МУДРИК: «УАФ боїться відповідальності, визнати провину і залишитися винною»

Перше інтерв'ю Михайла за 5 років: що наговорив український футболіст Дмитру Гордону?

25-річний український вінгер лондонського Тотенхема Михайло Мудрик, який виступає за шпор на правах оренди з Челсі, дав відверте 2-годинне інтерв'ю журналісту Дмитру Гордону.

Для Мудрика це інтерв'ю стало першим за останні п'ять років. Зокрема, під час спілкування з Гордоном Мудрик розповів про допінговий скандал, який йому довелося пережити, відкрито висловившись про УАФ та її президента Андрія Шевченка.

Sport.ua пропонує до вашої уваги повну текстову версію інтерв'ю Михайла Мудрика!

Інтерв'ю Михайла Мудрика для журналіста Дмитра Гордона

- Михайло, добрий вечір.

- Добрий.

- Радий вас бачити. Це перше ваше велике інтерв'ю за 5 років чи навіть більше?

- Так, приблизно за 5 років.

- Ви народилися в Харківській області, у Берестині. Навіть стали почесним громадянином Берестина. От батьки. Чим вони займалися, хто вони? Розкажіть про них.

- Мої батьки - педагоги. Тато - викладач музики в коледжі, мама - вчителька початкових класів.

- На чому тато грає?

- Мій тато грає на різних інструментах. Його улюблений інструмент - це баян. Грає на фортепіано, на сопілці. Це тільки ті, про які я знаю.

- Ви в дитинстві не хотіли на чомусь грати?

- Він намагався долучити мене до музичної сфери. І мені, коли я був малим, це подобалося. Мені музика завжди подобалася, але я не поринув у цю сферу.

- Ви вирішили грати в іншу гру, так?

- Я вирішив в іншу гру.

- Музичний слух у вас є?

- Так, думаю, є.

- Ви співаєте в караоке?

- Тільки в хорошій компанії.

- Які пісні?

- У мене дуже різнобічний музичний смак. Абсолютно різні. Мені подобається класична музика, мені подобається українська музика, мені подобається закордонна музика, хіп-хоп.

- Класична музика? Ви що, і в оперу ходите?

- В оперу не ходив, але нещодавно був із дівчиною на концерті Ханса Циммера. Жива музика. Один із найкращих досвідів, які я мав.

- У батьків різниця у віці 12 років. Які вони, ваші батьки? Опишіть їх.

- Для мене вони найкращі. Я дуже поважаю, дуже ціную їх. І водночас вони дуже прості люди, добрі й чесні. Так вони мене завжди й виховували, таким сином.

- Ми всі родом із дитинства. Яким було ваше дитинство?

- Я вважаю, моє дитинство було дуже... Мені дуже пощастило з дитинством. Я ще застав те дитинство, коли ми всі виходили на вулицю й грали у футбол. Коли ми чекали на друзів, стукали у двері, кричали у вікна друзям, щоб вони вийшли погуляти, погратися. І без мінімальної кількості часу, без планшетів, без комп'ютерів. Тож я думаю, це було дуже класне дитинство.

- Ви в дитинстві ходили на танці?

- Так, доводилося.

- Вас змушували туди ходити?

- Можна й так сказати.

- Що ви танцювали?

- Це були спортивно-бальні танці. Вальс, танго, ча-ча-ча, румба.

- Але вам це не подобалося?

- Але це мамі подобалося.

- Як з'явився футбол?

- Футбол з'явився з самого дитинства. Просто з найперших років. Просто ні з того ні з сього. М'яч. І от із чотирьох років мені подобалося грати з м'ячем. І постійно м'яч, м'яч. Постійно тягнуло до футболу.

- Ви спочатку стояли у воротах?

- Мені подобалося і у воротах стояти.

- Добре виходило?

- Так.

- Сьогодні воротарські навички залишилися?

- Не знаю. Уже дуже багато часу минуло. Але завжди тягнуло до воріт.

- Якщо уявити, що воротаря вашої команди вилучили й заміну зробити не можна, ви б стали у ворота?

- Якщо команда виграє, так, став би.

- А якщо програє, ні?

- Якщо програє, то треба забивати.

- Ви потрапили до академії харківського «Металіста» й навчалися там за нідерландською системою. Що це за система? У чому її суть?

- Це система голландського футболу, побудована на школі «Аякса», а саме на школі Йогана Кройфа. «Металіст» запозичив цю систему. І перша команда, і вся академія тренувалися за цією системою. Це техніко-тактичний футбол, який навчає молодих футболістів із юних років працювати з м'ячем, грати на футбольному полі, думаючи головою, і завдяки цьому мати перевагу на футбольному полі.

- Добре було в академії? Вам багато дали перші ваші тренери?

- Я вважаю, що мої перші тренери дуже багато дали. Особливо харківський «Металіст». Це школа дуже високого рівня. Я хотів би, щоб якомога більше молодих футболістів проходили через такі школи, які більше зосереджені на розвитку футболістів, на розвитку техніки й розумових якостей футболістів. Щоб вони думали на футбольному полі й уміли грати з м'ячем.

- Усій Європі, усьому світу ви стали відомі як гравець, як футболіст донецького «Шахтаря». Як ви опинилися в «Шахтарі»?

- Опинився в «Шахтарі»... На той момент я грав у «Дніпрі». І в мене був вибір між «Шахтарем» і київським «Динамо».

- А «Динамо» теж запрошувало?

- Так, «Динамо» теж було варіантом. І насправді батькам більше «Динамо» сподобалося. Вони навіть їздили на базу, їм показували, як там живуть футболісти й так далі. І батькам дуже сподобалося, вони були вражені «Динамо». Але потім так склалися обставини, і сказали, що для розвитку краще буде «Шахтар».

- Ви пам'ятаєте, як уперше опинилися в команді? У «Шахтарі».

- Так, звичайно. Я пам'ятаю. Дуже класна команда, дуже хороші хлопці, хороші тренери.

- Яка атмосфера була в «Шахтарі» в той час, коли ви туди прийшли?

- У плані атмосфери?

- Дружня?

- Так, дружня.

- Як бразильці повелися щодо вас?

- Це саме в першій команді?

- Так.

- Із першою командою була трохи інша історія, але в першій команді відразу відчувався рівень, рівень футболістів, рівень футболу. Усе було на надзвичайно високому рівні. Прийняли добре й відразу дали зрозуміти, що за місце в команді потрібно боротися. Без різниці, ти прийшов з академії чи тебе купили. Кожен мав боротися за своє місце.

Михайло Мудрик у складі донецького Шахтаря (2018 рік)

- У «Шахтарі» були футболісти екстракласу. У вас не було боязкості, не було відчуття, що у вас може так не вийти, що ваш рівень може бути нижчим, ніж у них? Чи ви не соромилися й розуміли, що все одно будете серед найкращих?

- Ні, я не соромився. Коли я тільки приїхав до «Шахтаря», коли я тільки прийшов у першу команду, я іноді продовжував грати так, як грав би зі своїми однолітками. І деяких старших хлопців це трохи дратувало. Вони думали: що ти собі дозволяєш так грати? Тільки прийшов - тут хлопці вже стільки років відіграли, а ти граєш фінти, обведення. З одного боку, це навіть добре - бути собою й не затискатися.

- Де Дзербі називають вашим хрещеним батьком у великому футболі. Він був першим, хто у вас повірив?

- Із тренерів?

- Так.

- У великому футболі?

- Так.

- Так.

- Це було важливо? Як ви це відчули? У вас були з ним якісь довірливі розмови?

- Так, у нас було дуже багато розмов. Із перших своїх днів, коли він прийшов у команду, він дав зрозуміти, що я для нього важливий футболіст і він має намір розкрити мій потенціал.

- Коли ви залишалися сам на сам, про що говорили з ним? Тільки про футбол чи на інші теми?

- Про життя теж розмовляли. Про життя, про футбол, про мрії, про цілі.

- Він хороший психолог?

- Певною мірою так.

- Він хороший тренер як професіонал?

- Сто відсотків.

- Як Де Дзербі будував свої стосунки з футболістами? Ми друзі, ми брати, я старший, ви молодші. Як я скажу, так і буде. Яка модель їхніх стосунків?

- Він із такого типу тренерів, які намагаються мати близькі стосунки зі своїми футболістами. І, з одного боку, це добре для футболіста, а з іншого - погано. Тому що це добре, бо він завжди відвертий із тобою, він завжди тобі говоритиме щось в обличчя, він за тебе боротиметься, він говоритиме тобі низку речей, які в нього на думці, і нічого не приховуватиме. Але, з іншого боку, якщо він не побачить такого самого ставлення до себе, то може сприйняти це як неповагу, і це може зіпсувати ваші стосунки.

- У «Шахтарі» була ще одна людина, яка особливо у вас вірила, - це президент клубу Рінат Ахметов. Як ви з ним познайомилися?

- Ми буквально нещодавно познайомилися на стадіоні в Лондоні, на «Стемфорд Брідж». Дуже пам'ятне знайомство і дуже позитивна людина. Усі припущення, які в мене були про нього, підтвердилися, і я ще раз переконався в тому, що це людина з великої літери.

Getty Images/Global Images Ukraine

- Були ж пропозиції, я знаю, щодо вашого придбання з донецького «Шахтаря», топклуби пропонували контракти, але він не здригнувся, він чекав на найголовніший контракт, хоча інші в «Шахтарі» вже були готові погоджуватися. Чим ви це пояснюєте - інтуїцією чи особливим знанням футболу?

- Я думаю, це все разом у симбіозі. Це інтуїція і те, як людина розуміє футбол, я думаю, усе разом зіграло роль.

- 100 мільйонів євро з урахуванням бонусів. Це ваш трансфер до «Челсі» із «Шахтаря». Це найдорожчий продаж з Української Прем'єр-ліги й найдорожчий зимовий трансфер в історії Англійської Прем'єр-ліги. Усе так?

- По-моєму, так.

- У результаті ви стали найдорожчим українським футболістом за всю історію українського футболу. Як це відчувати?

- Це відразу, знаєте, КамАЗ під'їжджає з тиском і відразу потихеньку на тебе висипає, і ти його відчуваєш. Тиск водночас і привілей. Це однозначно робить цей трансфер особливим, і особлива увага буде до цього.

- Ви відчули гордість за те, що ви найуспішніший у плані трансферу, найдорожчий футболіст України за всю історію українського футболу?

- Насправді я якось не надавав і, напевно, не надаю досі такого великого значення тому, щоб пишатися цим. Це просто результат моєї роботи, роботи донецького «Шахтаря». Робота всіх людей, які зі мною працюють, допомагають мені ставати кращим. Це виключно результат усіх цих старань. А трансфер за 100 мільйонів - це вже фінальна стадія, це вже заключний акорд.

- Хлопці в «Шахтарі», коли дізналися, що ви йдете, причому за таку шалено велику суму, що сказали?

- Ну, піджартовували.

- Як, наприклад, піджартовували?

- Останні дні перед трансфером, коли я не тренувався, у мене боліла задня поверхня стегна. Деякі пацани казали, що якби за мене сто мільйонів віддавали, я б, напевно, теж не тренувався. Або вже сто мільйонів - уже можеш і не тренуватися. Ось такого плану.

- Ви якийсь стіл для хлопців накривали, коли їхали? Чи так не заведено?

- Я коли їхав, ми зробили подарунки всій команді.

- Які?

- Аксесуар, по-моєму, щось на кшталт якогось картхолдера. Або якісь сумочки для грошей, для карток. Щось у такому плані.

- Як вас прийняли в «Челсі»?

- У «Челсі» добре прийняли. Особливо команда.

- Не було все-таки лячно? Інший світ, інші люди, інший менталітет. Усе інше.

- Чого боятися? Не страшно. Було просто хвилювання перед усім цим новим. Але страху не було.

- Ви йшли робити свою роботу?

- Так, я розумів, що, якщо я хочу прогресувати, якщо хочу рухатися вперед, то потрібно робити кроки в невідомість, туди, де страшно, де нічого не зрозуміло. Без цього ніяк.

- У 2023 році ви дебютували в «Челсі» й одразу ж установили рекорд швидкості в сезоні. Скажіть, а чим футбол у «Шахтарі» відрізняється від футболу в «Челсі»?

- Усе одно є моменти, де можна провести паралелі. Є моменти, де абсолютно різні речі в плані українського футболу й англійського футболу. Український футбол і англійський футбол - це абсолютно різні рівні. Але оскільки я застав у «Шахтарі» якісних футболістів, я хочу сказати, що дуже багато футболістів могли б грати в «Челсі».

- Тобто добір сильний у «Шахтарі»?

- Так, у «Шахтарі» були дуже сильні футболісти.

- Ви звикли діяти в «Шахтарі» за однією певною схемою, правильно? І ви прийшли в «Челсі». Там від вас вимагали трохи іншого амплуа, трохи інакше діяти на полі?

- І так, і ні. Я прийшов у «Челсі», який перебував і який, можливо, досі перебуває в перебудові. Це не той «Челсі», який був за попереднього керівництва, який був стабільним, у якого була чітка схема, тренери. Не було постійно ось цього галопу незрозуміло куди.

- А зараз є?

- Зараз є, так. Я прийшов до одного тренера, через два місяці вже інший тренер, через місяць третій тренер, нове керівництво. Дуже багатьох людей, які раніше працювали в клубі, вже немає. І постійно все змінюється так важко. Це додає складнощів освоїтися й устаканитися. Тому що коли ти приходиш і вже працює структура, вже працює клуб, як він працював багато років, це одна справа. Ти ось приходиш, і команда, тренер, клуб прекрасно розуміють, куди, навіщо, як використовувати, що робити. Це одна ситуація. Коли ти приходиш і клуб перебуває в такому...

- У напіврозібраному стані.

- Так, у стані перебудови, то це зовсім інше. Іноді клуб, іноді тренери самі навіть не знають, за якою тактикою гратимуть. Вони приходять у клуб, пробують одну тактику. Вийшло, не вийшло - пробують іншу тактику. Від цього й залежить, як тебе використовуватимуть і де ти гратимеш.

- Ще зовсім недавно власником «Челсі» був російський мільярдер Роман Абрамович. Хто зараз власник «Челсі»?

- Це американська компанія. Американські мільярдери.

- Чи правда, що мільярдери іранського походження?

- Так.

- Я зараз хотів би поговорити з вами на дуже важку для вас тему, але ми не можемо її оминути. Тема вашої дискваліфікації. 17 грудня 2024 року «Челсі» офіційно повідомив, що в пробі Михайла Мудрика, я читаю офіційну заяву, було виявлено заборонену речовину мельдоній. Що сталося насправді?

- Як вам сказати? Сталася ситуація, якої ніхто не очікував і яка була як грім серед ясного неба. Для всіх, хто мене знає, це теж була дуже несподівана ситуація.

- Ви прийшли в «Челсі», ваша кар'єра на злеті, на вас такі надії, і раптом це повідомлення. Давайте почнемо навіть інакше. Ваші відчуття й емоції, коли ви почули цю офіційну заяву «Челсі». Що ви відчули? Як це було? До вас хтось прийшов чи ви прочитали?

- Так, я був удома, до мене прийшло керівництво «Челсі», і вони сказали, що потрібно поговорити. І от вони кажуть, що ти здав позитивну допінг-пробу і тепер тобі загрожує дискваліфікація. І ти просто сидиш і слухаєш. Ти не можеш повірити, що це правда. Ти не можеш повірити, що це з тобою відбувається. Просто якби я колись щось десь приймав, я б розумів, що, можливо, ця розмова колись відбудеться. Я б принаймні розумів, що це можливо. Але коли ти витрачаєш величезну купу грошей на те, щоб стежити за своїм харчуванням, на дієтолога, на шеф-кухаря. Коли ти витрачаєш стільки грошей щороку на всі ці речі, це останнє, чого ти очікуєш. Тому що це саме за себе говорить, що ти дуже сильно й дуже серйозно ставишся до таких речей, як харчування, як усе, що потрапляє у твій організм. І ти дуже за цим стежиш.

Інакше просто не було б потреби витрачати на це гроші. Тому що й без цього можна було б обійтися. І от вони повідомляють цю новину, і ти сидиш. І ти їх слухаєш, але не чуєш. Якоїсь миті ти просто поринаєш у транс. І таке відчуття, наче ти уві сні падаєш із хмарочоса й летиш униз. І от таке відчуття, як ти летиш униз. І уві сні, коли ти приземляєшся, ти прокидаєшся. А наяву ти не прокидаєшся. Ти просто летиш униз.

Getty Images/Global Images Ukraine. Останній гол Мудрика перед дискваліфікацією (28 листопада 2024 року, матч Ліги конференцій Хайденхайм - Челсі

- Хотілося заплакати?

- Так, це дуже сильно б'є ментально. Але в той момент сльози прийшли пізніше. У той момент ти просто перебуваєш не тут і не зараз.

- Сльози прийшли пізніше, тобто плакали все-таки.

- Так.

- Хотілося напитися?

- Хотілося.

- Хотілося покінчити із собою?

- Ну, покінчити із собою - ні. Це не вихід. Але дуже багато різних думок було.

- Що в результаті з цим мельдонієм? По-перше, чи був він насправді? І по-друге, якщо був, хто в цьому конкретно винен? Є хоча б якісь здогадки?

- Здогадки сто відсотків є. Мельдоній - про такий препарат я не чув, не бачив. І ніколи взагалі в житті з ним не стикався. Я дізнався про нього тільки тоді, коли мені повідомили цю новину. І здогадки сто відсотків є.

- Ми можемо їх озвучити?

- Так, можемо.

- Давайте озвучимо.

- Ну, препарат, який можна дістати тільки у Східній Європі. Цей препарат міг потрапити в організм тільки там, де я був. Це в Україні.
В Англії таких препаратів немає.

- Давайте так: для чого взагалі цей препарат? Чому він сприяє?

- Це нібито стимулює твоє серце. І, наскільки я правильно розумію, допомагає краще переносити навантаження.

- Виконувати більший обсяг роботи, так?

- Так.

- Отже, він може бути тільки у Східній Європі. В Англії таких препаратів узагалі немає. Де ви перебували в цей час у Східній Європі?

- У збірній. В Україну я приїжджав тільки до збірної.

- Вам могли щось давати у вигляді якихось вітамінів, таблеток? Як це могло статися? Як він потрапив до вас?

- Слухайте, у збірній варіантів потрапляння цієї речовини в мій організм можна перерахувати... Пальців двох рук не вистачить. І від найпростіших до найважчих. У збірній України абсолютно відсутня якась система охорони, яка мала б бути на таких рівнях, як у національних збірних. Тому що завжди в клубах, коли ти кудись їдеш на виїзд, завжди є люди, які відповідають за те, що відбувається. На поверхах і в команді. Є спеціальні люди, які за цим стежать. І таблетки, так, у нас є в збірній нутриціолог, який постійно раз на два дні, він тільки перед іграми нам не дає таблетки. Він приносить кожному по стаканчику. І кожен має випити таблетки, які в цьому стаканчику.

- Ви колись говорили про це публічно, що вважаєте, що в цьому випадку винна обстановка, ситуація в збірній України, якої не мало бути?

- Публічно я, напевно, не говорив, але зараз говорю.

- Чи можна сказати, що в цій жахливій ситуації, яка з вами сталася, ви звинувачуєте збірну України? Не хлопців, які грають із вами на полі, а організацію процесу в збірній України?

- Так, саме так.

- Саме так?

- Так.

- За цей час, коли ви залишилися без великого футболу, були без великого футболу, який найважчий день був для вас?

- Знаєте, було дуже багато цих важких днів, особливо ментально, не фізично, а ментально. Дуже багато разів доводилося давати раду своїм думкам, самому собі й знову повертати себе до позитивного потоку думок, щоб продовжувати тренуватися й не опускати руки.

- Багато хто від вас відвернувся в цей важкий час?

- Напевно, так, але я навіть не акцентую стільки уваги на тих людях, які відвернулися, я більше акцентую на тих людях, які залишилися, адже я з ними й далі працюватиму, дружитиму й проводитиму час, адже їх набагато легше порахувати.

- Михайло, Українська асоціація футболу під час дискваліфікації якось допомагала владнати це питання?

- Чесно, я скажу, вона робила вигляд, що допомагала, але насправді допомоги не було. Вони створювали навіть більше проблем, ніж допомоги.

- Проблем?

- І тоді, коли ми найбільше потребували їхньої допомоги, вони, можна сказати, відвернулися від нас. І просто я хотів би, щоб на майбутнє кожен розумів, що потрібно сподіватися тільки на себе, тому що коли все добре, з тобою поруч, усе добре, а коли стається якась ситуація і ти потребуєш допомоги, так виходить, що в тебе немає друзів, які тобі можуть допомогти. І ті люди, на яких ти сподіваєшся, які тобі можуть і мали б допомогти, вони взагалі не допомагають. І проблеми, кажете, проблеми. От у нас там на початку всієї цієї історії було листування електронною поштою з УАФ. Потім якимось чином воно потрапляє в мережу. І ми власними силами мусили все це закривати, щоб це не стало публічним. Воно вже стало певною мірою публічним, але щоб не поширилося далі.

- З УАФ - це з ким? Із якимось конкретним чиновником?

- Ну, я так розумію, це юристи УАФ, які через директорів УАФ спілкувалися з нашими юристами щодо справи. Тобто ти спілкуєшся з людьми, на яких сподіваєшся, від яких чекаєш допомоги, а виходить так, що тобі ще потрібно розв'язувати проблеми, які вони ж створюють. Злите листування - це низький рівень професіоналізму. Я не розумію. Я досі ставлю собі запитання: навіщо? Друзі пізнаються в біді. Не дурні придумали такі прислів'я. І коли ти найбільше цього потребуєш, то люди думають про себе насамперед. Просто я не розумію. Давайте просто уявімо ситуацію. Ось є футболіст збірної України. Він потрапляє в таку біду, у таку ситуацію. Усе говорить про те, що цей препарат було знайдено під час зборів національної збірної. УАФ може допомогти розв'язати цю ситуацію, може допомогти своєму футболісту, який чесно, порядно, постійно приїжджає, грає, виконує свій обов'язок перед країною, захищає кольори своєї країни й допомагає збірній України. Чесно, порядно, завжди, без запитань. Тут, коли стається ситуація, УАФ може допомогти своєму футболісту. Давайте розберемо два варіанти розвитку подій. Перший. УАФ допомагає своєму футболісту. Вони допомагають у цій ситуації. Вони допомагають із розслідуванням, вони допомагають з'ясувати, як саме й де цей препарат потрапив в організм.

- Тобто хоча б для початку розслідують.

- Вони сприяють. І після цього це дуже допомагає справі. Справа йде набагато швидше. І в усій цій ситуації потім справа йде швидше, у справі набагато більше ясності й набагато більше шансів, щоб вона закрилася швидше й успішніше.

- Умовно кажучи, якщо асоціація говорить: ми розібралися, розслідували цей інцидент і дійшли висновку, що винен такий-то, умовний якийсь лікар і так далі. Правильно? А футболіст Мудрик не винен. І вони це офіційно показують. Правильно?

- Так. Це, звісно, може бути, але ми теж не хочемо звинувачувати просто абикого. Вони можуть допомогти й сказати: так, це сталося в нашому штабі, так-то й так-то.

- Винного виявлено й покарано.

- Так. І справа відразу прискорюється в рази. Потім ситуація закривається, футболіст стає доступним раніше, футболіст може допомагати збірній і продовжувати грати за свій клуб і за збірну насамперед. І потім люди виходять і дивляться: якщо станеться якась біда з футболістом, УАФ вам допоможе.

Ви можете розраховувати на УАФ. Ми як сім'я, один за всіх і всі за одного. Не тільки в хорошому, коли перемоги, коли виходи на Євро й так далі, а й у поганому теж. І люди бачать: так, УАФ - це справжня сім'я, і вони допомагають одне одному. Футболісти допомагають федерації, федерація допомагає футболістам. Усі разом. І навпаки, тільки респект.

- По-людськи так і має бути.

- Це в нормальному світі, в якому це могло б статися, інша ситуація. УАФ боїться взяти відповідальність на себе, боїться визнати провину й боїться залишитися винною в цій ситуації, і боїться ось цієї критики або чогось, що може посипатися через це, відхрещується від свого ж футболіста, не допомагає, робить вигляд, що допомагає. І в підсумку справу вони, по-перше, затягують на місяці, зрештою нічим особливо не допомагаючи справі. Зате УАФ не винна. Але препарат міг потрапити тільки в Україні. Зате офіційно УАФ не винна, своєму футболісту не допомогли. І люди, які розбираються, розуміють, що в ситуації, якщо потрапиш у біду, на УАФ не розраховуй. Вони самі за себе, футболісти самі по собі.

- Ну і всі ж хлопці, які грають у збірній, це бачать і все розуміють.

- Ну, вони це розуміють, так. Ось дві ситуації. Одна ситуація могла б вирішитися ось так або ось так. Вирішилася, як ми самі знаємо як.

- Ну добре, але коли сталася така історія, про яку дізнався весь, не просто спортивний світ, увесь світ, усі найбільші, найавторитетніші видання про це говорили, про це писали. Хтось із керівників Української асоціації футболу, не знаю, Андрій Шевченко з вами зв'язався?

- Ну, зв'язався для чого? Зв'язався для того, щоб допомогти? Ні. Зв'язався, щоб запитати, як у мене справи, хоча й так зрозуміло, що не дуже. Зв'язався. Це різні види зв'язку.

- Але він зателефонував вам?

- Так, по-моєму, телефонував.

- Але він підтримав вас морально якось? Ну, сказав якісь теплі слова?

- Я не пам'ятаю цієї підтримки.

- І жодних теплих слів не сказав?

- Якби вони були, я б напевно їх запам'ятав.

Getty Images/Global Images Ukraine. Михайло Мудрик та Андрій Шевченко у благодійному матчі Game4Ukraine на підтримку України (5 серпня 2023 року)

- Хтось із керівництва збірної України сказав, що, ну, Мішо, ну, це ми недогледіли, це ми пропустили, це ми порушили, вибач нас, будь ласка. Ну, вибач. Були такі слова десь?

- Ні, такого не було.

- Тобто ось як так і має бути...

- Так, максимальне заперечення. Я вже мовчу про те, щоб допомагати. Це максимальне заперечення всього, що відбувається, аби тільки не залишитися винним у цій ситуації.

- Знову-таки зачитую сухі формулювання. У червні 2025 року Футбольна асоціація Англії звинуватила вас у порушенні антидопінгових правил, за що загрожувала дискваліфікація на 4 роки. 31 липня 2026 року всі звинувачення було знято. Важко було цього домогтися?

- Так, дуже важко.

- Ну розкажіть, як?

- О, це тонни, тонни виконаної роботи, тонни витрачених нервів, зусиль і часу, грошей. На те, щоб досягти цього результату, пішли всі ресурси, які тільки були можливі. Які тільки можна було залучити, всі ресурси були залучені.

- У Великій Британії дуже дорогі послуги юристів, адвокатів. Ви багато витратили на адвокатів?

- Багато.

- Ви можете назвати цифру?

- Це цифра в мільйонах.

- Мільйони фунтів стерлінгів?

- Так.

- Плюс нерви, які не піддаються жодним оцінкам.

- Так, які не відновлюються.

- Ця ситуація зробила вас слабшим чи сильнішим?

- Такі ситуації, ви правильно формулюєте, make or break. Якщо я тут із вами, даю це інтерв'ю й продовжую грати у футбол, і я при здоровому глузді, і моє ментальне здоров'я зараз хороше, я вважаю, це тільки зробило мене сильнішим.

- Суперзірка європейського футболу, у розквіті сил і таланту молодий чоловік на 20 місяців, майже на два роки вибуває з великого футболу. Ось ці 20 місяців як ви підтримували себе у формі, і моральній, і фізичній? Як це відбувалося? Як ви тренувалися?

- Коли це все сталося, знадобилося кілька днів, щоб прийти до тями, зібрати всі думки докупи й створити план, якого ми будемо дотримуватися певну кількість часу до появи якихось дат, принаймні приблизних. І за цим планом ми вже починали працювати, і це потрібно було. І фінансово все порахувати, скільки це коштуватиме, і з людьми поговорити, які будуть мене тренувати й допомагати мені.

- А клуб брав на себе щось, «Челсі», якісь витрати чи ні?

- Я б не сказав, що клуб брав на себе витрати. Клуб допомагав, продовжував платити зарплату. Ось так вони допомагали. А все інше, усе, що мені було потрібно, щоб тренуватися, я вже зі своєї кишені оплачував усе це.

- Тобто у вас був персональний тренер?

- Так, тренери.

- Масажисти?

- Так, я продовжував усе так само робити.

- Ви тренувалися на базі «Челсі»?

- Ні.

- Чому?

- Тому що це було заборонено Федерацією футболу Англії.

- Тобто ви мали ще знайти місце, де тренуватися?

- Так, знайти поле, потім домовитися з юристами тієї ж Федерації футболу Англії, щоб там тренуватися, отримати дозвіл у футбольного клубу, на полі якого я тренувався. Із тренерами все це узгодити. Тренери домовлялися з іншими футболістами, які там перебували як вільні агенти, щоб створювати тренувальний процес і тренувальну атмосферу. Щоб не просто я один займався. Але я займався і один, і з командою теж.

- Вам було себе шкода в цей час?

- Шкода? Ні, чому? Я не хочу бути жалюгідним, і мені себе не шкода.

- Жодного разу не було думки завершити кар'єру у великому футболі?

- Ні.

- Уявляєте, якби ви чотири роки були без великого футболу?

- Не уявляю.

- Коли були всі ці незаплановані витрати на юристів, адвокатів, на тренерів, на поля й так далі, були моменти, коли ви вже починали рахувати гроші в кишені?

- Сто відсотків. І дуже швидко.

- Відчаю не було?

- Ні. Мені пощастило, що поруч були люди, які допомагали мені структурувати всі фінансові питання, щоб виходити з них розумно.

- Як це - тренуватися без команди? Адже це теж, я так собі уявляю, одна справа спаринги, гра, а інша справа...

- Рано чи пізно якоїсь миті тобі просто спадає на думку, що емоції починають здавати. Ти починаєш втрачати самовладання, самоконтроль. Адже коли ти приходиш і в тебе рутина, коли ти тренуєшся з командою, ти розумієш: ти тренуєшся, граєш, готуєшся до гри, відновлюєшся. Це рутина, але зовсім інша. Є початок, є кінець. А тут немає кінця. І його навіть не видно. І навіть незрозуміло, коли буде цей кінець. Адже 15 місяців я тренувався, не знаючи навіть жодних приблизних дат повернення на поле.

- Я не можу собі уявити ваші емоції, коли ви сідали перед телевізором і дивилися, як команда «Челсі» грає десь, чи вдома, чи на виїзді, без вас. Що ви відчували в ці моменти?

- Слухайте, ну, спочатку, коли я дивився футбол, у мене просто були приємні, хороші, можна сказати, емоції, коли дивився телевізор, дивився футбол, дивився на хлопців, яких я знаю. Але в якийсь момент, знаєте, настає такий період, коли ти просто вже не хочеш дивитися футбол. Особливо коли ти в поганому душевному стані або коли втрачаєш якийсь контроль. Тобі просто вже не хочеться дивитися футбол. Ти просто ставиш собі одне й те саме запитання: коли я зможу грати у футбол? І ось такі негативні емоції відразу, що не хочеться навіть дивитися ні футбол, нічого.

- Було таке, що ви просто вимкнули телевізор і більше футбол за участю «Челсі» не дивилися?

- Так, був період, але не було такого, щоб я вимкнув і більше не дивився.

- Коли ви дізналися, що ви реабілітовані, що тепер можете знову грати, повернутися на поле, які були ваші емоції?

- Ну, це не передати. Як би їх краще описати? Це як знову стати вільною людиною, як знову мати можливість займатися своєю улюбленою справою, якою ти все життя займався й присвятив себе цьому.

- Але емоція, коли ви почули, що все можна, - це відчуття щастя?

- Перші емоції - ти навіть цього не усвідомлюєш. Ти усвідомлюєш тільки тоді, коли повертаєшся до команди, ти потроху починаєш це відчувати. А коли тобі сказали, що ти можеш грати, ти навіть не віриш у це.

- Спустошення було, так?

- Я б сказав, що більше усвідомлення. Тобі знадобився деякий час, щоб зрозуміти.

- Коли ви повернулися в команду, як хлопці вас зустріли?

- Зустріли дуже тепло й з усмішками на обличчях.

- А хтось із них за ці 20 місяців, поки ви були без великого футболу, хтось із них хоч телефонував вам?

- Так, деякі хлопці телефонували, писали.

- А з ваших партнерів по збірній, із хлопців?

- Так, я теж із багатьма підтримував зв'язок.

- Вони всі розуміли, що сталося?

- Так.

- 5 серпня цього року ви зіграли за «Челсі» після перерви матч проти «Ювентуса» в Гонконзі, товариський матч у Гонконзі. Ваше відчуття, коли ви знову вийшли на поле у формі «Челсі»?

- Нарешті. Нарешті я вдома. Нарешті я знову можу грати у футбол.

- По полю літали?

- Не встиг. Я грав усього лише 5 хвилин.

Getty Images/Global Images Ukraine. Михайло Мудрик у товариському матчі між Челсі та Ювентусом (5 серпня 2026 року)

- «Челсі» вирішив не продовжувати з вами контракт. Клуб не побачив вас у своєму складі. Чому?

- Особливо не було розмов про продовження контракту. Просто вони вирішили на цей сезон не залишати в складі. Це цілком логічне рішення. Як я й сказав, у клубу зараз новий тренер. Він бачить футбол по-своєму. Він бачить футболістів, які йому потрібні для цього футболу. Він підійшов і сказав мені просто в обличчя, що тобі краще піти грати, набиратися ігрової практики, потім повертатися в «Челсі». Я на тебе розраховую.

- Сказав, розраховує. Із цього сезону ви граєте на правах оренди за ще один іменитий лондонський англійський клуб «Тоттенгем». Скажіть, крім «Тоттенгема» були якісь пропозиції від інших клубів?

- Так, були.

- Від кого?

- Були варіанти з АПЛ. Здебільшого це були варіанти з АПЛ.

- Які команди?

- Інтерес був від «Брентфорда». Інтерес був від «Лідса». Були розмови з «Брайтоном».

- У «Тоттенгем» ви пішли через Де Дзербі?

- Так.

- Він запрошував?

- Ми спілкувалися, так, попередньо.

- Він, як і раніше, у вас вірить?

- Так.

- У вас була з ним розмова? Ви пам'ятаєте свою розмову сам на сам, коли все це закінчилося і ви прийшли в «Тоттенгем»?

- Так, я пам'ятаю. Ми зустрілися, і він каже: «Ну що, ти радий?» Я кажу: «Так». Він каже: «Давай, у нас із тобою ще багато справ».

- У вас фантастична, феноменальна швидкість. Я пам'ятаю, що Валерій Васильович Лобановський колись мені говорив, що швидкість для футболіста - головне. Усе інше другорядне. Важливе, але другорядне. Спочатку швидкість. Ви з цим згодні?

- Певною мірою так, певною - ні.

- Як ви вперше відчули свою феноменальну швидкість? Ви пам'ятаєте це відчуття, що ви швидший за всіх?

- У мене з самого дитинства був запал розвивати швидкість і бігти швидше, ніж інші. Коли я був у харківському «Металісті», у нас завжди регулярно були тести на швидкість. І вже відтоді, з десяти років, у мене був запал працювати над швидкістю й бігти швидше, ніж інші. Відтоді я й почав працювати над швидкістю.

- За скільки ви пробігаєте стометрівку?

- Ніколи не бігав.

- А який у вас рекорд швидкості?

- Рекорд швидкості - 37,4 км/год.

- У 2022 році ви офіційно стали найшвидшим футболістом Ліги чемпіонів. Тобто швидше за вас там нікого не було у 2022 році. У футболі для вас швидкість - це ваш найголовніший козир? Чи є ще інші козирі?

- Є й інші.

- Які?

- Ухвалення рішень. Нестандартне ухвалення рішень.

- Швидкість ухвалення рішень нестандартна?

- Так. Іноді футбол стає дуже структурованим, дуже зрозумілим і навіть певною мірою нецікавим. Іноді всі команди навчилися оборонятися. Багато команд знають, як вибудовувати хорошу оборону й структуру. І іноді просто банальними речами важко зламати оборону суперника. І тобі доводиться вигадувати щось нестандартне, щоб реалізувати й втілити це в результативні дії. І на допомогу команді.

- Найголовніший ваш мінус як футболіста, який, на ваш погляд, недолік?

- Недолік...

- Над чим вам доводиться більше працювати?

- Над усім. Мені здається, що я недостатньо хороший у всьому.

- Так ви ще й скромна людина до того ж.

- Мені здається, що я в усьому можу стати кращим. І є куди прогресувати в усьому.

- Ми щойно заговорили про Лігу чемпіонів. У Ліги чемпіонів особливе повітря, особливе наповнення, особливий смак. Чим вам запам'яталися матчі в Лізі чемпіонів?

- Атмосферою. Це особливий турнір. Ліга чемпіонів - це мрія кожного футболіста, грати там. Матчі Ліги чемпіонів вважаються найвищого рівня. Найвищого рангу. Коли ти слухаєш цей гімн, коли ти виходиш на поле, уболівальники, атмосфера, стадіон, прожектори. Ти відчуваєш... Ти вже від усього цього отримуєш задоволення. Ще до гри навіть. І потім починається гра. Залишається тільки насолоджуватися.

- А мандраж сильний перед такими вирішальними матчами? Чи ви дуже спокійний? Ви дуже спокійна людина. Розсудлива, спокійна. Мандраж вам узагалі знайомий? Як це відбувається?

- Мандраж - це хороше відчуття. Якщо його немає, значить, ти не особливо хвилюєшся про ту чи іншу подію. Якщо перед важливими подіями, іграми в тебе є, присутній мандраж, це, навпаки, добре. Ти почуваєшся живим, ти почуваєшся людиною. Головне, щоб цей мандраж не супроводжував тебе під час гри.

- Перед важливим матчем ви добре засинаєте вночі?

- Так, узагалі супер.

- Спокійно?

- Узагалі супер.

- Після важливого матчу ви добре засинаєте?

- Це не завжди.

- Скільки ви можете не спати?

- По-різному. Але пізно, глибокої ночі вже спати.

- Ви згадали гімн Ліги чемпіонів. Є ще одні змагання, перед якими звучить гімн України. Це матчі за збірну України. Ви дуже добре грали за збірну України до цієї жахливої дискваліфікації. Які у вас відчуття від матчів у футболці національної збірної?

- Це теж завжди дуже особливо. Адже завжди хочеться, щоб Україна перемагала всюди. І в цьому випадку на футбольному полі. Адже це престиж, престиж нації, престиж країни. І коли я бачу, як багато людей стежать за збірною, підтримують свою футбольну команду, найголовнішу країну. І ти хочеш зробити цих людей щасливими. Адже я сам як уболівальник збірної України знаю, що це за відчуття, коли ти вболіваєш за збірну і вона виграє. Граючи в хороший футбол, самовіддача, якість на футбольному полі. Це дуже приємне відчуття. Ти відчуваєш гордість, у тебе хороший настрій. Ти йдеш спати з усмішкою. Це робить життя світлішим. І завжди хочеться радіти цим позитивним емоціям.

- У збірній України збираються хлопці з найкращих клубів України та Європи. І конкуренція досить висока. Атмосфера всередині збірної доброзичлива між хлопцями?

- Завжди, скільки разів я там був, атмосфера класна. Дружня. Іноді навіть хочеться, щоб збір тривав довше саме через це. Адже завжди хочеться проводити більше часу серед хороших людей.

- З ким із хлопців зі збірної ви особливо зблизилися?

- Із багатьма. Ми проводимо час разом і можемо зайняти себе різними справами. Судаков, Трубін, Таловєров, Зінченко, Зубков, Конопля. Багато, дуже багато.

- Хто з тренерів у збірній здається вам найсильнішим за останні роки?

- Із тих, з ким я працював?

- Із тих, з ким працювали, і взагалі, на ваш погляд, навіть як глядача?

- Ну, найсильніший - це Сергій Станіславович Ребров. Це моя думка, і я вважаю, що це досить сильний тренер. Просто є різні обставини.

- Які?

- Ну, ви ж розумієте, коли ти вмикаєш футбол по телевізору й дивишся збірну, для тебе є 11 футболістів, які грають, і тренер. Якщо щось іде добре - вони молодці, якщо щось іде погано, то в тебе відразу 12 людей, яких можна звинуватити, - тренер або ж футболісти. Але футбол, як і життя, складається з деталей. І, як то кажуть, деталі створюють різницю. І я вважаю, що результат на футбольному полі далеко не залежить безпосередньо тільки від футболіста й тренерів. Це симбіоз усього. І починається це з федерації, організації й тому подібного.

- Сергій Ребров, до речі, свого часу теж грав у «Тоттенгемі». Ви з ним обмінювалися якоюсь інформацією? Говорили про це?

- Ну, я запитував, де він жив...

Getty Images/Global Images Ukraine. Михайло Мудрик та Сергій Ребров

- І тепер сам там живете, ні?

- Ні. В іншому місці.

- Говорячи про атмосферу в збірній, я не можу не запитати про фінансову обстановку. Чи виконуються контракти, чи виплачуються преміальні? Чи все добре в цьому плані?

- Ну, я знаю, що раніше було краще. І чув це від багатьох. Я теж сам застав попередніх директорів федерації, і багато хлопців, із якими я спілкувався, яким є із чим порівнювати.

- Тобто зараз ситуація гірша?

- Так, зараз ситуація гірша.

- Гроші виплачуються, скажіть, у повному обсязі?

- Виплачуються, але їх потрібно чекати дуже довго, й іноді оголошують якусь одну суму, а доходить менше.

- Та невже?

- Так, були такі ситуації.

- Менше, ніж обіцяли, доходить?

- Так, було таке.

- Ви говорили про це президенту УАФ Андрію Шевченку?

- Що мені йому сказати?

- Ну, що доходять не ті гроші, які обіцяли.

- Так він же в курсі.

- У курсі?

- Ну, звичайно.

- А що він каже? Чому так?

- А він каже, що податки... Просто елементарні моменти. Я ж кажу, футбол, життя складається з деталей. І коли ти виходиш на поле й тренер говорить тактику, це вже фінальна стадія результату. А до цього дуже багато подій, які відбуваються, які теж впливають. Раніше у збірній перельоти, проживання, безпека, стосунки - усе було набагато вищого рівня. Просто навіть ти можеш отримати травму в збірній, і тобі скажуть, що ми не можемо відразу зробити МРТ, тому що там усе зачинено. Ти полетиш до себе в команду й там зробиш.

- Отак навіть?

- Навіть так. Є ситуація: команда приїжджає на збір перед офіційними важливими матчами за вихід, або ж на Євро, або ж за вихід на Євро. І в команди просто елементарно в готелі немає залу. Команда змушена знаходити зал десь на вулиці й іти туди всі разом.

- Через що таке відбувається? Невміння організувати процеси чи якісь фінансові причини?

- Я думаю, вміння - це не причина. Я думаю, всі вміють і всі знають, як усе правильно й потрібно робити.

- Скорочення витрат?

- Цілком можливо. Інших пояснень я не можу знайти. Якщо дуже захотіти, можна в космос полетіти. І якщо є бажання, можна знайти готель і з залом, і з хорошим харчуванням, і з безпекою, і з усім. Аби це... Футболісти просто ось...

- Мають думати про футбол.

- Просто про футбол, так. У них немає жодних турбот. Вони приїхали, вони зосереджені, у них завдання - виграти матч. Уболівальники хочуть перемоги. Футболісти. Але це не виглядає так, що футболісти на це скаржаться. Це просто моменти. Там моментик, там момент, там момент, там момент. І з цих маленьких моментів воно й складається. Не можна в якихось речах проявляти недбалість, а потім на футбольному полі постійно вимагати результату й феноменальної гри. Це може прокотити раз, може прокотити два. Але якщо це систематично, якщо це повторюється раз у раз, то рано чи пізно воно позначиться.

- У вас судова суперечка з колишнім агентом Олексієм Альохіним. У чому її суть?

- Слухайте, Дмитре, ну його назвати агентом дуже важко. Назвати моїм агентом ще важче. Я не знаю, можливо, я помиляюся, але агенти - це ті люди, які як мінімум мають бути присутніми на підписанні якихось важливих документів, на яких він навіть жодного разу не був. Ні на підписанні контракту з «Челсі», ні на підписанні в Лондоні, ніде. І насправді це просто підставна особа, нібито агент, у якого є агентська ліцензія, яка нічого не вирішує. За всім цим стоїть Євген Красніков, який називав мене своїм сином і який 10 років мене виховував і допомагав, і вбивав мені щодня з 14 років, із 13 років вбивав мені щодня в голову, що я для тебе все і я від тебе нічого не хочу, я від тебе ніколи не візьму жодної копійки.

І я це чув сотні разів, і, знаєте, я виріс разом із цією людиною, я довіряв цій людині, для мене він був як футбольний тато, я довіряв йому як самому собі. І звідси й випливає потім, коли мені ставлять запитання, чому ти такий закритий, чому ти там не відкриваєшся. Тому що я раніше завжди був відкритим із людьми, і це була одна з тих людей, якій я відкрився по-справжньому, яка була знайома з моїми батьками, із сім'єю якої я був знайомий. Ось ми пройшли такий шлях у 10 років, і потім ось настає такий момент, як трансфер до «Челсі». Спочатку, це ні для кого не секрет, я хотів перейти до «Арсенала», але агент, як показала практика, ніколи взагалі не відстоював мої інтереси, відстоював виключно свої інтереси, це я вже зрозумів потім. І спроб здійснити мою мрію, моє завдання - перейти до «Арсенала» - спроб навіть не було, спроби були тільки заробити більше грошей, але я на той час про це не знав.

У підсумку, коли я підписував усі документи, у мене на той момент не було жодних людей, були тільки батьки, які переживали за мене, які постійно просили копії всіх контрактів, які ніколи не надсилали моїм батькам, тому що батьки, коли я підписував контракти, вони переживали за мене, і вони розуміли, що це серйозно. Але оскільки вони були знайомі з Красніковим, вони теж довіряли йому, як і я довіряв, і я їм завжди говорив, що Євген Олексійович, він же мене не обдурить, ми разом працюємо. Але в підсумку, коли я перейшов до «Челсі», Красніков отримав бонус, який ми обговорювали з ним теж, великий бонус. Вони мали отримати близько 6 мільйонів, мені завжди говорили, що бонус буде близько 4 мільйонів, із якого мені обіцяли частину, яка так і залишилася тільки в обіцянках. Ну а водночас я підписував контракти, ніколи не читаю, тому що одного разу я спробував почитати, і він, його помічники мені сказали, типу, що ти нам не довіряєш чи що, таким невеликим натиском. Типу навіщо ти читаєш, ми вже все прочитали.

- І ви підписували, не читаючи?

- Ну так.

- Жах.

Євген Красніков та Михайло Мудрик

- Але я довіряв людям, я з людьми був 10 років, ми працювали разом, завжди все було добре, я, нічого подібного, навіть не було жодних дзвіночків, що цим людям не можна довіряти. І ось у підсумку я перейшов до «Челсі», і замість того, щоб я заробляв, відкладав, накопичував на щось, мені потрібно було сплачувати податок за бонус, який отримали агенти, про який я ніколи не знав. Про який мені колись говорили, я запитував якось про податки, мені сказали: не хвилюйся, якщо що, ми тобі повернемо.

І в підсумку за контрактами я залишився ще винен, замість того, щоб я переходив до «Челсі», думав про футбол, спокійно заробляв гроші, отримував свою зарплату, у мене судові позови, обіцяні бонуси, які мені залишилися тільки в обіцянках, і я ще залишився винен за всю ту доброту й довіру, які я виявляв протягом 10 років, я залишився боржником, Дмитре. Ось так буває в житті. Тому життя вчить ставати більш закритим і довіряти дедалі менше й менше людям.

І крім того, що ти залишаєшся боржником, на тебе подають судові позови, тобі телефонують якісь бандити, погрожують.

- Телефонували прямо?

- Так, так, це було. Телефонують бандити, погрожують, кажуть, ставлять ультиматуми. Ось так от.

- Хто зараз ваш агент?

- Вадим Шаблій і Микита Тітков.

- Ви задоволені співпрацею з ними?

- Так.

- Я не можу оминути ще одну трагедію, яка сталася не лише у вашому житті, а й у житті всієї України. Це повномасштабне вторгнення Росії. От коли ви про це дізналися, до речі, як ви про це дізналися і якою була ваша реакція?

- Ну, виходить, я раніше жив у Києві, у багатоповерхівці, у «Смарт-Плазі», біля проспекту Перемоги, і я прокидаюся, прокидаюся о 9-й ранку, дивлюся, у мене дуже багато сповіщень.

- 24 лютого.

- Так. Я підходжу до вікна, дивлюся, і проспект Перемоги забитий від початку до кінця, не видно ні початку, ні кінця, і я відразу зрозумів, у чому річ.

- Ви міцно спите?

- Так.

- Нічого не чули?

- Ну, я міцно спав у той час, так.

- Ваші відчуття, коли ви визирнули у вікно й коли прочитали повідомлення, що ви подумали?

- Ну, я зрозумів, що почалося повномасштабне вторгнення.

- Страшно стало?

- Страшно - ні, стало не по собі, не розумієш, як реагувати.

- Що було далі? Вас зібрали, чемпіонат, як далі, що буде, усе рухнуло в одну мить.

- Так, ну, чемпіонат, напевно, на той час навіть думок не було про чемпіонат, усі думали, як би залишитися живими і як би знайти місце, де як мінімум ти зможеш тверезо про щось подумати, де надійніше місце.

- Ну от хлопці, футболісти «Шахтаря», адже багато іноземців було. Де ви всі зібралися, як це було?

- Ну, іноземці збиралися в готелі, в «Опері», усі футболісти, яким ніде було залишитися, вони теж могли приїхати в готель, але в багатьох там були квартири в Києві, тому вони залишалися вдома.

- Відчуття усвідомлення цього всеохопного жаху, який обрушився на Україну, вас накрило якось чи ні, чи ви продовжували залишатися спокійним?

- Так, із перших же днів було зрозуміло, що починається щось дуже погане й непоправне.

- Ви, я знаю, неодноразово допомагали Збройним силам України, це був поклик серця, як це відбувалося?

- Так, ну, ми з моїм другом Георгієм Судаковим узагалі в перші тижні допомагали людям, там були дуже великі проблеми з гуманітаркою, продукти, вода, ми допомагали цим людям спочатку в Києві, допомога військовим - це не обговорюється, просто на початку війни це 100%, ми допомагали тим, хто потребував, потім що далі це вже йшло, то більше потрібно було перевіряти інформацію, кому ти допомагаєш, як ти допомагаєш. Але коли тільки все почалося, навіть не думали, до нас зверталися, ми допомагали.

- Що ви думаєте про путіна?

- Ну, я не можу нічого хорошого сказати.

- Якби вам довелося з ним якось зустрітися, що б ви йому сказали?

- А чи є сенс у словах із цією людиною? Мені здається, ні. Мені здається, ця людина слів не розуміє, вона розуміє тільки силу.

- Що ви думаєте про Зеленського?

- Респект. Я захоплений і дуже вдячний, що нарешті в нас є президент, який відстоює інтереси України, який по-справжньому хоче зробити Україну сильною й незалежною.

- Як вам здається, чим закінчиться ця страшна війна?

- Переговорами. Усі війни закінчуються однаково. Сподіваюся.

- А потім миром?

- Так, інакше ніяк.

- Головне, щоб він був справедливим і чесним для України, і довгостроковим.

- Так, усе правильно.

- Життя в Лондоні, яке воно, якщо буквально кількома фразами?

- Різноманітне. Ти можеш знайти все, що тобі потрібно в Лондоні, від хорошого до поганого.

- Але поганого й шукати не треба.

- Так, поганого й шукати не треба, воно завжди поруч. Ну і хороше. Принаймні хороше можна знайти. Але з поганого - податки дуже великі.

- Так, мільйонери всі тікають з Англії, так?

- Так.

- Скільки податки, до речі?

- 45%. 45%. Нелюдські.

- Скажіть, Лондон як місто вам подобається?

- Так, Лондон - хороше місто.

- Ви почуваєтеся тут комфортно?

- Так.

- У вересні 25-го року вас позбавили водійських прав на 6 місяців. Що сталося в цьому комфортному місті?

- Некомфортно їздити. Правила вигадані, знову ж таки, не для людей, я не знаю для кого. Але коли в місті в тебе стоїть обмеження 20 миль на годину, по всьому місту, я не знаю, ніби машина втрачає сенс.

Михайло Мудрик та його Audi RSQ8

- 20 миль на годину обмеження?

- Ну ви ж самі розумієте, це ж можна заснути за кермом. 20 миль на годину, це коли ти швидкісною дорогою трохи більше, тобі дають 40, дають уже трохи розігнатися. 40 миль на годину. Ну, знову ж таки, 40 миль на годину - це важко. Важко дотримуватися цих правил, наскільки б я хотів.

- Ще й футболісту тим паче важко. Ви ж до швидкості звикли.

- Так.

- Так ви перевищували швидкість кілька разів.

- Так, перевищував.

- Ви жили у квартирі в Лондоні, правильно?

- Так. Спочатку, зараз уже будинок.

- У чому різниця між життям у квартирі в Лондоні й у будинку?

- Однозначно менше клопоту у квартирі. У будинку більше відчувається як будинок, як удома. Квартира більше відчувається як тимчасове місце перебування, а в будинку ти почуваєшся комфортніше й затишніше, можна так сказати.

- Де зараз ваші батьки?

- В Україні, у Берестині.

- Ви не хочете перевезти їх сюди?

- Я хочу, але вони поки не хочуть. У них є певні обставини, які не дозволяють їм переїхати зараз.

- Ви дуже багато бачили міст і країн. Яке найкраще місто на Землі?

- Україна. Місто... Ой, вибачте.

- Країна - Україна. Місто?

- Місто... Міст багато. Лондон, напевно. На сьогодні. На сьогодні, так.

- Ви віруюча людина, правильно? Так. Ви ходите до церкви?

- Так.

- Часто?

- Намагаюся щонеділі.

- Щонеділі. Тут є в Лондоні якась церква, яка вам подобається і де ви добре почуваєтеся, так?

- Так.

- Як ви прийшли до Бога?

- Через мою бабусю. Коли я був молодшим, коли мені було років 7-8, вона мені відкрила двері до Бога, не силою, а більше розумом, вона ніби не наполягала, вона запропонувала. Я послухав її, я боявся засинати в темряві, мені часто снилися кошмари, тривожний сон, бабуся мені порадила. Вона вишивала, вона мені подарувала свої іконки, я поставив її на своєму ліжку, перед сном перехрестися, скажи ім'я Отця і Сина і Святого Духа, на віки віків, амінь, лягай спати спокійно, ні про що не турбуйся. Відтоді я почав це робити, і кошмари минули, нічні кошмари минули, залишилися тільки наяву.

- Віра допомагає вам у футболі й у повсякденному житті?

- Віра дуже допомагає, я думаю, кожна людина в щось вірить, і без віри людині дуже важко, адже настає момент, коли тобі доводиться в щось вірити, адже важко впоратися з усім, що відбувається в житті, без якоїсь віри. І кожен знаходить оце духовне просвітлення в чомусь своєму, хтось знаходить це через Бога, хтось через свого Бога, хтось вірить у вищі сили, хтось вірить у Всесвіт, у кожного своє.

- Коли з вами сталася ця страшна, несправедлива біда, я маю на увазі дискваліфікацію, ви зверталися до Бога?

- Так, неодноразово.

- Що ви говорили?

- Чого я тільки не говорив, але найголовніше, що я говорив, це дай мені, будь ласка, сил і душевного спокою, і якось приймати все. Намагатися не опиратися всьому, що відбувається, а приймати.

- Бог допоміг?

- Так.

- Усі, з ким я про вас говорив, кажуть, що ви дуже закрита людина й не відкриваєтеся навіть друзям. Це так?

- Та ні, це неправда. Закритий - правда, не відкриваюся друзям - неправда. Я просто... життя вчить мене не підпускати до себе багато людей.

- Життя вчить?

- І ти розумієш, який сенс тобі відкриватися всім, якщо це потім зіграє проти тебе? Навіщо це потрібно? Ти проходиш із деякими людьми якийсь життєвий етап, і ти можеш потім із часом уже розібратися, кому відкритися, кому не відкриватися.

- Що в житті приносить вам особливе задоволення?

- Футбол. Футбол - це сто відсотків. І проведення часу з якісними людьми, з хорошими людьми.

- Що таке якісні люди? Гарне слово «якісні».

- Якісні, можна сказати, навіть справжні. Якісні - це ті, з ким цікаво. Я взагалі за якість у всьому.

- І у футболі, і в житті?

- І у футболі, і в житті. Якість - це все, що визначає, варте воно того чи ні. Якщо ми з вами проведемо якісні розмови й інтерв'ю, це означає корисне проведення часу.

- Отримаємо кайф обоє, так?

- Так. Якщо ні, значить, ні.

- Ви любите тварин, так?

- Так, дуже люблю.

- Скільки у вас котів, розкажіть?

- У мене є три мої коти й ще один кіт дівчини. Усього чотири, так.

- Ви їх годуєте, ви ними займаєтеся? Ви з ними розмовляєте?

- Так.

- Якою мовою? Англійською? Коти англійські?

- Коли як.

- Усі знають, що ви любитель татуювань. Скільки у вас татуювань на тілі?

- Я збився з рахунку. Знову ж таки, якщо татуювання, то якісне. Не абияк, аби тільки його зробити.

- Вони всі зі змістом?

- Так.

- Ну давайте от скажемо, що, от я бачу татуювання, що вони означають? От на правій руці що це?

- Ну, тут написано impossible, і перші дві літери перекреслено, що означає possible. Так. Тобто неможливе - можливе. Якщо ти вважатимеш, що це неможливо, або вважатимеш, що це можливо, ти в обох випадках матимеш рацію.

- На правій руці.

- Ну, якщо скласти дві руки, то це португальською слово «віра».

- Так. Між пальцями.

- Між пальцями це thank you God. Це щоразу, коли я виходжу на поле, я дякую Богові за те, що в мене є можливість займатися футболом, грати, отримувати від цього задоволення.

- На лівій руці хрест, зрозуміло. Усе, на лівій більше нічого немає, так?

- Ні.

- Так, на шиї бачу у вас татуювання.

- Таланту недостатньо.

- Праворуч на шиї.

- Тут метелики. Так. Із метеликами це окрема історія. Я був саме захоплений однією історією. Подивився фільм «Метелик». Я настільки надихнувся. Це історія, заснована на реальних подіях із життя людини, у якої було прізвисько Метелик. І от історія про нього. Не буду спойлерити, рекомендую подивитися цей фільм. Так мене надихнула ця історія, я потім прочитав книжку «Метелик». І книжка ще більше розкрила сенс головного героя й посил людини, у якої було прізвисько Метелик. І от я почитав і відчув, що мені ця історія близька. І саме значення Метелика та його мета мені теж близькі.

- Круто. Праворуч, дивлюся, велике татуювання у вас на шиї.

- От це одне з перших було. «Тільки Ісус». Це одне з перших татуювань. І от я вирішив присвятити його Богові й сказати, що тільки Бог може судити, тільки Бог може мені допомогти. І тільки він може все вирішити.

- На тілі ще багато тату у вас? Он я бачу навіть якесь кольорове.

- Роздягатися мені? Ви хочете інтерв'ю, я бачу, прямо на повну якусь.

- Я б вам сказав, так. Ну що там ще є цікавого?

- Праворуч от у мене є серце з футбольним м'ячем, що говорить про те, що я відданий футболу, ніби, і от мені це, моє серце належить футболу. На лівій частині грудей англійською написано слова: «Дорогий Боже, якщо сьогодні я втрачу надію, будь ласка, нагадай, що твої плани кращі за мої мрії».

- Гарно, гарно. На ногах татуювань немає?

- Ні, ну є на ногах, там портрет теж Ісуса й Діви Марії, і ще тут написано «знову, знову, знову, знову», поки ти от не почнеш із цього мати от, як сказати, ти продовжуєш робити щось знову, знову, знову й знову, поки в тебе не почне виходити.

- Слухайте, ну ціле мистецтво, до того ж усе має сенс, я дивлюся, у вас.

- Усе має сенс.

- У вухах бачу у вас сережки. Розкажіть, чому ви їх носите?

- Це просто імідж. Я завжди, завжди їх хотів, і в Україні, коли я був в Україні, от це трохи ніби не дуже прийнято. Ось сережки якось от, у чоловіків це якось виглядає, не знаю, сприймається не дуже. Але я завжди хотів бути собою, і тут це абсолютно нормально. І я сподіваюся, і в Україні це буде нормально.

- Ну, це свобода, зрештою. Ну, це свобода. Звичайно, елемент свободи. У правому вусі діамант у вас, у сережці?

- Напевно.

- Ви навіть не знаєте. Я зараз помічаю, що багато футболістів, от зірки світового футболу, навіть у юному віці, усі вже роблять собі зуби, вініри. Ви теж зробили?

- Ну, я корекцію робив, так.

- Це така мода? От, ну, я собі починаю думати: так, добре, значить, хлопець зробив, там, у 20 років зробив уже собі вініри. Ну, а якщо це ж футбол, і можуть і вибити зуби, і пошкодити.

- Звичайно, так, були такі ситуації.

- В Андрія Шевченка таке було, я пам'ятаю.

- Ну, це залежить від того, як подивитися. Це насамперед ти дбаєш про своє здоров'я. Як у мене була ситуація: я спочатку носив брекети, я вирівнював зуби, тому що я розумів, ті, у кого боліли зуби, вони розуміють, що таке здорові зуби. І тому я з раннього віку почав займатися зубами, я хотів мати здорові зуби. Вирівнював, вирівняв, потім зробив корекцію, щоб доглядати за ними, чистити, і вони тобі служили довго, надійно й без болю. Це насамперед ти думаєш про своє здоров'я. Естетика, вона, так, вона ніби вже компенсує, вона як додатковий уже елемент.

- Ви знаєте, ви дуже успішна людина. Молода людина, успішна людина, зірка світового футболу. Маєте досконалу зовнішність. От я на вас дивлюся - мрія будь-якої дівчини. Дівчата вас осаджують, скажіть, ви відчуваєте підвищену увагу з боку жіночої статі?

- Як сказати? Не прямо щоб там дуже підвищену увагу.

- Але в інстаграм пишуть?

- Так, пишуть.

- Познайомитися хочуть?

- Хочуть.

- Свої фотографії в різних тонах і півтонах надсилають?

- Ну, надсилають.

- Ви відповідаєте?

- Раніше відповідав.

- Зараз ні?

- Іноді відповідав, так. Ну, зараз уже не надсилають.

- Кохання, на ваш погляд, існує?

- Сто відсотків.

- Ви відчували ось це почуття кохання, коли навіть футбол відходить на другий план?

- Коли футбол відходив на другий план? Ну, сто відсотків є кохання і без футболу. Але футбол він ніби трохи доповнює це кохання.

- А кохання доповнює футбол?

- Так.

- Якби вам сказали: от ти закохався в дівчину, або бути з цією дівчиною, або грати у футбол, що б ви обрали?

- Ну, це жорсткий вибір.

- Так, життя іноді буває жорстким.

- Футбол. Дівчат багато, а футбол один.

- Любов до футболу поза конкуренцією. Я в інтернеті подивився, що писали про ваших дівчат. Я вам зараз зачитаю, ви підтвердите або спростуєте. Писали, що на початку 23-го року ви зустрічаєтеся з російською співачкою, колишньою учасницею гурту «Серебро», Катериною Кіщук.

- Ну, зустрічаємося... Зустрічаємося / бачимося чи зустрічаємося як пара?

- Як пара.

- Ні.

- Далі писали, що в листопаді 23-го року у вас почалися стосунки з російською моделлю Віолеттою Грачовою. Були стосунки?

- Ну, ми з нею дружили, і щоб прямо стосунки... Ну, стосунки - це коли, я не знаю, напевно, люди разом живуть.

- Парою так і не стали?

- Ні.

- Розмови про війну у вас із нею були? Я розумію, що вона жила на Заході, тобто до Росії вже напевно не мала жодного стосунку. Розмови про війну, у вас були суперечки, може, якісь сварки чи ні?

- Так, були розмови.

- Вона розуміла?

- Вона розуміла.

- Що відбувається? Розуміла?

- Розуміла. І вона мені свою позицію чітко дала зрозуміти. І тому ми й були, ми й дружили. Якби вона не розуміла, її позиція була б абсолютно неадекватною. Важко було б знаходити. Усе одно рано чи пізно ці розмови спливали б. І це важлива тема. Якщо в цій темі ви не знаходите якоїсь спільної думки, то важко.

- Зараз пишуть, що ви перебуваєте у стосунках з американською блогеркою й моделлю Джорджин Джонс. Це правда?

- Так.

- Розкажіть про неї трохи.

- Хороша дівчина, американка, дуже позитивна, дуже талановита. І зараз ми разом у стосунках.

- Як і де ви познайомилися?

- Через інтернет, інстаграм.

- Усі говорять, що вона на вас дуже добре впливає. Дуже міцний, хороший союз двох красивих людей.

- Дай Боже, це дуже важливо, щоб поруч із тобою була правильна людина. Тому що та людина, з якою ти будуєш якісь стосунки, це безпосередньо впливає на тебе й на твої успіхи або ж невдачі. У тих чи інших сферах.

- Стосунки з Джорджин - це кохання?

- Так.

- Кохання. Що таке кохання, на ваш погляд?

- Кохання - коли ти дбаєш про людину. Турбота. Турбота, коли ти можеш ставити людину на перше місце, себе на друге.

- Як цікаво. Тобто для вас кохання починається з турботи?

- Так. Це кохання, це хотіти зробити приємне людині без особливого приводу.

- Ви одружуватися не збираєтеся?

- Поки що ні. Поки що зарано.

Джорджин Джонс та Михайло Мудрик

- Найкрасивіші дівчата де живуть?

- В Україні дуже багато красивих дівчат, чесно кажучи. У Харківській області, у Харкові, у Дніпрі я пам'ятаю, у Києві трохи менше. Але дуже багато красивих дівчат.

- Мені дуже цікаво, я прочитав, я вас процитую, ви одного разу зізналися: я настільки не думаю про гроші, що навіть забуваю, коли зарплата. Це правда?

- Був час.

- Тобто у вас до грошей ставлення, я так розумію, філософське? Якщо вони є, добре, так? Але немає у вас культу грошей?

- Ні. Я просто не витрачаю стільки, щоб мені постійно потрібно було розуміти. У мене приходить зарплата, усі мої потреби, які мені потрібні щодня, я спокійно купую продукти, купую речі.

- Ви самі ходите, до речі, по продукти?

- Іноді, так. Це не шалені гроші, які мені потрібно постійно перевіряти, чи не закінчилися в мене гроші. Але в житті бувають різні ситуації. Коли треба рахувати, треба все підраховувати.

- Ну от ця дискваліфікація змусила рахувати гроші, правда? Я перевірю знову-таки те, що пишуть. Вашу зарплату в «Челсі» оцінювали в 400 тисяч фунтів на місяць. Так, ні?

- Це брутто. Це до вирахування податків.

- У «Тоттенгемі» сильно відрізняється зарплата від «Челсі»?

- Не сильно.

- Тобто «Тоттенгем» усе-таки клуб із грошима, так?

- Звичайно.

- В АПЛ усі клуби більш-менш заможні?

- Так.

- От немає такого, що хтось такий аутсайдер, грошей немає?

- Зрозуміло, якщо порівнювати від перших місць до останніх, там, зрозуміло, буде різниця. Але якщо порівнювати останні місця АПЛ з іншими лігами, то вони спокійно себе добре почувають.

- Ви вважаєте себе багатим, заможним чи просто людиною, у якої є гроші на такі потреби?

- Я вважаю себе багатим, тому що я здоровий. І всі мої близькі й рідні теж здорові. Це робить мене щасливим і багатим. А гроші - це...

- Приємний бонус?

- Приємний бонус, так. Я просто хочу грати у футбол і робити це якомога краще. Якщо мені за це платитимуть більше, це тільки приємний бонус. Але я не хочу сказати, що гроші - це неважливо.

- Але ви не раб грошей?

- Ні. Але гроші - це на сто відсотків важливо, і гроші потрібно заробляти.

- Як ви розпоряджаєтеся грошима? Ви встигаєте щось відкладати чи все йде?

- Я сподіваюся, що зараз вийде більше відкладати. Оскільки закінчилася історія з допінгом, я думаю, що зараз вийде відкладати.

- Багато футболістів екстракласу, світового класу, як ви, ведуть розкішне життя. Купують шикарні машини, будинки, годинники по мільйону доларів і дорожче. Вам це властиво? Ви любите якісь елементи розкоші чи ви до цього байдужі?

- Я не женуся за розкішшю, аби тільки показати статус чи привернути до себе увагу. Якщо мені подобається, то я купую. Якщо в мене є можливість, то я купую. Якщо мені потрібно на щось піднакопичити й купити, то я це зроблю. Але гнатися за тим, щоб когось здивувати чи сказати: подивіться на мене, - це не про мене.

- Які найшикарніші подарунки ви робили дівчатам?

- Годинники.

- За чемпіонатом України з футболу ви сьогодні стежите?

- Місцями.

- Якими?

- Першими. «Шахтар». «Полісся». Ці клуби.

- Загальний рівень чемпіонату України сьогодні?

- Просів.

- Коли ви грали в чемпіонаті України ще до повномасштабного вторгнення, вищий був рівень?

- Так, набагато вищий був.

- Хоча той самий склад «Шахтаря», наприклад, фахівці кажуть, що він кращий за той, який був до війни. Так чи ні?

- Склад «Шахтаря»? Той, який був до війни?

- Так. Кращий був чи зараз кращий?

- Той склад, який був у «Шахтарі» до війни, був дуже сильний. І сильніший, ніж зараз «Шахтар».

- Сильніший усе-таки. «Шахтар», «Полісся», за київським «Динамо» ви вже не дуже стежите?

- Ні, не стежу. У мене немає стільки часу ще за «Динамо» дивитися.

- «Шахтар» і «Полісся», хто з них, на ваш погляд, стане чемпіоном України цього року?

- «Шахтар» стане, найімовірніше. «Шахтар» показує хороший футбол і стабільний.

- Найкращий український футболіст усіх часів, на ваш погляд, хто?

- Олег Блохін.

- Я повністю поділяю вашу позицію. А скажіть, матчі за участю Блохіна в інтернеті, на ютубі, ви дивилися?

- Так. Я дивився нарізки. Проти «Баварії» я бачив.

- Ви бачите щось спільне у вашій грі?

- Так, я бачу. Мені не подобається, як він із такою сміливістю йде на суперників, на швидкості, на сміливості. Це змушує людей дивитися футбол. Я думаю, дуже багато людей у той час кайфували від такої гри.

- І невипадково він «Золотий м'яч» виграв. Найкращий футболіст світу всіх часів, на ваш погляд, хто?

- Усіх часів світу?

- Так.

- Я думаю, Мессі. Так. Хоча мені більше імпонував Роналду. І я в плані не тільки футболу, а й менталітету й так далі. Але, об'єктивно кажучи, це Мессі, найімовірніше.

- Ви б хотіли посидіти втрьох: ви, Мессі й Роналду?

- А я там що забув? Ну, добре. Нехай посидять разом спочатку.

- Хто сьогодні, на ваш погляд, найяскравіший футболіст у світі сьогодні?

- Я думаю, Ламін Ямаль.

- Чим він хороший насамперед?

- Він повертає цій грі красу, яку багато глядачів забули. Коли він грає, хочеться вмикати матч, тому що ти знаєш, що він гратиме, тому що він робитиме щось екстраординарне, він щось робитиме нестандартне. За такими футболістами завжди цікаво спостерігати.

- Ми згадали про Блохіна й про «Золотий м'яч». Ви самі хочете стати володарем «Золотого м'яча»?

- Так.

- Ви станете володарем «Золотого м'яча» коли-небудь?

- Будемо працювати.

- Яка у вас мрія?

- Виграти «Золотий м'яч».

- Сьогодні і Мессі, і Роналду досі в строю. Одному майже 40, другому за 40. Ви себе уявляєте на футбольному полі в такому віці?

- Ну, якщо буде здоров'я й ентузіазм, то так. Ну, 40, до 40, думаю, так.

- Тут, напевно, спочатку любов до футболу. Коли він не набридає, коли від нього не втомлюєшся. От ви до якої міри любите футбол? Як пояснити цю любов до футболу?

- До Місяця й назад. У моєму житті ніколи не було варіанта Б, плану Б. Ніколи не було або це, або ось це. От я з самого дитинства, у мене в голові відразу з'явився футбол. Нічого іншого. От тільки футбол. От футбол, футбол, футбол. І з найранішого віку я вже бачив, ставив перед собою цілі, завдання, мрії. Я завжди продовжував їх, продовжував іти за ними. Я не можу цього маленького хлопчину підвести. Треба продовжувати це все. І досягати цілей і мрій.

- Знаєте, я хочу подякувати вам за це інтерв'ю. Я маю вам зізнатися, що я був захоплений вашим футбольним талантом. До цього інтерв'ю, зараз я захоплений вами ще і як людиною. Як цілісною особистістю, своєю філософією. Вам 25 років. Для футболіста це період розквіту. От як вам здається, ваші найкращі футбольні роки ще попереду?

- Попереду. Попереду, тому що все закінчується добре. А якщо ще не добре, значить, не кінець.

Текстова адаптація: Данііл АГАРКОВ, Sport.ua

ВІДЕО. Інтерв'ю Михайла Мудрика для Дмитра Гордона

Данііл Агарков Sport.ua
По темі:
Читайте нас в Telegram

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Футбол | 19 листопада 2026, 01:10 0

Селія Куччиттіні зробила несподіване зізнання 22-річному Ніко Пасу

Коментарі