«В оренду приїхав грати на милицях». Чурко відзначив гвардійський ювілей

Минулий матч у Прем'єр-лізі став значущим для уродженця Ужгорода, а зараз півзахисника «Металіста 1925» В'ячеслава Чурка, який зіграв свій 200-й поєдинок в елітному дивізіоні. Ця подія не залишилася без уваги сайту Sport.ua, який поговорив з гравцем про його насичену кар'єру.

- В'ячеславе, минулий матч чемпіонату проти «Зорі» став для тебе 200-м в УПЛ. Є що згадати?
- Безумовно. Дивлячись, звичайно, що згадувати (посміхається).

- Пам'ятаєш, як в еліті все починалося?
- Так. З серйозної травми гомілковостопного суглоба. На початку сезону-2012/2013 «Шахтар», якому я належав, домовився про мою оренду з «Говерлою». Але мій шлях на Закарпаття на початку вересня лежав через збірну U-20, з якою ми в Києві проводили товариський матч проти Туреччини. Там я і отримав цю травму, приїхавши в Ужгород на милицях. У лазареті пробув чотири місяці, тому дебют у вищій лізі довелося відкласти до весни. Свій перший поєдинок я зіграв уже в березні, вийшовши на заміну в поєдинку з «Зорею». Вийшло так, що і 200-й матч зіграв якраз проти луганчан (посміхається).

- Довгий час ти був на контракті в «Шахтарі». Чому, на твій погляд, не вдалося пробитися хоча б під основний склад «гірників»?
- Я, між іншим, був у основному складі влітку 2012-го. У мене були варіанти з-за кордону, але «Шахтар» взяв мене на збори з першою командою, щоб визначитися щодо моєї кандидатури. Перші півтора місяці я тренувався з основою, але перед стартом в основному раунді Ліги чемпіонів я поїхав в оренду в «Говерлу».

- Хотів грати?
- Звичайно. Молодому футболістові грати у вищій лізі було чимось неймовірним, враховуючи конкуренцію на той час. Багато хто хотів довести, навіть «Шахтарю», що чогось гідний, а не просто сидіти на лавці. У компанії Фернандіньо, Дугласа Кости, Вілліана, Тейшейри шансів було мало заробити місце в основі. Я не кажу, що зараз у «Шахтарі» рівень бразильців слабкий, просто тоді всі були топи, люди з іншої планети (сміється). Думаю, відсотків 70 українських гравців поточного складу, наприклад, у 2012 році, були б на лаві запасних.

- З Мірчею Луческу індивідуальних бесід не було?
- Ні. Я пам'ятаю, що Містер часто кричав на молодих. Він більше працював з бразильцями. Зі мною багато спілкувався Олександр Спиридон. Він мене підтримував, приділяв час, розповідав, як краще себе проявити.

- До основи «гірників» ти ще був близький при Луїші Каштру...
- Як сказати. Влітку 2020-го мене хотіли відправити в оренду в «Маріуполь», але я відмовився, оскільки звідти пішло багато сильних виконавців, ставка робилася на молодь, я хотів іншого розвитку кар'єри. Мене готовий був викупити польський «Шленськ», а в останній день трансферного вікна і «Колос», але в обох випадках «Шахтар» мене не продав. Тому я залишився в другій команді. Тільки травми основних гравців дозволили мені та ще деяким молодим футболістам попрацювати з основою і потрапляти в заявку на ігри, не більше того. Так дійшло до зими, а вже потім я відправився в оренду в «Колос».

- А взагалі, хто з тренерів найбільше вплинув на тебе в плані професійного зростання?
- Я з усіма наставниками перебував і перебуваю в нормальних стосунках. Мені складно відповісти на це питання. Нехай це залишиться при мені.

- В дитинстві за яку команду вболівав?
- Починалося все з «Динамо». В Ужгороді «біло-сині» були більше на слуху. Та й Київ був набагато ближче. У той час я навіть не розумів, де знаходиться Донецьк (посміхається). Але потім так вийшло, що я в 2007 році перейшов в «Шахтар» і з тих пір я завжди вболіваю за «гірників».

- Як ти потрапив із Заходу країни на Схід?
- В Ужгороді проходив турнір чотирьох команд. На ньому був присутній скаут «Шахтаря» Валентин Бобошко, який потім і запропонував мені приїхати на перегляд до Донецька. Я скористався цим шансом. І, починаючи з U-14, я пройшов усі сходинки розвитку в донецькому клубі. Класний був час.

- Будучи на контракті в «Шахтарі», ти чимало метався по орендах. Набридало?
- Я шукав себе. Коли футболісту 20-22 роки, він хоче грати. Були різні варіанти, навіть закордонні. Той же «Фрозіноне» з Серії В готовий був мене викупити, але «Шахтар» відповів своїми цифрами, які не влаштували італійський клуб. Через подібні ситуації було складно перейти на повноцінний контракт в якийсь інший клуб, тому і доводилося їздити по орендах.

- Найбільшу кількість матчів в елітному дивізіоні ти провів у «Маріуполі». Що скажеш про цей період часу?
- Для мене «Маріуполь» став рідним. Мені все там подобалося, я отримував задоволення від футболу, ми пробивалися в єврокубки. Були хороші часи. Місто швидко розвивалося. Прикро, що через вторгнення рашистів все обірвалося. Але, сподіваюся, що це тимчасові труднощі і все повернеться на круги своя.

- Ти починав там при Миколі Павлові?
- Так. «Говерла» вилетіла в Першу лігу, моя оренда там закінчилася, але мене набрав Микола Петрович і запропонував переїхати в Маріуполь, обґрунтувавши це тим, що стежив за мною. Я, до речі, згадав про ваше запитання щодо тренерів. Так ось Павлов загартував у мені характер.

У молодому віці буває, що ти уникаєш боротьби, не хочеш відбирати м'яч, але цей наставник умів працювати з молоддю. Одного разу на зборах він мені сказав, що до мене найчастіше під час матчів вибігає медперсонал. Тренер запитав, чи можу я терпіти біль? Я, звісно, сказав, що можу. І в чемпіонаті я це довів, за що наставник мене похвалив і дав місце в старті в наступному, так би мовити, грошовому поєдинку проти «Металіста». Тоді у харків'ян була дуже сильна команда, з такими виконавцями в складі, як Гомес, Соса, Марлос, Клейтон Шав'єр, Девич. Ми зіграли внічию - 1:1.

- Ти сказав, що гра була грошова. Скільки заробили?
- По 14 тисяч доларів на людину. Хоча я можу сказати, скільки я міг одного разу отримати за один матч, але не отримав.

- І скільки ж?
- 100 тисяч євро (посміхається).

- Що за преміальні такі?
- Це коли я виступав у сезоні-2016/2017 в Італії за «Фрозіноне». Там не було бонусів за одну гру. А премія, про яку я сказав, виплачувалася за вихід у Серію А. Ми посіли третє місце в регулярному чемпіонаті, а в плей-офф поступилися «Карпі» на своєму полі з рахунком 0:1. Причому, суперник догравав удев'ятьох, а вирішальний гол ми пропустили на 86-й хвилині. Це була катастрофа. Місто було в жалобі. Ось так один поєдинок перекреслив все.

- Чому так мало часу провів в Італії?
- Протягом перших двох місяців керівництво клубу вирішило викупити мій контракт, але «Шахтар», як я сказав, відповів відмовою. В Європі вміють рахувати гроші. Що зробили італійці: розуміючи, що я їм не дістануся, і вони на мені не зароблять, головний тренер почав ставити в склад своїх футболістів, в якій би формі гравці не перебували, а я опинився як би на підхваті. Тому у мене практично не було шансів себе проявити.

- Трохи раніше, в першій половині 2016 року, ти був у «Пушкаш Академії». Там ти пограв менше півроку.
- Там все було нормально. Команду тренував відомий хорватський футболіст Роберт Ярні. Він розповідав багато історій зі своєї насиченої кар'єри. Було цікаво з ним працювати. Тоді, до речі, контракт з цим угорським клубом підписав і Дмитро Лепа, ми з ним півроку разом пограли. Це був хороший період. Саме там мене помітили представники «Фрозіноне», куди я і перейшов влітку.

- На вільні хліба ти пішов, якщо не помиляюся, влітку 2021 року?
- Так. Взимку я підписав контракт з «Колосом», спочатку це була орендна угода, а влітку я став повноправним гравцем цієї команди.

- І вже через півроку ти знову поїхав до Угорщини, в «Мезекевешд».
- Справа в тому, що моя дружина була вагітна. Я розумів, що народжувати в Україні було небезпечно, оскільки почалася війна, були переживання. У мене був угорський паспорт, я переговорив з президентом «Колоса» Андрієм Засухою, який без проблем мене відпустив, причому, в Угорщині я отримував втричі менше, але тоді це не було головним.

- Сезон закінчився, але в «Колосі» ти так і не зіграв.
- Абсолютно вірно. Мені дзвонили до Угорщини і говорили, що я можу залишитися там, оскільки умови контрактів у «Колосі» переглядаються в бік зменшення. Мені урізали на 70 відсотків, у той час, як іншим хлопцям на 30-40%. Та й у голосі головного тренера Ярослава Вишняка чітко читалося, що він не хоче мого повернення в команду. Звичайно, мені це не сподобалося. Тому нічого не залишалося робити, крім як розірвати контракт.

- Проте ти недовго залишався без команди?
- З'явився варіант із «Зорею», тому я з Угорщини переїхав до Польщі, де луганчани проводили збори. Через два тижні тренувань мені запропонували підписати контракт. Звісно, я переговорив з президентом клубу Євгеном Геллером. І практично в цей же час мені зателефонував спортивний директор «Колоса» Віталій Лисицький, який повідомив, що клуб підвищує умови контракту, мовляв, я можу приїжджати. Однак я вже не міг відмовитися, оскільки пообіцяв «Зорі».

Хоча про «Колос», як про клуб, я можу сказати тільки хороше. Там працюють справжні професіонали на чолі з президентом. Мені там було класно. Я отримував задоволення від процесу. А Руслан Костишин, під керівництвом якого мені довелося попрацювати, - божевільний мотиватор. Період роботи в «Колосі» був одним з найкращих у моїй кар'єрі.

- А виступ у «Зорі» можеш занести до свого активу?

- Безумовно. Особливо до травми. Патрік ван Леувен перевів мене з правого флангу півзахисту в центр поля. Він знав мене з 14-ти років ще по «Шахтарю», тому захотів повернути мене в середину, мотивуючи це тим, що моє місце саме тут. Я і до сьогодні граю, як центральний півзахисник. У «Зорі» тоді був згуртований колектив, і цим ми брали.

- З чим тоді пов'язана чехарда головних тренерів? Ван Леувен, Лалатович, Кривенцов, Коваль.
- Після успішного чемпіонату-2022/2023, в якому «Зоря» посіла третє місце, нідерландський фахівець пішов на підвищення в «Шахтар». У новий сезон команда увійшла з Ненадом Лалатовичем. Чоловік він класний, ось прямо своя людина. Він дуже хотів досягти результату. Але ось в плані тактики, думки, все було складно. Казав, що буде з нами до кінця, але... зібрав речі і поїхав (посміхається). А ось з Юрієм Ковалем було цікаво попрацювати. Ця людина багато чого в житті побачила. З ним можна було поговорити не тільки про футбол.

- Не можу не запитати про скандал, який виник у «Зорі» навесні 2024-го у зв'язку із заборгованістю по зарплаті? Ініціаторами бойкоту фігурували твоє прізвище і Богдана Бутко?
- Я теж це читав і тільки посміхався. Клуб спростував цю інформацію. Там склалася така ситуація: була заборгованість по преміальних за єврокубкові поєдинки, тому команда вирішила поговорити з керівництвом. Президент назвав дату виплати і дотримав слово. Питання було закрито. Ось і все.

- Зараз ти гравець «Металіста 1925». У тебе все нормально?
- У мене все чудово.

- Чи може твоя нинішня команда з часом отримати таку ж популярність у Харкові, як «Металіст»?
- Я в цьому не сумніваюся. Упевнений на 100%. Дай Бог, щоб якомога швидше закінчилася війна. Знаючи ставлення до справи президента клубу і всіх інших працівників клубу, впевнений, що «Металіст 1925» має всі шанси в майбутньому досягти шалених результатів.

- Але зараз команда помітно пригальмувала, п'ять матчів без перемог. З чим це пов'язано?
- Фарт, травми, десь може гравці трохи втомилися. Це футбол. Проте, я вірю, що в чотирьох матчах, що залишилися до зимової перерви, команда зробить все, щоб взяти максимум і бути в першій п'ятірці.

- Керівництво клубу хоче, щоб команда увійшла в топ-4 за підсумками чемпіонату. Реальна мета?
- Чому ні? За комплектацією складу наша команда практично нікому не поступається. Так, прийшов новий тренер, якому потрібен час, а його немає, тому ми робимо все можливе, щоб по ходу сезону якомога швидше прийняти вимоги Младена Бартуловича.

- У Прем'єр-лізі ти провів 200 матчів. Напевно, попереду ще буде чимало хороших ігор, але зараз який поєдинок першим ти можеш згадати, від якого отримав задоволення?
- Напевно, матч проти «Динамо» у складі «Зорі» у вересні 2022 року. Ми тоді вели після першого тайму 2:0 після голів Назарія Русина і Дмитра Мишньова. На початку другого тайму кияни відіграли один м'яч. Потім у нас вилучили Рому Вантуха, але тут же ворота динамівців вразив Вова Бражко, якому дозволили зіграти, як орендованому. Суперник забив другий гол, але ми вистояли. 3:2.

Також я б відзначив матч у тому ж чемпіонаті проти «Шахтаря». Ми пропустили на початку поєдинку, потім двічі забили завдяки точним ударам Ігоря Кирюханцева і Сергія Булеци. Але перемогу не втримали - 2:2.