Андрій Шевченко у Дженоа: за та проти

Все сталося дуже швидко. У сенсі те, що встигли винести на «широку» публіку. У минулі четвер-п'ятницю з'явилися перші серйозні інсайди про те, що Андрій Шевченко очолить «Дженоа», про його зарплату та тренерський штаб. Вже в суботу головного на той момент тренера генуезців Баллардіні оперативно відправили у відставку, а в неділю ввечері «Дженоа» офіційно повідомив про те, що новим наставником команди став Шевченко.

З цього можна зробити простий висновок: переговорний процес йшов дуже швидко, і сторони не менш швидко знайшли спільну мову. Отже, є взаємна симпатія та довіра. Дуже добре.

Теж добре, що Шевченко приходить до нової команди частково з тими людьми, з якими працював у збірній України. Зокрема, із Мауро Тассотті. Цей фахівець котирується в Італії навіть вище, ніж сам Шева. Він також легенда «Мілана», але, на відміну від Андрія, має непоганий тренерський досвід роботи саме з клубними командами.

Також Андрію допомагатиме Луїджі Ночентіні, ще один його екс-асистент зі збірної. А ось Андреа Малдери у новому тренерському штабі «грифонів» не буде. І це, на загальне переконання, серйозний мінус. Тому що Малдера вважається тактичним фриком: саме він «ставив» гру нашої національної команди. Чому італієць відмовився входити до тренерського штабу «Дженоа» (а те, що йому Шева пропонував – загальновідомо)? За словами Андрія Миколайовича, Андреа захотів «щось змінити у житті». Тобто, хоче податись на самостійні хліби.

Одним словом, відсутність Малдери – серйозна втрата для Шевченка. Але не найбільша. Її, цю проблему, можна вирішити вже протягом сезону: чудових аналітиків в Італії достатньо.

Твіттер Дженоа

Але про проблеми трохи згодом. Зараз про плюси. Шевченко – легенда не лише українського, а й італійського футболу. Саме там пройшли його найкращі роки. За великим рахунком, він уже більше європеєць, ніж українець. Принаймні на Апеннінах його точно вважають своїм. Тобто мова, що вже стала рідною, такий же менталітет, статус і повага – всі ці та інші подібні атрибути спочатку допомагатимуть Андрію.

Добре й те, що нову роботу він знайшов досить швидко – не минуло й пів року після попередньої. І та, попередня, її результати досить високо оцінюють в Італії (особливо, вишеньку на торті – вихід у чвертьфінал Євро-2020).

Необхідно враховувати і той аспект, що призначення відбулося якраз перед антрактом на матчі збірних. У Андрія та його штабу буде хоча б певний час на розбір завалів після Баллардіні.

Та й контракт нехилий – до літа 2024-го з річним окладом від 1,8 до 2 мільйонів євро (за різними даними). Отже, навіть якщо не складеться і доведеться йти заздалегідь, отримає непогану неустойку.

***

Ну, а далі слід говорити про проблеми, з якими Шевченко обов'язково зустрінеться на новому робочому місці.

Андрій жодної хвилини не пропрацював на будь-якій посаді у клубному футболі. Не скажу, що це великий мінус, але плюсом явно не назвеш. Все-таки робота тренера збірної та клубного наставника за специфікою дуже різняться. І річ тут не в розумінні футболу, а в розумінні процесів та нюансів. У зв'язку з цим дуже знадобився б Малдера. Сподіватимемося, що функції Андреа тягтиме Мауро.

«Дженоа», призначивши Шевченка, безперечно, дуже ризикує. Причому ризикує ще більше, аніж Андрій. Тому що українець на новому робочому місці може більше знайти, аніж втратити. Якщо, не дай Боже, не зростеться, завжди ж можна сказати – аутсайдер, провалений старт, віковий склад та інше. А ось нові клубні власники, по ходу, ще дуже далекі від реалій серії А. Подейкують, американці, купивши контрольний пакет акцій клубу, відразу поставили завдання стати чемпіоном. Причому вже цього сезону. Потім, проаналізувавши ситуацію, трохи опустили планку: пробитися в єврокубки. Тобто, з одного боку, можна говорити, що власники клубу – люди амбітні, і напевно під завдання готові виділити хороші гроші. Ну, наскільки хороші – побачимо вже в найближче трансферне вікно. А з іншого – якщо вони хочуть, як мінімум, у єврокубки, і реально виділятимуть гроші, а команда та новий тренерський штаб не «тягтимуть», все для Шевченка може закінчитися плачевно. І не факт, що нинішні добрі стосунки між босами та тренером і надалі залишатимуться такими.

Тим більше, що ще свіжі в пам'яті невдалі приклади, коли колишні молоді легенди, без серйозного клубного досвіду, очолювали команди серії А. Пірло, Індзагі-старший, Зеєдорф, Гаттузо – практично всі партнери Шеви з «Мілану», які стали на тренерський шлях, спочатку провалювалися.

Звісно, ​​винятки із правил завжди бувають, і я дуже бажаю Андрію Миколайовичу досягти успіху у «Дженоа», повернути славні часи цієї команди, як висловився одразу після призначення український наставник. Але апріорі його шлях буде дуже важким.

Команда під його рукою справді не найкраща, немає здорового балансу між досвідом та молодістю. Напевно виникнуть проблеми і з психологією: 17 місце після 12 турів, лише одна перемога, до зони вильоту – один крок («грифони» випереджають «Сампдорію», що йде на 18-му місці, лише за додатковими показниками: у земляків однаково очок). Тут потрібно відразу ж засукувати рукави і з головою занурюватися в виснажливу і невдячну роботу. Як відреагує колектив, якщо Андрій вирішить закрутити гайки? А як на всі ці виклики відреагує сам Андрій – ми тільки можемо здогадуватися.

🔴🔵🇺🇦 𝘔𝘪𝘴𝘵𝘦𝘳 𝘚𝘩𝘦𝘷𝘢 🇺🇦🔴🔵 pic.twitter.com/FhCSHzqRJc

— Genoa CFC (@GenoaCFC) November 8, 2021

А тут ще й подальший турнірний графік у «червоно-синіх» дуже складний. Якщо не сказати більше. Бойовим хрещенням для Шевченка стане 21 листопада – гра проти кризової, але відтак точно небезпечної «Роми», яку веде колишній наставник Андрія з «Челсі» Моурінью. А далі – «Удінезе», «Мілан», «Ювентус», «Сампдорія», «Лаціо» та «Аталанта». Тобто, із цих семи найближчих суперників відносно зручними можуть вважатися лише двоє – «Удінезе» та «Сампа». Але фріульці все одно вищі за «Дженоа» в таблиці, отже, не гірше за рівнем, а про земляків і говорити нічого: це буде принципове дербі.

Загалом проблем і шорсткостей на новому робочому місці у Шевченка буде віз і маленький візок. І не виключено, що «Дженоа» і за Андрія боротиметься за виживання, а не за вищі місця. Тому не факт, що нинішнє, привітне та майже феєричне сприйняття італійською футбольною публікою нового тренерського штабу «Дженоа» буде таким самим і після Нового року.

Але Андрій достеменно знав, куди йшов. Він дуже хотів отримати серйозний досвід роботи із непоганою клубною командою. І він його точно отримає. Як на мене, з тих усіх варіантів, які фігурували в пресі щодо можливої ​​локації для продовження кар'єри Шевченка-тренера, нинішня – найкраща: елітна команда, з історією. А в разі невдачі будуть залізобетонні, об'єктивні аргументи, чому не вийшло. В умовному «Селтику» таких не виявилося б.

У будь-якому разі і за будь-якого результату вибір Шевченка треба поважати. Він на це заслуговує. І побажати йому удачі - вона точно йому знадобиться. Ну, а решта вже багато в чому залежить лише від нього.

Текст: meta.ua/sport