Трисерійна безпрограшна сага Динамо

Пройти чималу частину турнірного шляху без поразок - мета кожної команди. Нинішня безпрограшна серія «Динамо», підсумок якій підбила львівська поразка від «Шахтаря» (1:3), зупинилася на показнику в 42 матчі. Зіставними з теперішньою були ще дві серії динамівців у різні історичні періоди. Згадаймо їх і порівняємо з тією, що щойно завершилася.

Два по два - Спартаку!

Серія 1. 1980-1981. 45 матчів. Тренер - Валерій Лобановський. Серію розпочато після поразки від «Арарата» (0:2). Серію закінчено після поразки від ЦСКА (0:2).

Команда Лобановського початку 1980-х, як на мене, не надто заслужено перебуває в тіні команд-зірок 1974-1975, 1985-1986 й 1997-1999 рр. Так, в Європі в ранні 1980-ті кияни не заходили задалеко, однак у союзному чемпіонаті програвали вкрай зрідка. І є чимало футболістів, яких можна назвати зв'язувальними ланками між «Динамо» епохи пізнього застою та командами періоду розрядки та ранньої перебудови. Ще до Олімпіади-80 «Арарат» на «Раздані» зусиллями Хорена Оганесяна та Ашота Хачатряна забив двічі й змусив динамівців визнати поразку. А от надалі турнірна хода команди Лобановського була безпомилковим. Зазначу, що переважна більшість звитяг киян до кінця чемпіонського сезону-80 була сухою. Із проблемами динамівський захист зіткнувся хіба що в матчі з ростовськими армійцями на виїзді (3:3), коли один із голів у ворота «Динамо» провів незабутній Ігор Гамула. Найпам'ятнішими матчами в той олімпійський рік були для «Динамо» домашні звитяги над чинними віцечемпіоном - «Шахтарем» (5:0) - і чемпіоном - «Спартаком» (2:0). У матчі з гірниками відкрив і закрив рахунок Олег Блохін: відповідно ударом головою на 10-й хвилині й у швидкому прориві після пасу Леоніда Буряка, залишивши не при справах Володимира П'яних. Відзначу й гол Олександра Хапсаліса - влучний удар із гострого кута. Ну, а гол Леоніда Буряка в дебюті матчу зі «Спартаком» наприкінці жовтня за 100-тисячної авдиторії та опадами то у вигляді дощу, то у вигляді снігу, певно, пам'ятають усі, хто його бачив. Славнозвісний Ринат Дасаєв пропустив м'яч поміж ніг. Дошкулили тоді динамівці Ринату, годі й казати! Чемпіонський матч із московськими одноклубниками (2:0) так само є вагомою складовою тієї серії. До речі, вона мала всі шанси перерватися в останньому турі чемпіонату-80. Армійський колектив із столиці СРСР вів у рахунку 2:0 у матчі з чемпіонами країни по ходу 2-го тайму. Однак зусиллями Олега Блохіна та Анатолія Дем'яненка кияни рахунок зрівняли.

Жаданого армійці домоглися в домашньому матчі з киянами вже в сезоні-81, вигравши на своєму полі в чинних чемпіонів країни з рахунком 2:0 (забезпечили собі таку перевагу ще до перерви) й зупинивши серію киян на показнику в 45 матчів. Відзначу, що до тієї частини безпрограшної серії, яка припала на 1981 р., ввійшли й перемога в рідних стінах над новоспеченим володарем Кубка кубків тбіліським «Динамо» в присутності 97 000 глядачів - 1:0 (із голом Олега Блохіна ударом правою з лінії воротарського майданчика після гольової передачі Олександра Бойка головою незадовго до фінального свистка), й домашня звитяга киян над «Спартаком» із тим самим рахунком 2:0 (із голами Леоніда Буряка та Олега Блохіна й під наглядом галасливої авдиторії в 96 200 глядачів).

Відповідаючи на запитання про секрет такої тривалої безфіаскової серії, Валерій Лобановський наголошував на тому, що «в нас вийшло, нарешті, збалансувати склад, дібрати гравців у всіх ланках так, що в команді тепер практично немає слабких місць».

Два сети насухо!

Серія 2. 2014-2015. 38 матчів. Тренер - Сергій Ребров. Серію розпочато після поразки від донецького «Металурга» - 1:2. Серію закінчено після поразки від «Шахтаря» - 0:3.

За іронією долі головним архітектором поразки киян перед початком цієї безпрограшної серії став майбутній гравець «Динамо» (а згодом, після переходу до лав «Шахтаря» він стане й об'єктом пісенно-словесних цькувань динамівської торсиди) Жуніор Мораес. Саме 2 голи за його авторством принесли «металургам» звитягу над «Динамо».

Чудовими складовими цієї серії стали 2 поспіль перемоги киян із рахунком 6:0, наче відбувалися не футбольні двобої, а тенісний матч. У травні 2015 р. постраждали «Говерла» й донецький «Металург». У тих матчах якнайкраще відіграли Артем Кравець та Андрій Ярмоленко. Кожен із них в одному з цих матчів відзначився дублем, а в іншому забив однораз. Надто зайшов мені в пам'ять перший гол Кравця у ворота ужгородського клубу: після подачі Джермейна Ленса з лівого флангу й удару Артема головою у високому стрибку м'яч між ногами (!) кіпера гостей прослизнув у сітку.

Прикметно, що наприкінці цієї серії «Динамо» 6 матчів поспіль відіграло насухо, здебільшого перемагаючи своїх суперників, надто познущавшись із захисту «Ворскли» (4:0 на виїзді, цікаво, що в тому матчі забивали серед інших Віталій Буяльський та Андрій Ярмоленко, які й нині захищають динамівські кольори). Дубль донеччанина в помаранчево-чорній формі Алекса Тейшейри разом із голом Марлоса поклали край цій серії у жовтні 2015 р.

Паралель половини 2010-х із днедавниною початку 1980-х - у тому, що до серії увійшли мінімально-переможні матчі киян над внутрішніми суперниками, що того часу наводили добрячого шурхоту в єврокубках. І рахунки в матчах із ними (себто з тбілісцями в 1981-му й «Дніпром» у 2015-му) були ідентичними: 1:0 на користь киян. Додам, що матч із «Дніпром» 10 років тому був чемпіонським: гол Домагоя Віди на 84-й хвилині (повний збіг із хвилиною голу Олега Блохіна грузинській команді в 1981-му!) приніс свято на динамівську вулицю до радості більш як 50-тисячної авдиторії на трибунах НСК «Олімпійський».

Від Шахтаря до Шахтаря

Серія 3. 2024-2025. 42 матчі. Тренер - Олександр Шовковський. Серію розпочато після поразки від «Шахтаря» - 0:1. Серію закінчено після поразки від «Шахтаря» - 1:3.

Переможний гол Георгія Судакова з пенальті в травні минулого року приніс «Шахтареві» звитягу над киянами. Ну, а перипетії матчу, який підсумував цю безпрограшну серію киян, ще свіжі в пам'яті, й суперечки на кшталт пенальті - не пенальті, вилучення - не вилучення тривають і досі.

Буквально на волосині ця серія висіла під завісу минулого чемпіонату, коли «Шахтар» вів перед у Львові в матчі з командою Олександра Шовковського (до речі, СаШо долучився до двох серій «Динамо», щоправда, в різній ролі: де - гравця, а де - тренера) з перевагою в 2 м'ячі, та втратив, зрештою, свою перевагу.

В самій серії відзначу кілька матчів, у яких кияни забивали по 5 м'ячів. Серед постраждалих - «Оболонь», «Інгулець», «Рух». В матчах із «пивоварами» та петрівцями феєрив Владислав Ванат, швидкими проривами розриваючи захист суперників. Цікавим був і гол у ворота «Інгульця», левову частки роботи для якого зробив Микола Шапаренко. Після удару півзахисника киян стався подвійний рикошет - від захисника й голкіпера гостей, і м'яч, зрештою, опинився у воротах.

Коли було складніше писати безпоразковий сценарій: 45 років тому, в половині 2010-х чи тепер? Звісно, пройти тривалий шлях у союзному чемпіонаті непросто. Багатостильові амбітні суперники (за нинішніми мірками, певно, незрідка збірні цілих країн) із класним добром виконавців. Однак водночас без легіонерів, натомість із залізною завісою. Втім, «Динамо» тоді мало, може, дещо потьмянілий, але все ж таки статус єврогранда, адже від часу завоювання Кубка кубків і Суперкубка УЄФА пройшло не так і багато часу. Ну, а фаворитизм київського клубу в чемпіонаті СРСР сумнівам не підлягав, хоча й невдалі ігри зі «Спартаком» наприкінці 1970-х і в 1-му колі 1980-го додавали ноток помисливості київській торсиді. Та все ж, та все ж «Динамо» було головним пошукачем «золота» в тогочасся. А доказом конкурентності змагу в епілозі застою стали назви колективів, що перемагали киян до й після серії: «Арарат» і ЦСКА. 10 років тому кияни не були фаворитами у боротьбі з «Шахтарем», однак виглядали набагато сильніше більшості інших команд у найсильнішій українській лізі. Щодо теперішньої ситуації скажу, що за вартістю складу динамівці відчутно поступаються своєму головному супернику на внутрішній арені. Й, на відміну від 1980-х, самі не є не те, що єврограндом, проблемним навіть є статус євросередняка («Шахтаря» це певною мірою так само стосується). Чи стали слабшими інші українські клуби? Проста позитивна відповідь, наче, й проситься, адже всі бачимо невдалі вояжі наших колективів європейськими стадіонами. Проте думаю, що бази для коректного порівняння із суперниками по єврокубках нині немає: ну, зовсім різні логістичні, кадрові, ба навіть психологічні умови в наших і зарубіжних команд. Не знають чужинці, що таке дзижчання смертоносних шахедів і прильоти ракет. Будуть рівні умови (мир в Україні, насамперед) - буде й пожива для відповідної розмови.

Парадокс, але саме впродовж нинішньої серії кияни регулярно опинялися під шквалом нищівної критики. Так, зчаста своє розчарування від єврокубкових кампаній киян футбольна спільнота переносила й на матчі чемпіонату. Й там уже простих перемог було замало для реабілітації. Ну, а 5 нічиїх поспіль у матчах поточного чемпіонату (й щоразу перемоги буквально вислизали з рук динамівців, здебільша на останніх хвилинах, а то й у компенсований до 2-х таймів час матчів) спричинили просто шалену хвилю обурення: мовляв, не догравати матчі до кінця стало сумною ознакою сучасного «Динамо». Втім, із «Шахтарем» динамівці, радше, запізно ввімкнулися в гру.

Хай там як, а ця серія вже є історією. Час закладати підвалини нової. Зворотній відлік розпочато!

Олексій РИЖКОВ