АЛЬКАРАС: «Я молодий, сподіваюся, що моя найкраща версія ще попереду»

Другу ракетку світу, іспанського тенісиста Карлоса Алькараса визнано Спортсменом року за версією Laureus World Sports Awards.

Карлос дав розгорнуте інтерв'ю виданню La Gazzetta dello Sport.

- Усі хочуть побачити ще один поєдинок на Foro Italico та в Парижі, як минулого року. Як йдуть справи з вашою травмою?

- В очікуванні. У терпінні. Дні тягнуться і ми намагаємося зробити все можливе. Найближчими днями на нас чекають нові обстеження і за їхніми результатами ми зрозуміємо, як розвивається ситуація і які кроки потрібно зробити. Я намагаюся бути позитивним і мотивованим, але дні дійсно тягнуться.

- У вас дуже багато шанувальників в Італії і навіть у матчах із нашим першим номером (Янніком Сіннером) вас зустрічають бурхливими оплесками. Можна сказати, що ви стали частиною сім'ї. Як ви можете це пояснити?

- Чесно кажучи, я не знаю. Але я думаю, що хороші стосунки, які в нас із Янніком, допомагають у цьому. Я завжди говорив, що врешті-решт, ми боремося за одне й те саме - за найважливіші турніри, за перше місце. Ми боремося майже за одні й ті самі рекорди. Але стосунки, які в нас складаються поза кортом, дуже хороші, і з його командою теж. Думаю, люди це цінують: італійці - мене, а іспанці - Янніка. Думаю, важливим є те, що ми горимо тим, що робить кожен із нас, незважаючи на суперництво і титули. Потрібно захоплюватися кожним спортсменом за його зусилля і за те, що він робить. І я вважаю, що в Італії, що в Іспанії ми дивимося один на одного саме так, із захопленням.

- Це суперництво допомагає рости обом, ви часто це повторюєте. Чи думаєте ви, що без Сіннера сьогодні ви були б тим самим гравцем?

- Гарне запитання. Не знаю, можливо. Але те, що я можу гарантувати - це те, що Сіннер зробив мене набагато кращим гравцем. Той факт, що він поруч, те, що він є моєю ціллю на кожному тренуванні, прагнення відточити ті дрібні деталі, які мені потрібно поліпшити, особливо коли я знаю, що мені доведеться з ним зустрітися - це те, що найбільше допомагає мені рости. Так що так, я вже говорив, що я дуже вдячний за те, що він у Турі. Він підштовхує мене викладатися на всі сто день за днем.

- Ведучим церемонії був Новак Джокович, у якого 24 титули Grand Slam. Ви поставили собі за мету перевершити його чи просто йдете своїм шляхом?

- Я молодий, сподіваюся, що моя найкраща версія ще попереду, але 24 титули Grand Slam, виграні Джоковичем - це ще далеко. Зрештою, я сподіваюся, що кар'єра, яка у мене попереду, буде дуже довгою. Ми зробимо все можливе, щоб так і було. І подивимося, як далеко я дійду. Не знаю, чи зупинюся я на 10, на 15, на 24, на 20... Я не збираюся ставити собі обмеження. Я намагаюся йти своїм шляхом, і який, як мені здається, дуже хороший, а в майбутньому подивимося. Подивимося, як далеко нам вдасться дійти.

- Незважаючи на посмішку і хороші манери, ви дуже конкурентоспроможні. Ви такий самий і поза полем?

- Звичайно! Абсолютно. Запитайте в моєї команди. Щоразу, коли я граю з ними, з братами, з друзями, у будь-якому змаганні я просто не хочу, не можу програти.

- Ви дуже прив'язані до сім'ї, до давніх друзів, але, будучи спортсменом високого рівня, вам неминуче доводиться з'являтися на червоних доріжках і важливих заходах. Вам це подобається чи це для вас, як тягар?

- Зрештою, людина вчиться жити в будь-якій ситуації. Мені насамперед подобається бути вдома, у своїй країні, з найближчими друзями. І мені також подобається брати участь у таких заходах, в оточенні легенд, в оточенні людей, які пройшли великий шлях. Я вважаю, що це прекрасно. Іноді я знову стаю дитиною, коли мені доводиться зустрічатися або вечеряти разом із великими особистостями, з легендами спорту. Я розповідаю про це друзям, іноді мені це здається нереальним. Але я вважаю, що цей контраст прекрасний.

- Ви великий футбольний фанат, вболіваєте за Реал Мадрид і за свою Мурсію. Але цього року ще й Чемпіонат світу, і там не буде збірної Італії, чи будете ви стежити за Чемпіонатом?

-​​​​​​​ Перш за все, мені шкода, що Італії немає, це, безумовно, біль для ваших уболівальників. Що стосується мене, то я, звісно, вболіватиму за Іспанію. І буду намагатися подивитися й інші матчі. Мені дуже подобається футбол. Чемпіонат світу - це щось унікальне, щось, що викликає у людей величезний ентузіазм. Я вважаю, що Іспанія продемонструвала величезні можливості своїх чудових гравців. Ми можемо претендувати на чудові результати. Я не хочу чинити тиск на збірну, але, чесно кажучи, я твердо вірю в нашу команду і щиро сподіваюся, що ми дійдемо до фіналу Чемпіонату світу.

- Серед нагороджених є і гольфіст Рорі Макілрой, який виграв два титули на Мастерсі і є вашим шанувальником. Гольф користується величезною популярністю серед тенісистів, ви знаєте, що Яннік старанно тренується, щоб кинути вам виклик на траві?

-​​​​​​​ Звичайно, я бачив його кілька разів. Коли я зустрічаю його в роздягальні або з його командою, ми багато говоримо про гольф, про поля, де я грав, про те, де нам варто зіграти. Правда в тому, що ми добре проводимо час. Ми завжди обіцяємо одне одному спробувати, поїхати разом між турнірами. Зараз, звісно, я не дуже багато тренуюся, але ось картинг - це так: стережися, Яннік, я зростаю, і ми будемо змагатися навіть на трасі. Ні, тільки не на лижній.

- Чи є у Карлоса Алькараса сторона, яку ми ще не бачили?

-​​​​​​​ Думаю, так. Зокрема тому, що я сподіваюся, що моя найкраща версія ще не вийшла. Я занадто молодий, щоб говорити, що досяг свого максимального потенціалу. Думаю, у мене ще є час, у мене ще багато часу, щоб продовжувати вчитися, удосконалюватися в усіх сферах: тенісній, фізичній і ментальній. Тому я сподіваюся, що через кілька років з'явиться краща версія Карлоса Алькараса.

- ​​​​​​​Що робить вас щасливим у вашому житті спортсмена?

-​​​​​​​ Життя спортсмена, як і все, має свої позитивні та негативні сторони. Але позитивний бік - це можливість, яка в мене є в усьому - достукатися до людей, познайомитися з ними, зокрема з багатьма з моїх кумирів. Побачити світ. І я вважаю, що це чудово. Це те, що залишиться зі мною назавжди, навіть коли я закінчу кар'єру.