Шантаж, або Де подівся один із найкращих хокеїстів чемпіонату України

24-річний нападник «Кременчука» Артем Целогородцев зараз мав би бути у вогні. Власне, він і був у ньому, коли відіграв одну з ключових ролей при здобуття другого в історії «міщан» чемпіонства. У плей-оф-2025 торік навесні Артем у 13-ти матчах закинув сім шайб і відзначився однією результативною передачею. Трохи раніше, торік у січні Целогородцев був одним з лідерів студентської збірної України, яка здобула бронзу Всесвітньої універсіади. Там у семи поєдинках Артем провів чотири голи і зробив одну результативну передачу. Тренерський штаб національної збірної включив хокеїста до розширеного списку кандидатів до головної команди країни.

Старт нового сезону ніби зміцнював позиції Целогородцева. У трьох поєдинках переможного для «Кременчука» національного Кубка Артем провів дві шайби і віддав дві результативних передачі.

Але потім був старт регулярного чемпіонату України. В якому Целогородцев зіграв лише в двох перших поєдинках своєї команди проти «Одещини» та «Крижинки», відзначився в них двома асистами і з того часу, тобто з 11 жовтня на льоду не з'являється. Де подівся один із провідних представників нашого національного чемпіонату з хокею?

Ні, він не травмований.

Виявляється, Артем потрапив у звичну як для клубу «Кременчук», власником якого де-факто є чинний президент Федерації хокею України Сергій Мазур, пастку. Пастку, в якій вже опинялися чимало українських (і не лише) хокеїстів, котрі мали справу з клубом «Кременчук».

Схема проста як світ: гравцям, у яких завершується термін дії контракту, пропонують укласти нову угоду. Коли ті починають вагатися, їм перестають платити заробітну плату. Як правило, шантаж починається приблизно за півроку до завершення дії контракту. У наш час ця опція підсилюється фактором бронювання від служби у війську.

Ось і в Целогородцева контракт завершувався. Наміру продовжувати співпрацю з «Кременчуком» він не мав. А «Кременчук» не мав бажання з одним із лідерів команди прощатися.

Без втрат з того замкнутого кола вийти просто неможливо. Всі у нашому хокейному середовищі про це знають, всі розуміють, але одначе продовжують спокушатися на тимчасові блага. Не від доброго життя, звісно, а через відсутність реальної альтернативи.

Так і живемо.