Екс-капітан збірної – про виліт України, проблеми команди та роботу Лосано

Колишній капітан та зв'язуючий збірної України Дмитро Сторожилов в ексклюзивному інтерв'ю Sport.ua підбив підсумки виступу національної команди на чемпіонаті Європи-2026.

Ексволейболіст пояснив, чому поразка від Румунії в 1/8 фіналу стала головним розчаруванням сезону, оцінив гру збірної на турнірі, розібрав проблеми команди на різних позиціях та багато іншого.

- Україна завершила виступи на чемпіонаті Європи вже на стадії 1/8 фіналу. Багато хто говорить, що саме цим матчем Україна перекреслила загалом успішний сезон. Чи можете ви з цим погодитися?

- Думаю, практично ніхто не очікував такої поразки. У всякому разі, особисто я був на сто відсотків упевнений, що збірна України пройде Румунію. Для мене цей матч став головним розчаруванням усього сезону національної команди.

- Якщо окремо говорити про матч проти Румунії, чого, на вашу думку, нам тоді не вистачило? Що могло б змінити результат цього матчу?

- Бувають різні. Іноді не вистачає емоцій, сил, упевненості, іноді на майданчику просто нічого не виходить. Але саме в такі моменти й проявляється справжній характер команди.

Коли все виходить, грати легко. А ось коли виникають труднощі, гравці, особливо такого рівня, зобов'язані знаходити в собі сили, мотивацію та бажання боротися за перемогу.

Скажу відверто: у матчі проти Румунії я не побачив у наших хлопців того бажання перемогти, яке має бути у вирішальній грі турніру. Я не стверджую, що вони не хотіли вигравати, але тієї спортивної злості, самовіддачі та характеру, яких я очікував, не було видно.

Переконаний, що якби команда продемонструвала свій справжній характер і максимальну самовіддачу, результат цієї зустрічі міг би бути зовсім іншим.

Мене турбує навіть не сама поразка, а те, що наша збірна з якихось причин регулярно відчуває серйозні проблеми саме в найважливіших матчах. І це вже починає виглядати не як випадковість, а як певна тенденція.

Якщо команда здатна показувати високий рівень проти сильного суперника, але губиться у вирішальній зустрічі, значить, проблему потрібно шукати не лише в техніці чи тактиці. Тут уже виникають питання до психології, підготовки та вміння справлятися з тиском.

- Якщо брати чемпіонат Європи загалом, що скажете про гру збірної України? Яке враження залишила команда за підсумками турніру?

- Матчі проти Ізраїлю та Португалії оцінювати досить складно. За всієї поваги до цих збірних, вважаю, що Україна була здатна обігрувати їх навіть другим складом.

А ось проти Болгарії хлопці зіграли справді чудово. Відмінна подача, впевнена атака, реалізація складних м'ячів - команда показала, на що вона здатна. Але є один принциповий момент: матч із Болгарією не був вирішальним. Навіть у разі поразки ми зберігали можливість пройти далі.

А ось зустріч із Румунією була, по суті, матчем усього сезону. Саме там потрібно було доводити свій клас, характер і амбіції. І саме в цій грі ми побачили зовсім іншу збірну України.

Тому, попри окремі хороші матчі, особисто я не отримав задоволення від виступу нашої команди на чемпіонаті Європи.

- Якщо говорити детальніше про гравців, що можете сказати про нинішню ситуацію на кожній позиції? Де у нас є найбільша конкуренція, а де, можливо, є проблеми або питання на майбутнє?

- Плотницький, Янчук, Ковальов і Полуян - це гравці, які, на мою думку, здатні закрити позицію догравальників у збірній України на кілька років уперед.

Але відсутність Ковальова суттєво послабила нашу команду. Полуян, як мені здалося, поки що не був готовий нести повноцінне навантаження основного догравальника протягом усього турніру.

У результаті практично все навантаження лягло на двох гравців. А пройти серйозний міжнародний турнір із такою обмеженою ротацією вкрай складно.

Особливо це стосується Олега Плотницького. Були матчі, у яких він демонстрував просто феноменальний волейбол. Але в певні моменти було помітно, що йому необхідний відпочинок.

Потрібно розуміти: постійно бути лідером, брати на себе відповідальність, витягувати складні м'ячі та тримати високий рівень протягом усього турніру - колосальне фізичне й психологічне навантаження. Навіть найсильніший гравець не може нескінченно тягнути команду на собі.

Що стосується ліберо, тут у мене практично немає запитань. Мені сподобалися і Саша Бойко, і Пампушко.

А ось оцінювати наших нападників значно складніше. І причина в тому, що їхня ефективність багато в чому залежить від якості гри зв'язуючих. На жаль, наші зв'язуючі не завжди демонстрували стабільну та якісну гру. Тому об'єктивно оцінити можливості нападників складно, хоча індивідуально всі вони дуже хороші волейболісти.

Окремо хочу зупинитися на центральних блокувальниках. На мою думку, зв'язуючі так і не змогли розкрити їхній потенціал повною мірою.

І справа не лише в кількості передач першим темпом. Коли центральний блокувальник регулярно бере участь в атаці, відчуває себе повноцінною частиною гри, у нього зовсім інший емоційний стан.

Він упевнений у собі, перебуває в ігровому ритмі, відчуває свою значущість. І це безпосередньо відображається не лише на атаці, а й на блоці, подачі та загальній концентрації. Дуже складно вимагати від центрального блокувальника максимальної ефективності, якщо в нападі про нього практично забувають.

Перший темп - це не просто додатковий варіант атаки. Це один із ключових інструментів, який дозволяє розкрити потенціал усієї команди. І саме тут, на мою думку, наші зв'язуючі серйозно недопрацювали.

- Який матч збірної України на цьому чемпіонаті ви б назвали найкращим, а який - найгіршим? І чому саме ці матчі?

Тут для мене все однозначно. Найкращий матч - проти Болгарії. Найгірший - проти Румунії.

- Олег Плотницький став найкращим подаючим на цьому чемпіонаті Європи. На попередньому Євро він також був найкращим подаючим. Я б загалом назвав Олега найкращим гравцем збірної України на цьому турнірі. Чи погоджуєтеся ви з цим? І що, на вашу думку, Плотницький найбільше давав збірній на дистанції всього сезону?

- Для мене найкращий гравець збірної України - однозначно Олег Плотницький. І поясню чому.

Візьмемо подачу. Це індивідуальний елемент, у якому результат практично повністю залежить від самого гравця. І тут Олег демонстрував найвищий рівень.

А ось в атаці ситуація зовсім інша. Нападник залежить від зв'язуючого: від якості передачі, її швидкості, висоти, точності та своєчасності. Тому навіть найкращий атакувальний гравець не завжди здатний показати свій максимум, якщо взаємодія зі зв'язуючим не працює. Попри це, Плотницький дуже добре справлявся зі своїм завданням.

Але коли зв'язуючі відверто починали втрачати нитку гри, я чудово розумів його стан. У якийсь момент у лідера може виникнути цілком природна емоційна реакція: «Хлопці, ну тоді грайте самі, як хочете». Я не стверджую, що саме так відбувалося в команді. Але як гравець чудово розумію, що подібні думки можуть виникати, коли ти викладаєшся на максимум, а ігрова система перестає працювати.

Не можна вимагати від лідера неможливого, якщо команда не створює йому необхідних умов.

- Цього разу команда підійшла до чемпіонату Європи у значно кращій фізичній формі, ніж торік до чемпіонату світу. Тобто в плані фізичної підготовки можна говорити про великий прогрес у роботі тренерського штабу. Водночас мені здалося, що саме ведення гри змінилося не в кращий бік. Як ви це оцінюєте? Чи погоджуєтеся з такою думкою і що, можна було б змінити в підході до гри?

- У мене склалося враження, що в деякі моменти Лосано сам починав втрачати впевненість, коли гра в команди не складалася. Для мене це принциповий момент. Головний тренер зобов'язаний зберігати холоднокровність саме тоді, коли його гравці починають панікувати.

Коли все йде за планом, керувати командою значно простіше. Але справжній рівень тренера проявляється в кризових ситуаціях. Саме він повинен вчасно побачити проблему, ухвалити рішення, змінити хід гри та передати команді впевненість. У деяких ігрових епізодах рішення Лоcано були мені незрозумілими.

Можливо, позначилося хвилювання. Можливо, величезне бажання досягти максимального результату. Але тренер такого рівня повинен уміти контролювати свої емоції незалежно від того, що відбувається на майданчику. Якщо команда втрачає контроль над грою, тренер не має права втрачати його разом із нею.

- Хто для вас став головним відкриттям цього сезону у збірній України? І від кого, навпаки, очікували більшого?

Особисто мені дуже сподобався Янчук. Вважаю, що він провів хороший турнір і показав, що здатний бути важливим гравцем національної команди.

А ось від зв'язуючих я, відверто кажучи, очікував більшого. Так, були окремі матчі, у яких вони демонстрували справді якісний волейбол. Але виникає закономірне питання: чому саме в найважливіших зустрічах їхня гра переставала працювати?

Для зв'язуючого стабільність - одна з головних професійних якостей. Можна ідеально виконувати передачі, коли команда веде в рахунку і все виходить. Але справжній рівень зв'язуючого визначається тим, які рішення він ухвалює під тиском, коли команда відчуває труднощі.

Саме в такі моменти він повинен керувати грою, заспокоювати партнерів і знаходити правильні рішення. Тому нашим зв'язуючим точно є над чим замислитися. Хороший зв'язуючий - це не той, хто красиво виконує передачі в комфортних умовах, а той, хто здатний керувати командою тоді, коли все йде не за планом.

- Якби ви були тренером збірної України, яких гравців хотіли б наступного сезону бачити у складі команди? Можливо, є ті, хто цього року отримував замало ігрового часу або взагалі не отримував його, але, на вашу думку, заслуговує на свій шанс?

Насамперед потрібно розуміти, хто з основних гравців буде готовий приїхати до збірної наступного сезону. Але незалежно від цього я б уже зараз почав поступово залучати молодь.

Однозначно дав би можливість проявити себе молодому центральному блокувальнику. Обов'язково залучав би молодого зв'язуючого. Також серйозно переглянув би ситуацію з догравальниками.

У мене виникає просте запитання: який сенс постійно возити на міжнародні турніри гравців, якщо тренерський штаб заздалегідь розуміє, що практично не збирається випускати їх на майданчик?

Хіба не логічніше використовувати ці місця для молодих перспективних волейболістів? Нехай вони тренуються поруч із найсильнішими гравцями країни, набираються досвіду, звикають до вимог національної команди та поступово готуються до майбутнього.

Збірна повинна думати не лише про сьогоднішній результат, а й про те, хто представлятиме країну через кілька років. Якщо ми не почнемо готувати зміну сьогодні, завтра можемо зіткнутися із серйозними кадровими проблемами.

- Якщо говорити вже не лише про нашу збірну, чемпіонат Європи вийшов досить несподіваним за результатами. Фінляндія вперше в історії здобула медалі, причому це молода команда, яка зараз переживає найкращий період в історії свого волейболу. Наступного року ми також гратимемо з ними у Лізі націй. Чи стежили ви за цією збірною і чи здивувало вас те, що вони дійшли до медального матчу та перемогли Словенію?

Звичайно, я дивився півфінальні та фінальні матчі турніру. І скажу відверто: я справді розраховував побачити збірну України серед претендентів на медалі.

У нас були для цього всі передумови. Хороший підбір виконавців, сприятлива турнірна сітка, а головне - гра проти Болгарії, яка вселяла впевненість, що команда здатна боротися на найвищому рівні. Саме тому поразка від Румунії виявилася настільки болючою.

Особливо приємно було спостерігати за такими командами, як Фінляндія. Ось де справді проявляється характер! Гравці виходять на майданчик і доводять, що опинилися на цій стадії турніру абсолютно заслужено.

Вони борються, чіпляються за кожен м'яч, не опускають рук і показують, наскільки важливі командний дух і бажання перемогти. Саме такий характер мені хотілося побачити й у нашої збірної.

- Україна та Фінляндія перед чемпіонатом Європи разом готувалися до турніру і проводили матчі між собою. За рівнем гри це були досить схожі команди. Що, на вашу думку, є у Фінляндії такого, що дозволило їм дійти до медалей, але чого цього разу не вистачило збірній України?

Дуже хочу помилятися, але в мене склалося враження, що мікроклімат усередині збірної України не зовсім здоровий. Можливо, існують якісь внутрішні нюанси, про які ми з вами просто не знаємо.

Я не перебуваю всередині команди, тому не можу стверджувати, що саме відбувалося. Але з боку виникають певні запитання. Давайте об'єктивно порівняємо індивідуальний рівень гравців збірної України та Фінляндії.

Я вважаю, що в нас значно більше волейболістів високого міжнародного класу. Але чому тоді команда, яка за підбором виконавців виглядає сильнішою, не може продемонструвати відповідний результат у вирішальному матчі? У чому причина?

Не вистачило характеру? Не було належного настрою? Можливо, команда надто розслабилася після попередніх матчів? Або тренерський штаб не зміг правильно підготувати гравців психологічно?

У мене немає відповіді на ці запитання. Але я переконаний, що причини існують, і їх необхідно шукати.

Щоб справді зрозуміти, що сталося з командою, потрібно перебувати всередині колективу, бачити тренувальний процес, спілкування гравців і роботу тренерського штабу.

При цьому я абсолютно впевнений: рішення цієї проблеми є. Головне - визнати, що проблема існує, а не намагатися пояснити все одним невдалим матчем.

- Мене також здивував ранній виліт Нідерландів, Туреччини та Італії. Наскільки уважно ви загалом стежили за чемпіонатом Європи? Які команди вас найбільше здивували - у позитивному чи негативному сенсі?

Так, Італія стала для мене одним із головних сюрпризів турніру. Але, відверто кажучи, поразка України від Румунії здивувала мене анітрохи не менше.

Тому говорити, що на турнірах такого рівня нічого несподіваного не відбувається, точно не можна. Цей чемпіонат Європи подарував нам достатньо сенсацій.

- У фіналі Польща перемогла Францію. Як ви вважаєте, що саме визначило перебіг цього матчу? Чому Франції знову не вдалося перемогти Польщу у фіналі і наскільки закономірним був такий результат?

Що стосується Польщі, це абсолютно особлива команда з погляду комплектації складу. У них фактично є два повноцінні склади, кожен із яких здатний вирішувати найсерйозніші завдання. І це величезна перевага.

Франція, звичайно, чинила опір і давала хороший бій. Але хочу звернути увагу на один конкретний епізод. Коли Брізар вирішив атакувати перехідний м'яч замість того, щоб організувати повноцінну атаку, на мою думку, саме ця помилка стала переломним моментом зустрічі. Хто добре розуміє волейбол, той знає, наскільки важливо правильно розпоряджатися перехідними м'ячами.

Це чудова можливість організувати якісну атаку, а не обов'язково намагатися завершити розіграш одним дотиком.

Мене здивувало, що гравець такого рівня припустився подібної помилки. І зверніть увагу, що сталося далі: поляки отримали перевагу й почали збільшувати відрив. Ось наскільки дорого на такому рівні може коштувати одне неправильне рішення.

У матчах найсильніших збірних долю зустрічі іноді вирішує не серія грубих помилок, а один епізод, у якому гравець ухвалює неправильне тактичне рішення.

- І на завершення - що б ви зараз хотіли сказати вболівальникам збірної України та самим гравцям після цього чемпіонату Європи?

- Насамперед я б хотів, щоб після цього турніру в збірній не просто поговорили про те, що сталося, а справді зробили висновки. Причому не формальні, а конкретні.

Потрібно розібратися, чому команда не змогла показати свій рівень у вирішальному матчі, яких помилок було припущено та що необхідно змінити, щоб подібні ситуації не повторювалися.

Зараз гравцям важливо добре відновитися та підготуватися до клубного сезону. Попереду на нас чекають національні чемпіонати різних країн, цікаві матчі та нові виклики.

Хочу побажати всім нашим волейболістам провести сезон без травм, показати свій найкращий волейбол і повернутися до національної збірної з новими силами та мотивацією. Упевнений, що Україна має потенціал досягати значно серйозніших результатів.

Але одного таланту та хорошого підбору гравців недостатньо. Потрібні характер, дисципліна, правильна організація гри та готовність брати на себе відповідальність у найскладніші моменти.

І, звичайно, найголовніше. Я хочу побажати всім нам перемоги в нашій війні проти російських окупантів. Щоб вони понесли відповідальність за все горе, руйнування та страждання, які принесли на нашу землю. Сьогодні це наша головна перемога, на яку ми всі чекаємо.