Дивом стоять: як майбутнє Серії А залежить від її стадіонів

Журналісти завжди раді поговорити про те, що чекає на Серію А в майбутньому, і хто винен. То вона повернулася, то начебто знову відкотилася назад. Фінанси, рейтинги, зірки — шукати причину занепаду привабливості можна довго, але чомусь багато хто так і не звертає уваги на фундаментальну різницю між Італією та багатьма іншими футбольними країнами — стадіони.

Подивіться на нинішні стадіони Серії А, і виникне відчуття, що вони були побудовані ще за часів Колізею. Вони більше нагадують реліквії часів, коли ліга вважалася найсильнішою у світі, а не сучасними аренами для сучасних реалій. Сумарно вік 18 стадіонів першого дивізіону становить 1177 років.

Євро-2020, на якому Італія перемогла, допомогло на якийсь час прикрити цю проблему, але незабаром про неї знову заговорили. Як вдавати, що повернув колишню славу, коли з країни один за одним йдуть провідні футболісти ліги?

Звісно, ​​завжди знайдуться винні. Аудиторська компанія PricewaterhouseCoopers (PwC) підрахувала, що професійний футбол Італії не дорахувався 1,1 млрд євро за останні два роки. Пандемія? Безперечно. Але не тільки. Як зауважив один експерт, дуже довго клуби в Італії поводилися так, ніби на чолі завжди стояла 15-річна дівчинка із кредитною карткою.

Коли Массімо Моратті продав «Інтер» у 2013 році, він провів схожі паралелі: «ти готовий на все заради посмішки доньки, але рано чи пізно їй потрібно вирушати до коледжу. Інакше вона не навчиться самостійності».

В Італії давно звикли до того, що власником клубу виступає патріарх, який вирішує абсолютно все. Берлусконі, Моратті та інші власним коштом утримують клуби, далеко не завжди отримуючи ці гроші назад. Обидва, наприклад, вклали понад два мільярди євро на покупку футболістів «Інтера» та «Мілана», і варто було реаліям гри змінитись, як вони одразу вирішили піти у відставку.

У 2017 році Берлусконі заявив: «Я покидаю свою посаду власника та президента «Мілана» через 30 років. Я роблю це з жалем, але я не можу ігнорувати той факт, що сім'я не має коштів на утримання клубу в сучасних реаліях».

Якими б вони не були багатими, італійські підприємці не можуть дати бій катарським або абу-дабійським багатіям, що прибули з країни, де гроші прямо-таки виходять із землі, як з рогу достатку.

Борг ліги виріс із 2,4 млрд євро до 5,5 млрд євро за 12 років ще до COVID-19, при цьому професійна гра в Італії втратила близько 4,1 млрд євро за той же період, за даними PwC.

Коли «Мілан» виграв останній зі своїх семи титулів Ліги чемпіонів у 2007 році, Прем'єр-ліга вже випереджала Серію А фінансово, заробивши 2,4 млрд євро доходу порівняно з 1,4 млрд євро італійців (стільки ж заробила іспанська Ла Ліга).

Трохи більше десяти років через розрив став ще помітнішим — від 5,8 млрд євро до 2,5 млрд євро.

Причин такого занепаду багато, але почати варто з небажання думати про глобальний бренд. Поки АПЛ завойовувала весь світ, Серія А продовжувала жити у своєму маленькому світі.

Якщо ми подивимося на продаж телевізійних прав Серії А за кордоном, то зараз він приносить 210 мільйонів євро (не рахуючи потенційного партнера на Близькому Сході та в Африці) порівняно з 1,3 млрд євро Ла Ліги, і 1,7 млрд євро АПЛ. Остання цифра зросте ще більше у світлі нової шестирічної угоди з NBC Sports у США на суму 2,4 млрд євро.

Пояснюючи рішення, яке стоїть за нещодавнім придбанням «Дженоа» компанією 777 Partners, керуючий директор Хуан Арсіньєгас заявив: «Серія А — це ліга, яка деякий час була в занепаді, що сумно, адже в період мого дитинства всі дивилися тільки на неї. Ось де були всі зірки. Я думаю, що відбулася деяка дезорганізація, відсутність координації на рівні команди, на рівні ліги. Я не думаю, що ми повернемо минуле. Я думаю, що це потребує професіоналізації ліги, яка поступово відбувається за рахунок зовнішніх інвесторів, які приходять і отримують команди — людей досвідчених, професійних, етичних і які бажають бачити віддачу від інвестицій».

Це одна ахіллесова п'ята. Друга – це інфраструктура.

У середньому квиток на матч Прем'єр-ліги приблизно на 60 відсотків дорожчий, ніж у Серії А. 40 мільйонів з них продали в Італії за рік до того, як COVID-19 охопив світ, і навіть тоді стадіони не працювали на повну потужність. Але як може Серія А просити більше, коли її стадіони в середньому відзначили 74-річчя, а 70 відсотків із них контролюються місцевою радою?

Більше половини з них спочатку були побудовані до Другої світової війни, коли проведення чемпіонату світу з футболу 1934 року і пропаганда здоров’я та здорової нації лягли в основу фашистської держави Беніто Муссоліні. Наступні реновації та розширення були здебільшого викликані якимись подіями, а не були результатом бізнес-ініціатив. Невипадково Олімпійські ігри 1960 року в Римі дали свою назву Олімпійському стадіону, а зимові Олімпійські ігри 2006 року в Турині перетворили стару «Комунале» на «Гранде-Торіно».

Озираючись назад, можна сказати, що чемпіонат світу 1990 був величезною втраченою можливістю. Спеціально для турніру було збудовано два нові майданчики — «Делле Альпі» у Турині та «Сан-Нікола» в Барі, а ще 10 по всій Італії було оновлено.

Пройшовши сьогодні повз «Маркантоніо Бентегоді» у Вероні, ви все ще можете побачити зображення Чао, талісмана чемпіонату світу, надруковане на його бетонному фасаді.

Getty Images/Global Images Ukraine. Стадион Маркантонио Бентегоди

«Стадіо делле Альпі» втричі перевищив бюджет, і власник «Ювентуса» Джанні Аньєллі багато скаржився на зовнішній вигляд стадіону, що, можливо, не повинно дивувати, враховуючи, що архітектор пізніше зізнався, що ніколи в житті не дивився футбол. Трибуни були далеко від місця подій, а дренажна система була настільки погано спроектована, що фактично затоплювала поле.

Менш ніж через 20 років після відкриття стадіон був знесений.

Стадіон «Сан-Нікола», який місцеві називають «собором у піску», був спроектований Ренцо Піано на замовлення президента Федерації футболу Італії Антоніо Матаррезе, чий брат Вінченцо ніби випадково виявився президентом «Барі».

Довгий час червоні балки, встановлені на даху «Сан-Сіро», де грають «Інтер» та «Мілан», не пропускали сонячне світло на поле та призводили до погіршення стану ділянок дерну, тоді як третій ярус, доданий до «Сан-Паоло» у Неаполі, часто закривався через підземні поштовхи, виявлені в районі з кількома вулканами, включаючи Везувій.

Багато стадіонів Італії можуть похвалитися доріжками для бігу — малопопулярним елементом серед футбольних уболівальників. Але свого часу головою Міжнародної асоціації легкоатлетичних федерацій (ІААФ) був італієць Прімо Неббіоло, який заявив, що раз стадіони будуються за держбюджет, то й не повинні обмежуватись одним видом спорту.

Інші об'єкти інфраструктури — наприклад, ті, які мали полегшити потрапляння на стадіон — теж у жалюгідному стані.

Залізнична станція на Віа деї Монті делла Фарнезіна за Олімпійським стадіоном була відкрита лише чотири дні. Три мости, що ведуть до «Сан-Паоло», довелося знести 10 років тому. Коли Рокко Комміссо очолив «Фіорентину» у 2019 році, лампочки у прожекторах «Артеміо Франкі» потребували заміни, але вони були такими старими, що їх більше ніхто не виробляв.

Але у Серії А залишається потенціал, на що натякає інтерес інвесторів.

Ключем до реалізації цього потенціалу є вирішення кризи стадіонів та відновлення інфраструктури.

Використовуючи дані Deloitt за 2017-18 роки, можна зробити висновок, що Серія А зібрала лише 177 мільйонів євро виручки в день матчу. Прем'єр-ліга, навпаки, заробила 603 мільйони євро. Якщо ми подивимося на середній дохід за одне сидіння, то Серія А принесла 591,40 євро, тоді як Прем'єр-ліга могла розраховувати на 1310,50 євро.

Ці цифри нерозривно пов'язані з характеристиками стадіонів, які можуть бути незручними, старими та обмеженими у послугах, що надаються ними. Цей розрив посилюється нездатністю забезпечити належну корпоративну гостинність на більшості арен.

У «Ромі» колишній власник Джим Паллотта був приголомшений, виявивши, що VIP-персони навіть не платили за квитки. «Таким чином, 4000 найкращих місць – найкращих – для кожної гри були безкоштовно надані людям. Вони, б****, взагалі не платили»

«Ми зробили все, щоб VIP здобували максимально крутий досвід. Все було чудово, але проблема полягала в тому, що потрібно було розбирати все після кожної гри, а потім після того, як «Лаціо» (який ділить стадіон) грав наступну домашню гру, ми перебудовували все заново».

Твиттер Ромы. Олимпийский стадион

Такі обмеження на здатність клубів генерувати великі доходи вплинули на спортивні результати команд Серії А, оскільки у них значно менше можливостей підписувати та утримувати елітних гравців. Наприклад, «Інтер» заробив 51 мільйон євро у сезоні 2018/19, у той час як «Барселона» змогла витягти з «Камп Ноу» 108 мільйонів євро. «Це один Лукаку щороку», - зазначає джерело.

Не бракує бажання оновити Серію А і зробити її більш конкурентоспроможною — не бракує й у приватному капіталі. Але дуже часто терпіння власників піддається випробуванню.

Згідно з одним із висновків дослідження PwC, для відкриття нового стадіону в Італії потрібно від 8 до 10 років, тоді як для решти Європи цей показник становить два-три роки. «Було дуже важко пройти процес будівництва нового стадіону через проблеми на італійському ринку», - говорить Магда Поццо про свій досвід роботи в «Удінезе». «Це зайняло у нас близько 10 років. Мер Удіне на той час був дуже винахідливим і дуже допоміг нам».

Паллотті не так пощастило, тому що мер тричі змінювався за його час у «Ромі». А з приходом до влади популістської партії «Рух п'яти зірок» усе зовсім застопорилося: вона спочатку голосувала проти його проекту, перебуваючи в опозиції, і вирішила відмовитись від кандидатури міста на Олімпіаду 2024 року. За десятиліття, коли в Європі було збудовано 153 нових стадіони, в Італії було збудовано лише три, що відповідає Лондону, якщо врахувати, що «Вест Хем Юнайтед», «Тоттенхем Хотспур» та «Брентфорд» переїхали за цей час.

«У Серії А 10 команд, які або планують збудувати новий стадіон, або готують реновацію старого, — сказав президент Серії А Паоло Даль Піно на конференції у листопаді. — Ми готуємось до інвестицій у розмірі двох із половиною мільярдів».

Період домінування «Юве» в Італії співпав із відкриттям нового стадіону у 2011 році. Результат – поява справжнього будинку команди з найкращою підтримкою, завдяки якій він відчувається справжньою фортецею. До пандемії туринці програли вдома лише п'ять разів. За вісім років!

Були й інші вдалі рішення: призначення Антоніо Конте, покупки Андреа Пірло та Погба за безкоштовно… в результаті важко уявити собі ЛЧ без «Ювентуса».

Під час пандемії Федерація футболу розробила план під назвою «Проект Фенікс». Вона зробила низку звернень до уряду із проханням допомогти послабити тиск на італійську футбольну систему. Були податкові пільги, обіцянки реструктурувати заборгованість та заклики зняти заборону на спонсорство з боку букмекерських компаній (під час заборони клуби Серії А масово укладали контракти з криптовалютними компаніями).

Номером один на порядку денному повинні були бути стадіони. Натомість вони опинилися на сторінці 17 21-сторінкового звіту, де просилося спростити процес схвалення проектів нових арен та скоротити тяганину.

Коли Паллотта продав «Рому» групі Фрідкіна, ті вирішили відмовитися від проекту «Стадіон делла Рома» у Тор-ді-Валлі, хоча колишня виконавча команда була впевнена, що місту потрібно було ухвалити ще одне рішення, щоб отримати дозвіл. Паллотта вважав, що приватний стадіон на 52500 місць принесе 100 мільйонів євро доходу на рік, інші невеликі розважальні комплекси забезпечать можливість проведення великої кількості концертів і конференцій.

Тепер естафета перейшла до Комміссо у «Фіорентині», і Deloitte прогнозує, що новий стадіон може збільшити виручку з 93,2 млн. євро в 2,5 рази до 225 млн. євро. Досі досвід Комміссо у Флоренції був приблизно настільки ж розчаровуючим, як і досвід Паллотти у столиці.

Проте набагато обнадійливішими здаються плани «Мілана» та «Інтера» щодо будівництва нового міланського стадіону.

За останні 18 місяців прогрес сповільнився зі зрозумілих причин. У Європі пандемія вперше далася взнаки в Ломбардії — регіоні, де розташований Мілан. Місто перейшло в режим виживання, і йому довелося відсунути зростання та інвестиції на другий план. Фінансові проблеми, з якими зіткнулися власники «Інтера» у Китаї, призвели до сумнівів щодо їхньої надійності як партнера. Наразі місто, на щастя, стабілізувалося — як і «Інтер».

Впевненість у проекті додає прогрес, досягнутий завдяки Експо у 2015 році, яка перетворила район навколо Порта Гарібальді на виставку сучасної архітектури.

На відміну від Риму, Мілан рухається в ногу з часом. На відміну від Туріну, він приваблює більше туристів і вважається одним із найбільших фінансових центрів Європи. Новий стадіон оживить район Сан-Сіро та допоможе обом клубам.

Дослідження, опубліковане раніше цього року, показує, що клуби в середньому отримують не лише 119-відсоткове зростання доходів у день матчу після відкриття нової арени, а й 60-відсоткове зростання комерційних доходів.

Пояснення цьому досить просте: заробляйте більше від стадіону, і у вас буде більше ресурсів для створення кращої команди. Що частіше ви граєте в Європі і чим далі ви проходите, то більше квитків можна продати. Раптово у вас грають зірки вищого рівня, і вони, разом із кращими результатами, залучають спонсорів.

Текст: meta.ua