Майкл Бранч: новий Фаулер, який опинився за ґратами через наркотики

Цю історію варто розповідати саме зараз, у розпал Різдвяних свят. І нехай вона не відрізняється великою кількістю світлих та приємних моментів, однак в ній є чимало повчального і, насправді, вкрай життєвого - того самого, що так необхідно усім нам, а особливо - молоді.

21 лютого 1996 року в англійській Прем'єр-лізі у віці 17 років 4 місяців та 3 днів у лавах Евертона дебютував уродженець Ліверпуля та той, кого із ранніх років називали не інакше як новим Роббі Фаулером, - Майкл Бранч. Тодішній коуч «ірисок» Джо Ройл кинув юного таланта в бій на 73-й хвилині гостьового матчу проти Манчестер Юнайтед, замінивши Тоні Гранта. На той момент рахунок був вже 1:0 на користь манкуніанців, які загалом без особливих проблем довели той поєдинок до перемоги - 2:0. Цікаво, що у МЮ в тій грі також відбулася лишень одна заміна, коли на поле замість Лі Шарпа на 84-й хвилині вийшов молодий Девід Бекхем. Але як же по-різному склалися подальші кар'єри Бранча та Бекхема…

На юнацькому рівні центрфорвард Бранч був справді дуже помітним, завдяки чому багато експертів й почали порівнювати його із Фаулером, котрий саме у ті роки демонстрував неймовірний прогрес в іграх за Ліверпуль. У сезоні-1996/97 Майклу навіть вдалося застовпити за собою статус основного футболіста в першій команді, завдяки чому він взяв участь у 25 поєдинках АПЛ, награвши загалом 1317 хвилин. Однак гольові показники Бранча вболівальників та керівництво клубу не тішили - всього 2 забиті м'ячі та 1 результативна передача.

Утім, списувати з рахунків перспективного та молодого нападника «іриски» не поспішали. Клуб прийняв рішення відправити Бранча пограти в оренду у клуб статусом простіше. Сьогодні це, ймовірно, звучить дещо безглуздо, але на той час таким клубом виявився Манчестер Сіті, який виступав у сезоні-1998/99 аж у Другому дивізіоні - третій за силою лізі професійного англійського футболу. Здавалося б, вже на такому рівні Бранч точно заявить про себе, після чого зможе отримати шанс повернутися в основу Евертона, але… За «містян» Майкл відіграв лишень трохи більше місяця, не вразивши абсолютно - 4 матчі, без голів.

Повернення у Евертон дозволило Бранчу провести ще 6 матчів в АПЛ, які виявилися для Майкла останніми, якщо ми ведемо мову про турнір такого високого рівня. Далі центрфорварда списали остаточно. Після невдалої оренди у Бірмінгемі Бранч опинився у Вулвергемптоні, який зрештою й погодився викупити його контракт у «ірисок» менш ніж за півмільйона фунтів. Надалі нападник, якому пророкували славу Роббі Фаулера та називали головною перлиною академії Евертона тих років, виступав виключно за команди нижчих дивізіонів - Редінг, Халл Сіті, Бредфорд, Честер Сіті, Галіфакс Таун та Берсько.

У стані останніх Бранч виступав вже фактично на рівні аматорів. Це був восьмий за рівнем дивізіон англійського футболу, уважно стежити за яким вдається, мабуть, тільки у не таких вже й численних шанувальників команд, які виступають на цьому рівні. Кар'єра центрфорварда, якому пророкували неймовірні вершини та успіхи, фактично завершилася у 2010 році, коли Бранчу було лишень 32. Здавалося б, певний драматизм у цьому присутній, проте не такий вже й серйозний, враховуючи кількість молодих талантів, яким роздають аванси в юному віці, і які з роками не виявляються здатними їх виправдати.

Ось і для Бранча у футболі все закінчилося не так, як він мріяв, проте загалом і без якихось фатальних проблем. Останні почалися у житті Майкла невдовзі після того, як він перестав виходити на зелений газон регулярно та вести щоденний тренувальний процес.

Опинившись де-факто на узбіччі колишнього життя, Бранч не зміг впоратися зі своїми психологічними та фінансовими проблемами, й почав займатися наркотиками. Причому не тільки самостійно їх вживав, але й став кур'єром, намагаючись заробляти на чужій горе-залежності.

Історія лихих пригод Бранча завершилася влітку 2012 року, коли його заарештували співробітники Агентства боротьби із організованою злочинністю. На судовому процесі Майкл визнав себе винним у зберіганні наркотичних засобів класу А та класу В із метою їхнього подальшого збуту. Звинувачення ґрунтувалося на двох задокументованих фактах: передачі Бранчем 3 кілограмів амфетаміну іншому чоловікові на одній з автостоянок Ліверпуля у березні 2012-го та на вилученні у нього в липні 2012-го 1 кілограма кокаїну за місцем постійного проживання.

Наприкінці 2012 року Бранч був засуджений до тюремного ув'язнення терміном на 7 років, а його апеляція незабаром виявилася відхиленою, через що екс-футболісту Евертона довелося реально опинитися на тюремній шконці.

«Я пам'ятаю, як сидів у ліжку, охоплений жахом, і думав: «Я не можу це витримати, я не хочу цього переживати». Мене накривали похмурі думки. Потім наступного ранку вони відчинили двері і всі почали ходити туди-сюди. Галас був неймовірним. Я подумав: «Мені тут не місце». Але, вочевидь, я був там…» - згадував згодом Бранч.

Хтозна, чим би закінчилися суворі будні Бранча у тій тюремній камері, якби не щасливий випадок та його колишня кар'єра у футболі. Через кілька днів перебування Майкла у в'язниці, його помітив один з охоронців цього закладу. Виявилося, що із цим чоловіком Бранч раніше грав у юнацькій команді Евертона, і ця зустріч дозволила «послідовнику Фаулера» остаточно відкинути похмурі думки, які могли б довести його до дуже поганого кінця…

Тюремний наглядач замовив за Бранча слівце перед керівництвом в'язниці, завдяки чому Майкла перевели в інше крило, де відбували покарання люди, котрі вчинили менш небезпечні злочини, аніж ті, із ким спочатку опинився в одній камері екс-форвард Евертона.

«Спочатку мене відправили туди через занепадницький настрій. У мене були дуже похмурі думки, коли я тільки-но потрапив до в'язниці: сором, вина і все інше мене дуже пригнічувало. Мій настрій був дуже пригніченим, і один з тюремних наглядачів це помітив. Він допоміг мені…», - зізнається Бранч.

Майкл почав відвідувати зустрічі із психологом, завдяки чому зумів краще розібратися в собі, а через три роки був відпущений на свободу достроково за зразкову поведінку. Сам Бранч зізнавався, що в той момент він остаточно зрозумів, що зіткнувся із «синдромом самозванця», який спершу породив у ньому невпевненість у собі, а потім призвів до провалу в кар'єрі й того, що він зв'язався із поганими людьми та опинився в тяжкому становищі з точки зору фінансів. Все це й привело Бранча до наркотиків…

Комусь це може здатися дивовижним, але Майклу Бранчу допомогла досить проста пораду від психолога. Фахівець рекомендував екс-футболісту зайнятися регулярними фізичними вправами - наприклад, бігом. І це спрацювало! Ось вже десять років, як у екс-форварда Евертона немає проблем із наркотиками та порушенням закону, а під Різдво-2025 Майкл затіяв публічний челендж. Він розробив своєрідний адвент-календар: із 1 по 24 грудня. Його суть полягала в тому, що щодня Бранч пробігав на один кілометр більше, ніж раніше. Стартувавши із одного кілометру, напередодні Різдва Майкл завершив челендж забігом на 24 кілометри, після чого прозвітував про успішне завершення задуманого в Instagram.

View this post on Instagram

A post shared by Michael Branch (@michaelbranch_1)

«Це стало для мене випробуванням, але мені сподобалося. Не зрозумійте мене неправильно, бували моменти, коли я думав: «Не хочу, мені ліньки кудись вставати в таку рань та бігти», але коли пробігаєш перші пару кілометрів, ти отримуєш неймовірний заряд бадьорості і потім почуваєшся чудово цілий день», - повідомив Бранч.

За словами Майкла, він абсолютно відпустив свою історію з Евертоном. Бранч прийняв те, як склалася його кар'єра. Зрештою він провів 44 матчі за «ірисок», 40 з яких - на рівні англійської Прем'єр-ліги. І нехай досягти більшого в нападника не вдалося, але й цей результат є чималим досягненням у світі професійного футболу.

Зараз Майкл Бранч активно співпрацює із благодійною організацією James' Place, яка допомагає чоловікам зі схильностями до суїциду повернути віру в себе та відступити від «прірви». Сам Бранч чудово знайомий із тим, що таке «стояти на краю», а тому справді може бути корисним у цьому питанні та бути гарним прикладом для тих, хто одного разу серйозно оступився.

Зрештою футбол - це не тільки те, що ми бачимо на зелених газонах. Це ще й про долі людей, котрі колись були кумирами, але не зумівши відповідати встановленим стандартам, опинилися на самісінькому дні. І гідно повернутися звідти - це теж своєрідна перемога. Можливо, навіть важливіша, аніж виграш якогось значного спортивного трофею…