Північна Ірландія – топ-криптоніт України серед середняків у XXI сторіччі

За всю історію свого існування збірна Північної Ірландії з футболу лишень тричі грала у фінальних стадіях чемпіонатів світу (востаннє - у 1986 році) та одного разу - у фінальних стадіях чемпіонатів Європи (у 2016 році). Однак це не заважає цій команді бути головною слабкістю, вразливістю, або, як модно казати зараз серед молоді, криптонітом національної збірної України…

Загалом в історії між собою збірні України та Північної Ірландії з футболу провели 7 поєдинків. Два з них відбулися ще у дев'яностих роках минулого сторіччя й завершувалися незмінно успішно для «синьо-жовтих». У відборі на ЧС-1998 українська національна команда спершу здолала «зелено-білу армію» на виїзді (1:0, гол Сергія Реброва), а потім впоралася з її опором й у рідних стінах - 2:1 (за наших забивали Віталій Косовський та Андрій Шевченко).

Здавалося б, Північна Ірландія після таких результатів перетвориться на одного з найзручніших опонентів для України на рівні національних команд, але у XXI сторіччі ситуація змінилася кардинально, й наразі «зелено-біла армія» є, мабуть, найбільш незручним суперником «синьо-жовтих» серед команд, які належать до категорії європейських середняків чи близько того.

Судіть самі: у нинішньому сторіччі Україна та Північна Ірландія 5 разів сходилися на полі у ​​футбольних матчах. Тільки одного разу - влітку 2021 року - їхня зустріч відбулася в рамках товариського поєдинку. І лише в цьому випадку українці виграли - 1:0 (м'яч на рахунку Олександра Зубкова). У решті чотирьох випадків, коли мова стосувалася офіційних турнірів, «синьо-жовті» залишали поля без можливості щось всерйоз відсвяткувати. У кваліфікації на Євро-2004 українці та північноірландці двічі зіграли внічию 0:0. У фінальній частині Євро-2016 - тій єдиній континентальній першості, на якій в своїй історії зіграла «зелено-біла армія» - Україна під керівництвом Михайла Фоменка безініціативно програла супернику з рахунком 0:2. А на початку жовтня нинішнього року «синьо-жовті», вже під керівництвом Андреа Мальдери, так і зовсім із соромом згоріли острів'янами у номінально домашньому матчі розіграшу Ліги націй-2026/27 з рахунком 0:3.

Виходить, що суто в офіційних турнірах у нинішньому сторіччі України зіграла проти Північної Ірландії чотири рази, й окрім відсутності перемог навіть ЖОДНОГО РАЗУ не забила у ворота суперника! А ми ж ведемо мову аж ніяк не про Італію, Францію, Іспанію, Німеччину чи Англію. І навіть не про суперника калібру Хорватії, Португалії, Бельгії, Нідерландів чи, наприклад, Туреччини…

Матчі проти збірної Північної Ірландії, так вже повелося, найбільш явно наголошують на усіх слабкостях, які є у національної команди України. Це свого роду системний тактичний та стилістичний баг «синьо-жовтих», виправити який поки що не вдається жодному із тренерів нашої головної команди країни у XXI сторіччі.

І, здавалося б, на словах та в аспекті аналізу все досить просто. Так, збірна України традиційно дуже важко, якщо не сказати зі скрипом, протидіє міцним та дисциплінованим командам, які роблять ставку на низький блок й швидкі контратаки. Якщо відкинути період керівництва «синьо-жовтими» тренерського штабу на чолі із Андрієм Шевченком, то практично усі найкращі свої матчі збірна України видала саме граючи другим номером, але це те, що катастрофічно не працює проти Північної Ірландії, яка готова «закопатися» біля власних воріт ще глибше та охочіше, аніж наші…

Північна Ірландія свідомо віддає м'яч супернику, причому не має значення, грає вона вдома чи на виїзді. Навіть у нинішньому сезоні Ліги націй «зелено-біла армія» в рідних стінах проти Угорщини та Грузії володіла м'ячем 36% та 38% часу відповідно, завершивши обидва поєдинки із однаковим рахунком - внічию 0:0. Для цієї команди зовсім не жахливо, якщо вона за 90 хвилин так і не заб'є. Адже, зрештою, це як мінімум дозволить північноірландцям узяти очки. Набагато більше проблем «зелено-білій армії» завдають ситуації, коли вона пропускає у власні ворота. Це означає, що потрібно обов'язково йти вперед та якось вибудовувати гру в атаці, а це ніколи не було сильною стороною острів'ян.

Набагато більше Північна Ірландія любить робити ставку на відмінну фізичну підготовку, стандарти, інтенсивний пресинг суперника, особливо якщо рівень того дозволяє робити це якомога вище. Футболісти північноірландської національної команди не гребують діяти в максимально жорсткій манері, вони не бережуть ані себе, ані суперника, але намагаються все ж таки не перегинати палиці, аби не отримувати безглуздих червоних карток. Узяти в щільну опіку лідерів атаки суперника - не велика проблема для Північної Ірландії. Особливо якщо йдеться не про футболістів першої величини (умовних Мбаппе, Ямаля тощо), а про гравців рівня Коноплянки, Ярмоленка, Судакова чи Циганкова. Наші гравці, зустрічаючи такий рівень протидії, пресингу, настирливості та непоступливості, в певний момент просто втрачають віру у власні сили. Вони не можуть вийти переможцем у більшості дуелей із північноірландцями, і це доводить їх до відчаю, роблячи абсолютно непомітними на полі. В результаті - плани на гру української збірної зазнають краху, а ось Північна Ірландія, навпаки, розуміє, що її ставка працює і тільки набуває додаткового куражу.

Не можна не згадувати і про фактор недооцінки суперника. Із чимось подібним збірна України зіштовхнулася у матчах проти Північної Ірландії на Євро-2016, а також у нещодавній грі Ліги націй-2026/27. «Синьо-жовті», як правило, розпочинають зустрічі проти «зелено-білої армії» неспішно, без прагнення загнати опонента й змусити почати помилятися під божевільним атакувальним натиском. Натомість в якийсь момент Північна Ірландія вхоплює свій шанс, чи то на контратаці, чи то на стандарті, а пропустивши, збірна України виявляється абсолютно нездатною зламати «автобус» в аспекті дефіциту часу і - нерідко - морально-вольових якостей.

Як результат: ми отримуємо саме ту статистику проти Північної Ірландії в нинішньому сторіччі, яку маємо - нуль перемог у чотирьох офіційних іграх. І це обов'язково має стати додатковим фактором мотивації для «синьо-жовтих» у сьогоднішньому поєдинку в Белфасті. Непривабливу статистику настав час змінювати, потрібно також брати реванш за 0:3 у Трнаві в жовтні, а ще - демонструвати північноірландцям, що Україна може діяти більш непередбачувано й сама здатна виявлятися незручним опонентом для таких закритих колективів, як «зелено-біла армія».

Як це забезпечити? Вибачте, але за це в нас відповідає аж ніяк не автор цих рядків, а тренерський штаб Андреа Мальдери, який підряджався на цю роботу, має відповідну кваліфікацію та розуміння того, як треба діяти у тій чи іншій ситуації. З боку очевидно лише одне - у цих дуелях настав час щось кардинально змінювати. Не можна щоразу виходити на поле, розраховуючи на свій номінальний статус фаворита та тактику, яка не приносить успіху проти цього суперника від матчу до матчу. Можливо, варто зіграти із Північною Ірландією в форматі «клин клином вибиває», тобто тактично віддзеркалити суперника, без ставки на свої начебто найкращі скіли у техніці та роботі із м'ячем. Цей самий м'яч можна спробувати віддати Північній Ірландії. Ймовірно, це буде непросто, оскільки острів'яни самі по собі не надто й хочуть з ним возитися, вибудовуючи атаки та вигадуючи білд-ап. В цьому аспекті «зелено-біла армія» якраз зовсім не є сильною, але чи наважиться піти на подібне Мальдера? Адже в цьому випадку матч виявиться надзвичайно невидовищним для глядачів, нехай навіть Україна й отримає шанси на контратаках виграти його, скажімо, із мінімальною перевагою (1:0).

Проблема збірної України у XXI сторіччі, здається, полягає у її поступовому прогресі та зростанні. Якщо в «дев'яностих» нас самих вважали андердогом і командою, від якої незрозуміло чого очікувати, то згодом «синьо-жовті» вийшли на новий рівень очікувань та намагаються як мінімум в іграх не проти загальновизнаних грандів не відходити від своєї стилістики футболу. І це часто стає Ахіллесовою п'ятою збірної України у матчах проти команд, які загалом будуть радіти й 0:0 на табло, а за можливості вхопляться за шанс забити на контратаках чи стандартах.

Простий футбол, заснований на чудовій фізиці та самовіддачі - це не завжди про примітивність. Деколи це і про результат із ефективністю. І збірна Північної Ірландії регулярно доводить це у своїх іграх з українцями. Що ж, може, саме сьогодні настав час щось поміняти у цій партії? Що скажете, панове футболісти і містер Мальдера?..