Рубонули з плеча. Проте й Аморім напрацював на незадовільно

Мене не залишає стійке відчуття, що я десь уже бачив щось подібне. Причому настільки схоже, що можна відрізнити лише за прізвищами або клубними кольорами.

Ах так, це було зовсім недавно, кілька днів тому. Це я про звільнення з «Челсі» Енцо Марески. «Сині» звільнили наставника, з яким пов'язані хоч якісь досягнення в новітній історії клубу. Звільнили у розпал сезону, з п'ятого місця у турнірній таблиці. Без пояснення офіційних причин, відбувшись відмазкою на кшталт «після такої зміни сезон буде ще кращим».

Схоже, у Манчестері, в «червоній» його частині, настільки буквально сприйняли відставку Марески в клубі з півночі Лондона, що навіть не зволили у своєму випадку вигадувати щось путнє в своїй офіційній заяві.

А навіщо вигадувати, ламати голову, підбирати потрібні слова, якщо можна просто перефразувати комюніке «Челсі» щодо відставки Марески. І ось що вийшло: «Оскільки «Манчестер Юнайтед» посідає шосте місце у Прем'єр-лізі, керівництво клубу вирішило, що настав час для змін». Ну, хіба не марення?

Виправте мене, якщо я неправий. Минулого сезону «Манчестер Юнайтед» посів 15-е місце в АПЛ, маючи в пасиві аж 18 поразок. Аж вісімнадцять, Алексе, вибачте, сер Алекс, і негативну різницю забитих і пропущених м'ячів. Пропущених виявилося аж 54. Це у 38 іграх. Крім того, було програно фінал «Тоттенхему» у Лізі Європи. І що? І нічого.

Рубен Аморім залишився біля керма команди, а в літнє міжсезоння «МЮ» був активний на трансферному ринку, намагаючись знайти гравців, здатних принести користь, і одночасно позбавляючись від неугодних та ветеранів.

І ось цього сезону «МЮ» не формально, а по-справжньому бере участь у гонці за зону Ліги чемпіонів. Зі змінним успіхом бере участь. Як і «Челсі» вже колишнього тренера Марески. І «МЮ», як і «Челсі», наважується виставити себе на загальне посміховисько. Мовляв, гірше вже не може бути. Можливо тільки краще. Ну, порівняно з 15-ю позицією в таблиці дійсно може бути краще. Але порівняно з шостою - це навряд.

І ось ще одна паралель, що напрошується, з «Манчестер Юнайтед». Це я про влаштування клубної вертикалі «червоних дияволів». Найвищої її частини. Як і в «Челсі», так і в «МЮ» не відразу вдасться розібратися, хто кому Рабинович, і хто за що відповідає. Тут потрібні помічники.

Та все ж таки спробую коротко окреслити межі повноважень тих, з самої верхівки вертикалі.

Одна радість, порівняно з «Челсі». Якщо «аристократами» керують два рівноправні акціонери, які між собою, як кішка з собакою, то в «МЮ» такий один: Джим Реткліфф. Однак цей пан напряму не кермує клубом. Для цього, тобто для кермування, він «висмикнув» з не дуже тісних рядів «Ньюкасла» Дена Ешуорта, зробивши його спортивним директором.

Ну, а далі починається крутіша свистопляска, ніж у «Челсі». Ешуорт був проти призначення Аморіма. Сильно проти. Однак «за» був Омар Беррада - виконавчий директор «МЮ», якого Реткліфф «висмикнув», як і Ешуорта, але не з «Ньюкасла», а з справді струнких рядів «МанСіті».

Далі Беррада зробив все від нього залежне, щоб мінімізувати вплив Ешуорта на процеси в «МЮ». Колишній творець «чуда Ньюкасла» не став боротися, вже тоді розуміючи, у що вляпався. І подав у відставку, не пропрацювавши на новій посаді й півроку.

Відчувши безкарність і смак чи то крові, чи легких грошей, Беррада замкнув майже всі важливі клубні справи на собі. Проте Реткліфф, наче наш незабутній Леонід Кучма, вирішив запустити механізм «стримування та противаги». Власник «МЮ» на вакантну посаду спортдира призначив колишнього технічного директора «МЮ» - Джейсона Вілкокса. З цим паном у Беррада теж не сталося. Майже у всьому вони не сходилися. Вілкокс, до речі, спочатку був проти запрошення Аморіма.

А далі почалися підкилимні ігри та інтриги: Беррада та Вілкокс все ніяк не могли визначити, у кого ж більше. І повноважень також. А Реткліфф, як пізній Кучма, вирішив не втручатися. Пустив усе на самоплив.

Тим часом Вілкокс мертвою хваткою вчепився в Аморіма, проти якого він був спочатку. Португалець після проваленого минулого сезону просив - саме просив, бо вимагати він не міг апріорі, оскільки вперше за багато років, а точніше, вперше в історії цього клубу Аморім був «лише» головним тренером команди (і це було прописано у його трудовому договорі), а не менеджером - просив придбати вже готових для основи гравців. Але не отримав тих, кого просив. Отримав тих, кого хотів купити саме Вілкокс.

І ось зараз, у зимове трансферне вікно, що недавно відкрилося, Рубен знову просив купити йому двох-трьох гравців. Насамперед у центр поля та атаку. Але отримав відмову. Не ввічливу, бо Вілкокс прозоро натякнув Аморіму, що той має відмовитися від своєї улюбленої формули - 3-4-3 - на користь улюбленої формули Вілкокса 4-3-3.

Аморім, як поважаючий себе екс-чемпіон Португалії на чолі «Спортинга», почав бузити. Причому публічно. Відразу на кількох прес-конференціях натякав на проблеми з керівництвом, про нових гравців, яких йому не купують, про важливість поділу повноважень.

А на останній зустрічі з пресою, безпосередньо перед відставкою (після матчу з «Лідсом»), Аморім кілька разів наголосив, що він не лише тренер, а й менеджер. І що кожен має «робити свою роботу». І що він збирається допрацювати контракт до кінця (кінця наступного сезону), а потім звалити.

Але допрацювати до кінця не вдалося. Закид Рубена - про кожного, який повинен - Вілкокс прийняв, як особисту образу. І давно визріле в душі спортдира рішення нарешті виплеснулося назовні. «Настав час для змін». Хоча, за даними британських джерел, Вілкокс прийняв таке рішення ще до гри «МЮ» проти «Лідса», оскільки перед тією грою спортдир та головний тренер сильно посварилися.

Проте позначати поточну позицію команди в таблиці приставкою «лише» - це абсурд. Адже коню зрозуміло, що проблема не в шостому місці. Проблема у довірі, якої немає, та й не було.

Проте й Аморім частково дав привід для відставки. І не лише своїми типу різкими висловлюваннями та акцентуванням на тому, що він таки «менеджер», а не лише тренер. Лише одна перемога у п'яти останніх матчах. Зовсім недавно «МЮ» не зміг впоратися з абсолютним аутсайдером ліги - «Вулверхемптоном». Ту гру колишній футболіст «червоних» Гаррі Невілл назвав «найгіршою з найгірших», і якщо він і неправий, то зовсім трохи.

До того ж, останнім часом «МЮ» Аморіма не зміг обіграти п'ять із шести колективів із нижньої частини таблиці. А якщо говорити у глобальному розумінні, то Рубен на чолі «Юнайтед» провів 63 матчі, в яких здобув 24 перемоги. І ось у цьому випадку приставка «лише» дуже доречна, і на її тлі тен Хаг бачиться велетнем.

Так, на відставку молодий і все ще перспективний португалець напрацював. Але не зараз. Якщо збиралися звільняти, потрібно було звільняти після провального минулого сезону. Тоді відставка виглядала б логічно. І не викликала пересудів. Зараз вона виглядає безглуздо і смішно.

Втім, як і весь нинішній «МЮ. Таке враження, ніби сер Алекс, йдучи з клубу, ляпнув щось схоже на те, що у свій, далекий уже час ляпнув скривджений екс-тренер «Бенфіки» Бела Гуттманн.

Тільки ось мені чомусь здається, що з нинішнім «Юнайтед» уже не впорався б і сам Фергюсон, настільки там усе запущено й угроблено.