Український футболіст: «Думав, нас точно розстріляють. Загинуло 8 людей»

Футболіст ФК Армат Єгор Дирда розповів про доленосний день 26 лютого 2022 року, коли міг загинути від рук рф. Орки розстріляли цивільних під час поїздки на Харківщині.

- Єгоре, у тебе був надзвичайно важкий шлях: від лікарняного ліжка до перемоги в Кубку Медіаліги з Арматом. Що ти відчув у той момент, коли вперше після такого важкого поранення вдарив по м'ячу в офіційному матчі?

- Ці відчуття навіть описати важко. Коли я лежав у лікарні, то постійно мріяв про те, щоб знову зіграти. Лікарі казали, що я взагалі не зможу бігати, а дехто навіть сумнівався, чи буду я ходити. Після операції була загроза ампутації, бо задню поверхню стегна пробило наскрізь. Перший місяць у лікарні став найважчим психологічно: здавалося, що про футбол можна забути назавжди. Я мріяв хоча б просто вільно пересуватися. Тому, коли надійшла пропозиція від Армату і я нарешті вийшов на поле - це було справжнє щастя.

- Давай згадаємо той страшний день - 26 лютого 2022 року, коли ти отримав поранення.

- Я разом з мамою якраз їхав на автобусі із Харкова в Ізюм. Там батько мав забрати нас в Барвінкове, де була вся родина, щоб уже звідти виїжджати разом.

Ми проїхали Ізюм, траса була майже порожня, хоча навколо вже бачили багато розбитої техніки. Автобус був забитий вщент - люди стояли навіть у проходах, бо це був ледь не єдиний спосіб виїхати. Я сидів у навушниках, слухав музику. Раптом почалася паніка, крики. Я тримав у руках телефон - і в одну мить він став весь у крові. Намагався набрати батька, щоб попередити, аби він не їхав назустріч, але сенсор залагав через кров.

Потім відчув удар. Ліву ногу одразу відняло, почався сильний біль. Стрілянина тривала секунд 20-30. Потім люк відкрився, паніка, багато загиблих навколо. Найдивніше, що за хвилину підійшли російські військові, почали вибивати вікна та діставати людей.

- Що вони казали? Чому взагалі відкрили вогонь по цивільному автобусу?

- Зараз є різні версії. Кажуть, водій автобусу не зупинився на вимогу й намагався проїхати далі. Його вбили одразу - у голові було шість чи сім кульових поранень. Там стояла ціла колона росіян, вони засіли в кущах обабіч дороги. Коли почали стріляти, у них самих виникла плутанина. Командир потім підійшов і вдарив свого солдата: «Чого ви почали вогонь без наказу?».

Там були в основному буряти чи якути, зовсім молоді хлопці. Вони взагалі не розуміли, де знаходяться. Думали, що вони в Білорусі. Я їм кажу: «Яка Білорусь? Ви в Україні!». У них навіть зв'язку не було.

- Ти не боявся, що після виходу з автобуса вас просто розстріляють на місці?

- Страх був ще в автобусі, коли після стрілянини розірвалася граната і настала тиша. Моя перша думка була: «Зараз нас точно розстріляють». У мами теж було поранення руки, вона перенесла потім чотири операції. Оскільки я сам іти не міг, росіяни втрьох витягли мене на асфальт і кинули там. Ми самі викликали швидку і, дякувати Богу, медики не побоялися, приїхали і забрали поранених.

- Багато людей тоді загинуло?

- Здається, восьмеро загиблих і 16 поранених. Одному хлопцю куля влучила прямо в голову. Йому було всього 19 років. Ми їхали разом у другій кареті швидкої, він ще дихав, але помер дорогою до лікарні. Його мати кричала так, що це неможливо забути, - сказав Дирда.