Три хет-трики Ігоря Бєланова

25 вересня Ігор Бєланов святкує 65-річчя. Із цієї нагоди пропоную згадати хет-трики Ігоря Івановича, зроблені ним у різних футболках, у матчах різної ваги й за різних обставин. Може, й парадокс, але пересічному вболівальнику, як направду, більше зайшли в добру пам'ять не триплети, а дуплети Бєланова. Так, на зорі своєї кар'єри в «Динамо», навесні 1985 р. він відзначився дублем у Донецьку, двічі продемонструвавши шалену швидкість і вміння щонаймерщій ухвалити слушне рішенні на полі. А як забути його дуплет у ворота «Спартака» в пізньовесняному Києві, в грі, що стала фактично програмною в становленні того легендарного «Динамо» половини 1980-х! Та й 2-гольовий внесок Бєланова (один із голів - головою!) у виїзну перемогу над «Рапідом» на шляху до Кубка кубків у 1986 р. теж пам'ятний. Пригадую і дубль Ігоря Івановича у ворота «Жальгіріса» в серпні 1988 р. за 80-тисячної авдиторії на найбільшому стадіоні країни. Коли одразу після тієї гри на тому самому стадіоні відбулася показова зустріч з бейсболу, фанатський люд не оцінив заокеанську забавку й став волати: «Бєланова - на поле!». Менше з тим, саме хет-трики - це предмет особливої гордості для форварда.

12.11.1984. ЦСКА - «Чорноморець» - 1:6 (Бєланов, 24, 26, 50)

Хоча в програмці до одеського матчу між цими суперниками в 1-му колі й стверджувалося, що від армійської «команди повсякчас очікують гарних результатів», а також армійська «команда традиційно має індивідуально сильних гравців», це, радше, було даниною ввічливості. Адже тогоріч армійський колектив грав максимально кепсько. Кількасот найвідданіших уболівальників армійців під дахом ЛФК ЦСКА спостерігали, як потужний тоді «Чорноморець» знущався над їх улюбленцями, проводжаючи москвичів до Першої ліги. А тон задавав Ігор Бєланов, який у половині 1-го тайму відзначився двічі впродовж трьох хвилин, а по перерві довів рахунок до крупного (4:1). Подейкували, що той хет-трик переконав Валерія Лобановського в тому, що Бєланов саме форвард для «Динамо». Хай там як, а наступний сезон одеський нападник розпочав уже в складі столичного гранда.

16.06.1986. СРСР - Бельгія - 3:4 (Бєланов, 28, 70, 111, з пенальті)

Не виключаю того, що саме цей матч, зрештою, вирішив долю Золотого м'яча-1986, однак у моменті той хет-трик радості Ігорю Бєланову, звісно, не приніс. Родзинка цього матчу мундіалю в Мексиці - в тому, що на одній шостій частині світової суші його дивилися у відеозапису, знаючи остаточний результат. Тому й радянських глядачів той триплет форварда не потішив.

Преса Країни Рад полюбляла писати про суддівське свавілля та перевагу радянської збірної, однак, переглядаючи той матч неоднораз роки по тому, не можу сказати, що чітко видно, що автори суперечливих бельгійських голів Енцо Шифо та Ян Кулеманс перебували в положенні поза грою. До речі, цікаво, як із таким рівнем трансляцій (камер, судячи з усього, явно було замало) вирішили би ті епізоди, якби тоді вже був чинним VAR. Коментатор того матчу незабутній Коте Махарадзе свою думку висловив, і, зрозуміло, що вона була на користь радянської команди. Певно, не останньою чергою це й зумовило цілий водоспад незадоволення арбітром у радянській пресі й у вболівальницькому середовищі. Ну, а за самою грою, знову ж таки, після перегляду матчу вже ближче до нашого часу, не скажу, що команда Лобановського виглядала краще за бельгійців. «Червоні дияволи» були конкурентними й мали свої вісти, якими, зрештою, і скористалися.

03.12.1986. «Динамо» (Київ) - «Шахтар» - 4:1 (Бєланов, 28, 34, 81)

Цей матч виявився затисненим у бутерброді між чемпіонськими іграми киян проти московського «Динамо». Так, той хет-трик без 5-ти хвилин володаря Золотого м'яча був важливим, адже приніс перемогу киянам, однак цей матч (команда Лобановського проти команди Базилевича) мало хто пригадує саме через те, що це була проміжна станція на шляху до чемпіонства, й тінь від Золотого матчу накриває спогади про ту гру. Хай там як, а «Спортивна газета», відзначаючи успіх динамівського форварда, писала про те, що той «знову приміряє мексиканське сомбреро», проводячи паралелі між заокеанським і домашнім хет-триками.

***

Іноді думаю: як би склалася кар'єра Бєланова-футболіста, якби він ухвалив рішення про перехід до «Динамо» раніше, ніж у 1985 р.? Запрошували ж бо… Валерій Лобановський зокрема стверджував, що одесит пристав лише на третє запрошення. Чув думку, що в такому разі він не був би єдиним із володарів Золотого м'яча, хто жодного іншого року не був номінований на цей почесний приз (себто не дістав жодного голосу): мовляв, більше би років провів на стабільно високому рівні. Не впевнений. 1983-1984 рр. для «Динамо» - це період смути. Соратник Лобановського Юрій Морозов, на жаль, не зміг підтримати належну дисципліну в команді, й вона скотилася на 7-ме місце, вилетівши з єврокубка вже на першому етапі, поступившись скромному французькому «Лавалю» (чи чула сучасна молодь про такий клуб узагалі?). Лобановський повернувся 1984-го, але одразу стабілізувати ситуацію не зміг, і легендарний клуб фінішував аж 10-м. До слова, про питання, коли «Динамо» було найслабше, сучасні критики («такого слабкого «Динамо» ніколи не було…») або фізично не застали тих часів, або воліють їх не згадувати, адже шпетити сьогодення куди цікавіше, ніж порпатися в давноминулості. Й от, коли би був тоді в складі «Динамо» Бєланов, чи не розчарувався він би в своєму виборі? А, може, навпаки, за бєлановської присутності не було б провальних динамівських сезонів? Хай там як, а постзастійний і передперебудовний совок за кілька років подолав ту добу невизначеності, що дивно збіглася з добою невизначеності в «Динамо». Й у 1985 р. було розпочато нову історичну епоху й за великим рахунком у світі (крах комуністичної ідеї), і в київському «Динамо» (створення нової великої команди). Й усе ж таки, як на мене, Бєланов перейшов до команди Лобановського вчасно. Гарував-кряжив, не зна спочинку, заливався потом (як зізнавався, «футбол і життя були єдиним цілим»), але сягнув вершини!

Пригадую, що, даючи інтерв'ю на початку своєї кар'єри в «Динамо», на запитання «чи рахуєте ви свої голи» нападник відповів: «Так, я їх рахую». Й от ця відверта відповідь мені дуже сподобалася. Інші снайпери в тогочасся твердили, що, мовляв, і голи не рахують, і про рекорди не думають. Як можна! Інакше ж шаблонний образ позбавленого марнославства радянського футболіста буде заплямований. А от Бєланов, може, ще через малий на той час досвід спілкування з пресою сказав правду й змусив себе поважати серед іншого й за це. Многолітствіє, шановний форварде!

Олексій РИЖКОВ