Останнім був Онищенко або Мистецтво вчасно піти по-динамівськи

Київське «Динамо» знову в глибокій кризі. Хоча правильніше буде говорити що то проблиски надії на тлі системного багаторічного занепаду трапляються тимчасово. В основному тоді, коли команда вже не грає в єврокубках і тріумфальною ходою крокує шляхами нашого багатостраждального чемпіонату. Де більшість суперників зазвичай мучаться ще більше. Втім, слідом за ейфорією від здобуття чемпіонства і нашиття зірочки на бойовому фюзеляжі настає похмілля у вигляді таких ґрандів як «пафоси» і «маккабі». У множині і з маленької літери - бо назви щороку змінюються. Не змінюється лише суть.

І саме в цей період преса і вболівальники найбільш активно відправляють динамівських наставників у відставку. Підштовхують до прийняття чоловічих рішень. А вони попри ганебні поразки, як правило, тримаються за крісло до останнього, поки ситуація не стане зовсім критичною і з роботи банально не попросять.

Олександра Шовковського ще не попросили. І він ще тримається. Попри чотири нічиї поспіль у чемпіонаті України, попри поразки згадуваним кіпрському та ізраїльському клубам у кваліфікації єврокубків. Попри ганебний виступ у груповому турнірі Ліги Європи торік, врешті-решт. Попри конфлікти тренера з футболістами, найперше - з лідером команди Андрієм Ярмоленком. Більше того, скептикам і недоброзичливцям ще й дорікнуть, мовляв, про яку кризу мова, якщо безпрограшна серія в чемпіонаті України сягнула вже 40 матчів.

Нині вже зрозуміло, що Шовковський сам не піде. Як не йшли самостійно, коли того не вимагали власні шкірні інтереси, а обставини, більшість його попередників. Щоб переконатися, достатньо відновити історичну пам'ять. Sport.ua пригадав, як і за яких обставин відбувалися всі зміни на тренерському містку киян у часи незалежності. Більш ранні часи не зачіпаємо, бо совковий спорт мав трохи інші особливості.

Там теж, звісно, траплялися позаштатні історії. Як, скажімо, восени 1973-го, коли Олександра Севідова, котрий у 1971-му привів «Динамо» до чемпіонства, зняли відразу після програного фінального матчу на Кубок СССР «Арарату». Так, наставник в кінці основного часу тоді за рахунку 1:0 зробив дві заміни під значки «майстрів спорту», випустивши замість Буряка і Блохіна Зуєва і Кондратова. «Арарат» встиг зрівняти рахунок, а в додатковий час вирвав перемогу. Після матчу партійне керівництво навіть не пустило Севідова до команди в роздягальню стадіону імені Лєніна в Лужниках.

Втім, згадаємо саме часи незалежності. Тим паче, що майже вся ця епоха в «Динамо» пов'язана з постатями братів Суркісів.

Анатолій Пузач

Анатолій Кирилович прийняв команду від Лобановського восени 1990-го, довів її того року до чемпіонства, яке стало останнім у форматі СССР. В 1991-му «Динамо» суттєво омолодилося і попервах навіть йшло серед аутсайдерів останнього чемпіонату СССР. Та в ході турніру Пузач зі своїм тренерським штабом змогли стабілізувати гру. Власне, що в цієї команди є потенціал, показали ще чвертьфінальні матчі Кубка кубків проти «Барселони» ранньою весною 1991-го. Поступившись у Києві 2:3, на «Камп Ноу» «Динамо» дало суперникові справжній бій, вело 1:0 і могло забивати вдруге. В підсумку господарі відігралися на заключній хвилині і пішли далі.

Чемпіонат СССР-1991 кияни під керівництвом Пузача завершили четвертими, до останнього зберігаючи шанси здобути медалі. Крім того, команда пробилася в перший груповий турнір Ліги чемпіонів, в якому дебютувала з перемоги над «Бенфікою». Потім, щоправда, було чотири поспіль поразки (від «Спарти», двічі від «Барселони» і 0:5 від «Бенфіки») і заключна звитяга з єдиним голом Саленка над «Спартою» в матчі без турнірного значення.

Зрозуміло, що зберігши майже весь склад зразка останнього чемпіонату союзу, в прем'єрній першості незалежної України кияни просто зобов'язані були перемагати, причому переконливо. Втім, футболісти «Динамо» у тому скороченому турнірі не стільки грали, скільки відбували номер. Як підсумок такого зверхнього ставлення - поразка від «Таврії» в фіналі. Вина тренерського штабу, який не зміг налаштувати команди, була очевидною. Але на посаді Пузач залишився.

Втім, восени «Динамо» продовжило валитися. Зі стартових 13-ти матчів чемпіонату України «Динамо» виграло лише шість. На євроарені кияни начебто були вмотивованішими, але при цьому мали вибувати ще на стартовій стадії Кубка УЄФА. Віденський «Рапід» після мінімальної поразки 0:1 у Києві вдома вів 3:0. Врятував «Динамо» тоді геній Леоненка, який відзначився двічі і вивів команду в 1/16-ту. Де шансів у боротьбі з «Андерлехтом» кияни не мали - 2:4, 0:3. Лише після цього, не допрацювавши двох матчів осінньої частини сезону, Пузач пішов. Цю частину сезону допрацював начальник команди Сабо, а навесні «Динамо» тренував новий тренер.

Михайло Фоменко

З Михайлом Івановичем на чолі «Динамо» відіграло катастрофічний відрив за підсумками осені, зробило золотий дубль у чемпіонаті України-1992/93 і шокувало футбольну Європу, коли в 1/16 фіналу Кубка чемпіонів у першому матчі сенсаційно перемогло 3:1 «Барселону» Йогана Кройффа. На «Камп Ноу» каталонці, правда, взяли переконливий реванш (4:1), але, здавалося, тренер заслужив індульґенцію, як мінімум попрацювати ще сезон. Втім, календарний 1993-й завершився для киян сенсаційною поразкою від «Вереса» в 1/8 фіналу Кубка України. Подейкують, що Фоменка запідозрили в здачі цього поєдинку. І не пробачили.

Йожеф Сабо (перший прихід)

Сабо, який був начальником команди ще при Пузачі, отримав свій шанс після відставки Фоменка. І відзначився тим, що почав сміливо вводити до складу молодь з клубної академії - Шовковського, Ващука, Дмитруліна, Федорова, Шевченка. Таким доволі молодим складом команда достойно виступила в груповому турнірі Ліги чемпіонів-1994/95. Так, у групі з «ПСЖ» і «Баварією» претендувати на вихід у наступний раунд було важко, але з цими суперниками кияни билися достойно, а головний свій матч виграли на старті в московського «Спартака». Той, у якому двічі забив Леоненко, а переможний м'яч з передачі Ковальця - Ребров. Втім, якраз тоді в Сабо почалися серйозні конфлікти з лідером команди Леоненком та іншими гравцями, які надалі загострювалися і в підсумку на початку 1995-го Сабо поступився місцем біля керма команди тренерові «Динамо-2» Онищенку. Сам чи його попросили - ніхто достеменно не знає.

Володимир Онищенко

Видатному в минулому нападникові випало попрацювати на чолі нової команди зовсім недовго, всього чотири матчі. В першому з них «Динамо» перемогло 3:0 «Шахтар», а потім були нічиї з «Таврією» та «Дніпром», поразка від «Чорноморця». І все. «Фактично, за цих три з гаком місяці я не встиг зробити в «Динамо» нічого ні поганого, ні доброго. І зрозумів, що нічого й не зроблю, якщо мені розповідатимуть, що робити. Тому у відставку подав сам. Мені давали зрозуміти кого й що ставити. Тому вирішив не мучити ні себе, ні людей. І пішов», - казав мені Володимир Іванович.

Микола Павлов

Микола Петрович, який розпочинав діяльність у «Динамо» з посади начальника команди, прийняв киян в авральному порядку, після відставки Онищенка. Каже, що керівництво клубу попросило, так як він добре знає багатьох гравців, скажімо, Сергія Беженара, Дмитра Михайленка, Євгена Похлєбаєва, Юрія Максимова і Сергія Коновалова, які грали в нього в «Дніпрі». Павлов привів «Динамо» до третього в його історії чемпіонства в Україні і, як домовлявся з Суркісом-старшим ще перед призначенням, повернувся до ролі начальника команди.

Йожеф Сабо (другий прихід)

Другий прихід Йожефа Йожефовича в «Динамо» виявився вже не таким успішним, яким виглядав перший. Можливо, все склалося б по іншому, якби не історія з шубами восени 1995-го. Команда тоді виглядала дуже добре і групу з «Нантом», «Порту» і «Панатінаїкосом» цілком могло проходити. Греків кияни в матчі стартового туру, напередодні якого Ігор Михайлович спокушав рефері Лопеса Ньєто шубами, «Динамо» переграло переконливо. А після того була дискваліфікація. Команда варилася у власному соку, футболісти в умовах рутини розсварилися з тренером, можна сказати, перестали сприймати його тренерські ідеї. Як наслідок - поразка австрійському «Рапіду» в кваліфікації Ліги чемпіонів наступного сезону і швейцарському «Ксамаксу» в першому колі Кубка УЄФА. Тоді здавалося, що ось воно, дно. Але що ми тоді знали про дно?

Сабо натомість продовжив сваритися з гравцями вже в Україні. Скажімо, прибрав з команди голкіпера Ігоря Кутепова, звинувативши того в здачі матчу з «Ворсклою» (3:4). Зрештою, Йожеф Йожефович пішов би так чи інакше, адже на той час Григорій Суркіс вже досяг домовленості з Валерієм Лобановським, який приймав команду з початку 1997-го.

Валерій Лобановський

Під керівництвом Валерія Васильовича «Динамо» провело п'ять найкращих за часи незалежності років: всі, звісно, завершило чемпіонствами в Україні, а також грало в чвертьфіналі і півфіналі Ліги чемпіонів. В 2002-му кияни вочевидь знову чемпіонства не віддали б. Після перемоги над запорізьким «Металургом» у тому злощасному матчі, після якого Лобановського госпіталізували, перевага над «Шахтарем» становила п'ять очок. Валерій Васильович помер 13 травня 2002-го, а за день до того команда під керівництвом Михайличенка зіграла 0:0 з «Таврією». Потім була поразка 0:2 в Донецьку від «Шахтаря» і втрачений титул.

Олексій Михайличенко (перший прихід)

Попри провальну кінцівку сезону-2001/02, в ході якої «Динамо» Михайличенка програло «Шахтарю» ще й фінал Кубка, шукати заміну Олексієві Олександровичу Суркіс не став і час довів правильність цього рішення. На фундаменті, створеному ще Лобановським «Динамо» дуже пристойно відіграло в двох групових турнірах Ліги чемпіонів: у 2002-му в групі з «Ювентусом», «Ньюкаслом» і «Феєноордом» стало з сімома очками третім, хоча й зазнало дошкульної поразки 0:5 у Турині, а в 2003-му з тим же доробком у компанії лондонського «Арсенала», «Інтера» і руzzкого «Локомотіва» замкнуло квартет. Безперечно, кияни у другому з тих турнірів були здатні на більше, але підвела надмірна обережність тренера у всіх трьох виїзних матчах. Намір втримати нічиї призводив до поразок на останніх хвилинах.

Зрештою, чемпіонства у двох сезонах поспіль кияни під керівництвом Михайличенка «Шахтарю» не віддали. Холодним душем став старт наступного сезону, а саме перший матч кваліфікації Ліги чемпіонів проти «Трабзонспора» у Києві. Той матч «Динамо» програло 1:2, хоча за моментами турки могли перемагати розгромно і знімати питання про переможця двобою. Рішучості подати у відставку самостійно Михайличенку забракло. Чи часу забракло, адже вже наступного дня в газеті «Команда» яка належала братам Суркісам, Ігор Михайлович повідомив, що тренер відправлений у відставку. При цьому навіть журналіст підконтрольного видання в одному з запитань констатував, що за два роки жоден гравець не з'явився в «Динамо» з ініціативи головного тренера. Виконувачем обов'язки наставника став…

Йожеф Сабо (третій прихід)

Третій і вочевидь найуспішніший. Сабо вдалося миттєво реанімувати команду, яка при Михайличенку виглядала деморалізованою. В Трабзоні «Динамо» здобуло ефектну перемогу 2:0 і вийшло в груповий турнір Ліги чемпіонів, де здобуло три перемоги (двічі над «Ромою» і одного разу над «Байєром»), зіграло у Києві, ведучи 2:0, внічию 2:2 з «Реалом» з Зіданом, Роналдо, Касільясом, Фіґу, Роберто Карлосом, Овеном у складі і з десятьма очками посіло третє місце в групі, сама участь в якій для нинішньої команди є чимось захмарним.

Втім, завершилися єврокубки і знову почалися інтриги. Йожеф Йожефович знову почав конфліктувати з футболістами, зокрема з досвідченим Андрієм Гусіним. Були в Суркіса питання і щодо якості трансферів, ініційованих тренером. Врешті, безнадійно програвши з відставанням у сім очок чемпіонат «Шахтареві», кияни змінили тренера. Наступного дня після заключного матчу в Донецьку Ігор Суркіс зібрав прес-конференцію на базі в Конча-Заспі і представив нового наставника.

Леонід Буряк

Від цієї презентації і фактичного провалу Леоніда Йосиповича розділяло півтора місяці. 3 серпня 2005-го «Динамо» програло на виїзді 0:1 у кваліфікації Ліги чемпіонів швейцарському «Туну» і безславно вибуло з турніру. Після такої ганьби Леонід Йосипович у відставку не подав. Більше того, не став іти Буряк навіть після невиграного наступного матчу чемпіонату України проти «Ільїчовца». У відставку тренера відправило керівництво клубу.

Анатолій Дем'яненко

Після чергового провалу керівництво «Динамо» нарешті почало задумуватися про зміну вектору. Принаймні, декларувало такий намір. У той час Суркіс-молодший вів перемовини з французом Полем Ле Ґуеном, німцями Отмаром Гітцфельдом і Крістофом Даумом. Але ні до чого ті домовленості не призвели і в підсумку Анатолій Дем'яненко, який починав роботу в статусі виконувача обов'язки, став повноцінно головним. Посаду Анатолій Васильович зберіг навіть після програного в «золотому матчі» у Кривому Розі золота «Шахтарю». Своєрідним реваншем стала перемога в Суперкубку України, який «Динамо» проводило молодіжним складом, але примудрилося в серії післяматчевих пенальті перемогти основу «гірників».

Втім, щастя було недовгим. Потім була Ліга чемпіонів, в якій «Динамо» зазнало двох ганебних домашніх поразок від «Стяуа» (1:4) і «Ліона» (0:3). Два очки після стартових чотирьох поразок у групі, де був також «Реал», кияни здобули в заключних двох матчах, які не мали турнірного значення. «Вишенькою на торті» під час програного на «Олімпійському» матчу «Стяуа» стала поява двох кумедних колумбійців, які як нізвідки з'явилися, так в нікуди й щезли. З трансферами в «Динамо» тоді творився хаос. Показово, що в ході чемпіонату-2006/07, який завершився чемпіонством біло-синіх, було задіяно відразу 41 футболіста, 22 з яких - легіонери (і то без урахування заграних у Лізі чемпіонів колумбійців)! Це - абсолютний рекорд наших чемпіонатів.

Зрештою, причина відставки Дем'яненка досі не до кінця зрозуміла. Так, «Динамо» невдало розпочало сезон-2007/08 (три очки в чотирьох стартових матчах), але після того було сім перемог поспіль включно з двома звитягами над «Сараєво» в кваліфікації Ліги чемпіонів і… поразка 0:2 в стартовому турі групового турніру на «Стадіо Олімпіко» від «Роми». Відразу після матчу Ігор Михайлович вирішив тренера звільнити. І призначив уже після прильоту до Києва виконувачем обов'язки…

Йожеф Сабо (четвертий прихід)

Нічого путнього з нової каденції Йожефа Йожефовича не вийшло. Вже через десять днів команда сенсаційно поступилася удома охтирському «Нафтовику» і тренер найперше накинувся на досвідченого Реброва, котрий повернувся в «Динамо» після закордонних мандрів. Мовляв, свідомо не забив пенальті. «Плавить тренера!»

Врешті, після домашньої поразки 0:1 від «Металіста» лише у восьмому з моменту призначення матчі Сабо пішов. Точніше, офіційно він то й не йшов, а потрапив на лікарняне.

Олег Лужний (спроба перша)

Виконувачем обов'язки наставника вперше став Олег Лужний. Правда, ніхто з Олегом Романовичем особливо не панькався. У чемпіонаті України «Динамо» при Лужному виграло всі три матчі, зокрема перемогло в знаменитому сніжному Класичному з дублем Банґури «Шахтар». У Лізі чемпіонів «Манчестер Юнайтед», «Ромі» і «Бенфіці» кияни поступилися в трьох матчах з загальним рахунком 1:11 і вперше завершили груповий турнір з шістьма поразками. Попри те, що це був плід спільної творчості, а команду до сезону готував Дем'яненко, після заключного матчу осінньої частини Олегові Романовичу сказали «до побачення».

Юрій Сьомін (перший прихід)

З січня 2008-го з командою вже працював кацапський «желєзнодорожнік», у якого Лужний був одним із асистентів. Перша каденція Сьоміна вийшла успішною. Попри те, що відіграти в «Шахтаря» сформоване восени відставання не вдалося, «Динамо» почало демонструвати гру хорошої якості, а восени 2008-го знову стало конкурентним на євроарені. Розгромивши в кваліфікації двічі по 4:1 московський «Спартак», у груповому турнірі Ліги чемпіонів «Динамо» в компанії з «Порту», «Арсеналом» і «Фенербахче», програвши лише два поєдинки, стало з вісьмома очками третім.

Перейшовши в Кубок УЄФА, кияни у весняній частині перемогли там «Валенсію», «Металіст» і «ПСЖ», але ось в півфіналі зазнали дошкульної поразки, пропустивши вирішальний м'яч на заключних хвилинах повторного матчу, «Шахтарю». Так була втрачена унікальна нагодо здобути четвертий у клубній історії єврокубок. Чемпіонат «Динамо» виграло з 15-очовою перевагою над «Шахтарем». А потім - як грім серед ясного неба, звістка про відставку Сьоміна: «Шпалич» вирішив повернутися в свій «Локомотів» і розторгнув контракт самостійно.

Валєрій Ґаззаєв

Тим не менш, кацапський вектор дуже сподобався Ігореві Суркісу. Немає Сьоміна - є Ґаззаєв. З «Вусатим псом» у «Динамо» все було вже не так гладко. В Лігу чемпіонів команда потрапила напряму і набрала там п'ять очок у групі з «Барселоною», «Інтером» і руzzким «Рубіном». Це - останнє місце. Чемпіонат «Шахтарю» кияни теж програли безнадійно. Але вершиною стала нова єврокампанія. Яка починалася начебто непогано: в кваліфікації Ліги чемпіонів «Динамо» спершу перемогло «Ґент», потім програло (1:1, 1:2) «Аяксу». В Лізі Європи кияни потрапили у відверто слабку групу. Проте примудрилися стартувати з домашньої нічиєї 2:2 з білоруським БАТЕ і поразки 0:2 від молдовського «Шерифа». Попри цю ганьбу Пес намагався втриматися на посаді. Але був звільнений.

Олег Лужний (спроба друга)

Виконувачем обов'язки наставника вдруге став Олег Лужний. З яким з групи Ліги Європи, двічі перемігши єдиного притомного суперника АЗ «Алкмар», «Динамо» вийшло достроково. Натомість у чемпіонаті справи пішли не найкращим чином: з восьми матчів під керівництвом Лужного біло-сині не виграли в чотирьох - програли «Шахтарю» і «Оболоні», зіграли внічию з «Таврією» і «Металістом». Самолюбство Лужного було сильно вражене, коли Ігор Суркіс вирішив не затверджувати його в статусі головного вдруге. Бо вдруге, попри фактичну втечу влітку 2009-го, команду знову прийняв…

Юрій Сьомін (другий прихід)

Цього разу працювалося «Шпаличу» вже не так комфортно, як під час першої каденції. Якщо поразка в чемпіонаті була запрограмована чималими очковими втратами восени, то в Лізі Європи «Динамо» навело переляку, спершу перемігши в 1/16-й «Бешикташ» (4:1, 4:0), а потім вибивши «Ман Сіті» (2:0, 0:1). І ось у ту мить, коли перспективи боротьби за трофей стали реальними, була поразка в 1/4-й від «Браґи».

На старті ж наступного сезону «Динамо» програло в кваліфікації Ліги чемпіонів руzzкому «Рубіну», після чого не змогло вийти з групи Ліги Європи, поступившись «Бешикташу» і «Сток Сіті». Тим не менш, у чемпіонаті України команда йшла добре аж до того злощасного матчу імені Юрія Вакса. Саме після тієї гри «Динамо» втратило шанси на чемпіонство. І, можливо, десь визначило долю Сьоміна. То за умови, що на старті наступного сезону команда впевнено пробилася в Лігу чемпіонів, обігравши в кваліфікації «Феєноорд» і ґладбахську «Боруссію». Однак у чемпіонаті динамівці поступилися «Ворсклі» і вкотре за останній час «Шахтарю» (вперше розгромно - 1:4). Врешті, після поразки 1:4 від «ПСЖ» на старті групового турніру Ліги чемпіонів нерви в Ігоря Суркіса не витримали.

Олег Блохін

Блохін не приховував, що очолили команду, в якій він - одна з найвидатніших постатей в історії, було його мрією. Щоб її втілити, Олег Володимирович навіть покинув у напівдорозі національну збірну. З боку Суркісів, які все організували, це виглядало мов дрібна (насправді - не дуже й дрібна) шкода новому керівнику ФФУ Анатолієві Конькову, котрий після Євро-2012 замінив на посаді Григорія Михайловича.

У «Динамо» Блохін мав склад, якого не мав жоден з його попередників, крім Лобановського. Склад, який вочевидь був сильнішим і за «Шахтар», і за «Металіст», і за «Дніпро». Проте такою командою Олег Володимирович примудрився спершу вперше в історії фінішувати третім, а потім взагалі залишити «Динамо» без медалей чемпіонату України, в Лізі Європи насилу вийти з групи, суперниками в якій були «Ґенк», віденський «Рапід» та «Тун».

Підстав для відставки в Олега Володимировича було багато. Але він зважився піти лише наприкінці сезону-2013/14, після безнадійної поразки в Києві 0:2 від «Шахтаря». Та й то не сам. Післяматчева прес-конференція тренера вийшла короткою: «У мене всього два слова. Я йду у відставку. Це мені зараз передали. Все, спасибі. Всі інші питання - до президента клубу».

Сергій Ребров

Сергій Станіславович, який працював у тренерському штабі Блохіна, прийняв команду напередодні фінального матчу Кубка України проти «Шахтаря» і сходу зумів цей фінал виграти. А в сезоні-2014/15 «Динамо» впевнено, пройшовши сезон без жодної поразки, відібрало в «гірників» чемпіонський титул і знову здобуло Кубок. Достойно біло-сині відіграли і в Лізі Європи-2014/15, де дійшли до чвертьфіналу, ефектно (1:2, 5:2) перемігши в 1/8-й «Евертон». Лише в чвертьфіналі киян зупинила «Фіорентина». У Лізі чемпіонів через рік після того «Динамо» вперше з 2004-го вийшло в плей-оф, посівши друге місце в суперництві з «Челсі», «Порту» і «Маккабі» з Тель-Авіва. В 1/8-й була поразка від «МанСіті» (1:3, 0:0), за яку команді і тренерському штабові дорікнути складно.

У той час Реброву нерідко закидали, мовляв, його успіхи запрограмовані найперше іспанським помічником Раулем Ріанчо. І коли Рауль перед стартом сезону-2016/17 пішов, «Динамо» справді почало поволі здавати. З персоною іспанця це пов'язано чи з іншими факторами, але безнадійно програвши «Шахтарю» чемпіонат, а в групі Ліги чемпіонів з «Наполі», «Бенфікою» і «Бешикташем» посівши останнє місце, Ребров у кінці сезону вирішив піти. Бо не бачив перспектив для розвитку і бачив гроші арабських шейхів.

Олександр Хацкевич

Майбутнє Хацкевича на чолі «Динамо» великою мірою сформувала не дуже логічна поразка в кваліфікації Ліги чемпіонів-2017/18 від «Янґ Бойза». «Динамо» мало величезну перевагу в першому матчі, але виграло всього 3:1, після чого програло 0:2 на виїзді. Після непотрапляння в груповий турнір Ліги чемпіонів команду поступово почали покидати провідні гравці. Хацкевич не мав змоги купувати гравців того рівня, які були в його попередників. Тренер почав активно вводити до складу молодих футболістів. Про реальну конкуренцію «Шахтарю» не могло бути й мови. В єврокубках «Динамо» при Хацкевичі двічі доходило до 1/8 фіналу Ліги Європи, але поступалося там «Лаціо» і «Челсі».

Фатальною для Хацкевича стала поразка в кваліфікації Ліги чемпіонів-2019/20 від «Брюґґе». Сам Олександр Миколайович теж не пішов, дочекавшись рішення керівництва клубу.

Олексій Михайличенко (другий прихід)

Друга каденція Олексія Олександровича виявилася повністю провальною. В Лізі Європи «Динамо» примудрилося не вийти з групи з «Копенґаґеном», «Мальме» і «Луґано». В чемпіонаті України відставання від «Шахтаря» на фініші було катастрофічним - 14 очок. Йти сам Михайличенко знову не став. Його звільнило керівництво клубу.

Мірча Луческу

Запрошення на посаду персони, яка тривалий час була символом перемог головного опонента «Динамо» і сіяла своїми висловлюваннями ворожнечу між гравцями і прихильниками киян і «гірників» була сприйнята фанатами як плювок. Постійної обструкції Луческу вдалося уникнути, бо спершу трибуни були порожніми через пандемію коронавірусу. А потім почалася повномасштабна війна.

Зрештою, з суто футбольної точки зору діяльність румуна попервах була ефективною. Луческу ввів до складу багато молодих гравців, які з його появою помітно додали в майстерності. І результат був: після п'яти років без титулів кияни здобули чемпіонство, Кубок і Суперкубок України. Також вперше з часів Реброва біло-сині зіграли в груповому турнірі Ліги чемпіонів, де поступилися «Ювентусу» і «Барселоні» і з п'ятьма очками випередили «Ференцварош»… Реброва. В Лізі Європи «Динамо» дійшло до 1/8-ї, де поступилося «Вільярреалу».

Але розвинути успіху Луческу не вдалося. Початок повномасштабної війни підсилив стан загальної стагнації в клубних структурах. Луческу, який прийшов у «Динамо» 75-річним, поміж усього почав здавати за станом здоров'я. Якщо в незавершеному чемпіонаті-2021/22 «Динамо» ще боролося з «Шахтарем» на рівних, то виступ у Лізі чемпіонів став катастрофою. У групі з «Барселоною», «Баварією» і «Бенфікою» «Динамо» забило лише один м'яч і набрало лише очко.

Та це ще були квіточки. В сезоні-2022/23 «Динамо» в чемпіонаті України стало лише четвертим, у Лігу чемпіонів не вийшло, безнадійно поступившись у кваліфікації «Бенфіці», а в групі Ліги Європи набрало лише очко в суперництві з «Фенербахче» АЕКом і «Ренном». Такі безпрецедентні провали не спонукали румунського містера піти. У відставку він був відправлений лише восени 2023-го, коли команда поступилася в кваліфікації Ліги конференцій «Бешикташу» і провально стартувала в чемпіонаті.

Олександр Шовковський

Прихід на посаду головного легендарного в минулому голкіпера, котрий входив у тренерський штаб Луческу, теж попервах трохи команду збадьорив. В підсумку чемпіонат-2023/24 «Шахтарю» «Динамо» таки програло, але тішила велика кількість українських гравців у складі. Які до того ж на старті нового сезону потішили яскравими виступами в кваліфікації Ліги чемпіонів, де розгромили «Партизан (6:2, 3:0) і пройшли «Рейнджерс».

Але потім, у фіналі кваліфікації, була поразка від «Зальцбурґа», після якої команду мов підмілили: перші чотири матчі групового турніру Ліги Європи «Динамо» програло в суху, зокрема - 0:4 «Ференцварошу». Шовковський проявив неабияку стійкість, залишившись на посаді після такої ганьби. А не залишився б, то не бачити б «Динамо» безпрецедентної безпрограшної серії довжиною в 40 матчів!

Замість післямови

Підсумовуючи, треба обмовитися, що розділяю думку, що невдачі команди київського «Динамо» запрограмовані не тренерами, а системними збоями цілої структури динамівського організму. То ж не випадково, що всім тренерам «Динамо» після Лобановського щось виходить лише в перший рік. Потім, коли настає час наступного кроку і виникає потреба якісних змін, починаються труднощі. Проблема не в тому, що Шовковський, Хацкевич чи Дем'яненко нефахові. Проблема в тому, що вони приймають ці умови гри, розуміючи її безперспективність. А після того тримаються за посади, залишаючи плями на репутації.