Крістіан КІВУ: «У матчі з Шахтарем маємо залишатися собою»

Головний тренер «Інтера» Крістіан Ківу поділився своїми очікуваннями від матчу Ліги чемпіонів із «Шахтарем».

- Чи вважаєте ви правильним пов'язувати поразки минулого сезону з невдачами в Лізі чемпіонів цього сезону?

- Я сам ніколи їх не підраховував, але якщо мені наводять ці цифри, я мушу відповісти. Немає потреби постійно нам про це нагадувати.

Цього сезону ми програли два матчі, і нам потрібно знову знайти енергію та потрібні емоції, які йдуть рука об руку з нашими амбіціями. Ми маємо зосередитися на тому, що потрібно зробити завтра, і бути готовими в усіх відношеннях: психологічно, фізично та тактично.

- Що сталося під час перерви в Болоньї?

- Я говорю тихо, підвищую голос, сміюся і жартую, але роблю те саме, що й удома зі своїми дітьми. Любов, яку я відчуваю до своїх гравців, дуже близька до тієї, яку я відчуваю до своєї родини. Це не змінюється, незалежно від того, чи говорю я тихо, чи злюся.

- Як перетворити складний початок матчу на інший настрій?

- Мені приємно, коли гравець бере на себе відповідальність, але насамперед відповідальність лежить на мені. Можливо, мені не вдається донести до них те, що потрібно.

Це працює в обидва боки; це не проблема, яка стосується лише їх. Якщо у нас був важливий сезон минулого року, то це тому, що кожен член команди взяв на себе відповідальність.

- Якого матчу ви очікуєте?

- «Шахтар» - сильна команда. Вона грає в Лізі чемпіонів, і кожна команда в цьому турнірі тактично розвинена та володіє майстерністю, досвідом, технічно обдарованими гравцями, швидкістю й інтенсивністю, а також тренером, який добре їх налаштовує.

Суперник демонструє високу інтенсивність як з м'ячем, так і без нього. Ми маємо залишатися собою, з упевненістю в тому, чого ми досягли за довгий час, але при цьому розуміти, що наші минулі досягнення мають менше значення. Важливо сьогодні, адже ми готуємося до завтрашнього дня.

- Чи завдало шкоди те, що хтось із цієї команди висунув себе як претендента на перемогу в Лізі чемпіонів? Чому це сталося?

- Я відповідав на це запитання кілька тижнів тому, сказавши, що коли нам задають запитання, ми відповідаємо з ввічливості та почуття обов'язку. Ми ніколи не говорили, що зобов'язані виграти турнір; ми говорили, що це мрія.

Зараз, після двох поразок, ми маємо думати лише про завтрашній день. Пріоритет - насамперед виграти матч, а це означає - завтрашню гру.

- Що, на вашу думку, потрібно змінити?

- Я говорив про себе і про те, що можу робити краще, щоб доносити одні речі й усувати інші: приділяти більше уваги, виявляти більше турботи й більше мотивувати, а також подивитися, чи зможу я активніше брати участь у підготовці до матчу й аналізувати його хід у міру розвитку подій.

Я ніколи не звинувачую своїх гравців. Я беру на себе відповідальність за те, що відбувається на полі, особливо за негативні моменти та індивідуальні помилки.

Я їхній тренер, і важливо розуміти, що ця команда вже кілька років грає під тиском. Це їхня заслуга, адже вони самі заробили таку репутацію в очах оточуючих.

Вони залишаються конкурентоспроможними вже сім років. Моє завдання - взяти на себе відповідальність за певні речі.

Я розумію, що вони переживають, і тренер має бути тим, хто несе основну відповідальність. Саме я маю покращитися в першу чергу.

- Як тренер може змінити настрій команди в перерві?

- Не знаю. Про що ми говоримо? Якщо ми погано починаємо, це моя вина, але якщо ми змінюємо хід матчу в перерві, це теж моя заслуга? Це сукупність факторів.

Ти розумієш певні аспекти гри й реагуєш на суперника, зберігаючи при цьому власну ідентичність, що також є тим, що ми намагаємося прищепити цій команді. Перерва допомагає нам зрозуміти, як складається матч, але заслуга в тому, що гравці реагують і адаптуються до суперника, його якостей і можливостей, належить їм самим.

Ми граємо не поодинці; ми граємо проти тактично злагоджених команд, які викладаються на всі сто, бо всі хочуть нас перемогти. Так триває вже сім років.

Кожен матч ставить перед нами нові виклики, навіть коли справи йдуть не так, як хотілося б. Важливо те, як ти реагуєш і як розумієш ці труднощі, щоб знайти баланс і зрілість, необхідні для досягнення результату».

- Як ви вважаєте, що в основному визначає здатність відігратися після пропущеного гола: менталітет чи баланс на полі?

- Я не вважаю себе зарозумілим. Ми занадто багато базікаємо про дрібниці й завжди шукаємо негатив. Я оптиміст за своєю природою, бо такий я є.

Я дивлюся на позитивні моменти й на те, як ми реагуємо на пропущені голи. Мені потрібно глибоко проаналізувати, чому це відбувається, але я не хочу це обговорювати.

Я несу відповідальність за все, що не виходить; заслуга належить гравцям та їхній зрілості, бо вони розуміють, як реагувати й що потрібно робити під час матчу. Ідеальний варіант - не пропускати, але ми не ідеальні ні як команда, ні як окремі гравці.

Є фактори, які впливають на хід матчу, але для мене важливо, що команда робить усе можливе, щоб досягти результату. Я не хочу, щоб поразки перетворювалися на трагедії, бо вони ними не є і не стануть.

У мене складається враження, що від нас очікують виконання певних зобов'язань, а від інших - ні, і це неправильно. Я повинен заспокоїти гравців, а вони роблять усе, що в їхніх силах. А далі ми можемо виграти, програти або зіграти внічию.