Кейн загалом заслужив на Золотий м'яч, хоча моментами і не заслужив

Почну без натяків: «Золотий м'яч» - найдорожча індивідуальна нагорода у світовому футболі, яка часом вручається аж ніяк не найкращому з найкращих.

Прикладів у цьому випадку, тобто коли нагороду французького журналу «Франс Футбол» у підсумку отримував, скажу так, досить сумнівний переможець, справді вистачає, але зараз не про це. А скоріше про те, що, якими б кулуарними методами, якими б примітивними маніпуляціями не вирізнялася «передвиборча боротьба» за цей трофей, футбольні вболівальники все одно із завмиранням серця очікують на її підсумки, віддаючи належне переможцю і, звичайно ж, критикуючи його на чомусь світ стоїть, якщо «вболівали за іншого кандидата.

І це чудово, адже процедура визначення найкращого футболіста планети, і особливо церемонія нагородження вже давно стали справжнім шоу. А головний критерій гарного шоу - залучення якнайбільше уваги, якнайбільше резонансу. А для цього підійдуть і скандали, і вкидання, і витік інформації.

Все з переліченого вище було і цього разу. І ще багато чого було. Значить, шоу справді вдалося на славу. І це значить також, що шоу має продовжуватися. І воно, безсумнівно, триватиме, і викликатиме суперечки, пересуди, вигуки обурення та вигуки захоплення. Все так, як і має бути.

І в даному випадку дуже важливо, щоб за цими всіма пересудами, задоволеннями та невдоволеннями, охами та ахами, не загубилося прізвище переможця. Щоб, так би мовити, з водою не вихлюпнути немовля.

На щастя, цього разу новонароджений не загубився. Славний хлопак вийшов. Не рівня миршавої торішньої вискочки. Жартую, звичайно ж, торішній вискочка теж небезпідставно отримав головну індивідуальну нагороду. Але зараз не про нього.

Хоча спочатку я пару слів про себе скажу. Особисто для мене досить несподіваним стало рішення організаторів церемонії перенести галасливий та пишний захід із французької столиці до британської. Вже тоді я підозрював, що майбутній переможець не буде французом.

І ще пару слів про себе. У роки, коли проводяться чемпіонати світу чи Європи, часто переможцями плебісциту «Франс Футболу» стають люди, які перемогли на цих великих футбольних форумах. Мені здавалося, що цього разу правило, яке іноді дає збої, має спрацювати.

Я б «Золотий м'яч» 2026 року вручив всій збірній Іспанії. Бо заробила. Бо справді була беззастережно найкращою командою чемпіонату світу, і у зв'язку з цим мені дуже незрозуміло, чому найкращою командою минулого сезону стала не «Червона фурія», а «Парі Сен-Жермен».

Але так сталося з нинішнім гегемоном Мундіалю, що особливо видатних особистостей у його складі й не було. Це була насамперед команда-зірка, а не команда зірок. Ямаль на ЧС-2026 не вирізнявся по-справжньому, Родріго, він же Родрі, був дуже хороший, але, напевно, не настільки, як два роки тому на Євро.

Отже, іспанцям цього року нагороду не дадуть - з тієї простої причини, що «Золотий м'яч» вручають насамперед за визначні індивідуальні досягнення.

І у зв'язку з цим мені здавалося, що «ЗМ» востаннє у кар'єрі отримає Мессі. Однак капітан збірної Аргентини заявив напередодні «оголошення списку», що не прилетить до Лондона. Ну, значить, не він переможець.

Методом «відсікання зайвого» я ​​зрозумів, що залишилися двоє - Мбаппе та Кейн. Але оскільки церемонію нагородження перенесли з Парижа, це означає, що таки переможе форвард збірної Англії та «Баварії».

Пазл склався: володарем «Золотого м'яча» 2026 року став англієць. Вперше за останні 25 років англієць виграв знову цей приз.

Чи гідний Харрі цієї нагороди? Так, безумовно! 73 забиті м'ячі за сезон - це фантастичний показник. Навіть праймовому Крішові таке не снилося. Лео таке снилося, але ж він найбільший з усіх великих королів. Тепер королем став і Харрі. У 33 роки став.

Окрім того, що забив так багато, він ще й виграв минулого сезону чимало: абсолютно все в Німеччині, і третє місце зі своєю національною збірною на ЧС-2026. Начебто як і замало для «най-най», але ж ми пам'ятаємо, що головний критерій в даному випадку - індивідуальні подвиги, а їх у Кейна дійсно було багато.

До того ж, він минулого сезону спричинив ледь не революцію в «ремеслі». Цей футболіст - наче втілення знаменитого голландського «тотального» футболу, коли всі в обороні, і всі в атаці.

Кейн - начебто типовий нападник, типова «дев'ятка», нетипова «хибна дев'ятка», а він може зіграти і в опорній зоні, і на місці флангового захисника - залежно від ігрового контексту. Навіть Лео у свої найкращі роки так різнобічно не грав. Не говорячи вже про Роналду.

Нинішній Кейн - уособлення індивідуальності та командності, тонкого гольового чуття та вміння віддати передачу, загострити гру та вирішити її результат. До того ж, він дуже розумний гравець. І водночас дуже скромний. Якщо Мбаппе з Ямалем мірялися напередодні, у кого крутіше розкрутка та інтерв'ю, то Кейн, як справжній джентльмен, просто мовчав, чітко розуміючи, що ніщо так не опошлює справжнього джентльмена, як поспіх.

Так, і в цьому випадку за бажання можна причепитися: мовляв, забити купу м'ячів, граючи в Бундеслізі за «Баварію», таке собі досягнення. Та й за збірну «трьох левів», яка є зараз однією з найкращих у світі, зараз забивати будь-хто зможе. А коли ну прямо дуже потрібно було від Харрі подвигу - у півфіналі ЧС-2026 проти Аргентини, Кейн на подвиг не спромігся. А ось Лео спромігся.

І ці всі та й інші аргументи мають право на життя. Та що там мають: їх, якщо говорити об'єктивно, то й крити нема чим. Але так вже виходить у житті, і у футбольному теж, що часом доводиться вибирати найкращих серед рівних, і на кого б не впав вибір, все одно виявляться аргументи як за, так і проти.

Ну а хіба не за це борються організатори плебісциту? І за це також. Шоу без шорсткості, підводного каміння та дещиці несправедливості - і не шоу зовсім.

Отже, все нормально. Хай живе новий футбольний король, який справді заслужив на корону, хоча моментами - і не дуже.