КРАВЕЦЬ: «Динамо живе минулим й нічого не хоче змінювати, це шлях у нікуди»

Колишній форвард та екс-скаут київського Динамо Артем Кравець дав відверте інтерв'ю, в якому розповів про свою роботу в київському клубі.

- Артеме, минулого тижня ти видав нашумілі пости - робота в Динамо вбиває любов до клубу. Власне, в продовження цьому і наша розмова. Чи готовий ти дійсно говорити про корупцію і безлад у Динамо, найбільш популярному клубі України, чинному чемпіоні?

- Я шанувальник Динамо з 9 років. Скільки себе пам'ятаю - мої найактивніші, найкращі часи пройшли в цьому великому клубі. Тому, звичайно, я буду говорити про все, що відбувається в Динамо Київ. Хочу, щоб усі розуміли: у мене немає образ чи почуття помсти. Це взагалі не про це. Історія лише про те, щоб мій рідний клуб почав рухатися в правильному напрямку. Але, на превеликий жаль, у Динамо люди, які хочуть щось змінити, або підлаштовуються під систему, або йдуть. Як сталося в мене.

Я завжди не розумів, чому очевидні речі, що лежать на поверхні, не робляться. Я приходив і думав: тут все ясно, треба зробити те й те - і щось зміниться. Але проблема в тому, що система Динамо вбиває бажання щось змінювати. Люди, які приходять з енергією та ідеями, дуже швидко починають битися головою об стіну. Я почув одну фразу, яка повністю характеризує тих, хто певний час працює в Динамо: «Будь готовий, що через деякий час роботи в Динамо ти перестанеш любити клуб, бо твою любов до нього просто знищать».

- 2 липня 2023 року Артем Кравець став радником президента Динамо з питань розвитку дитячо-юнацького футболу. Тоді ти казав: «Для мене це велика честь. Дуже хочеться зробити щось вагоме для рідної команди». Минає два роки, і вже звучить інше: «Коли корупція процвітає і нові ідеї нікому не потрібні, тоді немає сенсу витрачати свій ресурс на всю цю *****». Риторика змінилася на 180 градусів. Що сталося за ці два роки?

- Сталося найголовніше - я зрозумів, що зміни, заради яких я приходив, не потрібні тим, хто приймає рішення. А я не готовий працювати за радянськими методичками і минулих часів. Світ змінюється, прогресує, а якщо ми не адаптуємось, ми деградуємо. І ми деградуємо. А я не хочу бути частиною деградації улюбленого клубу. Це для мене нонсенс.

У Динамо існує система, де більшість працівників (наголошую: більшість, не всі) сидять у теплих місцях, отримують зарплатню, раз на два-три місяці по шапці, і далі роблять вигляд, що працюють. Логічне питання - чому? Тому що ініціатива в Динамо завжди карається. Якщо прийшов з ідеєю, й вона не спрацює, отримаєш нагоняй. Спрацює - навіть дякую не скажуть. Тому в Динамо більшість просто відбувають номер. Бо навіщо щось змінювати? Навіщо проявляти ініціативу, якщо так безпечніше: сидиш спокійно, робиш вигляд, що працюєш, і все наче нормально.

- За ці два роки роботи в структурі клубу ти зсередини побачив, як все функціонує та де слабкі ланки Динамо? От твоє бачення - в кому найбільша проблема Динамо? В Суркісах, як власниках, в менеджменті, в селекції, в академії? В кому?

- Знаєш, я б просто сказав, що проблем реально дуже багато. Прям дуже багато. Але я б об'єднав це все в одну найголовнішу. На мою думку, це бажання жити по-старому - по старій системі, по старій схемі, яка колись працювала і всіх влаштовувала. Відсутність стратегічного мислення щодо розвитку клубу, школи й усього іншого, відсутність нових ідей. А навіщо їх генерувати, якщо ініціатива вбивається? А стратегічні рішення і кадрові питання - це відповідальність керівництва клубу, власників.

- А можна все це розшифрувати більш конкретно з іменами?

- Якщо ви зайдете на офіційний сайт Динамо Київ, ви побачите, хто президент клубу, хто керівництво. Всі прізвища є. Будь ласка, заходьте й читайте. Навіщо мені їх ще раз називати, якщо вони у відкритому доступі?

- Чому ти сам не став частиною цієї давно сформованої, як ти кажеш, корупційної системи?

- Все дуже просто. У мене не було навіть думки або цілі заробляти гроші й сидіти в якомусь теплому місці, яке приноситиме прибуток. Я фінансово незалежна людина. Завдяки своїй грамотності й тим коштам, які заробив за футбольну кар'єру, правильно інвестованим, мені взагалі не потрібно працювати. Для мене це був крик душі. Єдина ціль - допомогти рідній команді щось змінити. Але зрозумівши, що в цьому немає сенсу, що мій ресурс іде в нікуди, я вирішив завершити цю історію. Тому що я інший. З іншим підходом до життя. Й найголовніше, із зовсім іншим баченням того, як повинен функціонувати сучасний європейський клуб. Ось і все.

- Зараз ти за кордоном і чи наважився на це інтерв'ю лише тому, що зараз не в Україні?

- Ой, чесно, я от розкажу просто, чому я взагалі виклав цей пост і взагалі даю це інтерв'ю. Я чув навіть за цей короткий період думки багатьох людей, які працюють у клубі, але не можуть нічого змінити. Фанатів, у яких так само крик душі. І позитивні відгуки на просто маленький пост в Instagram - скільки фідбеку позитивного я отримав. Так само футболістів, у тому числі, які мовчать, бо є заручниками ситуації й просто не можуть цього сказати. Людей величезна кількість, які переймаються за цей клуб, за цю команду, за її історію, за те, куди вона рухається.

І так само я навчаю своїх дітей бути чесними, справедливими, порядними, гідними людьми, відстоювати свою позицію, не боятися говорити свої думки, боротися за правду. Я їх цьому всьому вчу. І як я після цього міг би промовчати? Тобто вийшло би так, що я своїх дітей навчаю тому, що сам не роблю. Ну, напевно, це якось неправильно.

- Давай відмотаємо на два роки назад. З якою метою, на запрошення кого ти приходив і які отримав повноваження в Динамо?

- Це була історія в 2023 році, десь травень місяць приблизно. У мене завжди були такі, ну, не дружні, але більш близькі відносини з тодішнім генеральним директором Резо Чохонелідзе. Ми спілкувалися достатньо багато, ще коли я грав, і він багато разів казав, що бачить потенціал, що я повернуся в Динамо і буду працювати. Ця розмова була в такому ж дусі: він подзвонив і сказав, що бачить, що я можу прийти і щось змінити.

Я взяв час на роздуми, щоб зрозуміти, чи варто це робити, бо можна ж прийти і зашкодити. Місяць я думав, потім зв'язався з ним і сказав, що готовий вчитися, структуризувати досвід, який у мене був, і що в мене є деякі ідеї, які, хоч і правильні в якійсь мірі, але недопрацьовані. Я погодився зустрітися з президентом, озвучити ідеї й подивитися, чи вони потрібні.

Потім була розмова з Ігорем Суркісом, де я озвучив свої ідеї. Напевно, їх зацікавили. Домовленість була про співпрацю, повернення в Україну і роботу в Динамо. Що стосується повноважень, на початку вони були на рівні директора футбольної школи, тобто не тільки академії. Академія фігурує, але по факту це футбольна школа Динамо Київ. Але усі рішення залишалися за директором, тобто за Олександром Іщенком.

- З часом тебе запросили допомогти селекційній службі, однак результати твоєї роботи з Хачеріді, напевно, запам'яталися лише купівлею Себальоса. Ти, напевно, погодишся. І то, він приїхав менший за очікуваний зріст. Як так сталося і чому він не закріпився?

- Так, я підтверджую, що приблизно через рік мене викликав Ігор Суркіс і сказав, що треба включитися в роботу скаутінгу, там є проблеми. Коли я ознайомився з роботою, подумав, що це жах - наче жарт, так не може бути. Для прикладу, у середньому європейському клубі, не топ-чемпіонату, команди з Чехії чи Польщі переважають Динамо Київ за розвитком і напрямком.

У таких командах для першої та молодіжної команд працює від 10 скаутів і аналітиків. Коли я прийшов у скаутський відділ Динамо Київ, там працювали Заваров, Бессонов, Голоколосов як скаути, а також Кирило Крижановський із медіавідділу допомагав як волонтер-аналітик. Він має талант та дійсно багато корисного робив, але формально був волонтером, більше нікого не було. Пошук гравців обмежувався пропозиціями від агентів: вони скидували варіанти, хтось трохи аналізував і далі хтось ухвалював рішення. Я не міг уявити, що все настільки погано.

З часом ситуація почала трохи змінюватися: прийшли я та Женя Хачеріді, запросили ще одного аналітика. У нас працювало троє скаутів (я, Хачеріді та Голоколосов) і два аналітики (Кирило та ще один). Проте ми не їздили дивитися гравців наживо, все закінчувалося переглядом відео футболістів через Wyscout. Але, як на мене, це вже був реальний пошук кандидатів, бо ми хоча б почали їх передивлятися на постійній основі.

- У випадку з Себальосом - вам не давали можливості поїхати, чи ви особливо і не просили поїхати вживу, подивитися футболіста, переглянути, як має бути?

- Ну, ми не їздили його дивитися, і можливості такої не було. Була фраза, що там закінчиться війна, тоді будемо їздити, когось дивитися. І от якщо говорити про Себальоса. На всіх офіційних ресурсах, де ми могли подивитися його зріст, він був не 192, а 189 см. Ми дивилися його на відео, і в першу чергу я веду до того, що справа не в зрості, а в грі головою. Ну, в моєму розумінні це так. Можливо, я помиляюсь, нехай буде так.

Дивлячись на його гру головою, у нього взагалі немає проблем. Ми дивилися відео всі, й власники, і головний тренер, і ніхто не сказав: та він не 189, він менший. Перевірити особисто, поїхати - не було можливості. На всіх ресурсах писали 189 см. Але навіть зараз зріст не проблема. Якщо говоримо про гру головою, у мене відразу приклад Серхіо Рамоса, який зростом 184-185 см, і скільки він забив голів головою, скільки виграв єдиноборств - один з найкращих у світі. Я проти нього грав і знаю це на своєму досвіді. Для мене зріст - не проблема.

Гра головою - він забив гол головою, вистрибнув так, що будь-хто позаздрив би. І приклади ще є. Ми переглядали футболіста: центральний захисник, 192 см, але не може відірватися від землі, не розраховує, де м'яч приземлиться, як зіграти корпусом. Тобто, окей, якщо говорити про те, що зріст - не вийшло, але я не приймав рішення брати його чи ні. Проблема була знайдена, коли він приїхав. Можна було це вирішити, але вирішили не відігравати. Потім вирішили звинуватити нас у тому, що ми зробили помилку.

Що до травми - теж дуже просто. Перша його травма - команда працювала вже 10-14 днів під сильними навантаженнями. Людина приїхала після півтора місяців приблизно відпустки, і його кинули під навантаження, дворазові тренування, без розуміння того, що він може бути не готовий. Навіть після трьох тижнів відпустки йде втягування, а тут його кинули прямо всередину. При такому розкладі травму отримати дуже легко.

- Судячи з твого посту, виходить, що тебе змушують повернути кошти, витрачені на купівлю Себальоса?

- Була така фраза, яка мене остаточно добила. Була фраза, почута мною і Женею Хачеріді: «А коли ви повернете гроші за Себальоса?» І в мене очі були просто… Ну, такі... Виходить, що це моя провина і Хачеріді, що він не заграв у Динамо. Ну, окей.

- Років два-три у Динамо шукали підсилення на позиції центрбека і форварда, але гравців придбали лише зараз. Раніше звучали відмазки: не хочуть їхати через війну, обстріли. А що насправді? Проблема в коштах, нестача кандидатів?

- Не можу сказати, що нестача кандидатів. Неможливо безкоштовно привести захисника, який приїде та одразу буде основним в Динамо. Це неможливо ніяк. Це як шукати Lamborghini за ціною Kia Rio, це апріорі неможливо.

Коли ми шукали варіанти, був один кандидат на позицію захисника. Він перейшов у Чемпіоншип Англії, в Бельгії грав, але ціна за нього була близько 2 млн євро. Високий, молодий, зріст під 190 см. Ми підготували його, тренеру сподобалося, передали на перемовини. Футболіст був не проти приїхати в Україну. Коли Динамо запропонувало оренду за 100 тисяч, отримали відповідь: давайте конструктивно розмовляти. Потім, здається, запропонували 150, але ніхто далі перемовини не продовжував. Він перейшов у Чемпіоншип. Я не можу рекомендувати гравців, які не підсилять Динамо, а ті, що могли, часто не по кишені.

У мене так само виникає запитання щодо всього процесу перемовин. Іноді пропозиції надходили без розмови з президентом і власником. Тобто через те, що десь не хочеться зайти один раз у кабінет президента, краще зробити вигляд, що запити завеликі, і не вести розмову. Звичайно, обстріли, війна - це теж проблема і є причиною таких ситуацій. Були і достатньо людей, які погоджувалися. Коли йде попередня розмова, людина каже: так, в принципі, я не проти, але через обстріли - все, проти. Ми були готові розмовляти, вмовляти, пояснювати, допомагати на місці. Тому так, це є причиною на 100%, але, на мій погляд, не головною.

- Скільки Динамо виділяло на трансфери? Була якась цифра, на яку орієнтувалася селекція?

- Ніхто ніколи не озвучував бюджет трансферів. Я задавав питання з цього приводу, отримав відповідь, що це не моя справа, а моя задача - шукати гравців, а гроші розберуться самі. Всі висновки з колегами ми робили логічно: якщо запропонували якусь суму, можна було приблизно оцінити діапазон, який потім зменшувався. Ми збиралися щотижня, обговорювали моменти, де шукати гравців, що аналітики повинні розуміти, які бюджети. Але бюджету фактично не було, вирішували здогадками.

- За ким в Динамо останнє слово. Хто в клубі приймає остаточне рішення?

- Зрозуміло, що за власником, за президентом.

- Але ж їх двоє, у Динамо іноді говорять навіть - не президент, а президенти.

- Напевно, власники, можна й так сказати.

- Але чи є головний, другорядний, чи голоси розподіляються 50 на 50.

- Складно сказати. Власників двоє, й проблема, що іноді вони не можуть домовитися між собою, і це створює проблеми.

Слухай, мені складно сказати, але, напевно, тут ти правий у тому плані, що власників двоє. І, можливо, іноді є проблема, що вони між собою не можуть домовитися в якихось питаннях. І це теж, ну… Не дуже добре. Таке буває. Бували такі моменти, так.

- Привідкриєш завісу, що конкретно по якомусь?

- Слухай, тут же історія постійна. Типу ти чуєш… До чого я веду: я не хочу нікого заплутувати. Просто в Динамо так само, тобто в мене немає повного розуміння іноді, бо всі якось занадто переймаються, а можливо, там і справді є якісь підводні камені, закулісні ігри і таке інше.

Бували моменти, коли мені так казали: ось, я так думаю, а там у нас не співпадають думки. Але це могло бути просто шоу для мене, розумієш? Я цьому не здивуюся. І таке буває. Тут не так, що всі хочуть зробити щось корисне і в правильному напрямку, а іноді йде якась гра.

- Не секрет, що Ярмоленко в Динамо - це граючий спортивний директор. Чи може він пролобіювати когось або накласти вето?

- Зараз Андрій - футболіст Динамо Київ. У деяких моментах він, звісно, бере участь, але більше зосереджений, що допомагати на футбольному полі. Я з ним достатньо спілкувався. Він усе розуміє і знає не менше за мене. Враховуючи ситуацію, його шлях буде дуже важким, якщо він вирішить взятися за це. Сподіваюся, що він отримає реальні повноваження і довіру щось змінити, бо без підтримки буде дуже складно. Він - легенда клубу, одна з найбільших легенд незалежної України. Й якщо не він, то хто ще здатен щось змінити?

- Чи може Ярмоленко звільнити тренера, зокрема після скандалу з Шовковським?

- Ні, такої історії точно немає. Можливо, його думку могли б запитати, але остаточне рішення - прерогатива власників. Конфлікти в футбольних командах трапляються постійно, навіть протягом одного сезону. Питання в тому, як це вийшло за межі команди та з яким формулювання дійшло до президента. Нібито тренера зливають у матчах Ліги чемпіонів. Це так було перекручено, що був трохи в шоці.

- Чи займається селекційний відділ пошуками тренерів і чи давались такі завдання в кризові для Динамо моменти?

- Ні. Про тренерів ніколи не було жодного слова, і це завжди вирішувалось президентом.

- Ти приходив за одного головного тренера, зараз інший. Можна якось порівняти підходи та авторитет Луческу і Шовковського в плані селекції?

- Із Луческу я взагалі не спілкувався, бо був зосереджений на школі футбольній. Йому, судячи з усього, було все одно щодо школи, тож цим займалися ми самі. А із Шовковським щодо селекції діалог був. Ми обговорювали, яких футболістів потрібні, на яких позиціях і з якими характеристиками. Коли змінювалися погляди, діалог був. Практично всіх футболістів, яких ми рекомендували (близько 30), він завжди погоджувався, окрім одного нападника.

З усіх кандидатів ми взяли лише Себальоса. І то, я думаю, що ми б його не взяли, якби ми з Хачеріді не ходили, не вмовляли президента його взяти. І ходили ми неодноразово. Напевно, із-за цього нам і прилетіла ця фраза: коли ми гроші повернемо. Ну, це так само типу історія про те, що я говорив, тобто ініціатива.

- Як у Динамо відбувається затвердження трансферу? От знайшли футболіста, хто і в якому порядку має затвердити його купівлю?

- Ну, система,, в принципі, будувалася мною в якійсь мірі, на той момент. Ми з самого початку розуміли, що треба шукати гравців на всій позиції, неважливо, які проблеми можуть бути. Звісно, є ключові позиції, але ми завжди мали запасні варіанти на випадок травм або продажу. Основний фокус був на центральних захисниках та крайніх нападниках.

Аналітики шукали гравців під характеристики головного тренера, враховували бюджет. Я дивився атакуючу групу - нападників і крайніх нападників. Женя займався захисною лінією, а Саша Голоколосов - півзахистом. Кожного дня ми переглядали гравців. Якщо хтось подобався, інформація доходила до аналітика або обговорювалась між нами. Ми переглядали кандидатів, і якщо всі погоджувалися, починався наступний етап - перевірка, чи хоче футболіст їхати в Україну, як він поводиться поза полем, його емоційний стан, активність у соцмережах, загальна репутація. Багато гравців відсіювались, іноді не тільки через війну.

Якщо все підходило, ми готували відео з нашими вирізками моментів, а також письмову інформацію про футболіста для головного тренера. Далі головний тренер у більшості випадків затверджував кандидатів, крім одного випадку, який я згадав. Після цього передавали на переговори з футболістом, і якщо президент погоджувався, починали домовлятися про трансфер.

- Ну от свіжа історія з Бленуце. Як ти ставишся до скандального трансферу?

- Коли його взяли, я спершу не міг згадати його, бо переглядав багато нападників. Потім пригадав - ми його дивилися ще взимку. Тоді, що я виділяв у ньому - це гра головою. Все інше було посередньо, без жорстких просадок. Моя логіка дуже проста: є футболісти, які нам дуже подобаються, як Себальос або Анхель Торрес. Анхель сильніший, але через травми і певні моменти на полі не реалізував потенціал.

Щодо Бленуце, я його дивився, але вау-ефекту не було. У нас вже були Ванат, Герреро і Пономаренко, тому його розглядали більше як запасний варіант. Його ніхто крім мене активно не дивився. Як я чув, його одразу запропонували президенту, і рішення приймалося на рівні президента. Скаутський відділ перевірку не робив. На мою думку, це помилка, але проблема більше в системі. Халатність і непрофесіоналізм? Ці помилки шкодять іміджу клубу.

Коли Себальос приїхав, я дізнався про проблему зі зростом на медогляді, інформація була донесена до всіх, але рішення вже не приймав я. Я не приймаю рішення, чи брати футболіста, чи платити за нього гроші. Якщо клуб вирішує платити, я лише підтримую, бо це якісний гравець, і проблем у зрості немає. Ми постійно були з ним на зв'язку, я його заспокоював, як міг. По людських якостях - професійна людина, без будь-яких образ.

Щодо того, що він відмовився грати наприкінці оренди - сенсу ризикувати здоров'ям не було, адже контракт від іншої команди вже був на руках, а продовження співпраці з клубом не пропонували. Він сказав: навіщо мені ризикувати своїм здоров'ям, якщо ви не хочете далі співпрацювати зі мною.

- По всій Європі виступає чимала кількість вихованців Динамо, але останніми роками нема кого пригадати, хто б з U-19 одразу посилив першу команду. Де і чому розчиняються ці таланти?

- Почну трошки збоку. Коли я прийшов в Динамо, я розумів, що мені потрібно багато вчитися. У мене є досвід пройденого етапу всіх щаблів динамівської школи, досвід гри в першій команді, досвід гри за кордоном і в Європі, і не в Європі. Але я розумів, що мені потрібно по-перше структурувати знання і розуміти, як їх на ділі використовувати, плюс обов'язково вчитися.

З першого дня у мене був запит: я шукав будь-які програми, звичайно, якісні, щоб починати вчитися. Я знайшов програму, яка дала мені дуже багато знань, зв'язків і контактів. Я задавав питання, як клуби справляються з переходом дитячого футболу в дорослий, професійний футбол, бо в нас це величезна проблема.

У багатьох європейських клубах після випуску зі школи гравці отримують програму, що треба покращувати, в чому вони хороші, над чим працювати. Поруч завжди є люди, які допомагають у всіх моментах - побутових, на полі, у тренуваннях, у спілкуванні. Якщо футболісти йдуть в оренду, з ними може їхати тренер. Взагалі рішень і варіантів величезна кількість, і це нормально.

У нас же дитина приходить в U-19 і просто вариться в цій каші або йде в оренду, ніхто з ним особливо не підтримує зв'язок. У мене був випускний проект - стратегія школи на найближчі роки: 5, 10, 15, 20 років. Глобальні та не дуже глобальні моменти були все розписані, я його переробляв, прибираючи, що не на часі, але загальний широкомасштабний погляд був готовий.

Цей документ навіть не взяли з моїх рук і він лежить у мене, припадає пилом. Проблема не тільки в грошах чи інвестиціях - потрібно навести порядок, оптимізувати процес, рухатись у правильному напрямку, розвиватися. Інвестиції, звичайно, потрібні, але не мільйони, а фактично копійки. Але це нікому не потрібно.

- Навряд чи хтось посперечається, що найкраща структура Динамо працювала за Реброва, коли всією тренерською вертикаллю займався Сергій Ребров. Він розставив іспанців: Вісенте Гомес в U-21, Унаї Мельгоса в U-19. Я чув думку від Альберто Босха, якого Ребров поставив керувати академією, що він ніколи більше не повернеться в Динамо. Не знаєш, чому?

- Дійсно, я погоджуюсь, що за часів незалежної України найкращий період школи був за Реброва, коли він був головним тренером. Він переймався справами школи, поставив професіоналів, які багато чого змінили. Це дало величезний профіт у вигляді зароблених на трансферах грошей і футболістів, які прийшли в першу команду.

Але навіть тоді, коли почалися результати, люди в системі клубу постійно намагалися завадити, ставили палки в колеса. Реброву доводилося розмовляти з президентом, щоб ніхто не втручався. Проблема існувала і тоді. Працівники клубу самі нічого не роблять, а коли бачать, що хтось щось робить, вони бояться, що їх можуть звільнити, і починають заважати процесу.

На жаль, така ситуація збереглася і зараз, коли вийшов мій пост. Люди в клубі, які один одного ненавидять і постійно в конфлікті, почали об'єднуватися, щоб не допустити змін або не дати мені щось зробити. Це жахливо: рішення приймаються не для того, щоб щось змінювалося, розвивалося і рухалося вперед, а щоб не звільнили й не засварили за успіхи когось іншого.

Що стосується Альберто, я з ним спілкувався. Коли я прийшов, розумів, що нам потрібен головний тренер школи, який буде повністю займатися тренувальною методикою, процесами і контролювати тренерів. Я зв'язався з Ребровим і спитав його, чи не проти. Він відповів: якщо він не проти, то і я не проти. Альберто сказав прямо, що допоки директор Іщенко, який заважав йому працювати на посаді, він ніколи не повернеться в Динамо. Це було озвучено президенту, але нічого не змінилося. Багато спеціалістів так само говорять, що не прийдуть працювати через ці проблеми.

- Давай власне про академію, в яку тебе з самого початку запрошували. Як відбувається відбір? Хто приймає рішення - тренери команд чи Олександр Іщенко?

- В цьому питанні хочу розкрити корупційну складову, про яку вже говорив. Я вважаю, що це найголовніша проблема, якщо говорити про спортивну і футбольну історію. Поки я був у школі, приблизно рік, я отримав 3-4 пропозиції за гроші, і суми були великі для України - десь 10 тисяч доларів - за влаштування дитини в академію Динамо. Я відповів категорично: якщо ще раз напишеш, я заблокую, більше ніколи не будемо спілкуватися. Але уявляю, скільки пропозицій отримують люди, які роками працюють у цій системі.

Найголовніша проблема - це такі діти, які займають місця талановитих дітей. У кожній віковій категорії по дві-три-чотири такі дитини, які знищують конкуренцію. Припустимо, у групі з 18 дітей три зайняли позиції, й на деякі позиції інших конкурентів немає. Дитина розуміє, що вона незамінна, і як їй прогресувати? А талановиті діти бачать, що приходять ті, хто не відповідає рівню, і це створює психологічний тиск. Це руйнує спортивну систему - найбільша корупційна проблема школи.

Є ще інші моменти. Коли я тільки прийшов, команду однієї вікової категорію запрошували на турнір. Динамо зазвичай їде на турніри, якщо все повністю оплачується приймаючою стороною - дорога, проживання, їжа і всі витрати. Але трапилося, що був сильний турнір, приймаюча сторона оплачувала не все, й батьки хотіли оплатити участь дітей. Я про це розповів. Але мені пояснили: Динамо - безкоштовна школа, ніхто не повинен платити, це правило не змінюється. І так, ми не поїдемо на той турнір, але батьки теж нічого не мають платити. Ми це прийняли, це позиція.

Але чому існують ситуації, коли команди їдуть на турніри і з батьків збирають гроші. Якщо ці гроші не йдуть в Динамо, то кому вони йдуть і чому взагалі збираються? Таких історій дуже багато, і це стосується не лише школи, але й напрямків маркетингу, спонсорських контрактів, привезення футболістів та отриманих відкатів. Це нескінченна історія.

- В кулуарах роками вже чую, що в академію Динамо можна потрапити лише за гроші. Напрошується припущення, що можливо інші беруть…

- Так, це не припущення. Я ж кажу. Я нікого за руку не ловив, це правда. Я не можу звинувачувати, але до мене доходили такі історії. Коли я потрапив, знайомі почали писати: ось, моя дитина прийшла на перегляд, все було окей, але потім озвучили суму, і за цю суму він буде працювати. І таких історій з минулого чи теперішнього доходило постійно.

А тренери? Та це та сама історія. Тренери повинні бути зручні. Для мене нещодавно, коли я вже працював більше в скаутингу, але навідувався в школу, серед тренерів таких, які чогось хочуть, можна було перелічити на пальцях однієї руки. І от була команда 2010 року народження, яка грала у найкращий футбол з усієї академії. Було приємно дивитися. Єдина команда, на яку реально було приємно дивитися, це був 2010 рік народження. Молодий тренер з початку повномасштабної війни виїхав з дітьми за кордон без жодної допомоги, постійно був з ними 24/7. Він був їм близький, і вони грали у класний футбол.

Найкращий показник - коли самі футболісти приходять з інших команд. І батьки, і футболісти це бачили. До нас приходили з Шахтаря - самі приходили, реально якісні гравці, і будувалася класна команда. Я кайфував, коли дивився. Вони у своїй віковій категорії грали без шансів для суперників. А потім був фінал, вони там програли по пенальті Шахтарю. Тренер нікого не прибрав.

При тому, всі вікові категорії програли - але по грі я дивився всі матчі, й команда виглядала класно, малюнок гри був. І ось його прибрали з вікової категорії, відбили все бажання щось робити. Я потім розмовляв з тренером, казав: можливо, щось зміниться, почекай. Але важко.

- Тобі вдалося дивом підсилити академію тренером-аналітиком, про якого дійсно говорили хороші відгуки. Але посилити проблемний аналітичний відділ першої команди тобі не дозволили. Це так?

- Так, щодо першої команди... Треба фокусуватися на чомусь одному. Тому я зосередився на школі. І це, в моєму розумінні, був малесенький крок у правильному напрямку, який зробила школа. Але таких кроків ще потрібно десятки, а то й сотні. Коли живеш минулим, час йде далі, і наздогнати буде дуже важко. Найважливішим показником для мене стали тренери. Академія має чотири вікові академічні групи і ще три передакадемічні. І з цими передакадемічними групами працював лише один тренер. Це нонсенс, просто неможливо. Це дуже мало.

Для порівняння: коли я був на навчанні в Аяксі з групою дітей 10 років, там працювало п'ять-шість тренерів одночасно: один показує вправу, інший допомагає дітям, ще один підказує. У нас же в академії один тренер працював із усіма. Я наполягав хоча б на двох, щоб допомагали - це мінімум. Один тренер не може стежити за всім, потрібно допомагати, підказувати. Тут має зростати не тільки кількість тренерів, але й їхня якість. І це критично для прогресу дітей.

- Єдиним тренером-селекціонером Динамо донедавна був Віктор Насташевський, який пішов з життя у січні. Це правда, що вже більше півроку на позиції дитячого селекціонера в Динамо нікого немає?

- Так, по-перше, мені дуже шкода, що він пішов з життя, співчуття всім близьким. Я розповів про скаутську систему в першій команді. Що стосується школи, то тут ситуація критична - системи просто немає. Я не знаю, чи там зараз хтось числиться для галочки, але спеціалістів немає. Пошуком гравців займаються лише тренери. Вони можуть когось знайти, можуть не знайти. Якщо тренер не хоче шукати - гравців не буде. Все зводиться до переглядів дітей, які самі приїжджають. І 99% з них навіть приблизно не відповідають рівню вікової категорії. Тобто це повністю надія на випадок, на удачу - приїде хтось талановитий. Це взагалі жах.

І річ не лише в наявності людей, а в тому, щоб це були спеціалісти, які можуть знаходити талановитих дітей і зацікавлювати їх. Зараз школа тримається лише на бренді Динамо Київ, але його вплив поступово зменшується. Без сучасної системи, без пошуку талановитих дітей і без підкріплення традицій діями, вся робота зводиться до методів радянських часів. Якщо тренер переймається командою - він шукає гравців, але загалом системи пошуку немає.

Ну, тобто річ навіть не в тому, щоб просто були люди, а щоб це були спеціалісти, які могли знаходити талановитих дітей, могли їх зацікавити. Зараз усе ще тримається на тому, що Динамо Київ - це бренд, який ще працює, але все менше і менше. Ми ще живемо минулими заслугами, що ми Динамо Київ. Оце як у відео, типу: і що. Звичайно, треба пишатися тим, що ми Динамо Київ, що маємо таке ім'я, традиції, легенди, три володаря Золотого м'яча, яких виховала школа. Але цього вже замало - треба підкріплювати це діями. Коли все зводиться до радянських правил, до старих тренувань - це жахливо. Пошуку талановитих дітей просто немає. Якщо тренер переймається своєю командою і когось хоче знайти, він шукає. А так - ні.

- Перша команда - це як вершина айсбергу. От команда U-19 - це ті, хто на підході до першої команди. Команда U-19 чотири роки поспіль була вище Шахтаря і двічі ставала чемпіоном. На рівні U-17 Динамо теж всі матчі еліт-ліги цього року виграло. Виходить, що не так усе й погано з академією, чи не так?

- Ну, може, результати… Відверто кажучи, я думав, що в дитячо-юнацькому футболі, і навіть трошки дорослішому, U-19, результати не на першому місці. Звичайно, U-19 вже можна трохи привчати вигравати, але це точно не найголовніше. Для мене головний показник - це гравці, які можуть підсилити першу команду, ті, що стукаються у першу команду, які в перспективі можуть допомогти або навіть бути на перших ролях у Динамо Київ.

А проблема в тому, що навіть якщо U-19 виграв два чемпіонати підряд. Я дивився усі ігри, реально там небагато гравців готові до першої команди. Наприклад, Михавко - він не вихованець Динамо, приїхав із ФК Львів, півроку пограв і перейшов у першу команду. А з решти команди, можливо, пару футболістів потенційно можуть допомогти першій команді, але про перші ролі навіть не осмілюся говорити.

Це має бути історія про гравців, які можуть прийти, посилити команду і реально бути на перших ролях, а не про те, що виграв два кубки U-19. Так, це приємно і класно, але не повинно бути найголовнішим. А така історія теж існує.

- В історії Динамо траплялося чимало випадків, коли після рівня U-19 або U-21 футболісти раптово закінчували кар'єру. Прості приклади - Влад Алексєєв та Руслан Кошелєв. Існує проблема, що клуб може не віддати документи футболісту, тим самим ставлячи хрест на його подальшій кар'єрі. Чому це відбувається?

- Є такі історії, це правда. Перше, найголовніше питання для мене тоді було: як взагалі такі гравці потрапляють і доходять до випуску? Якщо їх один-два - це ще можна зрозуміти, але коли їх до десяти - як таке можливо? Це дуже дивно. У вас вікова категорія випускається, і навіть в U-19 не можуть претендувати, не кажучи про першу команду. Тобто як це пояснювати?

Але так само є варіанти виходу із ситуації. Припустимо, такі футболісти пройшли футбольну школу, за них були витрачені кошти за навчання та виховання. Їх готові забрати, але платити ці платежі солідарності, тобто за виховання і таке інше, ніхто, звичайно, не готовий. Безкоштовно, окей, ще можемо забрати. І футболісти стикаються з тим, що їх тут не відпускають. Ніхто не бере, і він просто незрозуміло, що відбувається: його реально жбурляють з одного клубу в інший. І комусь щастить - його відпустять, комусь ні.

Але є виходи, в тому числі і для таких футболістів. Як приклад: це знову ж таки про людей, які працюють в школі. В них є такі варіанти. Не всі нічого не хочуть змінювати. Є люди, які хочуть змінювати, але немає можливості. І ось я прийшов, і мені людина каже: от є такі футболісти, що з ними робити? Є варіант, один із варіантів. Таких варіантів можна шукати багато, і вони взагалі не впливають на клуб - ти не інвестуєш туди ніяких грошей, а просто можеш додатково щось заробити.

Тобто варіант, такий. Клуб з нижчої ліги Чехії пропонував: вони забирають всіх наших гравців після випуску зі школи, яких нам не потрібні, оформлюють на контракт, на зарплату і таке інше. Підписується договір, що якщо вони когось з цих футболістів продають, прибуток ділиться навпіл 50 на 50. Якщо ні - це їхні проблеми. Далі вони розбираються з цими футболістами.

І в принципі це варіант - вихід хоч якийсь із ситуації, але це нецікаво. Це навіть не доноситься до власника, бо потрібна ініціатива.

- Що треба змінити? Всіх в мішок із мосту чи якийсь інший вихід?

- Треба кардинально змінити підхід, систему в клубі. Динамо живе минулим і нічого не хоче змінювати, а це шлях у нікуди. Одна людина, з якою я познайомився, коли вчився, керувала школою Брюге приблизно 25 років, а зараз у Федерації футболу Бельгії керує збірними до якоїсь вікової категорії. І він, коли чув проблеми, сказав одне: у тебе класне бачення, ти все правильно кажеш, але найголовніше - шукати людей, які будуть розділяти твої погляди, будуть довіряти тобі, і ви разом крок за кроком змінюватимете систему. І крокувати в правильному напрямку. Але найголовніше - у тебе повинні бути повноваження і довіра, шанс приймати рішення, щоб щось повністю змінювати. Якщо цього немає - немає жодного сенсу щось робити, бо з цього нічого не вийде апріорі.

- Артеме, чи намагався хтось відмовити тебе від цього інтерв'ю? Суркіси, Шовковський, Ярмоленко, хтось інший?

- Намагалися, я не хочу називати прізвища. З однією людиною я говорив, з іншою навіть приблизно не хотів. Але я, якщо чесно, мав таку надію і віру, що подзвонить президент, але не так, що погрожувати чи ще щось. Це я до цього товстошкірий. На мене це не впливає, але якогось діалогу мені б, напевно, хотілося. Але такого діалогу, щоб я міг це все озвучити і мене могли послухати і вислухати. Ну, але я сподіваюся, і впевнений, що це буде прослухано. Чи буде почуто - тут уже питання.

- На який ефект ти особисто сподіваєшся після виходу цього інтерв'ю?

- В мене все ж таки ще є надія, що після виходу цього інтерв'ю щось зміниться. А мені б хотілося такий, знаєш, як хеппі-енд у кінo. Але не знаю, дуже-дуже є вже на рахунок цього сумніви. Я сподіваюся, найголовніше - це прогрес і зміни в Динамо, і ніякого іншого бажання в мене точно немає. Ось так.

Джерело: BurBuzz. Розшифровка інтерв'ю: Sport.ua