Мальдера і не чарівник, і не професор, і доекспериментувався…

Це у нас в крові - завищені очікування. Не тільки в політиці, житті, а й у спорті. Завищені очікування ми маємо й щодо тренера національної збірної з футболу. Пам'ятаю, ще незабутній Йожеф Сабо після резонансної поразки у плей-оф від збірної Словенії, яка коштувала йому посади, у розпалі емоцій кинув: «Бажаю своєму наступнику досягти хоча б того, чого досяг я». Але ми тоді в один голос кричали, що гірше вже точно не може бути.

Тепер ось цією сакраментальною фразою Сабо може скористатися Сергій Ребров. Ну, справді, гріх же не скористатися, адже практично вся наша футбольна громадськість виступала за відхід Реброва зі збірної, в один голос стверджуючи, що гірше вже просто не може бути, адже «будь-який фізрук буде кращим».

Так-так, і я теж був серед цієї нашої широкої футбольної громадськості. І я теж на кожному розі, при кожній нагоді волав, що Ребров - вже не тренер для нашої головної команди країни, і призначення на нарешті вакантне місце Андреа Мальдери я сприйняв з обережним, але все одно ентузіазмом.

Зараз я навіть уявити собі не можу, як десь там, в особняку в Марбельї, з тенісною ракеткою в одній руці, і з келихом просекко в іншій, милуючись гарним сходом сонця над тихою гладінню моря, на всі свої тридцять два зуби посміхається той, кого зовсім недавно вважали головним гальмом розвитку українського футболу.

Що ж, маємо те, що маємо. Андреа Мальдера - явно не чарівник, він лише вчиться. Вчиться начебто старанно, але часом таку нісенітницю несе.

Хоча він почав, звичайно ж, «за здоров'я». Це я про його дебют у новій іпостасі в офіційних поєдинках. Багато було запитань щодо гри як такої його підопічних у матчі проти Угорщини, але підсумковий результат усі ті питання зламав, як бульдозер мера Києва ламав фанерні кіоски.

І все ж по ділу: агресії у виконанні нашої команди було в тій грі стільки, що тієї агресії з лишком вистачило б збірній України під керівництвом Реброва на весь відбірковий цикл до ЧС-2026.

Але потім була шалена ротація у матчі проти збірної Грузії, яку я назвав «ротацією заради ротації». А хіба можна було назвати «те» якось інакше?

У Тбілісі наша команда відверто відскочила. Завдяки Трубіну насамперед.

Взявши на озброєння здоровий глузд, я вважав, що матчем проти Сакартвело Мальдера пожертвував. Мовляв, попереду вирішальні матчі проти команд, які є головними опонентами у групі, тому краще притримати козирі на фінішну пряму, ніж розкидатись ними у дебюті.

Дуже здорова логіка. Але вона обов'язково мала підкріпитися не словами, а справами. Збірна Північної Ірландії - команда непроста і кусюча, але явно не сильніша за нашу, якщо говорити в цілому. У всякому разі, за ту команду виступають гравці з глибокої англійської глушини, тоді як за нашу - з «ПСЖ», «Евертона», «Аякса», «Бенфіки», і, прости Господи, «Динамо» та «Шахтаря».

Загалом, на папері ми були сильнішими. Але на полі нас просто закатали в Трнаву. На Різника вішають усіх собак, але особисто я б нарівні з голкіпером повісив собак і на нашого хваленого центрбека найкращого клубу світу. Це я про Забарного так завуальовано, якщо що. Ось нам ще один доказ, чому Ілля не є гравцем основи у паризькій команді. Та тому, що не тягне він цей рівень, от і не є.

Хоча насамперед собак треба вішати на Мальдеру. Знову все так заплутав, що й за тиждень не розплутаєш.

У двох попередніх матчах грали за схемою 4-4-2, цього разу - 4-2-3-1. Та Бог із нею, схемою, не тільки в ній заковика. Я розумію, що багато травмованих, але навіщо центрбеків Матвієнка та Бондаря відправляти на фланги захисту? Навіщо в опорну зону знову пхати Бражка, який провалився в грі проти мадярів? Навіщо цю опорну зону заповнювати трьома гравцями, які надто вже близько розташовувалися один до одного, що апріорі вимагало підключення до атак «флангових» Матвієнка та Бондаря, які опинилися явно не у своїй тарілці. Втім, як і Андрій Миколайович у ролі десятки.

Будь-яке, повторюся - будь-яке кадрове чи структурне рішення нашого італійця у грі проти збірної ПІ не спрацювало. Щобільше, і з замінами він явно запізнився: почав масово випускати нових гравців уже тоді, коли шансів урятуватися не було за визначенням.

Цього разу не було й агресії, і настрою - всього того, чого з лишком вистачало в Будапешті. Виявляється, агресія, настрій, бойовитість, мотивація - це дуже разовий товар і для нинішнього головного тренера збірної України, який відверто загрався у пошуках оптимального складу.

До речі, візаві Мальдери за останньою грою практично всі три стартові матчі провів одним складом, і тепер одноосібно лідирує у нашій групі. Ми ж зі своїм горем від розуму впали на третє місце.

Після матчу Мальдера заявив у своє виправдання, що результат виявився суворішим, ніж він розраховував. Так, справді, хто б міг подумати напередодні гри. І хто б міг подумати, що «наш Б'єлса» ось так запросто опростоволоситься.

Пелена з очей спала надто швидко. І не чарівником Мальдера виявився, і не професором.

Проте далеко не все втрачено. Якщо Мальдера візьме себе в руки, а заразом візьме в руки й своїх підопічних, і знову зможе налаштувати їх як слід на угорців, тоді «синьо-жовті» знову опиняться в грі.

А якщо ж ні, тоді знову доведеться грати в нашу національну забаву - «кого завгодно, аби не цього»...