Схилимо голови. Етнічний росіянин, дзюдоїст з Буковини поліг на Донеччині

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує етнічного росіянина, буковинця Кирила Тілєєва, який тривалий час займався дзюдо, а коли почалася повномасштабна війна, став на захист України, яку завжди вважав рідною. Загинув Кирило рівно три роки тому, 24 вересня 2022 року, на Донеччині. За шість днів до того воїну виповнилося 30 років.

Життєвий шлях

Кирило Тілєєв народився 18 вересня 1992 року в Чернівцях, у звичайній сім'ї робітників. З дитинства хлопець займався дзюдо. Також грав у футбол. Для Кирила великим авторитетом був батько, який пройшов афганську війну. Кирило до кінця зберігав батькову саперну лопатку, якою рив окопи. До війни Кирило працював електриком. Також чоловік любив тварин, особливо котів.

Кирило був дуже веселий і компанійський, любив влаштовувати родинні виїзди на природу із шашликами, запрошував друзів, також любив їздити у гори, подорожувати. Завжди усім допомагав і всіх хотів захистити. Друзям готовий був віддати останню сорочку.

Бойовий досвід

До лав Збройних сил України Кирило вступив на третій день повномасштабного вторгнення. Спочатку чоловік служив у Чернівцях, допомагав відновлювати електрику у військових частинах, а паралельно подав документи на переведення у десантно-штурмові війська. Врешті, пройшовши співбесіду до 81-ї бригади, Тівлєєв відправився спочатку на тренувальні збори, а далі - на передову у Донецьку область.

Загибель

Загинув Кирило Тівлєєв 24 вересня 2022 року. Восени 2022 року, коли тривав контрнаступ на Харківщині, група із п'яти бійців 81-ї окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ ЗСУ, якою командував Кирило Тілєєв, отримала наказ захопити підконтрольний ворогу об'єкт у селі Новоселівка Краматорського району на Донеччині. Російські військові влаштували українським бійцям засідку та відкрили вогонь із кулемета. Із усієї групи вижити тоді вдалося лише чернівчанину Максиму Станкевичу.

«Кирило був хорошим другом, любив пожартувати. Ми із ним багато чого пройшли - від обстрілів у окопах, де довго чекали дозволу на контрнаступ, до його початку. Ми разом звільняли Богородичне, Святогірськ, дійшли до Соснового. А вже далі Новоселівки він, на жаль, не пройшов. Мені здавалося, що ми про все із ним говорили - і про кухню, і про тварин, і про дружин. Але для мене виявилося несподіванкою, що він був випускником цього ж ліцею, що й я», - розповідає Укрінформу Станкевич.

«Він розповідав, що там, на війні, була справжня чоловіча дружба. Мріяв про ті часи, коли ми після спільної перемоги будемо зустрічатися із сім'ями його побратимів, їздитимемо один до одного у гості. Завжди мене запевняв, що все буде добре і він скоро повернеться додому. А синові незадовго до своєї загибелі написав, що він більше не повернеться живим із війни, але просив мені нічого не казати», - розповідає дружина воїна Тетяна.

За словами жінки, у Кирила лише бабуся була етнічною українкою, серед предків були росіяни. Але все життя він відчував себе українцем, цікавився та любив історію нашої країни. Любов до своєї землі, до її історії Кирило встиг передати і синові Андрію. Юнак навчався у ліцеї, на стіні якого встановили меморіальну дошку його загиблому батькові.

«Уранці 21 вересня батько надіслав мені великого прощального листа, - каже Андрій Тілєєв. - Він просив його вибачити за якісь випадки, в яких він міг бути не правий. Писав, що у мене є стержень, щоб я завжди домагався свого. Написав, що, скоріш за все, не повернеться живим, але мамі просив не казати про це».

Хлопець каже, що намагався тоді втішити батька, мотивувати і переконати, що все буде добре. А коли за кілька днів Кирило не вийшов на зв'язок із рідними, то Андрій зрозумів, що батько загинув.

Поховали Кирила Тілєєва у рідних Чернівцях 5 жовтня 2022 року.