І ламаного Франка не вартий. І ти, Тоттенхем…

У чемпіонаті Англії з тренерами не церемоняться. Крок ліворуч, крок праворуч - розстріл. Точніше, слово праворуч, слово ліворуч. Особливо коли ліворуч.

Ось Мареска зібрав, немов складну головоломку, оновлений у всіх сенсах «Челсі», але варто було італійцеві натякнути - саме натякнути, а не відправити прямим текстом - про терки з клубним керівництвом, як тренера, який виграв для «пенсіонерів» два трофеї, виставили за двері.

У подібному ключі не тільки можна, а й слід розглядати відставку Аморіма з посади наставника «Манчестер Юнайтед». Португалець лише натякнув, що не відчуває належної підтримки босів, і йому оперативно вказали на двері.

І в даному випадку не має особливого значення, що після відходу і Марески, і особливо Аморіма, командні справи не стали гіршими. Суть у тому, що тренерська робота в найсильнішій і найбагатшій футбольній лізі світу схожа на роботу сапера. Один неправильний рух - і ти вже у творчій відпустці. І з тобою розлучаться, не моргнувши й оком.

Терпіння та врівноваженість у нинішній футбольній еліті - схоже, стає моветоном. Як і тренери-довгожителі. Про старі-добрі часи Алекса Фергюсона та Арсена Венгера доводиться лише ностальгувати. О часи, о норови.

Але навіть на цьому тлі такої собі «передчасної еякуляції» власник «Ноттінгем Форест» Маринакіс виглядає особняком. Вже трьох тренерів встиг поміняти цього сезону. А ще далеко не вечір.

За що, питається, прибрав Нуну Санту, під керівництвом якого іменитий колись колектив вперше за десятиліття пробився на євроарену? Та все те саме: кривий погляд, напівкриве слово. Ну, хай змінник португальця - Постекоглу - і не вийшов обличчям, тобто не дав миттєвого результату, але йому й часу не дали. А Дайча за що? Адже він лише в жовтні прийшов, толком і не встиг розгребти завали. Більше того, під його керівництвом «лісники» начебто підбадьорилися. Так, були й провали, але ж Шон підтвердив своє реноме кризового менеджера. І, напевно, зумів би убезпечити команду від вильоту. Але про це ми можемо лише міркувати.

Ну і «Тоттенхем» у цьому списку. Як без нього.

Призначення на посаду головного тренера «шпор» не надто розкрученого за мірками АПЛ Томаса Франка апріорі здавалося авантюрою. У принципі, так і вийшло: данець пішов несолоно сьорбаючи, замість відміряних контрактом трьох сезонів покермував «Хотспурс» трохи більше півроку. А за його розрив контакту з «Брентфордом» лондонці ж заплатили майже сім мільйонів фунтів, плюс ще більше заплатять неустойки безпосередньо Франку за передчасний розрив трудового договору. Воно того варте?

За бажання можна і, знову-таки, потрібно шукати логіку і в діях клубних власників, котрі змінюють тренерів, немов автомобілі у своїх «стайнях». При всій повазі до Аморіма, але ж він дійсно не зміг на момент звільнення показати себе на «Олд Траффорд» у всій красі. Можливо, португальця «прорвало» б трохи пізніше, якби він отримав належну підтримку, як свого часу на цьому ж місці Алекс Фергюсон, ще ніякий не сер, якого стоїчно терпіли цілих три сезони, і таки дочекалися належного вихлопу, але ми про це вже ніколи не дізнаємося.

Подібну логіку можна знайти і в моменті з відставкою Франка з «Тоттенхема». Але що стосується Дайча чи Марески, такої логіки я не бачу.

А щодо клубу, який «ніколи не був лайном, але й висот не досягав», то лише повторю вищесказане: Томас Франк від початку не підходив для цього проекту. У скромнішому у всіх сенсах «Брентфорді» Франк явно був на своєму місці. Він там мав повну підтримку клубного керівництва. Він там безпосередньо впливав на трансферну політику. Він там від матчу до матчу проводив масовану ротацію і складу, й ігрової схеми. І при цьому давав результат. Результат вищий за середній. На новому місці цього виявилося недостатньо. Франк, мабуть, так і не зрозумів, куди прийшов, у що вляпався.

Хоча стартував він непогано. Його команда була у зоні Ліги чемпіонів, його команда була на виду у Лізі чемпіонів. І ось тут потрібно обов'язково говорити про об'єктивні причини та проблеми. Франк вперше зіткнувся з необхідністю грати на два фронти. І ці два фронти він відверто не потягнув.

З іншого боку, данець не став розпорошуватися. З двох зайців він вибрав (на його погляд) того, що жирніший: Лігу чемпіонів. Парадокс вийшов: «Тоттенхем», який провалив (вже про це можна говорити ствердно) нинішній сезон АПЛ (на момент звільнення Томаса його команда опустилася на 16 місце в таблиці), в основному раунді чемпіонської Ліги виявився одним із найкращих, прямо потрапивши до 1/8 фіналу.

Показово, що в ЛЧ команда Франка у рідних стінах не пропустила жодного м'яча, маючи відмінну різницю забитих та пропущених - 10:0, тоді як у чемпіонаті Англії «шпори» зовсім погано виступали на рідній арені.

Щодо цього парадоксу можна сказати й те, що із суперниками в ЛЧ «шпорам» відверто пощастило. Лише одна топова команда - «ПСЖ», а решта - так собі: «Копенгаген», «Вільярреал», «Буде-Глімт», «Славія», «Айнтрахт», «Монако» ... Це зайвий раз підтверджує тезу про «роздмухування» основного етапу ЛЧ, про наявність у ньому випадкових команд, але зараз не про це.

Зробивши відверту ставку на Лігу чемпіонів, «Тоттенхем» Томаса Франка відверто провалився в англійській Прем'єр-лізі. Особливо провальними були цьогорічні результати «шпор»: вісім матчів без перемог. Англійські ЗМІ вже відрапортували, що такий гнітючий показник «Хотспурс» - найгірший в історії клубу за останні 18 років.

Загалом тут справді відставка напрошувалася. Напрошувалася ще й тому, що Франк не зумів сподобатися уболівальникам. А не сподобався він їм тому, що дорікнув їм у «несправжності», коли розкритикував за свист на адресу голкіпера Вікаріо.

Даремно він це зробив, бо після того пам'ятного закиду фани «шпор» регулярно заводили свою пісню, адресовану Франку - «Ти будеш звільнений уже вранці».

Не порозумівся Томас і з деякими своїми підопічними. Після одного з матчів він звернувся до футболістів, щоб ті підійшли до трибун і подякували за підтримку, але гравці проігнорували прохання тренера.

А тут ще ця історія зі стаканчиком кави, на якій була емблема «Арсеналу». Фото Томаса із цією скляночкою стало справжнім мемом. Це фото стало для вболівальників «Тотнема» ще одним приводом для бичування Франка. «Ти будеш звільнений вже вранці».

Але Франк, мабуть, не хотів цього чути. Він скаржився на справжній кадровий апокаліпсис, і правильно скаржився, бо в команді справжня кадрова катастрофа: через травми вибуло одразу 12 осіб основної обойми. Таке і для «Лівера» чи «МанСіті» стало б дилемою, що вже говорити про «Тоттенхем», який дуже скромно поводився і в літнє трансферне вікно, і в щойно минуле зимове.

Після чергової поразки - цього разу від «Ньюкасла» - Франк все ще був упевнений, що залишиться, що відставка йому не загрожує. «Я на тисячу відсотків впевнений, що підходжу «Тоттенхему». Я переконаний, що буду головним тренером команди й на дербі з «Арсеналом». Легко вказувати пальцем на мене, звинувачувати у всіх бідах, але тут річ у всьому клубі»...

Наступного ранку, після поразки від «Ньюкасла», Томас Франк уже став колишнім головним тренером «Тоттенхема». Вболівальники «шпор» таки дочекалися свого. І на тому злощасному поєдинку проти «сорок» фани «шпор» скандували ім'я Почеттіно - колишнього тренера «Тоттенхема», який нині очолює збірну США. Уболівальники хочуть повернення аргентинського фахівця.

Але чи захоче аргентинський фахівець повертатися туди, де немає жодної, навіть найменшої гарантії стабільності, звідки тебе можуть вигнати, не давши й найменшої нагоди проявити себе?

Ну, не захоче Маурісіо повертатися, то Де Дзербі, напевно, захоче. Саме колишнього тренера «Марселя» ЗМІ називають одним із головних претендентів на вакантний «електричний стілець». І я чомусь не сумніваюся, що якщо лондонці покличуть італійця, він неодмінно відгукнеться.

Адже, що б там не було, блиск АПЛ манить тренерів, немов метеликів, своїм яскравим полум'ям. У цьому полум'ї можна добряче обгоріти, проте можна отримати й обов'язкову компенсацію за «шкідливість» у вигляді серйозної виплати неустойки, яка забезпечить безбідну старість.

Воно напевно того варте, у цьому світі «передчасної еякуляції». І не лише футбольному.

Воно дійсно того варте?