Фрістайл без жодного трюку, збірна за оголошенням і боксер у скелетоні

Удача - це теж суперсила

Те, що трапилося зі Стівеном Бредбері, не піддається жодному логічному поясненню. Здавалося, так не буває. Не може людині так щастити. Аутсайдер спроможний домогтися потрібного результату завдяки фарту, але ж не тричі поспіль! Однак австралійський ковзаняр це зробив і приніс своїй країні золоту медаль у шорт-треку через падіння своїх конкурентів у трьох перегонах. У чвертьфіналі рівновагу втратив один конкурент Бредбері, й Стівен приїхав 3-м, що мало завершити його виступи на ОІ. Проте канадський спортсмен Марк Ганьон дістав дискваліфікацію через створення перешкод іншим, тому Бредбері пройшов до наступного раунду. А далі сталося справжнє диво! В півфіналі на льоду опинилися вже два опоненти австралійця, а у фіналі на ногах не втрималися всі його візаві! Краще не це подивитися, ніж прочитати.

«Вочевидь, я не був найшвидшим ковзанярем. Не думаю, що сприйму медаль як 1,5 хвилини спринту, які я насправді виграв. Я сприйму це як останнє десятиліття важкої праці, яку я вклав. Я був найстаршим хлопцем, і знав, що після того, як проїду чотири перегони поспіль, у мене в баку не залишиться бензину. Тож не було сенсу їхати туди й плутати все, бо я все одно мав бути на останньому місці. Та я подумав, що мені так само добре триматися осторонь і бути на останньому місці, сподіваючись, що хтось заплутається», - згадував Бредбері.

Стівен став першою людиною з Південної півкулі, яка виграла змагання зимових Олімпійських ігор. Цікаво, що до цієї перемоги справи в житті австралійця були кепські, адже він позичав гроші у батьків на те, щоб опікуватися спортом. На той момент його вік поступово наближався до 30. Однак золота медаль Олімпіади принесла йому національне визнання та винагороду з боку держави в розмірі 20 000 австралійських доларів. Бредбері зізнався, що зумів, нарешті, закрити борги й придбав автівку, про що мріяв багато років.

На Олімпіаду шляхом обману

Якщо чогось дуже сильно хочеш і докладаєш до цього зусилля, то іноді доля тобі посміхається. Це якраз випадок Елізабет Своні. Вона все життя мріяла про головні спортивні змагання в історії людства, але саме спортивного таланту їй бракувало. Спочатку дівчина намагалася потрапити на Олімпійські ігри в греблі, опісля - у бобслеї. Однак конкуренція в збірних США була занадто серйозною. Американка не опустила рук і змінила спортивне громадянство, позаяк матір Своні була з Венесуели. Проте в скелетоні Елізабет знов не пощастило та вона не потрапила до складу національної команди на ОІ 2014. Уродженка Каліфорнії знову не здалася та з'ясувала, що її бабуся і дідусь народилися в Угорщині. Своні почала виступати за нову країну в лижному фрістайлі. Ну, як виступати. Елізабет добре каталася на лижах, однак трюки робити не вміла, тому просто з'їжджала по трасі. Паралельно вона знайшла лазівку в правилах відбору. Щоб потрапити на Олімпіаду, потрібно бути в 30-ці найкращих у світі. Тому дівчина їздила на ті етапи кваліфікації, де збиралося не більше 30-ти учасників. Наприклад, на одному турнірі в Китаї вона стала 13-ю, позаяк до Піднебесної приїхало всього 15 учасниць, двоє з яких впали на трасі й дістали менше балів, ніж Своні.

Елізабет потрапила до 30-ти найкращих у світі ще й через те, що кожна країна мала обмеження на кількість учасників, яких могла відправити на олімпійські змагання з фрістайлу. Тому колишня американка, яка на той момент була на 34-му місці, увійшла до 30-ки кращих.

На ОІ 2018 Своні стала останньою, знов не продемонструвавши жодного трюку, хоча передостання учасниця впала двічі. НОК Угорщини по тому зізнався, що до Олімпіади не бачив жодного виступу Елізабет, а на паперах усе було добре.

Історія Своні - це приклад того, як іноді варто обирати різні шляхи для досягнення мети. Сама ж Елізабет розповідала, що в своєму житті вона працювала баристою, стендап-коміком, технічним рекрутером, продюсером, фінансовим директором, інструктором із лижного спорту й тренером з важкої атлетики. А торік балотувалася на посаду мера каліфорнійського містечка Окленд. Після програшу виборів Своні заявила, що хоче знову потрапити на Олімпіаду. Тільки цього разу на літню в 2028 році. Поки що вона обрала важку атлетику, але хтозна....

Збірна, яку зібрали за оголошенням

Про команду Ямайки з бобслею є стрічка «Круті віражі», але це художнє кіно, де багато чого прикрашено. Однак справді в половині 1980-х Джордж Фітч, аташе американського посольства в Кінгстоні, запропонував Ямайці створити команду з бобслею для участі в Олімпійських іграх-1998. Зробив він це після того, як побачив місцеві змагання на візках. Президент НОК Ямайки погодився та розпорядився знайти спортсменів через оголошення. Проте ті, хто прийшов на відбір, коли м'яко, не задовольнили тренерів, тому шукати почали серед військових.

Новобранці про бобслей мало що чули, однак, за легендою, Фітч сказав: «Ви - чудові спортсмени, а чудовий спортсмен має дати собі раду в будь-якому виді спорту».

Тренування новоутворена збірна проводила в Австрії та Канаді, але й тут не обійшлося без інцидентів. Один із бобслеїстів - Касвелл Аллен - дістав серйозну травму та був замінений на рідного брата Дадлі за три дні до першого заїзду. А Дадлі прилетів до Канади лише як вболівальник та жодного разу до цього не сідав у боб.

Попри всі складнощі, перша в історії зимової Олімпіади збірна Ямайки в дебютному спуску випередила португальців і мексиканців, а в другому навіть посіла 22-ге місце з більш як 30-ти учасників. У двійках ямайці посіли загальне 30-те місце з 41-ї пари.

В четвірках усе склалося не так добре. Травми спортсменів, злам боба та аварія призвели до того, що команда достроково завершила змагання та посіла останнє місце. Однак картина, коли чотири спортсмени пішки дійшли до фінішу разом із бобом після падіння під час третьої спроби, стала однією з найлегендарніших в історії зимових Олімпіад.

З єдиноборств - до спорту, який не сподобався

Владислав Гераскевич - єдиний скелетоніст України в історії Олімпіаді. Саме він стане прапороносцем в Італії. Проте до 15 років Влад опікувався іншими видами спорту, а скелетон йому взагалі спочатку не сподобався.

«Опікувався багатьма видами спорту. В 2014 році запропонували спробувати скелетон. Я приїхав до латвійської Сігулди й спробував пробігтися зі скелетоном. Тоді мені не сподобалося. Згодом ми прийшли на льодовий трек, і я побачив, як спортсмени з інших країн катаються. Тому все ж вирішив спробувати. Тільки за кілька місяців приїхав покататися на трасі, й тоді зрозумів: це - моє. Якби не склалось у скелетоні, напевно, дивився б у бік боксу, ММА чи автоперегонів. Хоча свого часу також показував непогані результати в стронгмені», - розповідав Гераскевич.

Діти з тропіків на льоду й тренування в торговельному центрі

В 2001 році Ірен Чео гуляла із синами по одному з ТЦ у столиці Малайзії - Куала-Лумпурі. Жінка побачила ковзанку та невелику кількість людей, які намагалися кататися на ній. Ця картина не давала спокою Ірен, і незабаром всі її сини опинилися на цьому самому льоду вже з тренером. Чео навіть домовилася з власниками ковзанки, щоб її відчиняли раніше, й діти могли тренуватися перед школою.

Найкращих результатів серед синів Ірен досяг Джуліан, який вдягнув ковзани в 4 роки. До 12-ти років він виграв усі аматорські змагання в Малайзії і вивчив подвійні стрибки, а в 2009 році поїхав до Пхенчхану за програмою Korea Dream.

Джуліан - перший малайзієць, який згодом дійшов до фінального етапу Кубка світу й виступив на Олімпіаді (2018). Попри непогані результати, спортсмен зізнається, що йому досі не вистачає коштів, тому він тренується там, де йому надають таку можливість.

Ігор ЯВКІН