Від Буффона до Доннарумми: 5 воротарських легенд Мілана

Звістка про кончину в 95-річному віці легендарного голкіпера «Мілана» та збірної Італії половини ХХ ст. Лоренцо Буффона дала привід згадати про інших вправних сторожів воріт «россо-нері», які в різні епохи долучилися (незрідка як творці!) до славетної історії міланського гранда. Не порівнюватиму згаданих у матеріалі кіперів за якістю гри. Натомість розташую їх порядком кількості проведених у складі «Мілана» матчів.

1. Крістіан Абб'яті (народився в 1977 р.)

Колоритний 191-сантиметровий лисань (чи багато людей згадає часи, коли Абб'яті був із шикарною чуприною?) прийшов до «Мілана» наприкінці ХХ ст. і чесно відпрацював на цей клуб упродовж півтора десятка років (із сезонними перервами на «Юве», «Торіно» й мадридський «Атлетіко») уже в ХХІ ст. Прикметно, що за час гри за «Мілан» у 7-ми сезонах Серії А кількість сухих матчів Крістіана становила двозначне число. А в сезоні-2010/11 таких назбиралося аж 19 із 35-ти зіграних! Сюди ввійшла і серія з 4-х «сухарів» поспіль, що припала на самий фініш сезону.

В переможній для «россо-нері» Лізі чемпіонів-2002/03 відіграв кілька матчів, зокрема й півфінальну гру-відповідь проти «Інтера». Проте, якщо брати не командні, а особисті досягнення в найпрестижнішому клубному турнірі Старого Світу, то в Крістіана більше вийшло виявити свій голкіперський хист уже в 2010-ті. В одному із сезонів на його рахунку дві третини (від зіграних) матчів на нуль у ЛЧ, ще в двох - одна третина. Ну, й Крістіан назагал має непогану статистику щодо відбитих пенальті, кількість яких упритул наблизилася до півтора десятка.

2. Себастьяно Россі (народився в 1964 р.)

Уродженець Чезени провів у «Мілані» геть усі 1990-ті й принагідно, як то кажуть, на маргінесі застав і початок ХХІ ст. Впродовж тривалого часу був рекордсменом Серії А за кількістю часу без пропущених голів поспіль: 929 хвилин упродовж 11-ти матчів у сезоні-1993/94 (побив рекорд Діно Дзоффа, а рекорд Россі своєю чергою побив уже Джанлуїджі Буффон). У серпні 1994 р. в матчі за Суперкубок Італії Россі виграв післяматчеву серію у Вальтера Дзенги, який тоді грав за «Сампдорію». Один із героїв чемпіонату світу-1990 не відбив жодного удару, натомість Себа впорався з ударом Альберіго Евані, а Сініша Михайлович, обмінявшись із кіпером «россо-нері» посмішками перед ударом, поцілив у поперечину. До речі, й у 1995 р. Суперкубку УЄФА Россі двічі залишив свої ворота недоторканими, а протистояв міланцям не абихто, а лондонський «Арсенал».

Серед воротарських чеснот Себи зосібна казали про його майстерну гру на виходах (власне, зі зростом 198 см це нескладно), а також уміння голосно й вправно керувати обороною. А Андреа Пірло називав Россі «шафою із непояснюваною манією». Ішлося про те, що під час розминки ніхто не мав права проходити позаду нього. «Це було абсолютно заборонено його правилами: погана прикмета, це віщує автогол», - згадував Пірло в своїй автобіографічній книзі «Думаю - отже, граю!»

3. Діда (народився в 1973 р.)

Єдиним європейським клубом уродженця штату Байя став «Мілан». Власне, Діда зібрав унікальну колекцію титулів. Він є чемпіоном світу як серед збірних, так і серед клубів. На клубному рівні вигравав найвищий титул навіть двічі, однораз у складі «Мілана». Природньо, що в міланському контексті ми менше згадуватимемо його титули, завойовані на батьківщині. А от у складі міланського гранда він двічі здіймав над головою Кубок, призначений переможцю Ліги чемпіонів. У пам'ятній для українських вболівальників і персональних прихильників Андрія Шевченка серії пенальті в фіналі ЛЧ-2002/03 Діда відбив 3 пенальті: від Давіда Трезеге, Марсело Салаєти й Паоло Монтеро. Його опонент Джанлуїджі Буффон відбив менше в тій серії. Як казав італійський коментатор: «Два великі воротарі у великому історичному протистоянні двох італійських клубів». А Андрій Шевченко в книзі «Шляхетна сила: моє життя, мій футбол» згадує, що після його вирішального пенальті «першим побіг обіймати Діда». Показово, чи не так?!

Та й, зрештою, в невдалому для «міланісті» фіналі ЛЧ-2004/05 Діда відбив 2 пенальті: з гри від Хабі Алонсо й у післяматчевій серії від Оли-Бу Ріїсе. Пригадую, що й Франческо Тотті, пробиваючи 11-метровий, капітулював перед міланським бразильцем у розіграші Кубка Італії. Та це знову ж таки був невдалий матч для «Мілана» назагал.

Хто сказав, що бразильська земля не народжує чудових воротарів! Діда спростовує цю сумнівну тезу, й ваги тому спростуванню додає те, що євроуспіху він домігся, граючи в Італії, яка здавна славилася своїми кіперами. А Джанлуїджі Буффон у своїй книзі «Номер 1» у списку «своїх воротарів» у частині іноземних кіперів назвав Діду першим із чотирьох, хоча й підкреслив, що порядок - довільний. Та менше з тим…

4. Лоренцо Буффон (1929-2025)

Ця людина розпочала еру великих італійських воротарів. Абсолютно всі оглядачі відзначають, насамперед, елегантність Лоренцо (найвищого серед колег у 1950-ті) у воротах. І танцювальний крок, навіть коли він просто пересувався вулицями. Ігрова та життєва стилістика дала йому змогу перебувати в чудовій формі й на 10-му життєвому десятку. У віці 90+ він залюбки керував автівкою. А ще рибалив (мармурова форель!) і малював (натюрморти, пейзажі). Проте головне в його житті все одно - футбол (як він казав, «моя пристрасть, моє життя»)!

Саме в складі «Мілана» він 4 рази ставав чемпіоном Італії. «Я завжди був і завжди буду фанатом «Мілана», - стверджував він. У 20 років він став воротарем цього клубу. Тоді, за твердженням самого Лоренцо, він був «найщасливішим хлопцем у світі». А в сезоні-1950/51 він відіграв 17 матчів на нуль у серії А, зокрема й 4 поспіль під завісу сезону. В Лоренцо виходило вдало поєднувати ефективність і видовищність. Водночас на лінії воріт грав краще, ніж на виходах.

Ну, й ще саме він мимохіть заклав підвалини потрапляння футболістів до світських хронік, одружившись із моделлю-актрисою Еді Компаньйолі (її називали «найславнозвіснішою жінкою Італії», а фанати команд-суперниць, аби взолити воротареві, дражнили Лоренцо «сеньйором Компаньйолі»), а опісля знявшись у кіно (камео в комедійному фільмі «Герої неділі» режисера Маріо Камеріні). Ну, й ще Лоренцо відкрив епоху Буффонів-воротарів у світовому футболі. Хоча свого далекого родича - Джанлуїджі - він ставив у своєму рейтингу лише на 2-ге місце, виводячи на 1-ше Діно Дзоффа. А Джиджі в ці дні написав в одній із соціальних мереж: «Лоренцо надихнув наступні генерації!». Світла пам'ять, Лоренцо Буффон!

5. Джанлуїджі Доннарумма (народився в 1999 р.)

«Я такий старий, що пам'ятаю часи, коли Доннарумма ще грав за «Мілан», - жарт від молодого колеги містить дещицю, власне, жарту. Так, у Серії А Джиджі, маючи вік 16 років, став наймолодшим воротарем-дебютантом. А в 17-річному віці в складі «Мілана» він став володарем Суперкубка Італії, відбивши вирішальний удар у післяматчевій серії пенальті тодішнього «ювентіно» Пауло Дібали. В сезоні-2016/17 саме Доннарумма став єдиним гравцем «Мілана», що провів 41 матч у сезоні без замін! У два свої останні сезони в складі «Мілана» Джиджі дістав визнання як найкращий воротар Серії А. Ну, й не варто забувати, що саме італійського воротаря було визнано кращим гравцем тріумфального для італійців Euro-2020(21). Тоді він ще мав винятково міланський клубний досвід. А надалі вирушив пілігримствувати футбольними світами (Франція, Англія). Наче, й не так багато часу провів Джиджі в «Мілані» (6 років), але, маючи в юному віці тверде місце в основі, забронював собі й рядок у п'ятірці воротарів-гвардійців «россо-нері».

***

Увійшли в історію «Мілана» Енріко Альбертозі (головною командою в ігровій біографії якого все ж таки була «Фіорентина») та Фабіо Кудічіні (батько Карло Кудічіні), Даріо Комп'яні (його своїм вважає і «Кремонезе», адже до «Мілана» він відіграв 6 років у команді рідного міста) й Джованні Галлі (для нього також найкращою сторінкою ігрової біографії є, певно, флорентійська). Впевнений, що згодом своє місце серед славетних голкіперів «міланісті» посяде й представник нинішньої генерації Майк Меньян. Його, до речі, цілком можна вважати одним із головних архітекторів звитяги «Мілана» в нещодавньому дербі (оцінку 9,17 whoscored.com просто так не дає!). Одне слово, класні воротарі в «Мілана» були впродовж усієї історії. Й ця вервечка не переривається й у нашочасся. Вічна пам'ять Лоренцо Буффону! І хай таланить нинішній і прийдешнім генераціям воротарів славетного клубу!

Олексій РИЖКОВ