Вікна Евертона: різний смак Ірисок

…Київ. Севастопольська площа. Нашодення. Поблизу підземного переходу помічаю чоловічу фігуру в футболці «Евертона». Цей чолов'яга в такому самому одязі потрапляв мені на очі ще кількараз упродовж спекотного літа. Що казати, нечасте явище в наших широтах - симпатія до «Ірисок», куди більше «глоріхантерів» в Україні нагромадили славнозвісні земляки «синіх» - «Ліверпуль». Та менше з тим…

Колись про природу свого прилюбу до «Евертона» мені розповідав чоловік із Харкова, якраз напередодні матчу тамтешнього «Металіста» із «синіми». Того дня його вболівальницьке єство розривалося, адже за «Металіст» він із дитинства, а за «Евертон» - десь із половини 1980-х. Коли запитав його, чому, то дістав несподівану відповідь: моєму співбесідникові дуже заімпонувало те, що кращі часи «Ірисок» збіглися з кращими часами київського «Динамо», якому він так само симпатизує.

Справді, за версією журналу World Soccer, «Евертон» став кращою командою світу в 1985-му. Це було уможливлено завдяки яскравим звитягам у національному чемпіонаті й у Кубку кубків (предтеча «Динамо» на кубкокубковому п'єдесталі!). На високому рівні «сині» протрималися ще кілька років, і в 1987-му вдев'яте (й на сьогодні - востаннє) виграли чемпіонський титул на батьківщині. Спілкувався тут знедавна з молодим (десь пізньостудентського віку) прихильником британського футболу, так для нього було справжнім здивуванням дізнатися про таку титулованість «Ірисок». А воно ж то історія…

Що ж тепер? Які вікна «Евертона» (за аналогією з вікнами Овертона, себто діапазоном ідей, що їх вважають прийнятними для обговорення в суспільстві в певний проміжок часу) щодо перспектив у національному чемпіонаті ми можемо обговорити в сьогочасся? Ну, про чемпіонство, звісно, не йдеться, як, власне, й про зазіхання на зону Ліги чемпіонів. Інше? Можна сперечатися. Не згоден із тими, хто вважає, що стеля амбіцій «Ірисок» вичерпується збереженням прописки в прем'єр-лізі. Вікна в «Евертона» набагато ширші, однак стабільністю «сині» похизуватися не можуть. Ми спостерігаємо, свого роду, «ірисковий» різносмак. Дивовижне все ж таки явище - сучасна англійська прем'єр-ліга! Навіть, маючи в своєму розпорядженні більш як 400-мільйонний склад, ти не можеш бути впевненим у належній сназі своєї команди!

«Іриски» Девіда Моєса являють собою колектив із непогано вибудованою обороною та, на жаль, малоефективною атакою. І через це на турнірному шляху ліверпульської команди трапляються такі собі вікна на кшталт тих, що мають викладачі між лекціями, коли вільні від пар чи уроків. От і сучасний «Евертон» періодично потрапляє до таких вікон, коли, формально є на полі, однак на практиці виникає стійке враження, що команди геть немає, гасає десь галасвіта. Таке, скажімо, було в другій половині жовтня, коли суперники «Ірисок» - «Манчестер Сіті» й «Тоттенхем» - виключили будь-яку можливість сенсації, насухо обігравши команду з батьківщини «Бітлз».

Схема 4-2-3-1, сповідувана Моєсом, періодично засвідчує свою ефективність в руйнуванні (тому причиною - гра в 2 опорники), надто коли «Евертон» суперничає не з грандами, однак не сприяє атакувальній спромозі. Про опорників у цьому контексті слід сказати докладніше. Зазвичай, у цій зоні - поєднання досвіду й молодості: Ідрісса Гує і Джеймс Гарнер. Вони вдало доповнюють одне одного. Критика на адресу Гує, що, мовляв, він не завше встигає за прудконогими гравцями середньої лінії команд-суперниць? Як на мене, критикани мають рацію лише щодо матчів із фаворитами прем'єр-ліги. В інших випадках цей дует виглядає цілком конкурентно. Скажімо, Ідрісса Гує в усіх без винятку вересневих матчах, а також у ранньожовтневій грі проти «Крістал Пелес» дістав від авторитетного sofascore.com оцінки не менше сімки. А, приміром, у дербі сенегалець був просто ідеальним у передачах: усі 15 пасів на своїй половині поля виявилися точними! Ну, й відсоток точних лонгболів (60) також вельми солідний. У грі ж проти «Вест Хема» взагалі Гує сягнув 100%-вої точності лонгболів! Так, зі зростом 174 см він практично не бере участі у верхових дуелях, однак, так би мовити, в герцях на 1-му поверсі є цілком конкурентним, навіть у матчах проти суперників на кшталт «Ліверпуля».

Гарнер виконує, певно, більший обсяг роботи, ніж Гує - молодший бо! Теплова мапа руху Джеймса по полю містить куди менше зеленого кольору (себто місць, куди він жодного разу не добігав), ніж аналогічна в сенегальця. Власне, здатність Гарнера ввімкнутися в гру одразу після стартового свистка якнайкраще ілюструє те, що гольовий момент у понеділковому матчі проти «Сандерленда» цей хлопець мав уже на 10-й секунді! На жаль, його ударові ледь-ледь забракло влучності. Гарнер - жорсткіший гравець порівняно з Гує, «гірчичників» збирає силу-силенну, мало не щоматчу наражаючись на такий суддівський вердикт. Водночас і суперники незрідка дістають попередження під час дуелей із ним. У матчі проти «Астон Вілли» sofascore.com визначив саме Гарнера гравцем матчу (з оцінкою 7,9). Що вплинуло на таке пошанування? Як на мене, насамперед, суперова статистика виграних дуелей внизу під час оборони своїх воріт: 6 із 6-ти! А це - важлива чеснота опорника.

Як оцінити дії Віталія Миколенка на полі в футболці «Евертона»? Різне було впродовж сезону. Чудовий матч у виконанні Віталія проти «Вест Гема», коли під час оборони своїх воріт наш співвітчизник виграв абсолютно всі верхові дуелі. До того ж тоді українець здійснив 5 виносів і 2 удари заблокував. Суперечлива гра проти «Ман Сіті», коли 100% (5 із 5-ти!) точних лонгболів сусідили з мінімумом виграних єдиноборств. Ну, й невдала гра з «Тоттенхемом». Утім, проти «шпор» уся команда «Евертона» зіграла не найкраще. А ось у Сандерленді проти неочікуваного представника групи лідерів українець відіграв непогано. В 2-му таймі єдиний удар «Евертона» по воротах господарів - саме на рахунку Віталія (пострілу звіддалеки передувала вдала гра Миколенка на випередження). З кумедного - аут нашого співвітчизника зі свого флангу по перерві, коли м'яч від рук Віталія прийшов безпосередньо до рук кіпера «Чорних котів».

У захисному контексті, звісно, не можна не згадати про капітана «Евертона» Джеймса Тарковскі. Капітан команди є душею як оборони, так і всієї команди. З яким жертвопринесенням він грає! Тарковскі ж бо! Аналогії з назвами робіт славнозвісного режисера є, чого там! А воротар «Ірисок» Джордан Пікфорд дивиться в очі Тарковскі, мов у дзеркало, адже ці ветерани схожі одне на одного жагою боротьби, що має вияв й у віці за 30. Пропущений гол у Сандерленді після рикошету від Джеймса? Звісно, Джордан переймався ностальгією на стадіоні, де він свого часу розпочав шлях у великому футболі. Ну, сантименти сантиментами, а свою роботу робив сумлінно, гол же «Чорних котів» став збігом обставин, що й казати. Щодо Тарковскі, то його зчаста навіть у програних матчах пошановують високою оцінкою. Зокрема, в програному дербі Тарковскі дістав оцінку 7,6 від sofascore.com. І назвати це парадоксом-самосуперекою можуть лише ті, хто не бачив гри. 100% вдалих спроб відбору, 8 виносів, лише по одній програній дуелі на траві й у повітрі (всі інші виграні, що називається, безсуперечно!) - от і маємо! А гру з клубом «Крістал Пелес» узагалі можна назвати бенефісом Тарковскі (гравець матчу з 8,4 від sofascore.com): 3 заблоковані удари, абсолютно всі виграні дуелі внизу, дуже високий відсоток виграних дуелей у повітрі під час захисту своїх воріт, високий відсоток точних передач (на своїй половині поля аж 97%!). Що ще потрібно для того, щоб роботу захисника оцінили як якісну!

А от на вістрі атаки гравців рівня Тарковскі в «Евертона» не спостерігається. Показовий у цьому плані гол Ілімана Ндіая у ворота «Сандерленда». Чим шукати передачею нападника, сенегалець вирішив узяти гру на себе та забив після чудового індивідуального проходу. Джек Гріліш незрідка видає потужні матчі! Чудовий довгий пас - при ньому. Однак пас є пас, а його ще слід перетворити на гол. Форвард Тьєрно Баррі в Сандерленді це зробити не зумів, не влучивши у ворота з 3 метрів: вистріл по горобцях до розчарування фанів «синіх». Натомість невдовзі дістав «гірчичника» за немотивовану агресію під час спроби відбору м'яча. Назагал же Баррі, на якого здебільшого покладено функції наконечника атакувальних зусиль команди Моєса (та сама одиничка в розстановці 4-2-3-1) в жодному матчі чемпіонату не спромігся награти бодай на оцінку 7 балів від sofascore.com. Аналогічна ситуація і у Бету - гвінейського конкурента француза Баррі. Коли остання цифра у вашій розстановці саме одиничка, то це має бути напрочуд потужна ігрова одиниця. На жаль, ані про Баррі, ані про Бету такого сказати не можна.

Власне, якщо описувати цьогосезонну турнірну ходу «Евертона», то не скажу, що вона є якоюсь неочікуваною. Команда посідає приблизно те саме місце, яке й має за вартістю свого складу. А поруч, до слова, накупчилися всілякі «сороки» з «павлінами» - «ньюкасли»-«лідси», що теж мають мультичемпіонський бекграунд і зіставні з нинішніми «Ірисками» можливості. Так що, вікна «Евертона» є завузькими? А от тут можна сперечатися. І головний аргумент у розширенні цих вікон - це Моєс. Можна по-різному ставитися до тренерського хисту Моєса, однак вістів йому, як на мене, додає те, що для шотландця як тренера саме «Евертон» є «своєю командою». Солідний досвід роботи в цьому клубі на початку цього століття й у ранні 2010-ті - гарний багаж для розуміння процесів і самої клубної філософії. Відтак, вважаю, що певного прогресу «Іриски» все ж таки зможуть домогтися, а двигуном тих змін на краще стане саме Девід.

Олексій РИЖКОВ