культури, створення національного агентства зі спорту. Для мене взагалі незрозуміло. Ось багато хто говорить, що федерації погані. Ну, що означає погані? Ну, прийдіть, розберіться, станьте членами. Прийдіть на конференцію, поговоріть. Представте своє бачення. Давайте об'єднуватися і працювати разом. Але ні, перемагає принцип «Я начальник, ти дурень».

Так ось, призначили головою спортивної агенції людину з карате Сергія Левчука. Він дуже розумна, прогресивна людина з європейськими поглядами. Попрацював два дні. Потім прибрали всіх, у тому числі й Бородянського, повернули Міністерство молоді та спорту та поставили поточного міністра.

У нас НОК не виконує функції профспілки федерацій олімпійських видів спорту. Як я бачу – у цьому його основна роль. У нас виходить так, що не ми стейкхолдери, а знову все зверху донизу. Поки це буде вертикальна радянська система, жодних змін не буде. Проблема всіх реформаторів, які вважають, що вони спорт зараз поміняють, полягає в тому, що вони хочуть швидко домовитися з владою, зайняти якісь позиції і знову зверху донизу все змінювати. Не розуміючи, що спочатку треба підготувати низ.

– За яких обставин Україна могла б провести турніри ATP чи WTA хоча б у категорії 250?
– У нас був заявлений на 2022 рік турнір WTA125. У Києві, у «Теніс парку», після успішного проведення ATP челенджера. Ми домовилися на 2022 рік і на ще один челенджер Kyiv Open. Теніс, як будь-яка сфера життя, залежить від економіки. Якщо з економікою все буде добре, то теніс розвиватиметься. Турніри проходитимуть різного рівня. Чим вищий буде добробут, чим більше місто зможе витратити на турнір, чим більше спонсор зможе інвестувати в нього чи державу, тим вищі шанси. Немає взагалі нічого неможливого. Але спорт у цьому списку в самому низу. Поки не буде відповідної економіки, не буде й великих змагань.

Данило ВЕРЕЇТІН