Скалоні рятує футбол. 17 думок після матчу Іспанії та Аргентини

Традиція нагороджувати індивідуальними нагородами за цілий турнір виключно футболістів команди-переможниці має вмерти. Сьогодні вночі Сімон став воротарем №1 на турнірі при тому, що здійснив лише 9 сейвів. За показником не увійшов навіть до топ-25 найкращих на ЧС. Навіть воротар Гаїті рятував більше. Ок, аж 90% відбитих - але ж жодного удару у фіналі у той час як, наприклад, у Мартінеса 11 з 12. Звісно, робота воротаря не обмежується сейвами, але і ситуацій, де треба знімати кроси/підчищати за оборонцями Сімон також не мав аж занадто багато. Не став героєм у жодному з поєдинків. Точно не у топ-5 та, можливо, навіть не у топ-10 ключових футболістів цієї збірної. Але найкращий воротар турніру, бо Іспанія перемогла. Звісно, не нагорода найкращому гравцю Ліги 1 для Дембеле за 9 матчів у старті, але також вкрай сумнівно. Здається, у ФІФА просто не можуть ухвалювати такі рішення, котрі не призведуть до хейту федерації…

Але ми сьогодні хейтити нікого не будемо. Максимум критикувати, а ще - хвалити та розбиратися у тому, що побачили у фіналі ЧС. Отож: тем для обговорення вийшло значно більше, аніж ударів у збірної Аргентини.

1. Несправедливо було б назвати дії Аргентини з перших хвилин «автобусом». Перше її повноцінне володіння тривало більше хвилини: «автобуси» так не вміють та навіть не намагаються. Команди, котрі лише відбиваються, сидять усім складом у своїй штрафній - а Аргентина і м'яч тримає, і намагається його швидко собі повертати у другій чверті, починаючи від її воріт, поля (наприкінці показали статистику: команда витрачала у середньому по 13 секунд на повернення володіння), і навмисно не сідає занадто низько… Та й узагалі: не може колектив із Мессі у складі планувати всі 90 хвилин не атакувати. Ні, не через статус Лео - через його непотрібність за такого сценарію. Мессі - це -1 у захисті. Вже давно. Але півтора, а то й два футболісти в атаці. Тобто атакувати треба. Просто не вийшло. Аргентина точно не планувала провести весь матч у захисті - просто Іспанія змусила.

2. Оборонний план Аргентини довгий час працював ідеально. По-перше, в Іспанії лише 3 удари у першому таймі - ні про що. По-друге, єдиний шанс суперника за 45 хвилин - після двох рикошетів. Спочатку лише через рикошет Ямаль знайшов партнера, а потім, коли той повернув м'яч, лише рикошет завадив Мартінесу зафіксувати круглий з першої спроби після удару Ламіна. І насправді показово, що єдиний момент у таймі - випадковий. Занадто сконцентровані команди. Занадто великий страх помилки. Занадто обережні дії від обох. Так, обох, не тільки аргентинців. Іспанці не загострювали зайвий раз. У більш бережливого Баени до перерви майже однаково дотиків до круглого із креативним Ямалем, після перерви та до заміни - у півтора рази менше. Але, мабуть, ключова статистика - за фолами. Вийшло аж 16 на двох, але на власній половині поля - лише 3. Тобто майже всі порушення - у пресингу та заради зриву швидких атак.

3. Суддівство на турнірі - таке собі. Проблема у непослідовності. Й вона в усьому: від фіксації/ні порушень до 5 секунд на введення ауту, котрі рахує лише 1 з 3 рефері. От учора, наприклад, словенський арбітр запропонував низький поріг дозволеного та активно фіксував зокрема дрібні порушення - зате якомога довше відтягував момент демонстрації першої жовтої. Нелогічно ж. Грубо кажучи, у футбол не пограєш через фоли, але, що б ти не робив, покараний «гірчичником» не будеш - отже, порушувати вигідно. От вам і одна з причин перетворення гри на «болото». А можна було дати боротися більше. І показати жовту Макалістеру. Одразу. І зафіксувати оцей діапазон допустимих порушень таким чином. Але ФІФА вочевидь просить арбітрів дотримуватися настанов, котрі змінюються прямо впродовж турніру: коли стартували, жовтих було більше. ЧС-2026 запам'ятається непослідовною роботою рефері як в окремих матчах, так і впродовж чемпіонату загалом.

4. Перший тайм - нічийний. Не за моментами та атаками, але за ідеями. Адже обидві команди контролювали ситуацію на полі. З іспанцями зрозуміло: вони вже раніше перемагали в аналогічному футболі без моментів в обидва боки Португалію, наприклад. Так само забивали другий у ворота Франції. Збірна працює легкими джебами, а не важкими хуками. Нагнітає поступово. Може забити внаслідок затяжного тиску, а не після серії створених шансів. Аргентина? Ну, вона нічого не дозволила створити опоненту за 45 хвилин: які до неї питання? Вона виживала й у важчих умовах. Перемагала у поєдинках, коли пропускала першою. Вже вигравала навіть у день, коли поступалася 0:2. А тут нулі. Опонент - кращий, але навіть не близький до забитого. Єдине що: темп дещо зависокий для аргентинців, а перетворити матч на бойовик не вийшло навіть попри те, що перед грою слово мав Том Круз. Але Аргентині було доволі комфортно. Навіть без ударів.

5. Заміни Скалоні - однакові. Завжди. З одного боку, можна сказати, що тренер просто не ламає те, що працює. З іншого: а хіба нема сенсу у день, коли працює не все (0 ударів та 0 дотиків до чужого штрафного до перерви), зробити щось по-іншому? Але ні: у перші 15 хвилин після перерви вийшов крайній оборонець замість крайнього. Одразу після антракту з'явився Паредес, який не був готовий на 100% - але занадто потрібен цьому центру поля Аргентини, котрий усе програвав та програвав свої дуелі Родрі та Ко. У цей момент збірна отримала +1 гравця у центрі… аби на 70 хвилині після заміни Де Пауля на Сімеоне знову втратити цю перевагу. Та ж асиметрія, але вже з «бігуном» на іншому фланзі. Все це вже бачили. Чого не бачили? Гру у 3 нападники за рівного рахунку (Мартінес та Альварес були на полі одночасно лише коли треба було відіграватися). Ніко Паса.

Збірну б'ють, а Скалоні робить заміни не за ситуацію, а за зошитом. Іспанія, для порівняння, забила свій гол після того, як де ла Фуенте випустив на поле Субіменді та Гарсію вперше на турнірі. У фіналі. Це про сміливість, креативний підхід… та впевненість у своїх підопічних. Навіть у резервістах. Можливо, у Скалоні такої просто нема.

6. Скалоні зіткнувся із «дилемою Мессі». В Аргентини 0 ударів що у першому таймі, що після години гри, що після 90 хвилин. Нема не те що спроб - навіть підходів до воріт суперника. Доля гри вирішується не там - а біля власних воріт. За такого футболу Мессі не потрібен. До Лео насправді претензій 0: а що він має робити, коли м'яч не у «його» зонах? Він не може протягнути круглий з власної половини поля у чужий штрафний майданчик. Точно не у 39 років. Але факт є фактом: з Лео, який стоїть без м'яча, цій збірній важче, аніж було б із 10-м польовим. А замінити не можна. І ні, не через статус Мессі - через те, який сигнал це дало б команді. Хлопці грають зокрема за Лео. Він вожак зграї, не просто лідер. Партнери Лео грають із думкою, що той врятує. Заб'є важливий гол або віддасть ключовий пас. Грають із вірою, що, доки Мессі поряд, їхні старання не є марними. І як такого замінити? Скалоні не став. Можна зрозуміти.

7. Футбол найвищого рівня - нудний. Щонайменше у порівнянні із «дворовим». От Франція та Англія трохи раніше зіграли 4:6. Було дуже погано - але весело, видовищно. А тут - ну, важче. Прямо-таки втомлюєшся під час перегляду. Бо футбол у 2026 році - прагматичний. Майже завжди. Адже вага результату зависока. Круто мати стиль, але не у фіналі. Добре: точно не у фіналі ЧС. У фіналі ЧС круто перемагати. І коли обидві команди грають на результат та добре тактично підковані, виходить те, що ми побачили. А саме матч із шансами менш ніж на двійку xG за 120 хвилин. Матч, де більшість ударів у площину воріт були завдані з-за меж штрафного майданчика. Матч, де одна з команд узагалі не била по воротах 2 години, аж до останніх хвилин. Матч, у якому не було атак на швидкості та 100-відсоткових шансів, а кожен другий удар - завданий у боротьбі. У цьому також є естетика. Але не так весело. Щось на кшталт кіно з «Оскара», котре точно хороше - однак дивитися його чогось не тягне.

8. Найбільш чемпіонська риса Іспанії - збереження концентрації. У суперника 0… ну… всього важливого. Нічого в атаці. Нема навіть стабільних виходів на чужу половину поля. І так триває не 10-20, а всі 90+ хвилин. Коли гра дається, легко втратити концентрацію. Почати недопрацьовувати. Не добігти у ситуації, коли міг, адже нащо, коли суперник усе одно нічого не може? Багато топ-команд потрапляють у таку пастку. Багато - але не іспанська. Показово, що в Аргентини нічого не виходило в атаці аж до останніх секунд. Іспанія не вимикала пресинг. Жодного футболіста у її складі не звинуватиш у тому, що він десь не виклався на 100% у грі без круглого. Велика команда у ситуації повного домінування забиває гол. Велична команда у такій ситуації не втрачає концентрації що б там не сталося.

9. Ми маємо цінувати оборонний футбол Аргентини. У що грає «Баварія»? «Ман Сіті»? «Барселона»? «ПСЖ»? «Інтер»? Майже всі топ-команди сучасності наполягають на атаці. Ледь не у 100% своїх поєдинків. Усі найкращі футболісти та претенденти на Золотий м'яч у 2026 році - з групи нападу. Привозний Конате подається «Реалом» як хороший трансфер, адже ще піди спробуй знайди сильного захисника на ринку без контракту. Футбол - про різноманіття. Різні підходи. Різні ідеї. Різні бачення гри. У 2026 бачити надійну гру без м'яча на найвищому рівні - привілей. Майже із таким не стикаємося. Колективів, як «Челсі» Моуріньо, більше не роблять. Навіть «Атлетіко» Сімеоне вже «не той». Аж от Аргентина у фіналі мундіалю доводить, що можна провести топ-матч у захисті проти топ-суперника. Скалоні та Артета зі своїми перформансами у фіналах рятують футбол від одноманітності. Ціною страждань глядача - але рятують.

10. Вилучення знищило Аргентину. ОТ довелося почати у формації 4-4-1, аби за декілька хвилин перейти на 5-3-1: треба ж якось захищатися від кросів у штрафному. Аргентина остаточно притиснулася до власних воріт. Контргрі завадила присутність на полі Мессі: можливо, вдалося б кудись втекти, якби замість нього грав швидконогий форвард. Але ж не заміниш. Зрештою тепер уже справді «автобус» Аргентини не впорається. Припуститься першої критичної помилки за 106 хвилин часу. Ймовірно, якби Фернандес залишався на полі, не довелося б відбиватися. Можливо, іспанці не атакували б такими силами в ОТ, якби знали, що треба захищатися від забігань Мартінеса (вийшов би він, а не Сенесі). Та чого вже: Мессі мав би більше дотиків до м'яча, а отже, й більше шансів створити перший для збірної момент у матчі. Але Енцо був вилучений за дурний фол після ще більш дурної першої ЖК за розмови. Канонічна подія. Після такої або здають, або стають зірками.

11. Аргентина на фоні Іспанії відчувалася збірною простих людей. І через «роботизованість» іспанців, але здебільшого - через ситуацію на полі. Суперник точно майстерніший. Вміє більше. Має перевагу. Щось там створює, відчуття «от-от заб'є» перманентне. Погляньте, у них навіть тренер у костюмі. Аргентинський - у простій футболці. Одразу зрозуміло, де тут народна команда. Чув тезу, що Аргентина - це «Атлетіко» із Мессі. Але ні, не так: за «Атлетіко», будучи нейтральним фанатом, так не вболіваєш. Хочеш не хочеш, але під час перегляду матчу Аргентини із Іспанією починаєш хоча б трошки радіти кожному перехопленню м'яча першою. Кожному виносу після кросу. Кожному сейву Мартінеса. Бо важко асоціювати себе з цією збірною Іспанії, яка все вміє та все може, ледь не ідеальна. Простіше - із Аргентиною, яка… виживає. Намагається справлятися так добре, як може. Дуже близько.

12. Гол іспанців - невипадковий. І мова навіть не про кількість атак до нього - а про всю гольову атаку. Ми вже бачили голи команди після кросу справа на дальню стійку та скидання після цього назад. Але скидав зазвичай Кукурелья - а тут Вільямс. Показово: у збірній Іспанії навіть запасні Ніко та Торрес добре знають, що робити під час атаки. А дехто каже, що футбол збірних - лише про креатив окремих футболістів. Ні, награні комбінації мають місце. До речі, бачили реакцію де ла Фуенте на гол? Дуже стримана радість. У фіналі ЧС. Бо не забили - вистраждали. Тому момент не стільки про щастя, скільки про полегшення. Нарешті відлягло. Мабуть, показово: цей удар на 106 хвилині став останнім для іспанців у матчі. Більше команда просто не змогла. Не змусила себе атакувати чи контратакувати. Бо всі емоції пішли на той тиск. На добивання опонента вже не вистачило.

13. Аргентина пережила пропущений. Після цього пішла в атаку та створила 2 топ-моменти. Не знаю, як вони це роблять. Згадайте «Арсенал» у фіналі ЛЧ після пропущеного. Там також був героїчний захист. Також був гол полегшення для одних та падіння для інших. «Арсенал» тоді лише стримав удар - але як слід не повернувся. Не був настільки ж крутим, як у першому таймі. Бо це психологічно важко: пропустити, коли проводиш видатний оборонний матч. Добре, що цій Аргентині концепція психології не знайома. Тому ледь не врятувалася. У меншості. В історії ця команда залишиться як та, котра не вірить, що може програти. Навіть не припускає, що таке може з нею статися. Тому й не грає до першого пропущеного. Вмикається лише на останніх хвилинах. І робить це не на класі - а на голій вірі у свою перемогу. Ця Аргентина не про характер - про максимальну віру у себе.

14. Фінал життєвих уроків. Наприклад, такого: інколи віри недостатньо. Якщо кращий не дасть приводів сумніватися у своєму рівні та не програє сам собі, то переможе. Не привід відмовитися від віри у себе - але привід додати до неї роботу над собою, аби стати кращим. Рекомендовано робити кроки назустріч прогресу щодня, бо якщо іспанці забивають у фіналі ЧС лише після 20-го удару по воротах суперника, то чого ти-то хочеш досягти одразу? Хороший момент, аби продавати курси а-ля «365 днів йоги, які змінять твоє життя». «Дилема Мессі» як би натякає: інколи ти просто не маєш хороших варіантів та є заручником обставин. Навіть якщо ти тренуєш фіналістів ЧС. Вилучення Енцо вчить нас бути далекоглядними та нагадує про необхідність працювати над тим, як варто переживати емоції. Повчальний фінал.

15. Ми маємо вболівати за трансфер Торреса до «ПСЖ». Герой фіналу, а ще - взагалі-то потенційна зірка. Вже встиг попрацювати із Хаві, Гвардіолою та Фліком. От-от може з Енріке: чутки ширяться. Насправді топ-футболіст. Багато хто знає його як марнотрату, який не реалізує 2 з 3 моментів, - але ж Торрес їх знаходить. Відкривається. Цього разу мав найкращий момент у матчі (удар головою) ще до голу, причому лише за декілька хвилин після виходу на заміну. Він, а не Ямаль чи Оярсабаль. Свого часу так само губив шанси Вернер - але той не забивав у фіналі ЧС (закреслено) не забивав голи після видатних індивідуальних дій та не допомагав створювати моменти партнерам. А Ферран таке може. Робив увесь сезон. До речі, провів найкращий за голами у кар'єрі. Тобто прогресує. Стає все кращим. Енріке вже вивів на новий рівень Дембеле та Хвічу - може зробити те саме з Торресом. Особливо зараз: уявіть собі, який буст упевненості отримав іспанець після забитого! У «ПСЖ» може стати одним з найкращих у світі.

16. ЗМ має виграти Кейн. Не погоджуюся із вибором Родрі MVP турніру. На його місці мав бути Мессі, адже виграв для Аргентини ледь не всі поєдинки у плейофі та на груповому етапі. Зрештою, ми обираємо не найкращого гравця фіналу та півфіналу - а всього змагання. Тоді Лео із його магією. Але цієї магії не вистачило для перемоги на ЧС, а клубний сезон Мессі провів там, де ЗМ не виграють. Ямаль виграв у фіналі, але завершив турнір із комічним показником в 1 гольову дію у 8 матчах: несерйозно нагороджувати нападника після такого перформансу. Хвіча взагалі не був на ЧС. Дембеле не вразив на ЧС. Мбаппе вразив - але провалився із «Реалом» у сезоні. До Олісе не було питань… аж до півфіналу ЧС. Там зник. Як і у другому півфіналі ЛЧ. Поки не гравець великих матчів, на жаль. Залишається лише Гаррі, котрий наколотив 73 голи за сезон. Залишився без ЛЧ та ЧС, але переконав. Найкращий. Хоча б за методом виключення.

17. У 2030 Скалоні знадобиться придумати набагато більше. Чи був він заручником присутності у команді Мессі? Так, безумовно. З іншого боку, тренер навряд був проти такої долі: завдяки найкращому в історії двічі побував у фіналах ЧС. Але задля цього побудував увесь футбол команди навколо Лео. Центрував гру. Відмовився від атак флангами взагалі. У центр поля обирав за працездатністю, а не за класом та креативністю. Проігнорував Паса. Провів усі матчі однаково та в однаково низькому темпі, аби Лео було зручно. Повністю опустив м'яч. Вся ця збірна Аргентини, а особливо Скалоні робили так, аби Мессі грав у його найкращий футбол. І він грав. І це працювало. У 2030 не буде. Тоді, вже без Лео, має запрацювати щось інше… а поки цього іншого нема взагалі. Скалоні доведеться почати з нуля. Така ціна присутності у складі легенди. І наставник має її сплатити. За 4 роки спробує довести, що він топ-тренер для Аргентини - а не лише для Лео.

P.S. Музична пауза у 27 хвилин між таймами у фіналі - норм. Не в останню чергу через нудні перші 45 хвилин. Пропоную залишити її у футболі назавжди. Але не лише на великих турнірах - нумо інтегруємо її всюди. Уявіть собі концерти у перервах матчів «Хетафе»! Заради такого поєдинки команди можна буде і подивитись…