Перший хлопець із Шимкента, або Як Гуцуляк став заручником свого агента
Надмірна увага ЗМІ та вболівальників призвела до знецінення угоди між Олексієм та «Ордабаси»
- 16 листопада 2026, 15:29
- |
- 437
- 0
11 листопада нарешті офіційно завершилася епопея під назвою «пошук нового клубу для Олексія Гуцуляка». Екс-вінгер «Полісся» та збірної України, котрий ось уже понад півроку сидить без футболу та ігрової практики в офіційних матчах, на правах вільного агента працевлаштувався у лавах новоспеченого чемпіону Казахстану - «Ордабаси» із Шимкента. Із цим клубом український хавбек оформив дворічну трудову угоду.
Кажучи об'єктивно: нічого надзвичайно сенсаційного не сталося. Футболіст, який непогано виявив себе в українській Прем'єр-лізі та встиг провести 16 матчів (6 забитих м'ячів) за національну збірну України поїхав грати туди, де до нього побувала вже чимала кількість співвітчизників, причому різного статусу - від гравців національної збірної, як і сам Гуцуляк, і до відвертих ноунеймів, чиї імена та прізвища щось скажуть лишень тим, хто максимально занурений в історію українського футболу та пам'ятає/знає ледь не кожного професійного гравця.
Однак чомусь трансфер Гуцуляка до Казахстану став настільки обговорюваною та важливою темою для українських вболівальників, більшість із яких відверто не зрозуміла вибору Олексія та не розділила його готовності їхати до аж ніяк не найсильнішого та не найбільш медійного чемпіонату, який представляє зону УЄФА.
Чому так сталося? Загалом зрозуміти нескладно: після відходу із «Полісся» у ЗМІ, через різноманітних експертів, інсайдерів та просто «говорящі голови» всім нам періодично доносилася плюс/мінус одна й та сама інформація - Гуцуляк залишить український чемпіонат заради виступів у серйозному закордонному клубі та чемпіонаті. З'являлися в пресі й цілком конкретні назви потенційно нових клубів вінгера - «Еспаньол», «Андерлехт», «Маккабі» Хайфа. Не найгрізніші команди Європи, скажімо прямо, проте цілком відомі на континенті та такі, що мають певний авторитет серед футбольної тусовки. Потрапити туди - це як не крути, а досягнення для професійного футболіста з українським паспортом, особливо у поточних реаліях, коли рівень вітчизняної Прем'єр-ліги буквально з кожним сезоном все просідає й просідає.
Також були плітки про інтерес до Гуцуляка зі США, Японії, низки країн Близького Сходу. Але Олексій зрештою опинився в «Ордабаси». І саме тому його трансфер до Казахстану виявився настільки резонансним - майже півроку пошуків нового клубу привели екс-вінгера «Полісся» до Шимкенту… Не до Барселони, не до Брюсселю, не до Хайфи в крайньому випадку. А до Шимкенту...
Футболіст, який відмовився від пролонгації контракту із «Поліссям» заради можливості пограти в Європі, врешті-решт знайшов для себе нове місце роботи у Казахстані. Буває? Безперечно. І загалом, знову ж таки, в цьому немає нічого незвичайного, якби не увесь той масштабний галас, який був піднятий довкола персони Гуцуляка після відходу з «Полісся». Ким піднятий? В основному агентами хавбека, які давали зрозуміти своєму клієнту, що той затребуваний і в результаті дочекається гідного його рівня варіанту із працевлаштуванням. І коли таким виявився чемпіонат Казахстану, у фанатів та експертів і виник свого роду дисонанс - картинка банально не складалася, а Гуцуляк виглядав у всій цій історії трохи безглуздо.
Сам Олексій тривалий час дотримувався інформаційної тиші, тоді як від його імені переважно виступало оточення. Навіть після офіційного повідомлення про перехід вінгера до «Ордабаси», у публічному просторі з'явилася заява від імені Гуцуляка, а не пряма мова самого Олексія.
«Олексій приєднується до «Ордабаси» із чіткою амбіцією: стати найгучнішим ім'ям у сучасному футболі Казахстану. Він знав чого хотів, а ми були його опорою. Нехай вони говорять. Ми працюємо для своїх людей», - написало агентство, яке представляє інтереси 28-річного українського футболіста.
У бажанні Гуцуляка стати свого роду «першим хлопцем на селі», як каже прислів'я, або «найгучнішим ім'ям у сучасному футболі Казахстану», як стверджують агенти Олексія, загалом немає нічого поганого. Зрештою, кожна людина та професіонал мають власну межу амбіцій. Для когось цілком достатньо сяяти на містечковому рівні, а комусь замало усієї планети, і його несе підкорювати космічний простір, а то й цілі галактики... І це не проблема. Це проста констатація того, що відбувається довкола нас ледве не щодня, коли кожен вирішує свої питання та проблеми, які комусь бачаться локальними, а для іншого є неймовірно глобальними.
Знову ж таки, Гуцуляк точно не стане першим футболістом збірної України в чемпіонаті Казахстану. До нього там вже грали багато хто - Сергій Беженар, Олександр Поклонський, Артем Бєсєдін, Василь Кобін та багато інших, в тому числі й людина, яка колись могла похвалитися рекордом за кількістю зіграних матчів у синьо-жовтій футболці, але в результаті через свій цивілізаційний вибір для майбутніх поколінь залишиться тільки тим, про кого варто говорити виключно опосередковано - зворотами, натяками, але не прямо та конкретно, адже більшого вона не заслуговує...
Ось чим Гуцуляк більш заслужена особа для українського футболу, аніж той самий Артем Бєсєдін? Матчів за збірну України в них плюс/мінус однакова кількість, але при цьому центрфорвард навіть пограв у основній сітці Ліги чемпіонів та Ліги Європи, а це те, до чого екс-вінгер «Полісся» у свої 28 років так і не прийшов й з огляду на об'єктивний статус та можливості «Ордабаси» вже навряд чи прийде.
Але про від'їзд Бєсєдіна із «Динамо» до Казахстану не було стільки чуток, стільки метушні та розмов. ЗМІ не писали про це трактати, штучно підігріваючи серед уболівальників інтерес як до персони Гуцуляка, про якого, кажучи об'єктивно, шанувальники УПЛ забули вже через місяць після відходу Олексія із «Полісся». Але робота агентів та представників вінгера далася взнаки, про що ті самі згодом публічно й завели мову.
«Ми дуже вдячні усім, хто небайдужий до кар'єри Олексія Гуцуляка. Ця ситуація та інтерес до його майбутнього переходу вкотре переконали нас у значущості цього гравця для українського футболу […] Якщо певна частина людей має бажання його хейтити, зосередьтеся на мені. Вам ще Гуцуляком захоплюватися скоро», - зауважив Олег Авдиш - агент, який представляє інтереси 28-річного вінгера.
Погодьтеся, такого пафосу довкола персони того ж Бєсєдіна (нехай Артем вибачає за те, що став свого роду прикладом для порівняння у рамках даного матеріалу) при переїзді в Казахстан не було й близько. В Україні тоді рішення центрфорварда сприйняли спокійно - мовляв, їде людина підзаробити на старість у менш вимогливому в фізичному та тактичному планах чемпіонаті, нічого такого в цьому немає.
Але у випадку із Гуцуляком все не так. Він обрав такий варіант виключно тому, що хотів «стати найгучнішим ім'ям у сучасному футболі Казахстану». А ще - нам усім незабаром належить захоплюватися досягненнями Олексія, не забувайте…
Запитання тільки: кому від цього пафосу, який обертається навколо досить скромної в рамках історії футбольної України персони Олексія Гуцуляка, буде легше? Невже самому хавбеку, який продовжує мовчати, лишень спостерігаючи за тим, як ситуація набирає все нових й нових обертів? Невже 28-річний вінгер не розуміє, що трансфер до Казахстану - це, фактично, кінець міжнародної кар'єри? Адже для того ж таки Андреа Мальдери у збірній України куди більше логіки є у тому, аби награвати на майбутнє 20-річного Геннадія Сінчука з «Монреалю», котрий має блискучі перспективи в найкращих лігах Європи, аніж людину, яка поїхала за сотні кілометрів на схід - у лігу, яка в таблиці коефіцієнтів УЄФА наразі аж на 15 позицій нижча за УПЛ, яка вже й так очевидно просіла за останні роки до показника «нижче вже майже нікуди».
Відповідь на ці запитання може бути лише у голові самого Олексія Гуцуляка. Але з боку все виглядає, як просто спроба масштабного піару з метою отримати від цього максимальну вигоду. Хоча навіть тут все не виглядає настільки вже однозначно - подейкують, що у Шимкенті Олексій отримуватиме десь стільки ж, якщо навіть не менше, аніж готовий був йому платити Геннадій Буткевич під час пролонгації контракту з «Поліссям». Тоді заради чого все це було потрібно - перш за все, сидіти півроку без футболу - лише через можливість отримати підйомні та агентські?..
Але чорт із ними, з гаманцем та грошима. На щастя, навіть у сучасному світі поки що далеко не все вимірюється ними. І такі категорії як статус та власна спадщина у професійному плані ще щось та означають. Хоча й тут в даному аспекті, здається, усе вельми однозначно - поки хтось, наприклад, зосереджений на рекордах та історичній пам'яті, інші просто вважають за краще розповідати нам, що невдовзі ми захоплюватимемося їхніми клієнтами… Менше слів - більше справ. Ця теза працює однаково сильно та справедливо, що у Житомирі, що у Києві, що у Шимкенті. І не важливо, на яких ролях ви там перебуваєте - на перших чи дві тисячі сто тридцять четвертих. Адже тільки робота та її результати надають повагу, статус та моральне право оточенню публічно випинати ваші здобутки. Чи є все це у «казахстанському кейсі Гуцуляка»? Нехай кожен, кому ця історія насправді цікава, вирішує сам для себе…