Жерсон РОДРІГЕШ: «Луческу – найкращий. Він був мені як батько»

Люксембурзький вінгер луганської «Зорі» Жерсон Родрігеш, який свого часу виступав за київське «Динамо», поділився спогадами про румунського тренера Мірчу Луческу:

«Луческу телефонує мені та говорить зі мною особисто. Це був перший випадок у моєму житті, коли тренер особисто набрав мене і сказав повернутися. Я такий: «Що-що?»

Він пояснив мені свій план на мене, і що збирається зі мною робити, і що взагалі відбувається навколо. Ось чому навіть коли Луческу садив мене на лавку, я посміхався. Чому я посміхався? Бо я знав, що мій час прийде. Уяви собі, Луческу садить мене на лавку проти «Зорі» чи якоїсь іншої української команди, але випускає мене в стартовому складі матчу Ліги чемпіонів проти «Барселони». Це ж просто в голові не вкладається. Збоку дивишся: «О, він на банці в чемпіонаті України». Зазвичай тренер награє склад у чемпіонаті, щоб підвести до Ліги чемпіонів. Але Луческу інший.

У Луческу було зовсім інше бачення. Він мені сказав: «Родрі, ти гравець не під українську лігу. Тобі тісно в ній, бо ти граєш у «Динамо». Коли ми граємо за «Динамо», усі суперники сідають у глухий захист. Нам доводиться катати м'яч. Пас, пас, пас, пас, пас, пас. Тож у мене не було простору, щоб розігнатися і піти в дриблінг. А от у Лізі чемпіонів у тебе буде простір, щоб піти один в один». І ставить мене в старт проти «Барселони». Я взагалі спочатку не зрозумів. Він каже мені: «Родрігеш, ти граєш. Так, бо це твій матч. Тепер ти знову можеш посміхатися». Ось чому Луческу, скільки всього він досяг, скільки він зробив для мене. І навіть коли він садить мене на лавку, чувак, він завжди підійде і поговорить зі мною. Ну що я мав йому сказати? Він тренував Роналдо. Він тренував міланський «Інтер». І що, я мав сказати цьому чоловіку, що я краще за нього знаю, що робити? Та ні, ти повинен слухати, вчитися і закрити рота. Ось чому я так багато в нього вчився.

Луческу - це був найкращий тренер за всю мою кар'єру. Це був найкращий тренер у моєму житті. Подивись на статистику, вона була найкращою. Глянь на кількість матчів, голи. Це було на рівні саме за Луческу.

Коли прийшов Луческу, він зробив так, щоб ми почувалися єдиною родиною. Я пам'ятаю, коли Луческу тільки но прийшов і перед тренуванням він підходив і спілкувався з нами. Він був як тато. Він реально був як батько. Пам'ятаю, як одного разу Луческу покликав мене до себе в кімнату на горі і каже: «Родрі, що сталося?» Я кажу: «Та нічого, я лютий, я роблю те, й те, й те, я не граю, а я хочу грати».

Він каже: «Родрігеше, окей, а чого ти хочеш? Ти хочеш забивати у Лізі чемпіонів чи хочеш забити 3 голи якимось командам в Україні? Я знаю, що тобі потрібно. Мені треба, щоб ти грав на топовому рівні, забивав, і тоді я зможу знайти тобі класний клуб. Де ти хочеш грати?» Я кажу: «Та я не знаю, я хочу грати у великому клубі, знаєте, там у «Реал» Мадрид».

Він тоді каже: «Добре, дай мені тобі допомогти». Я виріс без батька. І коли він так зі мною заговорив, я такий: «Чорт забирай, це просто божевілля». Це був перший випадок, коли тренер розмовляв зі мною так, що він хоче мені допомогти, що мені треба покращити, що зробити краще.

Пам'ятаю, як мені знадобився один вихідний, бо хотілося трохи перепочити. Мені треба було злітати в Люксембург, побачити родину. Тож я спитав у Луческу: «Луческу, можна мені 24 години на вихідний?» Він питає: «А що робитимеш?» Кажу: «Хочу злітати в Люксембург, провідати сина і побачити сім'ю». Він каже: «Я даю тобі добу, наступного дня повертаєшся». Я сів у літак, злітав і повернувся. А тренер сказав усій команді: «Дивіться, Жерсон поїхав провідати свого сина. Сьогодні його не буде, але завтра він уже тут». Тож коли я повернувся, ніхто навіть не здивувався моїй появі.

Він був для нас як батько. Для мене Луческу був справді як тато. Він розумів мене й у найгірші, і у найкращі часи. І після цього мені було максимально легко працювати з ним. Навіть коли Луческу кричав. Пам'ятаєш, як він міг зупинити гру і кричати? Для нас це вже було нормою. Може, перші два тижні це здавалося чимось диким, бо ми не звикли, але потім це стало звичним ділом, бо ми бачили результат. Після кожної гри ми вигравали. У нас з'явився автоматизм. Повертаєшся назад, стаєш у лінію, діагональ, пас. Усе було реально дуже легко».

Мірча Луческу помер 7 квітня 2026 року у віці 80 років.