Ярославський вчасно хоче повернутися. Металіст може стати гегемоном в УПЛ

Влітку 2013 року харківський «Металіст» дійшов до найвищого досягнення в клубній історії, фінішувавши на другому місці в УПЛ. І хоча відрив від «Шахтаря», який став чемпіоном, тоді склав солідні 13 очок, для харків'ян було важливіше інше - вперше команда завоювала путівку в Лігу чемпіонів, причому випередивши на дистанції «Динамо» на 4 пункти. Незважаючи на те, що за півроку до завоювання «срібла» національного чемпіонату «Металіст» був проданий Олександром Ярославським новому власнику, саме системна і якісна робота менеджерів колишнього боса дозволила «жовто-синім» дістатися до небаченої раніше висоти.

Що було потім, напевно, не варто переказувати зайвий раз, щоб не сипати сіль на рану харківським уболівальникам. Поступово ряди «жовто-синіх» покинули лідери (почалося все з від'їзду Тайсона в «Шахтар» ще на початку 2013-го, а влітку 2014-го з команди пішли Марлос, Алехандро Гомес, Марсіо Азеведо, Джонатан Крістальдо, Себастьян Бланко та інші), а потім покотилися вниз і спортивні результати. Завершилося все втечею з країни власника клубу, а сам «Металіст» після завершення сезону-2015/16 спершу втратив професійний статус, після чого й зовсім де-факто припинив існування.

Незважаючи на виникнення в Харкові спершу «Металіста 1925», а потім і амбітного проекту під назвою «Метал», місту гостро не вистачало по-справжньому сильної команди - такої, яку встиг вибудувати менеджмент на чолі з Ярославським. Колишній власник «Металіста» в численних інтерв'ю всі минулі роки не втомлювався повторювати - мовляв, любить футбол, як і раніше, але якщо і вирішить повертатися в цю сферу діяльності, то тільки для того, щоб знову намагатися творити історію зі споконвічним «Металістом», а не іншими проектами, покликаними замінити колишній футбольний бренд № 1 у Харкові.

23 лютого досить несподівано Ярославський з'явився на публіці, заявивши, що готовий зайнятися відродженням «Металіста», і хоче до 2025 року, коли клуб повинен буде відсвяткувати 100-річний ювілей від дня заснування, знову зробити «жовто-синіх» успішними, і повернути клуб в Лігу чемпіонів, де пограти харків'янам в силу відомих причин, які багато хто пов'язує з інтригами, так і не вдалося.

Як відомо, путівку в Лігу чемпіонів від України за нинішнього стану справ дають лише перші два місця за підсумками розіграшу УПЛ. Стало бути, амбіції Ярославського при поверненні «Металіста» продовжать залишатися найвищими - «золото», або в гіршому випадку «срібло», але не менше. І ось тут намічається досить цікава ситуація...

Справа в тому, що після відходу з авансцени «Металіста», «Дніпра» та ряду інших міцних команд («Таврії», донецького «Металурга», «Чорноморця» і т.д.), розіграш української Прем'єр-ліги остаточно звівся до фактичного змагання за «золото» між «Динамо» і «Шахтарем». Хтось скаже, що кияни та донеччани і раніше не підпускали нікого до завоювання чемпіонства, однак в «золоті роки» вітчизняного футболу часом спостерігалася цілком жорстка конкуренція, де навіть незначний спад форми грандів давав шанс на успіх «Дніпру» або «Металісту» як мінімум. Зараз же «Динамо» і «Шахтар» повністю «варяться у власному соку», що, як здається, призвело лише до деградації цих клубів в цілому, і команд зокрема. Наприклад, в зимове трансферне вікно, яке закрилося нещодавно, ні кияни, ні донеччани не зробили жодних підписань, вочевидь вважаючи, що і наявних кадрів їм цілком вистачить у боротьбі за «золото».

В результаті ігрові показники обох грандів вітчизняного футболу залишають бажати кращого. І якщо на єврокубковій арені «гірники» ще якось здатні консолідуватися і видати результат (хоча відверто ганебний результат дуелі з «Боруссією» з Менхенгладбаха не можна забувати ні в якому разі, навіть незважаючи на дві перемоги над мадридським «Реалом» в групі Ліги чемпіонів), а «біло-сині» за Луческу також навчилися нарешті вичавлювати максимум з мінімуму, то ось у внутрішніх змаганнях ні «Динамо», ні «Шахтар» не демонструють тієї якості гри, якої від них чекають.

«Вишенькою на торті» в середу став виліт «Шахтаря» від «Агробізнеса» в чвертьфіналі Кубка України, і прохід у наступну стадію «Динамо» лише в серії пенальті в протистоянні з «Колосом». Вдумайтеся: нині підніжку українським грандам цілком під силу поставити практично будь-якій команді, яка спроможна зібратися і видати матч при повній віддачі сил та емоцій. Головне - якісно зіграти в першій третині поля при обороні, і намагатися за першої ж можливості швидко виходити в атаку за допомогою довгих передач. По суті, простота - запорука успіху. І з такою нехитрою тактикою суперників нинішні «Динамо» і «Шахтар» дуже часто відчувають величезні проблеми.

Якщо міркувати на найближчу перспективу, то на «Шахтар» може чекати дуже непроста доля, коли команду нарешті доведеться омолоджувати. Про це в донецькому клубі говорять уже кілька років, але раніше реалізовувати задум нібито заважав Фонсека, що віддавав перевагу перевіреним бійцям, а нині, коли Каштру начебто і підпускає молодь, але при першому серйозному супернику все одно намагається зібрати основу навколо «старичків», ситуація виглядає просто патовою. Ясно, що через рік-два стан «гірників» покинуть і Тайсон, і Марлос, і Мораес, і, можливо, навіть Ісмаїлі з Патріком. Хто готовий їх замінити і (що важливо!) стабільно давати результат від гри до гри - питання практично риторичне. Більш того, якщо уявити, що наступного літа, або через рік знайдуться багаті покупці на Тете, Соломона і Додо, то склад «Шахтаря» буде просто зіяти дірками, тому як в команді нині немає такої ж глибини, що була раніше та якою при відході лідерів користувався Луческу. У донецькому клубі зі зрозумілих тільки його керівництву причин порушилася системність, що і призвело до тих перекосів, з якими «гірники» стикаються вже зараз або будуть стикатися найближчим часом.

У «Динамо» системності не існує вже дуже давно. В останній раз чітка і зрозуміла «генеральна лінія» в клубі була присутня ще за часів Валерія Лобановського, але з тих пір спливло чимало води, а розмови про пошуки дороги до успіху практично не вщухають. Ігорю Суркісу минулого літа навіть довелося найняти головним тренером колись найлютішого опонента «біло-синіх» Мірчу Луческу, щоб нарешті потрапити в Лігу чемпіонів, і розжитися пристойними бонусними виплатами від УЄФА, від яких скарбниця «Динамо» вже встигла відвикнути. Однак 75-річний румунський тренер - це не історія про майбутнє. Завданням Мірчі було і є досягнення миттєвого результату. Він зумів згуртувати навколо себе досить молодий колектив, що встиг обрости м'язами, але працювати на перспективу Луческу навряд чи буде. Зрештою, це не його проблема. Мірчі куди важливіше довести оточуючим, що його рано списали на берег в «Шахтарі», і не дали другий шанс після невдач в «Зеніті» та збірній Туреччини. Можливо, це і є головна мотивація повернення румунського тренера в українську Прем'єр-лігу, досягнувши якої він нарешті-то вирішить відправитися на заслужену пенсію.

Саме в цей момент для «Металіста», про відродження якого задумався Ярославський, представляється прекрасна можливість заявити про себе і, можливо, навіть стати головним гегемоном в УПЛ, скориставшись серйозними проблемами «Шахтаря» і «Динамо». По суті, топ-менеджмент харківського клубу продовжує перебувати «на одній хвилі» один з одним, а це і є фундаментом для світлого майбутнього команди.

За Ярославського, Краснікова та Маркевича (хто знає, можливо, Мирон Богданович повернеться у великий футбол саме для відродження слави «Металіста») харківський клуб відрізнявся дуже виваженими і системними рішеннями практично в усіх напрямках, починаючи від інфраструктури, і закінчуючи кадрами. Більш того, «жовто-сині» в свої кращі роки за Ярославського доводили, що вміють бути гнучкими, відпускаючи ключових гравців, і досить швидко реагувати на нові виклики, підшукуючи їм не менш якісну заміну.

Важливо і те, що «Металіст» в «золоті часи українського футболу» вмів домагатися результату при досить середніх витратах. Якщо в «Шахтарі» робили ставку і не шкодували грошей на молодих зірок бразильського футболу, а в «Динамо» просто хаотично скуповували ледве не всіх доступних якісних гравців, бажаючи догодити головному тренеру (перш за все, мова про період роботи в київській команді Олега Блохіна), то в «Металісті» чітко розуміли ціну інвестицій, і дуже професійно працювали з тими гравцями, яких вже встигли списати з рахунків в колишніх клубах.

Останній аспект дуже важливий в нинішніх реаліях, в яких опинився український футбол. У період, коли власники «Шахтаря» і «Динамо» не можуть або не хочуть вкладати дуже великі гроші в оновлення складів, нагору відкривається пряма дорога для клубів, які навчилися працювати і жити за коштами, бачачи в цьому частину своєї стратегії і вміючи керуватися зрозумілими і логічними принципами. Приклад «Зорі», яка з Віктором Скрипником спрогресувала і нині виглядає для багатьох цілком гідним бійцем за титул - дуже показовий. Однак на тлі луганчан «Металіст» Ярославського однозначно здатен виділятися в кращий бік, тому як потенційно головний інвестор харків'ян куди краще орієнтується безпосередньо в футбольній складовій, і готовий витрачати гроші тоді, коли це критично необхідно для якісного кроку в розвитку.

Звичайно, повернення сильного «Металіста» здатне підштовхнути «Динамо» і «Шахтар» до нового витка «гонки озброєнь», але вона, вочевидь, необхідна для припинення нинішньої стагнації, яку переживають обидва гранди УПЛ. Якщо ж загрозу в київському та донецькому клубі вчасно не розпізнають, то за кілька років ми цілком можемо заговорити про появу нового гегемона в чемпіонаті України, ім'я якого буде «Металіст». Власне, а чому б і ні, особливо якщо ситуація дозволяє?..