ДЕМОРЕЦЬКИЙ: «Поїхати на Олімпіаду і не привезти медалі – це провал»

Безмежно закоханий у кікбоксинг. Мабуть, саме так можна описати чемпіона світу та Європи з кікбоксингу Костянтина Деморецького, який і дня не може прожити без спорту. Після завершення кар'єри Деморецький не пішов на пошуки нового себе, а залишився в кікбоксингу з єдиним бажанням - допомогти молоді досягти більшого, ніж він сам.

На сьогодні Костянтин є заслуженим майстром спорту та заслуженим тренером України, який активно працює зі збірниками. Очолюючи бійцівський клуб «Джеб», Деморецький не забуває й про загальний розвиток кікбоксингу: він регулярно відвідує турніри та шукає нові таланти.

Ексклюзивно для Sport.ua Деморецький розповів про свою роль у збірній України, зміни в кікбоксингу, майбутній чемпіонат Європи та ситуацію з державним фінансуванням.

«Якщо вони не хочуть - то нащо воно їм»

- Про вас більше знають як про спортсмена, чемпіона світу та Європи. Але зараз ви активно займаєтесь тренерством, будучи частиною збірної України. Яка ваша посада в збірній та функції?

- Наразі маю посаду в збірній - штатний тренер. Я працюю з чотирма збірниками. Якийсь час був страшим тренером, але це не зовсім моє, бо я більш локальна людина. Мені подобається працювати з конкретними спортсменами, більш детально вивчати їхні характеристики: психологічний стан, фізичний. Як показала практика, в мене це добре виходить. Перейшов на нову посаду на останньому чемпіонаті світу. Тому я штатний тренер збірної України з кікбоксингу.

- Правильно зрозумів: вам було важче в ролі головного тренера, бо було багато спортсменів, а хотілося приділити час комусь особисто?

- Так-так. Це такий більш широкий менеджмент - головні відповідають за всіх і мають приділяти увагу кожному спортсмену. Це або ти вмієш таке робити і отримуєш від цього задоволення, або радості тобі це не приносить. Я завжди роблю те, що мені до душі. Раніше працював спортсменом з 2003 року в збірній України до 2012-го, коли завершив кар'єру. Також був суддею після кар'єри. У кікбоксингу я виграв все, що можна було, тому далі були лише нові етапи. У ролі судді дійшов до категорії А, але зрозумів, що це не зовсім моє. І от наступний крок - робота тренером. Мав певний успіх, тому був старшим тренером у дисципліні фул-контакт. Але зрозумів, що мені приємніше та продуктивніше працювати з кількома спортсменами, а не з усіма.

- У вас дуже талановиті та успішні підопічні. А що саме ви в них контролюєте, окрім технічних дій на ринзі? Можливо прописуєте дієту?

- Та ні... У тому-то й річ, вони дорослі спортсмени. Це люди, які хочуть чогось досягти або не хочуть. Якщо вони не хочуть - то нащо воно їм. Але якщо хочуть - то разом йдемо до перемоги. Контроль? Це навіть не те слово. Ось візьмемо мене і мого спортсмена, ми ж різні особистості. Якщо я розумію, що підопічному треба працювати над діями, які принесуть бали в бою і допоможуть перемогти, то я кажу про це, і ми планомірно до цього йдемо. Дієта? Скажімо так, якщо в них є питання якісь, то ми з ними разом їх пропрацьовуємо.

Одначе вони ж дорослі люди. Усі вони знають, як робити вагу, як підходити до турнірів. У змагальний період у кожного свій особливий підхід. Комусь треба там прискоритись, когось підбадьорити, а когось навпаки - заспокоїти. У кожного різна манера бою, у всіх свої сильні якості, які треба виділяти, чи слабкі, які треба ховати від суперника. Це така робота тренера й учня, де тренер має досвід, який здобув своїм шляхом і потом. От він його передає з рук у руки учню, який може його сприйняти, бо він теж у системі, він працює і боксує. Коли ти кажеш йому щось специфічне, то він єдиний серед усіх зрозуміє.

«Не маєш сильного удару - ти нічого не зможеш зробити в кікбоксингу»

- У футболі частенько буває, що сильні гравці не завжди стають дуже вдалими тренерами. І причиною цьому є невміння вбити в собі футболіста. Чи бувають у кікбоксингу такі моменти? Не заважає минуле бути тренером?

- Я не досить часто приділяю увагу футболу. Але ж наче майже всі тренери, які досягли вершин у футболі, були чудовими гравцями. Може, Моуріньо там не грав на топовому рівні. Але ж є Гвардіола, хто там ще...

Ну, я так скажу. Чому не дуже вдалі спортсмени стають сильними тренерами? Бо вони хочуть реалізувати на своїх учаснях те, чого не змогли зробити самі. Тому зачасту вже реалізовані як спортсмени люди, які багато чого виграли, їм не завжди цікаво проходити все з самого початку: чемпіонат міста чи області. У цьому нема якоїсь запальнички.

Але от я ніколи не полишав кікбоксинг, от як прийшов до нього у 1999 році в зал у Дніпрі в «Джеб». То я до сих пір у ньому: розвиваємо його, працюємо. І коли завершив спортивну кар'єру, то в мене були молодші учні, з якими я просто їздив на турніри і передавав досвід. І від цього отримував задоволення, дивлячись, як це працює. Плюс я їздив на чемпіонати світу як суддя і завжди був серед учасників збірної.

Завжди дивився кікбоксинг, дивився, як змінюється цей вид спорту, і підлаштовував своїх спортсменів під це. Взагалі, будь-який спорт змінюється, та й усе довкола змінюється і ускладнюється, і ти маєш бути в цьому світі, щоб рости. Тому так, я завжди був у кікбоксингу.

Навіть пам'ятаю, що були моменти, коли я розчаровувався чи не хотів займатися. Але мені просто це подобається. Одначе на результат... ніколи не ставив такого завдання перед собою - результат будь-якою ціною. Я своїм спортсменам завжди кажу: головніше - ваше здоров'я, родини, коло спілкування, майбутнє. І ви не маєте ніколи про це забувати. Спортивна кар'єра колись закінчиться, і ви будете ще молоді, сильні, й у вас має бути якийсь свій соціум, де ви в першу чергу людина, де ви потрібні. І це завжди про родину, друзів.

Тому я завжди їм це повторюю. Якщо в мого спортсмена якась травма важка і це фінал, то... ну, як з Олександром Ксензовим було. Він готувався до фіналу ЧЄ, але в нього був зламаний ніс. То я йому і сказав, що це йому не треба. Суперник серйозний, можеш зламати ніс ще більше, і будеш думати про це, бій відійде на задній план, і хтозна, що воно буде далі. Треба рухатися вперед та не закінчувати, але на той момент це не варте зусиль. Він мене послухав, а ніс зажив. Сам Ксензов потім на ЧС їздив і був усюди, де можна. Тому я так завжди... От у брата Ксензова теж був такий момент: фінал Кубка світу і зламаний палець. І тут теж я сказав: здоров'я - на першому місці завжди.

- А що важче: бути тренером і дивитися на бої підопічних? Чи все ж самому виходити в ринг та переживати цю емоцію?

- Як людина з довгим шляхом у кікбоксингу, скажу: це відчувається по-різному. Бути спортсменом важко: тримати вагу, тренуватися, бути зібраним, концентруватися, проходити збори. І тренером бути нелегко, бо треба багато працювати над саморозвитком, над інтелектом. Ти більше хвилюєшся, багато нервової роботи. Але треба виходити в обох ситуаціях з того, що потрібно ставити акцент на роботі. Хвилювання - це добре, але воно не приносить результату. Виконуй гарно роботу на зборах, на тренуваннях, у кутку як тренер, правильно підготуй спортсмена і розімни. У такому випадку все виходить. Усе, що ви зробили, буде видно в бою. Тому не можна сказати, що було важче чи легше. Усе по-своєму непросто, але якщо ти отримуєш задоволення від цього, а не спустошення - воно дає сили. Заради цього і треба працювати. Якщо ти робиш щось важке і воно приносить приємні емоції, то можна з впевненістю сказати, що ти на правильному шляху.

- Зачеплюсь за слова. Ви казали, що спорт змінюється. Хотілося би почути вашу оцінку українській молоді в кікбоксингу. Чим вони відрізняються від минулого покоління?

- Їх різниця... Я не скажу, що вона... У нас у кікбоксингу дуже талановита молодь. Скажімо так, вона на відміну від нас більш технічна і... Знаєте, я зараз оце задумався над цим питанням, а чим же відрізняється, ха-ха (сміється).

Якщо брати такі ходові ваги як 63, 71, 75, то спорт стає більш динамічним. Витривалість перейшла на вищий щабель. Скажімо так, фізично багато спортсменів стали набагато розвиненим, аніж ми в свій час. По-перше, фармакологія дуже виросла, саме правильна фармакологія. Для відновлення, для стимулювання тренувального процесу, для підтримки організму при високому навантаженні. Тобто спортсмени довше можуть бути на піку форми, на своїй максимальній кондиції. На той момент, коли починали, фармакологія була ну так собі - не на самому високому рівні. Зараз ситуація набагато краще. Тому фізично вони більш розвинені, вони більш потужні. Ну і вони задають більший темп, ніж ми раніше. Багато зараз функціональних тренувань, яких теж не було в наш час.

Зараз спорт - це наука. Люди розробляють спеціальні програми, люди поєднують фармакологію з програмами. І це дає поштовх у розвинені спорту. А від того і стиль поєдинків змінюється. Радянська школа ж вона так: всі на човники, переміщуються, швидкі удари. А зараз того мало: удари акцентують, більше садяться, і робота більш агресивна. Але не всі. Хоча, якщо ти не маєш сильного удару - то ти нічого не зможеш зробити в сучасному кікбоксингу. Бали просто так тобі не дають, бо і в боксі, і в кікбоксингу рахують сильні удари в голову чи в тулуб.

«У нас близько 5 федерацій кікбоксингу в Україні. Кожна щось бере на себе»

- Хотілося би дізнатися про чемпіонат Європи, який пройде в Скоп'є. Скільки поїде учасників від збірної України, і як відбувався відбір?

- Скільки поїде хлопців та дівчат - цього вам не скажу. Збірна в нас велика. Але цей чемпіонат Європи відрізняється від попередніх тим, що там будуть розігруватися ліцензії на Олімпійські європейські ігри. Це ігри, які проводяться раз у чотири роки. На минулих я присутній був у ролі тренера збірної. І в мене тоді були два спортсмени - Тимур Бриков та Артем Мельник. Ще була Катерина Бєлкіна. А і Паша Замякін, але він був по татамі дисциплінах. Тобто чотири року тому кікбоксинг був вперше присутній на Європейських іграх.

Цього разу кікбоксинг теж пройшов, і будуть розігруватися ліцензії на ЧЄ у трьох вагових категоріях серед чоловіків у фул-контакті, три в К1, три в поїнт-файті. І так само у жінок. Тому ці категорії 63, 75, і 86 - у нас там будуть представлені хлопці. За фул-контант я знаю, а от за інші - не знаю. Декого знаю, але помилитися не хочу. У фул-контакті серед хлопців у категорії 63 в нас буде Олександр Дрозд - чемпіон світу дворазовий, у 75 - Микита Кітченко, спортсмен молодий із Запоріжжя, і в 86 - це Артем Мельник, чемпіон світу та бронзовий призер європейських ігор. Як я знаю, головне завдання збірної взяти як можна більше ліцензій.

- А по відбору на чемпіонат Європи ви не знаєте?

- Відбирали всіх на чемпіонаті України, і от був Кубок світу. Я скажу лише за фул-контакт, бо я лише за ним слідкував. Зі старшим тренером Ігорем Приходьком з Черкас ми разом проговорювали, продивлювались, аналізували. А от у К1 там інші тренери, які аналізують спортсменів та готуються їх до змагань. Але я ж не можу всіх обійняти, я ж казав, що я такий більш локальний тренер. І не можу знати всю інформацію про всіх, у всій вазі. От про фул-контакт знаємо все - у нас там дружня команда.

- Нещодавно пройшов Кубок світу в Будапешті, і наша збірна посіла перше місце в рейтингу. Можна сказати, що ми лідери в кікбосингу?

- Я можу сказати, що Україна на сьогодні демонструє високий рівень кікбоксингу WAKO. Не можу сказати, що Кубок світу - це показник, і ми лідери. Хоч Кубок світу у Будапешті - важливий турнір, який проходить більше 30 років. Ми там дуже гарно виступили, для нашої великої збірної все склалося. Але сказати, що ми одноосібні лідери, - я так не можу стверджувати. Звичайно, це був останній Кубок світу, на якому не брали участь росіяни. Бо на наступному їх уже повернуть після довгої відсутності. Подивимось, що далі буде, бо це завжди була конкуренція вищого гатунку. Я взагалі всі свої фінали боксував з росіянами. Ще Казахстан у списку є, Узбекистан дуже підтягнувся, Італія. Багато збірних, велика конкуренція. Я розумію, що на ЧЄ не буде Казахстану, Узбекистану, але будуть італійці, будуть серби, будуть угорці. Це ж індивідуальний вид спорту. Можна привезти найбільшу збірну у всіх вагах, але індивідуальні види спорту мають свої моменти. Бувають же атлети чудові від народження, і він наприклад словак. Наче несильна збірна, але він сильна людина. Подивіться на кікбоксинг у Литві, які в них турніри, дуже сильні хлопці, але ж не всі. Тому так, ми лідери, не одноосібні, але так - на високому рівні боксуємо.

У нас кікбоксинг розвинений, попри велику кількість федерацій, які забирають на себе непоганих спортсменів. Ви ж знаєте, що в нас близько 5 федерацій кікбоксингу в Україні? Кожна щось бере на себе, бере якихось спортсменів, возить їх на чемпіонати світу - це я бачив у соціальних мережах. У них не дуже високий рівень, нижчий, ніж у WAKO. Але люди їздять, здобувають перемоги, привозять медалі... Я би хотів, це така мрія, аби в нас була одна федерація. Звісно, хотілося б, аби це була федерація WAKO, бо ми в олімпійській родині і в усіх всесвітніх іграх беремо участь. Але це потрібна політична воля наших можновладців, аби вони зробили одну федерацію, і не було такого розброду. Були б чемпіонати України великі, і був би великий відсів потужних бійців. Чим ближча конкуренція усередині, тим кращі бійці виходять.

«Чи вистачає грошей? Звичайно, ні»

- Зараз складний час у країні, але держава продовжує фінансувати спорт. Наприклад, біатлон, лижні гонки, санний спорт, які були на зимових Іграх, фінансують більше, ніж кікбоксинг WAKO. Хотілося б зрозуміти, чи достатньо держава приділяє уваги кікбоксингу? Коштів вистачає?

- Скажу так, була б дуже гарна тема, якби фінансування йшло за досягненнями. Є якісь результати, комісія дивиться і така: є 10 видів, яким виділяється однакова сума, але оцей спорт приносить медалі на серйозних змаганнях, тому його треба стимулювати та приділяти більше уваги. Тоді був би ріст, з'явилася б зацікавленість серед людей, і спортсмени отримали б потрібну мотивацію. Не знаю про зимову систему, але завжди було цікаво, наскільки фінансуються олімпійські зимові види спорту після таких провальних Ігор. Чи залишилось фінансування на такому рівні? Це цікаво, бо поїхати на ОІ і не привезти медалі - це провал. Чи залишилося все на тому рівні?

Бо кікбоксинг завжди привозить гарні результати з усіх міжнародних змагань. І як росте його фінансування, я не знаю, але так, у нас є штатні спортсмени, які працюють і отримують зарплатню. Є часткове фінансування закордонних змагань для спортсменів та тренерів. Чи вистачає? Звичайно, ні. Коли і кому вистачало фінансування? Але є спонсори, федерацію підтримують деякі компанії - з ними працює наш президент Ольга Павленко. Вона шукає гроші та допомогу для спортсменів. І ми на місцевому рівні працюємо з адміністраціями міськими, обласними, партнерами. Усе це комплексна робота, яку виконують тренери, президентка федерації і всі інші люди, які поруч стоять зі спортом та федерацією. Тому фінансування... завжди прагнеш до більшого, до кращого, до всього того, що тільки можна. Але ми маємо підтримку держави, це точно.

- Немає якоїсь образи, бо наче і на Кубку виграєте, і на чемпіонатах світу виграєте, але не отримуєте достатньо уваги. Бо вмикаєш телебачення, а там показують види спорту, де нас нема або ми десь у хвості.

- Я не дивлюсь телевізор зовсім. Спорт, якщо дивлюсь, то дивлюсь який захочу - в інтернеті чи прямі трансляції. Зараз багато змагань показують онлайн, які можна дивитися. Тому я не дивлюсь, що показують, бо інколи немає вибору. Хочу глянути сьогодні футбол, а там чомусь показують плавання. Не вистачає кікбоксингу великих професійних промоушенів. Але це пов'язано в першу чергу з тим, що в нас йде війна. Я проводив професійні турніри, навіть під час війни ми робили. Але розумієте, важко запросити спортсменів високого гатунку до нас. Не всі хочуть їхати. Так, десь в Ужгород приїхати вони можуть. Але проводити бій для хлопця з Дніпра, привезти для нього когось, витратити кошти... Але чи багато людей з Дніпра приїдуть підтримати його в Ужгороді?

Розвивати кікбоксинг треба там, де за них уболівають. У мене були високого рівня хлопці, і під них ми проводили турніри в Дніпрі, де на них прийшла велика купа людей. Так, вони боксували з українцями, бо ніхто не захотів їхати - навіть з моїх друзів з Польщі чи Угорщини. І так багато людей прийшло, всі вболівали - бо це їхні, місцеві хлопці. І це круті турніри для людей, які тут живуть. Ти дивишся на цих хлопців і розумієш, що вони такі, як ти. Ходять у ті ж магазини, їздять тими ж дорогами. Ти кожен день можеш з ними пересіктися, і ось вони такі - боксують і показують приклад. Це не передати словами, коли боксує місцева зірка. Але в кікбоксингу це зараз важко зробити, тому не так вистачає уваги.

У боксі... не скажу, що краще, але в боксі є зірки Олімпіади, є зірки минулих років. Це і Олександр Хижняк, і Усик, Ломаченко. От коли вони боксували, то вся країна за них вболівала. Казати, що кікбоксингу не вистачає уваги... А кому зараз її вистачає? Я почав тренувати в збірній у 2022 році, і от кому зараз вистачає уваги. Ну, може, футбол, але й він не отримує стільки уваги, як до війни. Так, вони проводять чемпіонат, але я не можу сказати, що назву якогось українського футболіста, який грає в нашому чемпіонаті. От не знаю жодного, і це не тому, що я не слідкую. Я звичайна пересічна людина, інколи дивлюсь матчі «Полісся», «Вереса», але я не назву жодного прізвища.

Ніхто зараз не має уваги, бо вся увага зараз прикута до війни і всього того, що довкола неї. Ну яка може бути увага, коли ми прокидаємось кожну ніч від обстрілів. Є промоушени зараз, які проводять бої на голих кулаках або щось схоже на ММА, вони розкручують спорт, я дивився такі бійцівські шоу. Але так, щоб там розкручували зірок - то треба переїжджати в іншу країну або привозити зірку міжнародного рівня до нас, от це буде сильна розкрутка. А так живемо, як живемо. Такі реалії, треба працювати та робити щось одне добре. Щось з цього та й вийде, це однозначно.