Тарас СТЕПАНЕНКО: «Тепер я тренер і не можу просто «напхати» людині»

Тарас Степаненко, помічник головного тренера збірної України Андреа Мальдери, поділився враженнями від своєї нової ролі у національній команді.

- Ви розумієте, що ще недавно в роздягальні говорили з футболістами як капітан, а тепер ви - один з тренерів. Наскільки важче добирати правильні слова?

- У мене ще десь є дисонанс. Тому що, коли був футболістом, особливо на полі, взагалі не цурався. Хлопці знають: можу сказати все, що хочу, в плані допомоги, але іноді на підвищених тонах.

Зараз розумію, що я тренер, і не можу просто «напхати» людині, щось сказати. Деякий час почувався внутрішньо не дуже зрозуміло. Хочеться щось ляпнути, а потім стримуєшся - ні, спокійніше.

Що смішно було: коли розминалися футболісти, Ліло, другий тренер, мені каже: «Давай, скажи їм, щоб вони темп наростили». Доводиться кричати постійно: «Давай, давай! Те, те, те!». Якось до цього трохи не звик.

Але пам'ятаю, коли італійці та португальці були тренерами в «Шахтарі», у них дійсно таке є: тренер зацікавлений у тому, що він хоче бачити глобально, а асистент у моменті має своє завдання - підказувати. Це триває постійно, у тебе практично годину рот не закривається. Але я до цього не звик. Я звик у футбол грати, а тут треба кричати.

Ну, нормально все. Ще потрібен час. Я не можу сказати, що повністю адаптувався до роботи тренера. Інколи дійсно не відчуваю момент, що мені треба зробити. Але це час і навчання. Я стараюся більше зараз слухати, дивитися, навчатися.

Мені не соромно сказати, що я чогось не знаю. Тому намагаюся здобувати нову інформацію: як поводитися, дивитися, вчитися. У мене є плани поїхати й подивитися на тренерів, як вони працюють у Європі. Я хочу до Паулу Фонсеки з'їздити й до Роберто Де Дзербі. Ми з Андреа це проговорювали.

Думаю, якийсь час мені ще потрібен буде, щоб адаптуватися. Навіть не можу сказати, що на цей збір буду повністю в ролі тренера емоційно. Але я стараюся, і мені допомагають і Володимир Єзерський, і Андрій Ханас. Вони мають більше досвіду.

Деколи якісь речі здаються маленькими, але вони важливі. Наприклад, проговорили тренування, я запам'ятав усі списки, а Ханас мені каже: «Запиши». Я кажу, що й так усе запам'ятав. А в нього iPad, він усе записує, у нього все чітко. Потім виходиш на тренування, тобі кажуть, наприклад: «Роздай маніжки», а ти й не пам'ятаєш, кому і що. А тут Ханас уже стоїть і каже: «Я ж тобі казав».

Ми один одному допомагаємо. Команда повинна бути не тільки на полі, тренерський штаб теж має бути командою. Мені подобається, що в нашому складі ніхто не цурається роботи. Навіть якщо у когось більше роботи, у когось менше - ми сидимо разом, допомагаємо. Навіть якщо не фізично, то емоційно розрядити.

Аналітикам взагалі важко доводиться. Вони сидять годинами в комп'ютері, тому що їм треба все нарізати, і це дійсно важко. Коли хтось сидить і щось бубнить тобі на вухо або десь посміється, це вже допомагає.

- За відчуттями, як гравці сприйняли вас у нові ролі? Як до вас зверталися - на ім'я і по батькові? Бо Миколенко жартував, що там у нього декілька разів проскочило не на ім'я і по батькові.

- Хлопцям теж незвично. У «Шахтарі» мене молоді називали Миколайовичем, хтось - Стьопа. Але мало хто - Тарас, це точно. Зараз більше називають Тарас, хтось старший іноді забуває і каже Стьопа або Миколайович. Але я це розумію.

Не можу сказати, що обов'язково мене на ім'я та по батькові називати. Не треба. Просто Тарас - мені нормально. Все ж таки повинна бути дисципліна. Коли я з кимось грав і потім людина ставала тренером, я завжди переходив. Пятова називав Валерійовичем, Кучера - Олександром Миколайовичем, Ротаня - Русланом Петровичем. Я завжди маю повагу до старших.

Молодим показувати своє ставлення до старшої людини, до тренера - це важливо. У цьому плані в нас у збірній немає питань. Але іноді хлопці плутаються на тренуванні, коли все швидко.

Степаненко грав за збірну України з 2010 по 2024 роки. На його рахунку 87 матчів і 4 голи у складі національної команди. У травні новий головний тренер збірної Андреа Мальдера запропонував йому увійти до його тренерського штабу.