3 українські футболісти, які взяли польське громадянство. Де вони зараз?
Аналізуємо, кому та що принесло рішення про заміну паспорта…
- 16 листопада 2026, 12:24
- |
- 16 листопада 2026, 12:26
- 653
- 1
Тиждень тому у польській пресі з'явилася несподівана для більшості українських вболівальників інформація - тамтешнім громадянством разом із сім'єю обзавівся 25-річний опорний півзахисник Іван Желізко, котрий буквально на початку вересня поїхав грати у Болгарію за «Лудогорець».
Ця подія змусила нас озирнутися трохи назад, покопатися в історії та знайти усі випадки, коли українські професійні футболісти вирішили міняти громадянство на польське. Незважаючи на те, що за весь час у польській Екстракласі зіграло вже близько ста українських виконавців, серед яких є й абсолютно знакові імена (наприклад, Анатолій Дем'яненко, Роман Григорчук, Євген Коноплянка, та й Богдан Бутко з його 33 матчами за збірну України виділяється), випадків зі зміною громадянства було не так вже й багато - всього три. І про кожен з них ми поговоримо детальніше у рамках нашої традиційної рубрики «Де вони зараз?»
Тарас Романчук
Тарас Романчук народився та виріс в українському Ковелі Волинської області, де й осягав ази гри у футбол. Утім, в рідному краї та країні вибратися на професійний рівень виступів у нього чи то не вдалося, чи то він просто не виявив належної витримки й старанності після провалів із переглядами у «Волині», «Кримтеплиці» та «Арсеналі» з Білої Церкви. Як би там не було, а у лютому 2013 року Романчук відбув до Польщі, де протягом сезону грав у третьому дивізіоні за маловідомий за межами цієї країни клуб «Легьоновія».
Провівши 32 матчі (2 голи) та ставши справжнім лідером команди, влітку 2014 року Романчук всього за 2 тисячі євро перейшов до клубу елітного дивізіону польського футболу - Екстракласи - «Ягеллонії». Подейкують, що увагу на Тараса особисто звернув тодішній коуч команди з Білостока Міхал Пробеж, котрий згодом із 2023 до 2025 року був головним тренером національної збірної Польщі. В «Ягеллонії» український опорник з ходу влився в основний склад, а дуже скоро й взагалі перетворився на беззаперечно ключового, якщо не сказати системоутворюючого, виконавця.
Прихід Романчука до «Ягеллонії» збігся з одним із найуспішніших періодів в історії виступів цього клубу в національному чемпіонаті. Зокрема, після двох поспіль «бронзових» нагород, потім Тарас завоював з білостокцями два поспіль «срібла». У цей період Романчук був на піку своєї слави та популярності. Більше того, він публічно, через ЗМІ, говорив про надію отримати від Андрія Шевченка дебютний виклик до національної збірної України, але… Він так і не надійшов. Тодішній наставник «синьо-жовтих» не бачив у Романчукові підсилення для збірної й надавав перевагу іншим кандидатам.
Не дочекавшись виклику від рідної країни, Романчук у 2018 році оформив польське громадянство і незабаром отримав від Адама Навалки виклик до національної збірної цієї країни. У березні 2018-го Тарас зіграв у спарингу проти Південної Кореї (3:2), але на чемпіонат світу його не взяли. Повернутися до складу збірної Польщі Тарас зумів лишень через шість років - у 2024-му. На той момент він продовжував грати за «Ягеллонію», яка несподівано взяла чемпіонський титул в Екстракласі, а згодом виграла й Суперкубок Польщі.
Із поляками Тарас Романчук з'їздив на чемпіонат Європи-2024, де зіграв 55 хвилин у стартовому поєдинку групової стадії проти Нідерландів (1:2). На два матчі, що залишилися - проти Австрії (1:3) та Франції (1:1) - Романчук залишався у запасі, а поляки завершили свій виступ на континентальній першості вже на першому ж етапі. Свій останній станом на поточний момент матч за Польщу Романчук провів 15 листопада 2024 року. Це була гостьова гра проти Португалії, у якій Тарас вийшов у старті та відіграв усі 90 хвилин, але Польща згоріла супернику із рахунком 1:5. Після того Романчука до національної команди більше не запрошували, а сам він публічно про завершення кар'єри на міжнародному рівні не оголошував.
Наразі Тарасу Романчуку 35 років. Він продовжує залишатися футболістом «Ягеллонії», де стабільно отримує ігрову практику на рівні елітного дивізіону польського клубного футболу. Більше того, влітку цього року Романчук, який є капітаном білостокців, оформив новий контракт з клубом - до кінця сезону-2027/28. Очевидно, він просто знайшов місце, де йому добре і де його цінують. Щодо невиклику до збірної України, подальшої зміни громадянства та виступів за Польщу, то Тарас ще у 2018-му в інтерв'ю тамтешнім журналістам відверто заявив: «В Україні мене часто виставляють у негативному світлі. Дехто каже, що Романчук - це зрадник. Я зробив свій вибір і не можу нічого зробити, що за українськими законами неможливо мати подвійне громадянство».
Артем Путівцев
На відміну від Тараса Романчука, Артем Путівцев їхав до Польщі футболістом-професіоналом, який вже відбувся. Він починав грати у футбол в рідному Харкові, виступав за «Металіст», також на рівні української Прем'єр-ліги пограв за «Маріуполь» та донецький «Металург».
У 2015-му Путівцев повернувся до рідного для нього «Металіста», але в цей період клуб переживав найважчі часи. Професійний футбол у Харкові через фінансові проблеми розвалювався буквально на очах. Футболісти грали без зарплати і не мали жодної перспективи, через що багато хто почав замислюватися щодо переїзду в інше місце. На початку лютого 2016 року Артем Путівцев на правах вільного агента перебрався до польського клубу «Брук-Бет Термаліца» з Нецечі, який саме проводив свій дебютний сезон у еліті тамтешнього клубного футболу.
Путівцеву дуже швидко вдалось стати ключовим футболістом своєї нової команди. А у березні 2016 року центральний захисник навіть отримав виклик до збірної України від Михайла Фоменка, команда якого вела підготовку до фінального турніру чемпіонату Європи. У підсумку Путівцев зіграв повний матч проти Кіпру (1:0), склавши пару центрбеків із Олександром Кучером, а ось на другу зустріч із валлійцями (1:0) вже не вийшов, провівши її на лаві запасних. На цьому увесь міжнародний досвід на рівні національних збірних в кар'єрі Путівцева й обмежився.
Натомість на клубному рівні - у «Брук-Бет Термаліці» - в Путівцева все склалося і складається чудово. Він став живою легендою цього клубу, демонструючи неймовірну відданість та самовіддачу. За десять років у команді з Нецечі Артем зіграв майже три сотні офіційних поєдинків (якщо точніше - 295), у яких забив 18 м'ячів та віддав 10 результативних передач. Не змусили захисника залишити клуб навіть його неодноразові вильоти з Екстракласи. Зокрема, за підсумками сезону-2024/25 «Брук-Бет Термаліца» знову залишила елітний дивізіон й наразі бореться за право туди повернутися із Путівцевим у складі, який в свої 38 років все ще залишається залізним гравцем основи.
Щодо польського громадянства, то його Путівцев отримав у жовтні 2021 року. Тоді клуб офіційно повідомив, що один з його лідерів відтепер має польський паспорт. Здебільшого це було зроблено, аби полегшити для гравця питання із легальним проживанням та працевлаштуванням у Польщі, а також допомогти інтеграції його родини. Ще у грудні 2021-го Артем зізнавався польським ЗМІ, що в разі завершення кар'єри футболіста не бачить для себе можливості повернутися до України: «Я впевнений, що якби зараз завершив кар'єру, я б не хотів повертатися в Україну. Роботи там мало; максимум, я міг би влаштуватися до академії. Поки справи йдуть не дуже добре, і я не знаю, що буде через два-три роки… Тому поки що я хотів би залишитися у Польщі. Я планую отримати тренерську ліцензію взимку - можливо, колись працюватиму на цій терені».
Але, як бачимо, повісити бутси на цвях з того часу Путівцев так і не наважився. Він продовжує виходити на зелений газон як футболіст, а як складеться його майбутнє… Хто знає… Але, на відміну від Романчука, Артему зміна громадянства не відкривала дороги до збірної Польщі (товариський матч за Україну тут не був непереборною перешкодою, враховуючи нинішні регламентні норми ФІФА з цього питання), адже громадянином цієї країни він став у 33 роки - надто пізно, аби на нього робити якусь ставку.
Іван Желізко
Історія професійної кар'єри 25-річного опорника болгарського «Лудогорця» Івана Желізка активно пишеться на наших очах. Цей уродженець Львова та вихованець академії «Карпат» також не отримав шансу розпочати професійну кар'єру на батьківщині, або ж виявив нетерпіння в цьому питанні й вважав за краще якомога раніше переїхати за кордон.
У 2019 році, щойно досягнувши повноліття, Желізко залишив «Карпати» заради працевлаштування у чеській «Карвіні». Там переважно виступав за молодіжну команду, а в основній отримав можливість зіграти лишень у 6 поєдинках. В результаті на початку 2021-го Желізко на правах оренди вирушив до «Валмієри», і в Латвії нарешті став основним футболістом дорослої команди. Желізка, котрий зарекомендував себе з позитивного боку, «Валмієра» викупила, але вже через рік із невеликим продала з прибутком до «Лехії» з Гданська.
У Польщі Желізко провів три повні сезони. Спершу допоміг «Лехії» повернутися до Екстракласи, а потім два роки у статусі беззаперечно ключового виконавця грав у найвищому дивізіоні тамтешнього клубного футболу. Якісна гра Івана за польську команду привернула до нього увагу від більш статусних клубів Європи. Був у Желізка й варіант із поверненням в Україну. Цього літа предметний інтерес до опорника виявляв «Шахтар», але його торги та переговори щодо футболіста не увінчалися успіхом. В результаті на початку вересня цього року «Лехія» все ж таки продала Желізка - за 3 мільйони євро в «Лудогорець», де хавбек і виступає прямо зараз.
Громадянство Польщі Желізко отримав на підставі польського коріння та трирічного періоду проживання в країні. Незважаючи на те, що Іван пройшов усі юнацькі збірні України (U-17, U-18, U-19), а у складі молодіжки в 2023 році завоював «бронзу» на чемпіонаті Європи, за останніми даними, хавбек відмовився від можливості бути заграним за національну команду своєї батьківщини. Наприкінці травня - на початку червня штаб Андреа Мальдери кликав Желізка на збір «синьо-жовтих», але нарвався на відмову… Не виключено, що таким чином Іван вже тоді пропрацьовував подальшу можливість бути викликаним вже у розташування збірної Польщі, і щоб не мати із цим зайвих проблем, банально відмовив Україні.
Проблема опорного півзахисника у нинішньому складі збірної Польщі й справді є актуальною. Тому не виключається, що Польський футбольний союз відтепер розпочне активну роботу у напрямку отримання від ФІФА необхідних дозволів для виступу Желізка за «біло-червоних». Але як буде насправді - поживемо-побачимо…