Новачок Кривбасу: «Тут зовсім інший футбол – європейський рівень»

Венесуельський вінгер «Кривбасу» Яксон Рівас поділився першими враженнями від переходу до українського клубу та переїзду до Кривого Рогу.

- Яксоне, якими були ваші перші враження від українського футболу?

- Це дуже конкурентна ліга, де виступає багато якісних гравців. Рівень приємно здивував. Але мені вдалося швидко адаптуватися й почати демонструвати свій максимум на полі.

- Ви народилися у Венесуелі та практично всю карʼєру провели у місцевому футболі. Що стало головною причиною вашого рішення спробувати сили в Україні?

- Це важливий крок у моїй кар'єрі. Раніше не було нагоди пограти за межами Венесуели. Коли з'явилася така можливість, я довго не думав - одразу погодився. Для мене це чудовий виклик, і я сподіваюся досягти тут вагомих успіхів.

- Які відмінності між венесуельським та українським футболом ви вже встигли помітити?

- Тут зовсім інший футбол - європейський рівень. Дуже багато силової боротьби, витривалості: треба бігти та віддаватися всі 90 хвилин. У моїй країні так не грають, там дають більше простору та свободи на полі. Тут на тебе постійно тиснуть і пресингують від першої до останньої хвилини. До цього потрібно звикнути, але з цим цілком можна справлятися й рухатися вперед.

- Як проходить ваша адаптація до життя в Кривому Розі? Що було найскладнішим після переїзду?

- Вважаю, що звик дуже швидко. Зазвичай так і буває: перший тиждень на новому місці дається трохи важко, але потім я швидко входжу в ритм. Місто, попри всім відомі обставини сьогодення, досить спокійне і комфортне для життя.

- Чи є у вас уже улюблене місце в Кривому Розі або страва української кухні, яка вам сподобалася?

- Улюбленого місця поки не знайшов, мало часу пройшло. Був в одному ресторані, але назви навіть не згадаю (посміхається). Щодо їжі - чогось суто українського спробувати ще не встиг, зазвичай обираю звичні для себе страви, наприклад, курку. Тож знайомство з місцевою кухнею ще попереду.

- Ви виступаєте на позиції правого вінгера. Які свої якості вважаєте найсильнішими?

- Насамперед це моя швидкість, поставлений удар і вміння успішно йти в обіграш один в один.

- У вашому активі понад 100 матчів у професійному футболі Венесуели. Який етап своєї карʼєри згадуєте з особливою теплотою?

- Безперечно, день мого професійного дебюту. Коли я вперше вийшов на поле за «Мінерос де Гуаяна», я був ще зовсім юним. Таке не забувається - перший матч у дорослому футболі, емоції просто неймовірні. До того ж той поєдинок ми виграли, тож спогади на все життя.

- У 2025 році ви стали володарем Суперкубка Венесуели. Що дала вам ця перемога з точки зору досвіду?

- Це був визначний матч і неймовірна перемога, адже ми грали проти найпринциповішого суперника у Венесуелі - «Депортіво Тачіра». Там неймовірно футбольне місто. Здобути трофей на їхньому полі - особливе задоволення. Ми святкували щиро й емоційно. Для клубу це було величезне свято, і я отримав колосальний досвід.

- Хто найбільше підтримував вас на початку футбольного шляху?

- Моя мама. Вона завжди була моєю головною опорою протягом усього футбольного шляху - як у радісні моменти, так і у найскладніші періоди. Також дуже вдячний моєму представникові, який суттєво допомагає, і першому тренеру Ліборіо Падріно, який привів мене у футбол. Завдяки цим людям я зараз тут і можу розвиватися далі.

- У вас був невеликий досвід у збірній Венесуели U-17. Чи мрієте тепер отримати виклик до національної збірної?

- Про юнацьку збірну в мене не такі яскраві спогади, адже у чемпіонаті Південної Америки мені так і не довелося зіграти жодної хвилини. Проте це все одно був чудовий досвід командної атмосфери. А виклик до головної збірної - це мрія будь-якого хлопчиська та професійного футболіста. Ми щодня важко працюємо саме заради того, щоб гідно представляти свою країну на міжнародному рівні. Докладу максимум зусиль, щоб заслужити цей виклик.