Наталя ПРИЩЕПА: «Зміна громадянства? Я пошкодувала мільйон разів, але...»

Відома українська легкоатлетка Наталя Кроль (Прищепа), ексклюзивно для Sport.ua, розповіла про своє життя, історію з допінгом та пояснила, чому українські спортсмени все частіше змінюють спортивне громадянство.

- Ти повернулась у великий спорт після дискваліфікації за допінг. Як нині змінилося твоє життя і пріоритети?

- Мабуть, ніяк. Як бігала, так і продовжую це робити.

- Тобто, ти продовжуєш віддаватися на всі 100 відсотків. Історія з допінгом не надломила?

- Звичайно, так. Паралельно є якісь там проєкти, але основний напрямок моєї діяльності - це спорт.

- Історії з допінгом - досить болюча тема для всіх спортсменів. Як ти впоралась з цим морально? Вже відпустила ситуацію?

- Знаєш, з однієї сторони було дуже образливо, а з іншої - мінімально фонило відчуття сорому за заплямовану репутацію. Коли ти конкретно порушуєш правила і «косячиш», то розумієш, що рано чи пізно доведеться нести відповідальність. А коли ти... візьмемо до прикладу контрольну роботу з математики... І от ти просто «затупив» на найпростішому завданні, і тобі просто образливо. І в думках: «Блін, а як можна було так лоханутися?» Десь таким було відчуття.

Мій допінг - це ж не вживання чогось тяжкого, конкретного і курсового. Це був звичайний препарат за 15 гривень, який потрапив у мій організм випадково. Реально образливо, що я просто «затупила». Чи відпустила я цю ситуацію? Я скажу, що я її, в принципі, сильно і не тримала. Ні вона мене - ні я її.

- Ти говориш, що «не тримала цю ситуацію», але свого часу твій «допінг» шокував багатьох. Твій чоловік тоді не стримав емоцій і логічно став на твій захист...

- Ну, звичайно. Він, як і кожен люблячий чоловік, став на сторону дружини. Став на сторону захисту. Це абсолютно нормальна реакція. Я можу подякувати своїй вродженій психологічній стійкості. Я не можу сказати, що мене ця історія загнала в якийсь стан... чи ще там щось... Мене це, на щастя, оминуло.

Мій чоловік теж, як професійний спортсмен і той, хто бачив точно, як все було, не зміг промовчати і не заступитися. Маючи гостре відчуття справедливості, впевнена, що якби я реально якось підло порушувала правила, то він би просто промовчав. За що йому також дякую.

- Ти досить емоційна і завжди мала свою думку, яку не одноразово висловлювала, навіть критикуючи сам підхід до олімпійських видів спорту в Україні. Коли сталася історія з твоїм допінгом, всі якось затихли. Ні тренери, ні чиновники, ні інша спортивна спільнота не підтримала тебе публічно. Хоча, медалей ти Україні принесла немало...

- Ну, в принципі, в нас працює все, як завжди. Коли ти молодець - ти молодець. Як тільки ти робиш якусь мінімальну помилку - тебе відразу спишуть зі словами: «Я завжди знав... Я завжди казав...». Це звичайна поведінка соціуму. Вона для мене була очікувана і прогнозована. Нічого нового і дивовижного. А якщо говорити про те, що на мою сторону не стала федерація, тренери, спортсмени... У цій всій системі - вони остання ланка.

Якщо говорити в цілому про історії з допінгом: у інших країнах над цим працюють спеціальні лабораторії, куди вливаються кошти, проводиться багато лабораторних досліджень і всього іншого. Щоб спортсмен розумів, як він може легально відновлюватися. У нас такого немає, а якщо і є - то не доступне для усіх. Хоча, я схиляюсь до думки, що на сьогодні у нас це просто не розроблено.

Наша країна перебуває у «червоній зоні» за допінг-скандалами, й тут вступатися за тебе ніхто не буде! Це очевидно. Ми обходимось найменшими жертвами. Простіше «списати» або позбутися когось одного, ніж «закрити» всю країну під нейтральний прапор через історії з допінгом. Проти системи ти не підеш.

- Ну, добре, але ж зараз ти повернулася у спорт. Ті люди, яким тоді було простіше «списати» або позбутися, нормально спілкуються і дивляться в обличчя, посміхаючись?

- Якщо чесно, я їх думку не запитувала ні тоді, ні зараз. Я можу зважати на думку тих людей, які посідають якесь вагоме місце у моєму житті. Я не розумію, навіщо витрачати час, енергію і ресурси на думку людей, які не посідають ніякого місця у моєму житті.

- Минуло вже багато часу з моменту, коли у твоєму організмі знайшли допінг. Зараз ти можеш поетапно розповісти, як це відбувалося від «А» до «Я»?

- Це рандомна ситуація, розумієш. В мене «скаканув» тиск, мені погано, і я зайшла в аптеку поміряти тиск. Поміряли - тиск високий. Кажу: «Дайте мені щось від тиску, бо ще весь день попереду». Але попередила, що я спортсменка і мені потрібен чистий препарат, тому що я постійно прохожу допінг-контроль.

Мені й дали «Каптопрез», заявивши: «Він із самим нормальним складом. Там лише діюча речовина - каптоприл». Я вбила це у допіннг-базу вбила - він дозволений, але я не вбила в цю базу допоміжну речовину - гідрохлортіазид... Я не перевірила. Навіть не звернула увагу, і без задньої думки просто випила ті таблетки та й пішла далі.

Буквально в кінці тижня, або ж на наступному, приїхав допінговий контроль - я здала тест, навіть не вписавши нічого в графу, чи приймала я якісь ліки в цей період. Я навіть не придавала цьому значення. Такі дрібниці інколи просто вилітають з голови - ти за них забуваєш. Я забула за ці таблетки і упустила цей момент.

Десь через місяць я йшла на тренуванні і приходить мені на електронну пошту лист від ADAMS. Я його відразу відкриваю, читаю і там... «Поясніть, будь ласка, з яких причин і за яких обставин у вашій пробі знайдено гідрохлортіазид». Я стою і думаю: «Може помилилися поштою... В сенсі знайдено!? В мене нічого немає - етап відпочинку». Я в той період навіть спортивного харчування не їла. Я давай шукати, що це за речовина... Я ж ніде не приймала цей препарат, звідки я могла це з'їсти!?

Ми почали розбирати і згадувати кожен день: де я, що я, які таблетки їла....І тут я згадую десь з цією таблеткою «Каптопреза»... Читаю склад і там був цей гідрохлортіазид. Далі ми почали писати різні листи, збирати докази. Були надані матеріали з камер відеоспостереження аптеки, пояснювальна записка від завідуючої цієї аптеки, пояснювальна записка конкретно від фармацевта, який мені продав цей препарат. Це вже перекладалося на англійську, було завірено юридично... Але у ADAMS сказали: «Так, ми розуміємо, що це не навмисне вживання, але ми маємо покарати, щоб в інший раз були уважніші».

- Тобто, тобі дали мінімальну дискваліфікацію?

- Мінімальну, але разом з ним я зрозуміла, що були подібні випадки і у США, і у Британії... Їм за таку речовину давали від трьох місяців до пів року. Але ж ми живемо не в США і не в Британії. Найменше, на що ми можемо розраховувати - два роки дискваліфікації. У моєму випадку - 18 місяців. Добре!

- Ще одне. Дивись, якщо говорити про командні види спорту, зокрема футбол, там уважно слідкують, які препарати вживає спортсмен. Ти й кроку не ступиш без дозволу лікаря. Як це працює в одиночних видах спорту? У вас є особистий чи командний спортивний лікар?

- Є! Є спортивний лікар збірної, але коли у тебе стається якась рандомна ситуація із застудою, наприклад... Ти ж не телефонуєш лікарю збірної, ти телефонуєш - сімейному лікарю. Лікар збірної тобі не надасть ніяких направлень. Ти телефонуєш лікарю збірної, вже коли маєш на руках рецепт, який видав сімейний лікар, і радишся, що з того списку можна, а що - ні.

Я не знаю, як тренуються командні види спорту, але якщо вони тренуються на зборах і з ними завжди перебуває лікар... то у нас не так. У нас один тренується в Рівному, другий - у Києві, третій - у Білій Церкві, Харкові... А у нас один лікар на всю збірну. У нас немає персонально представленого лікаря до кожного спортсмена.

Момент з цими пігулками від тиску? Я просто не зателефонувала лікарю збірної і купила ті пігулки на власний розсуд і зробила це через свою необережність. Ось і вся історія.

- Які цілі ти ставиш перед собою зараз. Саме після повернення у великий спорт? Наскільки важко було набрати форму?

- У сезоні 2023, коли я повернулася, у мене був прекрасний сезон, де я мала прекрасну форму! Я вибігала з 2 хвилин.... Повернення було чудовим (сміється). Сезон 2024 був провальним. 2025 - теж не дуже. Сезон 2024 я провалила через травму. У мене була стара травма, яка загострилася саме у 2024 році, але той сезон я якось вже добігала. У липня 2024 року я пішла лікувати травму. З нею я провозилася десь місяців 9. Поки тривав процес лікуванні і відновлення, то я не могла бігати достатні об'єми. Я бігала по 5-6-8 кілометрів, але ти сам розумієш, що таке ця дистанція для професійного спортсмена - наче нічого й не робив. Це не впливає ні на що і не гарантує тобі ніякого результату.

Саме через лікування цієї травми нічого як треба не вийшло і у 2025 році, бо я була без належної базової підготовки та без набіганого об'єму. А без цього ти не зможеш підготуватися нормально. Ти не зможеш підготуватися за 2-3 місяці, якщо пропустив пів року перед тим. Тому і 2025 вийшов таким собі. Побачимо, яким буде 2026!

- Якщо говорити саме про олімпійський спорт. Багато хто говорить про погані умови, які створені для підготовки спортсменів. Дивишся на ті спортивні зали... На ті бігові доріжки, де тренуються спортсмени... Все закинуто і нікому не потрібне, окрім самих спортсменів, які займаються тим чи іншим видом спорту. Як ти бачиш, ці проблеми дійсно є? Як їх можна вирішити?

- Я думаю, що ці проблеми дійсно існують. У нас в Рівному взагалі немає нічого. Ні стадіону (з біговими доріжками), ні спортивної зали, ні манежу, ні гумових доріжок для бігу у парку.... Немає нічого! Просто є парк, асфальт... І бігова доріжка у будь-якому тренажерному залі.

- Але ж, саме через відсутність інфраструктури і виникають такі травми, наприклад, як твоя...

- Моя травма виникла не через це, але, я думаю, що у багатьох проблеми з інфраструктурою викликають занепокоєння в іншому плані. Зараз мало дітей приходить на секції з легкої атлетики. Досвідчені спортсмени вже звикли і прилаштовуються до тих умов, які є, але покоління міняється. Наступне покоління вже не готове працювати у тих умовах, в яких працювали ми. Вони хочуть працювати у більш комфортних умовах, з новими технологіями... Кожна мама хоче привести свою дитину в секцію, де будуть нормальні умови, а не в якийсь розвалений гараж. Ця проблема більше впливає на цей аспект, ніж на травми.

- Багато спортсменів з різних причин змінюють громадянство або думають про це? В чому особисто ти бачиш причину такого рішення українців?

- Я тобі не можу сказати, як вирішити цю проблему - тут я не достатньо компетентна. Але, дивися, пів ставки у збірній України - шість тисяч гривень. І це ок, коли тобі 15-16 років, але... Навіть у 18 - це вже дуже мало. Ну це ж не окей. А тим паче, коли тобі виповнюється 20-25. Коли в тебе з'являються якісь там відносини...Коли з'являється сім'я...

Спортсмени погані, бо вони міняють громадянство та йдуть виступати за іншу країну. Як тренер чи функціонер я можу зрозуміти цю думку... Типу: «Да, це погано, в мене, як у тренера, не стає роботи, немає результатів...» Давай подивимося на це з точки зору спортсмена. Я не можу засуджувати і не буду їх засуджувати. За 6 тисяч гривень... Та, навіть за 20 тисяч... Ти не прогодуєш, ні себе ні свою сім'ю. А за мене годувати свою сім'ю ніхто не буде.

А просто отримувати «Дякую за те, що ти такий патріот...» та йти їсти сухарі... Та, дякую, нікого це не влаштовує. Моїм дітям, наприклад, все одно поміняла я громадянство чи ні - мої діти хочуть їсти щодня. І мої особисті переконання, що треба бути в Україні, бігати з Україну... Їм всеодно - вони хочуть їсти. Я не можу і не буду засуджувати спостменів. Кожен робить свій вибір. Ми маємо право на цей вибір. Я розумію тренерів, які не хочуть, щоб так відбувалося, але розумію й спортсменів, які хочуть отримати більше - вони витрачають своє здоров'я. Вік спортсмена - він не довгий, а здоров'я ти витрачаєш ну прям немало.

- Особисто тобі, коли-небудь пропонували змінити спортивне громадянство?

- Були, звичайно. Та і неодноразово. У мене досі лежить декілька контрактів. Найбільше з них мені подобався - контракт з США. Свого часу вони надсилали договір на навчання... Мені було тоді 16-17 років. Я на той момент була дуже злякана і думала: «Як же ж я... Так далеко від дому...» Це є не Європа, що ти можеш приїхати додому будь-коли... Це інший континент.

Я тоді відмовилась від цієї пропозиції. Якщо говорити відверто - я пошкодувала мільйон разів. Пошкодувала, що нескористалась цією пропозицією. Якщо озиратися на мою спортивну кар'єру - і шкодувати немає чого - вона була досить успішною. Але цей контракт від США я зберігаю до цього часу... Вже минуло років 14. Як нагадування: якщо тобі щось пропонують - не відмовляйся. Повернутися на початкову точку можна набагато швидше, ніж повторно отримати таку пропозицію.

В Україні мене все влаштовує, але періодично шкодую саме про невикористану можливість. Просто що я не спробувала. Я ж могла повернутися додому в будь-який зручний для себе момент. А тоді я просто злякалася і не спробувала - це підшкрябує.

- Ти говориш, що десь шкодуєш, що не використала цю можливість, але в одночас заявляєш, що задоволена своєю кар'єрою. Щоб ти могла порадити новому поколінню?

- Порада від мене? Якщо чесно, я не знаю, чи з мене хороший радник. Те, що було добре для мене... Не означає, що воно буде добре для когось. Найбільша порада - слухати себе та знайти свій індивідуальний стиль: стиль бігу, стиль тренувань, методику тренувань. Один план не може підійти 2-3 людям однаково, це я можу сказати точно.

Мій тренер - Андрій Потеляєв, честь йому й хвала за його величезну тренерську компетентність. Він вміє класно проаналізувати і зробити будь-який тренувальний процес під індивідуальні можливості кожного із спортсменів своєї групи. Я чесно, не знаю, як мені так у житті пощастило, що я потрапила до Андрія Володимировича... Тому, порада - знайти свого тренера і свій стиль тренувань.