Ефект зайвого Мбонга. 9 думок після матчу Мальти та Андорри

На 56-й хвилині тренер мальтійців здійснив заміну та випустив Мбонга. Таким чином одночасно на полі була аж пара Мбонгів - старший брат та молодший. За декілька обертів секундної стрілки Андорра створила свій найкращий шанс у матчі та влучила у стійку. Цей гол міг стати першим для команди у виїзних поєдинках за рік… Тоді наставник збірної Мальти зрозумів, що перевищив ліміт Мбонгів на полі - і вже на 72-й хвилині прибрав одного, який вийшов у старті. Після цього Андорра, якій необхідно було відіграватися, завдала лише одного удару до самого завершення гри, але й того - тільки на 0.01 xG. А Мальта перемогла 1:0. А все тому, що її тренер вчасно зрозумів, що головне для його збірної не тактика - а правильний баланс Мбонгів на полі. Інколи футбол буває дуже простим.

Існує відомий сексистський вислів… Як же там було… А, точно: «Кожен чоловік упродовж життя має побудувати дім, посадити дерево та подивитися бодай один матч карликових футбольних збірних у прямому етері». В абзацах нижче - думки після мого досвіду виконання останнього.

1. На матчах слабких команд працюють зокрема сильні коментатори. От учора, наприклад, дуель Мальти та Андорри «озвучив» Вадим Скічко. Він же декількома днями раніше відпрацював матч Франції та Бельгії, а ще прокоментував нашу першу дуель з угорцями. Солідно. Не знаю, за яким принципом MEGOGO розподіляє коментаторів між матчами, але факт: в Україні у 2026 можна не боятися вмикати поєдинки відносно слабких колективів. Бо «звук» буде. І, ймовірно, буде дуже непоганий. Це зокрема про доступність футболу у країні: кожен може підібрати собі матч на свій смак без обмежень через те, що щось не транслюють/не коментують. Хороші часи, аби бути футбольним фанатом. Особливо з вкрай дивними смаками.

2. Ліга націй - чудовий турнір. Щонайменше для команд подібного рівня. Найбільш влучне питання: де б ще колективи, типу Мальти та Андорри, змогли бодай поатакувати ворота суперника, якщо не тут? У кваліфікаціях до великих міжнародних форумів їх дістають з останніх кошиків, тобто всі їхні опоненти - апріорі сильніші. Доводиться захищатися, найчастіше - впродовж усіх 90 хвилин. За 6-8-10 поєдинків у групі така збірна може навіть не встигнути забити. А тут Мальта та Андорра лише за перші 20 хвилин завдали у площину воріт одне одного по 2 удари, створили декілька справді небезпечних моментів - перевиконали свою норму на поєдинок із будь-яким іншим, більш класним суперником.

Найкращий бомбардир за всю історію збірної Андорри забив лише 11 голів та витрачав у середньому більше тисячі (!) хвилин на один. Хіба ціла країна не заслуговує мати свого футбольного героя? Легенду із якщо не фантастичними, то бодай нормальними показниками забитих? Без Ліги націй Андорра не могла такого отримати. Ніяк та ніколи. А тепер може, бо нарешті грає не проти найсильніших - із рівними. Ну, настільки рівними, наскільки це лише можливо. Статистику собі дещо виправити, втім, можуть не лише футболісти. Ще, наприклад, тренер збірної Альварес, який із нею вже 16 років - але здобув на її чолі лише 12 перемог. Так, у середньому менше однієї за 365 днів. Майже на рівні Де Дзербі із «Тоттенгемом».

3. Андорра - збірна без «фішок». Узагалі нічого особливого. Атаки - до удару та здебільшого за планом «протягнути та пробити». Ніяких вишуканих комбінацій та затяжних володінь. Найкращий шанс у матчі - після обрізки суперника. А головна зірка цієї команди… так, ви вгадали: воротар. Грає аж в іспанській Сегунді. До речі, є сином головного тренера. Останній, отже, самостійно виховав та підготував футболіста для своєї збірної (а той же Зідан не зміг - зацініть рівень) - от вони зразкові стратегічні рішення. Але повернемося до Андорри, яка без якихось футбольних особливостей узагалі… підкупає. Викликає якусь повагу. Співчуття. Немов людина, яка не з власної волі опинилася на поножовщині із голими руками: приречена загинути, але нам точно буде її шкода.

4. Ці хлопці все вміють. Як найкращі у світі, але з обмовками. Наприклад, у першому таймі мальтійці прокидали м'яч між ніг суперникам. Розігрували комбінації. Просували круглий уперед через пас. Різниця з топовими гравцями не у рівні виконаних «трюків» - у здатності ухвалювати правильні рішення на регулярній основі. Лише за перші 35 хвилин у матчі відбулося 2 епізоди, по одному біля кожних воріт, коли воротар виходив на м'яч та збирався його забрати - а захисник це ігнорував та панічно виносив за найближчу лінію. Ніби дрібниця, але саме такі та подібні моменти нагадували: дивлюся дуель усього лише Мальти та Андорри. А взагалі: ми скаржимося на те, що сучасний футбол - занадто «роботизований», а потім не дивимося матч маленьких команд, бо там забагато помилок. Привід задуматися.

5. Транслятори, звісно, не допрацьовують із рекламою. У перерві матчу нам показали анонси зокрема матчів чемпіонатів Іспанії та Італії. Але це, звісно, удар у штангу: кого таке цікавить? Точно не людину, яка сіла дивитися поєдинок Мальти та Андорри у неділю ввечері замість… та замість будь-якого іншого виду занять насправді. Цю вочевидь не «вставляє» звичайний футбол. Більше ні. Можливо, вже давно як ні. Ця потребує жорсткої екзотики. Хоче побачити щось таке, що подивляться тільки вона та родичі (і те - не всі) футболістів, котрі гратимуть на полі. Хоче пережити досвід, якого ще не переживала та, ймовірно, після першої спроби більше не захоче пережити. А тут реклама якихось Ла Ліги та Серії А. Ні, дякую.

6. Теума - людина-стіночка. У першому таймі завдяки даному прийому вийшов сам на сам із суперником - але врятував воротар. У другому таймі повторив те саме - цього разу без сейва кіпера, а отже, із забитим голом. Більше нічого не показав. Здолав опонента одним прийомом. Пам'ятаєте відому цитату Брюса Лі про 10000 повторень одного удару? Так, воно. До речі, під час святкування мальтієць спародіював підводника. Шкода бідосю: лише жовтень, а людина вже хоче на відпочинок на море. Але можна зрозуміти. Кого не можна - захист андоррців, для яких стала одкровенням гра Теуми «у стіночку». До речі, щодо стіночок: старший Мбонга, коли залишив поле, у якийсь момент зіскочив з лави запасних, аби показати партнерам на полі, скільки людей має бути у стінці під час штрафного удару суперника. А ті послухалися! Естетика маленьких збірних: на високому рівні щось подібне собі ніхто не дозволяє.

Теуму насправді дуже навіть шкода. Колись був молодим та перспективним у «Юніоні», але потім потрапив до «Реймса», який невдовзі після цього через дурні дії керівництва розвалився та опинився у Лізі 2. У другому дивізіоні Франції Теума оформив 4+5 на позиції атакувального хава за першу половину сезону та наважився здійснити спробу повернутися на топ-рівень у «Стандарді»… але там двічі за півроку травмувався. Тож узагалі не забивав. А влітку, як вільний агент, кинув намагатися - та рушив на батьківщину. Зараз грає за мальтійський середняк. У 33 роки - зарано, аби залишити топ-футбол назавжди, але вже запізно для того, аби у нього повернутися зі слабкого чемпіонату. Просто не пощастило. А міг стати гравцем покоління. Ну, хоч на рівні збірних продовжує запалювати - бодай так.

7. Арбітр міг призначати пенальті на користь андоррців. Наприкінці гри воротар місцевих спіймав круглий до рук… та відмахнувся від суперника. По-футбольному незрозумілий, необґрунтований рух. Але арбітр проігнорував. І, можливо, це не випадковість: під час нинішньої паузи на матчі збірних судді ніби «добріші» до кіперів. Ось тут випадок. А раніше через нібито блокування воротаря скасували гол Нідерландів у ворота Німеччини. Геть різні епізоди, але наштовхують на думку: а що як поступово до кіперів повертається влада? Роками футбольні чиновники ухвалювали зміни правил, які робили життя воротарів складнішим. Зробили кіперів найменш захищеними гравцями на полі. А тепер їм повертають комфорт завдяки опіці арбітрів. Теорія змови… яка подобається.

8. Перегляд матчу мав терапевтичне значення. Останні ігри збірної України - депресивні, а перед сьогоднішньою відверто тривожно. Треба якось заземлятися. А тут - ви не повірите - веселий футбол та величезний простір для жартів. І про те, що в Андорри лише 1 тренер на всю країну, тому і керує всі 16 років. І що Мальта та Андорра настільки круті, що вже гарантували собі підвищення у Лізі націй, а от хвалені іспанці та французи не змогли. Перемога хазяїв не викликала здивування, адже за них грав сам тезка Пепе (не повірите, але також центральний захисник!), а за гостей - лише якийсь хлопець із безпонтовим «Макс» на спині. Найбільший іміджевий провал вечора вчора пережив… Піке. Бо його «Андорра» не має у складі жодного футболіста збірної Андорри - інтуїтивно неправильно та викликає питання до нього як до керівника. І я ж можу продовжувати!

9. Андорра перемогла. Не за рахунком. За рахунком поступилася 0:1, але давайте начистоту: ну, хіба це важливо? Збірна такого рівня звикла програвати. Звикла переживати погані дні. Звикла не відзначатися. Але цього разу з нею все ж таки сталося дещо особливе: її помітили. Ба більше: її визнали загрозою. У доданий до другого тайму арбітром час Мальта замість атаки тримала круглий біля кутового прапорця. Як роблять усі, коли бояться втратити результат. Мальтійці справді боялися. Відчували, що Андорра може врятуватися, здатна забити. Ось воно - визнання. Якщо не крутості, то щонайменше того, що ти доставив чимало проблем супернику, змусив того не просто розважатися на полі - а триматися за результат через страх.

Андорра отримала свій момент гордості. Завдяки Лізі націй. Для неї створення цього турніру вже виправдало себе. І виправдає ще не один раз. Ліга націй робить та робитиме десятки тисяч андоррців щасливішими. Не тільки андоррців та не лише десятки тисяч: зрештою, у Лізі D чимало подібних колективів. А якщо так, то хіба воно все того не варте?