Імідж понад усе. Як хокейний Сокіл повернув собі негативну репутацію

Шість років тому, коли найіменитіший хокейний клуб України «Сокіл» після семирічної відсутності повернувся в лоно національного чемпіонату, екс-воротар команди, а на ту мить один з ініціаторів її відродження Костянтин Сімчук сказав, що нове керівництво прагне, аби «Сокіл» позбувся репутації клубу, в якому «кидають» на гроші. Багато ще чого він із колегами-відроджувачами тоді сказав. Скажімо, що новий «Сокіл» орієнтуватиметься на молодих українських хокеїстів, яких підсилять кілька досвідчених майстрів. Як виявилося, то був початок великої брехні. Минуло зовсім небагато часу і в «Соколі» з'явилося більше десятка посередніх російських і білоруських легіонерів. То в час, коли російсько-українська війна тривала понад шість років, чимало фанатів команди брали в ній найактивнішу участь і такого кроку керівництва клубу, м'яко кажучи, не зрозуміли. «Вони до нас не на танках приїхали», - забивав баки невдоволеним головний спонсор команди В'ячеслав Лецкан. Паралельно не приховуючи намірів частину з тих кацапів натуралізувати.

Від чергової хвилі москалізації український хокей врятував початок повномасштабної війни. Лецкан і схожі на нього власники інших клубів зі скреготом зубів змушені були від російського вектору комплектації відмовитися. Залишалося орієнтуватися на своїх. А своїми можна маніпулювати. І «кидати». Бо нікуди вони з цього човна в основній своїй масі не дінуться.

Треба сказати, що фінансується «Сокіл» з двох джерел - з кишені Лецканової компанії «Європейський юридичний захист» і з київської міської казни. Ні для кого не таємниця, що значна частина коштів, які виділяються на школу «Сокола», директором якої є вище згадуваний Сімчук, витрачаються на дорослу команду, нехай і на матеріально-технічну базу - оренду й модернізацію ковзанки, закупівлю ігрової, тренувальної форми та решти інвентарю. А ті кошти, яких бракує дітям, доплачують батьки. Це - немалі кошти. Без них віддавати дітей у хокейну секцію просто немає сенсу. Тому для більшості бажаючих заняття хокеєм власне й недоступні.

Втім, повернемося до головної команди, чинного чемпіона України. Днями хокейну спільноту сколихнув відвертий допис вже екссервісмена «Сокола» Тимура Чермашенцева. Ось цитата з нього.

«За весь період роботи я жодного разу не отримав заробітну плату вчасно. На сьогодні заборгованість клубу переді мною становить 55 000 гривень.

При цьому протягом усього періоду я стикався з одними й тими самими проблемами:

- відсутність нормальної комунікації з боку керівництва;

- постійні перенесення виплат та обіцянки;

- жодної виплати ЗП протягом усього літа;

- відсутність чіткої інформації щодо подальшої роботи.

Окремо хочу згадати ситуацію зі зборами команди в Польщі. Інформацію про поїздку я отримав лише приблизно за два тижні до її початку. При цьому належної організаційної підготовки та нормальної комунікації щодо моєї роботи не було.

У результаті я відмовився їхати на збори без погашення заборгованості переді мною.

Після цього клуб фактично припинив зі мною співпрацю, не повідомивши мене про це належним чином».

Треба сказати, що Чермашенцев зі своїм досвідом невдалої співпраці з «Соколом» далеко не поодинокий. Забувати про зобов'язання перед людьми, які віддавали «Соколу» час, вміння, знання і здоров'я - стиль п. Лецкана. Найчастіше чесно зароблене у клубі ледь не щомісяця доводиться банально випрошувати. В'ячеслав Лецкан любить називати це виховними заходами, а нерідко зверхньо видає: «Платити чи не платити тобі - моя добра воля. Я тобі нічого не винен».

«Я не для того стільки вчився, щоб кожного разу принижуватися», - говорив мені екслікар команди Володимир Секретний, для якого «Сокіл» був не просто робочим місцем, а чимось більше.

«Де зарплата для водія? За кашу ніхто не поїде», - написав під однією з публікацій на офіційній сторінці клубу колишній водій автобуса Юрій Василенко.

Ще в одного хокеїста команди виникли серйозні проблеми зі здоров'ям. Кошти на операцію збирали всією хокейною спільнотою. В той час, коли «Сокіл» не збирався повертати кількамісячної давності боргу розміром у кілька десятків тисяч гривень. Навіть коли гравець знаходився на операційному столі. То за умови, що інший клуб, за який хокеїст встиг провести лічені матчі, виділив кругленьку суму на лікування просто одразу. «Ти не награв на ці гроші», - казав гравцеві головний тренер «Сокола» Олег Шафаренко. Твердження, звісно, сумнівне, адже причиною важкого захворювання якраз могли стати наслідки численних зіткнень, яких на льоду не злічити.

Найчастіше ошукані хокеїсти воліють мовчати, бо сподіваються, що питання вдасться вирішити по-тихому. Але суті справи це не змінює. Репутація клубу, який «кидає», за «Соколом» знову закріпилася міцно. Цинізм ситуації полягає в тому, що не далі як цього літа Лецкан підставив плече допомоги польському клубу «Сянок», котрий через проблеми з фінансуванням ризикував зникнути з хокейної мапи. Після цього широкого жесту українського інвестора «Сянок» продовжив виступи в елітному дивізіоні чемпіонату Польщі вже під керівництвом Шафаренка, з групою гравців «Сокола» у складі й з фірмовим соколівським «каштанчиком» на ігрових джерсі. Саме туди з 55-тисячною заборгованістю за душею мав вирушати для роботи на благо команди сервісмен Чермашенцев.

Навіщо «Соколові» загалом і Лецканові зокрема фінансувати іноземний клуб, виступаючи під його назвою, загал не розуміє. Але розуміють ті, хто обізнаний у ситуації трохи глибше. Фактично, «Сянок» - чергова амбітна забавка для тренера Шафаренка від його заможного кума Лецкана. А що та команда, яка виступає в чемпіонаті України, залишилася без даху над головою, керівництво клубу вже не сильно бентежить. Точніше, бентежить, але не настільки, щоб намагатися це питання вирішити з одіозним забудовником Вадимом Столаром, котрий власне й закрив «Соколу» доступ до ще донедавна рідного спорткомплексу АТЕК.

Кажуть, що в амбітні плани Столара входить будівництво на місці спортивного об'єкту сучасного житлового комплексу. І байдуже, що разом із професійним клубом на вулиці опинилися сотні дітей зі школи «Сокіл», котрі зараз вимушені шукати тимчасового прихистку на ковзанці Виставкового центру. Щодо моральних принципів цього олігарха і його турботи про підростаюче покоління українців ілюзій немає вже давно. Питання в тому, що перетворивши клуб «Сокіл» фактично на кооператив сімейного типу, не подбав за шість років використання відомого бренду про надійні для нього тили Лецкан, постать у забудовницькій сфері столиці теж, до речі, не остання. Зрештою, навіщо турбуватися, якщо раніше були оплачуваний з міської казни спорткомплекс АТЕК, наданий у безкоштовне користування зусиллями тодішнього президента ФХУ Зубка Палац спорту, а зараз є запасний аеродром у вигляді чемпіонату Польщі?