Країна Басків знову проситься до ФІФА. Цей регіон Іспанії вельми унікальний

Навряд чи на автономну спільноту чекає успіх, але спроба – це те, що вони мали зробити

Листопад подарував уболівальникам футболу величезну кількість поєдинків міжнародного рівня - між національними збірними. Особливо в Європі було на що подивитися. Це і перемога Італії над Францією (3:1) із подальшим програшем з боку «Скуадри адзурри» бельгійцям (1:4), і динамічний футбол між Іспанією та Англією (2:3), і звичайно ж, несподіваний погром, який німці вчинили нідерландцям (5:0).

Утім, навіть на цьому тлі вирізнявся один результат. 14 листопада на стадіоні «Сан-Мамес» збірна Країни Басків у товариському матчі здобула перемогу над командою Венесуели (1:0). Завдяки цьому невизнана з боку ФІФА команда збільшила свою переможну серію над тими, кого ця організація визнає та вважає своїм повноправним членом, до дев'яти поєдинків. Причому триває вона вже досить давно - із 2012 року, оскільки збірна Країни Басків не так вже й часто збирається для проведення подібних футбольних матчів.

Але не тільки результатом свого матчу проти венесуельців нагадали про себе баски. Федерація футболу Країни Басків знову відновила зусилля щодо визнання її команди на рівні УЄФА та ФІФА, подавши відповідні заявки. Вважається, що їх навряд чи спіткає позитивна доля, оскільки у 2018-му аналогічна спроба вже здійснювалася і через три роки була благополучно «похована» чиновниками, які представляють керівні органи європейського та світового футболу.

Однак як мінімум дві ці події дають відмінний привід трохи детальніше поговорити про Країну Басків та її футбол…

Регіон із особливим ставленням до футболу

Країна Басків - це культурний та автономний регіон на півночі Іспанії, що межує із Францією та Біскайською затокою. Фактично вона є частиною Іспанії, але її мешканці мають свою власну мову, звичаї та сильну культурну самобутність, у якій футбол грає далеко не останню роль.

Гра № 1 стала важливою частиною життя та розвитку суспільства у Країні Басків починаючи з кінця XIX сторіччя. Вважається, що цей вид спорту вперше зародився в Більбао серед британських докерів та студентів, котрі представляли середній клас і повернулися у рідні пенати після навчання за кордоном.

Дуже суворий рельєф та особливості життя регіону внесли свої поправки до того, як грали у футбол в Країні Басків. Тутешніх гравців завжди виховували, ставлячи на чільне місце сильний характер та незламний бойовий дух. У сукупності зі стійкістю, завзятістю та працьовитістю, які настільки притаманні баскському народу, футбольна школа регіону незабаром здобула широку славу далеко за його межами, а місцеві вихованці демонстрували в інших командах власну ідентичність й особливості характеру.

Getty Images/Global Images Ukraine

Важливо й те, що регіон широко представлений на іспанській карті футбольних клубів, а не фокусується довкола одного значущого проекту. Звичайно, «Атлетік» Більбао досить виділяється, проте навіть за межами Іспанії широко відомі й інші команди, які представляють регіон великої Країни Басків - «Реал Сосьєдад», «Алавес», «Ейбар», «Осасуна».

Тому великих проблем із вибором кадрів для збірної Країни Басків з футболу тамтешня федерація не має. Наприклад, у нещодавньому спарингу проти Венесуели кольори команди захищали добре знайомі вболівальникам іспанської Ла Ліги Мікель Хаурегісар та Оян Сансет з «Атлетіка», а також Беньят Турр'єнтес та Ігор Субельдія з «Реал Сосьєдада». У воротах же басків зі стартового свистка опинився найдорожчий (за реально заплаченими за нього грошима) воротар в історії футболу - 32-річний Кепа Аррісабалага з «Арсеналу».

Атлетік та Реал Сосьєдад - традиції та міць футбольної Країни Басків

«Атлетік» Більбао, як уже згадувалося, є найвідомішим та, якщо можна так сказати, найбільш традиційним представником футбольних цінностей Країни Басків. Цей клуб було засновано у 1898 році, ще до «Реала» та «Барселони», й він зробив місцеву ідентичність ключовим елементом власної історії.

«Атлетік» традиційно відомий тим, що у своїй кадровій політиці покладається лише на місцевих. Щоб опинитися у команді, футболіст повинен народитися в регіоні, мати баскського дідуся чи бабусю, або провести більшу частину своєї футбольної кар'єри в Країні Басків. Ця філософія закладена в девізі клубу: «Зі своїми вихованцями та вболівальниками немає потреби у легіонерах». Додати до цього загалом і нічого - «Атлетік» живе так, як того вимагають його принципи.

Подібного роду кадрова політика зовсім не призводила до втрати «Атлетіком» конкурентоспроможності. «Червоно-білі» вісім разів ставали чемпіонами Іспанії (що правда, востаннє вже досить давно - за підсумками сезону-1983/84), 25 разів перемагали у Кубку Іспанії, і є лишень одним із трьох клубів Іспанії (два інших вгадати зовсім нескладно, тому що це «Реал» та «Барселона»), які ніколи в історії не вилітали з найвищого дивізіону.

Але «Атлетік» не є абсолютно культовим клубом для Країни Басків. Особливе місце тут також займає «Реал Сосьєдад». Клуб із Сан-Себастьяна був заснований у 1909 році, й за увесь час, що минув з тих пір, двічі ставав чемпіоном Іспанії, а також чотири рази перемагав у національному Кубку, в тому числі є і його чинним володарем.

Тривалий час у «Реал Сосьєдаді» також існувала негласна політика, згідно з якою команда збиралася виключно на базі місцевих футболістів. Однак, в офіційне правило, як у «Атлетіку», ця політика так і не переросла. Прихід Джона Олдріджа з «Ліверпуля» у 1989 році відкрив шлях для інших іноземних гравців, а підписання Серхіо Боріса у 2002 році фактично поклало край цьому правилу кадрової комплектації.

Getty Images/Global Images Ukraine

Суперництво, але не ворожнеча

Цікаво, що відносини між «Атлетіком» Більбао та «Реал Сосьєдадом» є унікальними на тлі інших великих клубів, що представляють один регіон, для яких подібні поєдинки є надзвичайно принциповим дербі. Суперництво на футбольному полі між «червоно-білими» та «біло-блакитними» справді існує і воно часом дуже емоційне, проте вболівальники обох команд зберігають взаємну повагу один до одного, усвідомлюючи, що обидві команди насамперед відстоюють настільки важливі їм принципи баскської ідентичності.

Конфлікти, коли один із футболістів вирішує змінити «Атлетік» на «Реал Сосьєдад», або ж навпаки, періодично виникають. Прикладом може бути перехід Іньїго Мартінеса з лав «біло-блакитних» до лав «червоно-білих» у 2018 році за 32 мільйони євро, але основна частка критики в цих ситуаціях найчастіше спрямовується на самого футболіста, а не на вболівальників чи керівників клубу-конкурента.

Цей тісний зв'язок з ідентичністю нерозривно пов'язаний із політичною історією Країни Басків. Під час диктатури Франсіско Франко, з 1939 по 1975 рік, баскська мова та звичаї були заборонені, що зробило місцеві культурні символи найважливішою частиною боротьби за збереження ідентичності. Футбол тоді став ледве не єдиним засобом висловлення гордості за регіон. Історичний момент стався у грудні 1976 року, коли капітан «Реал Сосьєдада» Інаксіо Кортабаррія та капітан «Атлетіка» Хосе Анхель Ірібар спільно підняли Ікуррінью - тоді все ще заборонений баскський прапор зеленого та червоного кольорів. Та акція футболістів стала символом солідарності, яка подолала суперництво між двома клубами. З того часу стадіон став не лише місцем проведення матчів, а й простором для демонстрації культурної ідентичності, що роками перебувала під забороною та тиском.

Країна Басків та футбольні зірки світової величини

Про Кепу Аррісабалагу, за якого влітку 2018 року «Челсі» заплатив «Атлетіку» 80 мільйонів євро, зробивши тим самим найдорожчим воротарем в історії світового футболу, ми вже згадували. Також варто відзначати, що на ЧС-2026, який завершився тріумфом збірної Іспанії, у складі «Червоної фурії» було одразу п'ять футболістів родом із Країни Басків, котрі представляли академії «Атлетіка» та «Реал Сосьєдада». Також вісім футболістів ці два клуби де-факто виростили для збірної, коли та вигравала на чемпіонаті Європи-2024.

Getty Images/Global Images Ukraine. Кепа Аррисабалага (в центрі) виступає за Країну Басків

30-річний хавбек Мікель Меріно є одним із найяскравіших сучасних представників футбольних майстрів родом із Країни Басків. Він виріс у Памплоні - столиці автономної області Наварра, що знаходиться під впливом баскської культури, - і саме він був героєм збірної Іспанії у 1/8 фіналу ЧС-2026 проти Португалії (1:0) та в 1/4 фіналу турніру проти Бельгії (2:1), ставши автором вирішальних голів.

Екс-футболіст збірної Іспанії Сесар Аспілікуета так характеризував ідентичність баскських футболістів: «Зазвичай наші гравці хочуть демонструвати культуру боротьби та стійкості, подібну до англійського футболу, який більше заснований на єдиноборствах, більш фізично сильний і менш технічний. Однак з тактичної точки зору баски також більш компактні, дуже добре розуміють, які позиції їм потрібно займати, і, коли у них м'яч, вони грають просто, намагаючись якнайшвидше просуватися вперед».

І за останні роки вболівальники з різних куточків світу могли переконатись, наскільки футболісти з Країни Басків важливі для збірної Іспанії. Не тільки на прикладі Мікеля Меріно або Сесара Аспілікуети, але й завдяки старанній роботі Унаї Сімона, Емеріка Лапорта, Ніко Вільямса, Мартіна Субіменді та Мікеля Оярсабаля.

Та й на тренерських теренах нинішній футбол, здається, без фахівців з Країни Басків вже просто не може існувати. Не вірите? Тоді уважно слідкуйте за результатами роботи Мікеля Артети, Унаї Емері, Хабі Алонсо та Андоні Іраоли. Як мінімум…

Олексій Сливченко Sport.ua
По темі:
Читайте нас в Telegram

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Бокс | 20 листопада 2026, 07:51 4

Бій проти американця Девіда Бенавідеса має відбутися наступного року в Лас-Вегасі

Коментарі