Шебеш, Бароті, Россі – три новатори на чолі збірної Угорщини

«З ким наша збірна гратиме черговий матч? З угорцями? О, це футбольна нація», - слова мого 90-річного батька, який ще пам'ятає гру Ференца Пушкаша й Нандора Хідегкуті (до речі, мало хто знає про те, що справжнє прізвище першого Пурцельд, а другого - Кальтенбруннер). Мої ж спогади про угорський футбол здебільшого пов'язані з астрономічною перемогою (10:1) мадьярів, у складі яких верховодив Тібор Нілаші, над Сальвадором на мундіалі-1982 та нищівною поразкою (0:6) Лайоша Детарі та компанії від команди Валерія Лобановського на мундіалі-1986 (не так давно посперечався в якийсь угорській футбольній групі в соцмережі, де мадьярські фани намагалися відчайдушно переконати мене в тому, що та гра була договірнячком, кумедні вони якісь, чесне слово) та безчассям на початку ХХІ ст. Утім, не проходячи осторонь історії світового футболу, звісно, про славнозвісну «Араньчапат» я черпав силу-силенну інформації із різноманітних джерел, зокрема й угорських. І, як мені здається, зрозумів той футбол, його тактичну складову, яка давала змогу угорцям уможливлювати казку на полі.

Втім, тактичні новації в угорській збірній - це не лише епоха «Араньчапат» і Густава Шебеша. Новаторством відзначався і Лайош Бароті, який після Шаренпека (справжнє прізвище Шебеша) торував шлях до тотальності. Та й нинішній алленаторе угорців Марко Россі має свою тактичну родзинку, теж не позбавлену ореолу певного новаторства.

«Соціалістичний футбол» як рання версія футболу тотального

Густав Шебеш - автор національного рекорду матчів без поразок: під його орудою Угорщина відіграла 32 матчі поспіль без поразок (на офіційному рівні ФІФА визнає 31-ну гру, щоправда, є версія і щодо 36-ти матчів). Збірна на основі двох клубів («Кішпешт» і МТК) - ідея за соціалістичного устрою цілком собі реальна. Командно-адміністративна система - тому сприянок. Програмна гра для Угорщини Шебеша - товариський матч проти Англії на «Вемблі» в 1953 р. Ту гру легко знайти в Мережі. За перемогу з великим рахунком (6:3) над родоначальниками Гри Шебеша навіть пошанували на батьківщині Орденом Трудового Червоного прапора (став одним із перших кавалерів цієї нагороди). Півзахисник команди-суперниці Сід Оуен назвав той матч «грою з інопланетянами». Британський оглядач Джефрі Грін зазначав, що «збірна Англії опритомніла в чужому світі миготливих червоних привидів» (натяк на колір футболок угорців та їх повсюдність). Англійці, що звикли до традиції, згідно з якою за певним номером закріплювалася певна позиція на полі, просто не могли взяти в тямки, хто й за що в тих угорців відповідає. «Соціалістичний футбол», на думку Шебеша, - це рівність на полі, де кожен гравець міг виконувати функції будь-якого партнера. Ні - вузькій спеціалізації! У ті часи раннього соціалізму в Угорщині цей слоган себе ще просто не встиг дискредитувати, а навпаки - був символом новизни.

Розстановка Шебеша? О, складне питання. Це фактично був відчутний крок до 4-2-4, однак на практиці це було чимось на кшталт 1-3-1-1-4. Передостання одиничка, хибна «дев'ятка» - це Нандор Хідегкуті, автор хет-трику в тому матчі, крайні елементи трійки - Міхай Лантош та Єне Бузанскі, які виконували величезний обсяг флангової роботи. А найперша одиничка - це найглибший захисник Дьюла Лорант (справжнє прізвище - Липович), який фактично виконував функції чистильника.

Шебеш впровадив новий стандарт атаки (замежна ширина маневрів), однак оборона, зрештою, і стала тією ахілесовою п'ятою, яка не дала змоги переграти у фіналі мундіаля-1954 західних німців та ввійти в історію тренером команди-чемпіона. Йожеф Закаріаш (центральний елемент у трійці) діяв усе ж не надто глибоко, адже все ж таки був більш схильним до гри в півзахисті. А Дьюла Грошич, який за великим рахунком став першим у світі воротарем-ліберо, був не в змозі компенсувати цей нюанс. Менше з тим, олімпійське чемпіонство-1952 й світове віцечемпіонство-1954 за авторством Шебеша досі з ностальгією згадуються угорськими вболівальниками-ветеранами.

Дубль-ве - на звалисько історії!

Нові часи - нові тактичні віяння. Перехід на схеми 4-2-4 та 4-3-3 футбольні історики однієї шостої частини суші порівняли з відлигою - мовляв, збігаються в часі. Із цим можна сперечатися, однак творчості на полі побільшало, чого там. Ласло Бароті став одним із перших у Європі, хто інтегрував бразильську схему 4-2-4, вчасно зрозумівши, що дубль-ве варто здавати на брухт. Позаяк класичні флангові форварди (вінгери) в моделі 4-2-4 мали відходити назад для допомоги обороні, згодом це трансформувалося у гнучку схему 4-3-3. Вона забезпечувала більшу щільність у центрі поля і практично гарантувала те, що не буде місця розривам між лініями.

На відміну від популярної у тогочасся персоналки (де кожен захисник бігав за своїм гравцем, стаючи буквально тінню опонента), Бароті впровадив сувору зонну систему захисту. На зміну романтиці прийшла прагматизована чіткість. Його команда синхронно зміщувалася залежно від руху м'яча та майстерно використовувала офсайдну пастку як колективну зброю проти нападників суперника.

Бароті розвинув ідею відтягнутого нападника. У його схемах легендарний Флоріан Альберт (володар «Золотого м'яча»-1967) або Ференц Бене формально грали в центрі нападу, але повсякчас опускалися глибше, створюючи чисельну перевагу в півзахисті та звільняючи зони для швидких проривів крайніх форвардів. Схеми уродженця Сегеда потребували високої динаміки. Відтак й універсалізм гравців виходив на перший план. Півзахисники мали не просто руйнувати атаки, а й миттєво розганяти власні, а захисники - підключатися до наступу широким фронтом. Дехто з оглядачів вважає футбол Бароті такою собі увертюрою до появи тотального футболу. А вершина його команди - олімпійське золото-1964.

Радикальна асиметрія

Марко Россі на чолі збірної Угорщини - це цікавий екзерсис накладання італійського тактичного вишколу на угорські історичні традиції. Фахівець з Апеннін використовує схему 3-4-2-1 (інколи можуть бути певні варіації на кшталт 3-4-3). Одразу після втрати м'яча два флангові півзахисники опускаються вниз, трансформуючи цю розстановку на 5-2-2-1. Відтак утворюється моноліт, команда в такий спосіб мінімізує простори між лініями та орієнтована на компактність. Дисциплінований низький блок і швидкі вертикальні переходи до атак - фірмова ознака футболу Марко Россі.

В чому полягає тактичне новаторство Марко? Його можна назвати радикальною асиметрією. У фазі атаки Россі використовує чисельне перевантаження на лівому фланзі для просування вперед в одне-два торкання. Власне, в цьому контексті визначальна роль у 100-мільйонного Домініка Собослаї. Темп атаці задає він на власний розсуд, а його роль на полі можна визначити і як інсайда, й як класичної «десятки», і як просто вільного художника («Собослаї має свободу переміщуватися на полі туди, куди вважає за потрібне», - каже Марко Россі; це схоже з дозволом для Ференца Пушкаша від Шебеша), який покликаний творити. Він може, власне, опускатися до захисників, починаючи креативити звідти, себто з глибини, але здебільша гасає лівим флангом, на який і зроблено асиметричний наголос у тактиці Россі.

Неабияка роль у футболі Россі належить і латералям. Вони мають виконувати величезний обсяг роботи: створювати ширину в атаці, насичуючи штрафний майданчик кросами, та водночас і дисципліновано тримати захисну структуру. Водночас філософія Россі передбачає відмову від зонного захисту як такого. Як каже сам Россі, «наш футбол менше залежить від суворих позицій, натомість більше від взаємодії між гравцями».

Й такий угорський футбол, покладений на італійську музику, приносить дивіденди. В усякому разі мадьярська команда нині стає поважною одиницею в Європі, а гравці з угорськими паспортами дедалі частіше голосно заявляють про себе в європейських топ-лігах.

Перший тайм італійського тактичного дербі під угорським та українським прапорами у Будапешті залишився за нами. Хай щастить нашій команді й у Трнаві! Реабілітація після ганьбиська проти північноірландців конче потрібна!

Олексій РИЖКОВ