«Сезонний вид спорту». Гравець збірної – про проблеми пляжного футболу

Око українського спортивного глядача майже завжди прикуте до футболу, адже ніхто не хоче пропустити матчі головної національної команди. На тлі великого футболу його «молодший брат», пляжний футбол, часто залишається в тіні та не отримує належної уваги, незважаючи на видовищність та результативність.

Українська збірна з пляжного футболу в італійському Віареджо розпочала свій шлях у Суперфіналі Євроліги, але уваги до команди було значно менше як до матчу, так і після нього, якщо порівнювати з матчем великого футболу між збірними Азербайджану та України.

Гравець збірної України з пляжного футболу та дніпровського «Вибора» Дмитро Войтенко ексклюзивно для Sport.ua поділився часткою пляжного життя: спортсмен розповів про проблеми розвитку пляжного футболу, шанси «синьо-жовтих» у Суперфіналі, майбутні клубні турніри та поділився початком своєї кар'єри.

- Як ти потрапив у пляжний футбол? І чому зробив саме цей вибір?

- Потрапив у пляжний футбол, коли вступив до Національного університету фізичного виховання і спорту України. Це перший був момент. Ми зіграли чемпіонат з футзалу по студентах, виграли його, і прийшов до нас на той момент головний тренер збірної України з пляжного футболу, Кучеренко Сергій Володимирович, з пропозицією на літо зайти на сезон пляжного футболу - проєкт «молоді». Це була пропозиція для всіх, для всієї збірної команди з футзалу університету.

З самого початку на тренування прийшло багато зацікавлений людей. тренер подивився на нас і сказав, що до кінця сезону буде грати 6-7 чоловік. Ми так і закінчили, лишилася така кількість гравців.

Перший сезон пройшов доволі, ну доволі важко для нас. Але, можна сказати, успішно, тому що він заложив нам основу, базу. Після того, як ми завершили цей сезон, він підійшов до мене і сказав, що я кандидат в національну збірну на наступний рік. Для мене це стало стимулом. Я вже не став їхати по великому футболу нікуди. І так в мене залишалася ситуація, що я грав у футзал і грав у пляжний футбол влітку. Мені сподобалося, зайшло, стало стимулом таким, що я досяг, скажемо так, якоїсь там своєї мети. Але не було в мене якогось пріоритету грати за збірну з великого футболу, з футзалу чи з пляжного футболу. От так, воно і вийшло, з цього я і розпочав кар'єру.

- Пам'ятаєш свій перший матч?

- Не пам'ятаю, чесно, не пам'ятаю. Перша гра була точно на чемпіонаті міста Києва, якщо ми беремо початок мого пляжного життя.

- А якщо за збірну України?

- За збірну перші матчі неофіційні - відіграв у товариському турнірі у Вітебську. Але цієї теми торкатися не хочу. Якщо брати з офіційного, то це була Польща, Сопот, 2014 рік, якщо не помиляюся. Далі був Шіофок з Угорщинни, а потім іспанська Торредембара. І перша у нас гра була проти Швейцарії. Пам'ятаю, що перший гол свій забив швейцарам зі штрафного - в дальній кут. У результаті ми зайняли друге місце в групі. Пам'ятаю, як Сергій Володимирович до мене підійшов, каже, після першого мого виїзду: «От тигрик. Я розраховував, що ти п'ять заб'єш, а ти забив тільки три». Ну і мені це запам'яталось. Потім ми поїхали в Шіофок, це вже в Угорщині, на озері Балатон грали. Там достатньо непоганий був стадіон, стабільно проводились чемпіонати, етапи чемпіонату Європи. І потім останній турнір цього року, скажімо так, був суперфінал. Після того, як ми вийшли вже, був в місті Торредембара, це Іспанія. І мені запам'ятався, ну напевно, найбільше цей виїзд, тому що суперфінал, ажіотаж, ну просто космос. Атмосфера на стадіонах при кожній грі була, ну просто неймовірна, ще й коли ти граєш зі збірною Іспанії. Це для мене, як для молодого гравця, була просто паніка. Але наче впоралися. Я навіть там, коли ми грали з Іспанією, я забивав їм. Не пам'ятаю скільки, але, ну, один гол точно пам'ятаю. Також у нас була гра зі швейцарами, і третього суперника, якщо чесно, вже не пам'ятаю. Кінцеві результати, відверто, теж забув. Сергій Володимирович, скажімо так, взяв на себе відповідальність: він обрав трьох молодих гравця на суперфінал, і при цьому прибрав деяких вже досвідчених футболістів. Тому, я думаю, на той момент, результат був більше, ніж приємним для команди. Із молодих гравців тоді поїхав я, Будзько Олег і Дмитро Медвідь. І досі вважаю, що зіграли ми, як молоді гравці, достатньо непогано.

- Наскільки складно адаптуватися до гри на піску? У чому головна особливість пляжного футболу?

- Адаптація проходить не так складно, як здається. Організм у людини, він достатньо швидко пристосовується до будь-чого. Але є дуже багато елементів у пляжному футболі, які не дають тобі можливості почати грати на якомусь високому рівні. По-перше, дуже велика кількість технічних елементів. Тобто, потрібно навчитися підняти м'яч. Його теж треба правильно прийняти, щоб це було швидко, щоб це було якісно для себе в першу чергу. Щоб ти міг після підйому м'яча в моменті робити якусь наступну дію. По-друге, серед складних елементів присутній удар через себе. Ну, як мінімум, для того, щоб навчитися так бити, треба зробити... навіть не знаю, яку кількість повторень, щоб якісно виконувати цей елемент. По-третє, якщо ти думаєш, що граєш вже на високому рівні, є така ситуація, коли ти м'яч прийняв, ти готовий віддавати передачу. То треба віддати її не просто так, щоб зробити пас, відпочивати та дивитися за тим, як там уже буде твій колега по команді з м'ячем розбираться. А ти пасуєш так його, щоб йому було зручно працювати з ним: в один дотик або там в два дотики. Віддаєш передачі таким чином, щоб йому було зручно. Бувають ситуації, що йому треба віддати саме в груди передачу - то ти робиш все, аби відпасувати саме в груди. Це дуже великий розрахунок, тому треба бути дуже сконцентрованим на кожному елементі, в кожну секунду, коли ти знаходишся на футбольному полі.

Коли у нас були тренування з Кучеренком Сергієм Володимировичем, під час першого сезону, у нас була ситуація, що просто ми ставали на дистанцію десять метрів, і його основою було, щоб виконували всі вправи максимально якісно. От у нього, наприклад, початок вправи. Він каже там: груди, коліно, ногою віддали - груди, коліно, ногою віддали. І віддавати передачу обов'язково тільки в груди. Якщо ти віддавав або на коліно, або там кудись ще, то це вже все, це вже можна було застрелиться одразу (сміється). Тому такі моменти ти маєш розуміти, якщо ти хочеш почати займатися та виступати на високому рівні. А якщо говорити про адаптацію ще раз, то адаптуватися ти можеш дуже швидко. Але не треба забувати про те, що для того, щоб грати на високому рівні, ти маєш розвивати в собі як мінімум ще дуже велику кількість технічних елементів, які тобі допоможуть у майбутньому.

- На твою думку, чому така низька увага прикута до пляжного футболу? Загалом у чому вся суть проблеми?

- По-перше, варто зазначити, що це не олімпійський вид спорту, і саме тому до нього прикута відносно низька увага. Також проблема полягає у відсутності розвитку в сфері реклам. Тобто, навіть, коли там проводяться якісь чемпіонати, там чемпіонат Києва чи чемпіонат України, то це не висвітлюється на повну, окрім там якихось постів в Інстаграмі. Немає ніде ніяких елементарних якихось банерів і тому подібне. Це якщо ми беремо зовсім щось мінімальне. Третій момент, немає дитячих спортивних шкіл. Ну немає цього. Я чув вже про відділення неодноразово, де будуть навчати пляжному футболу. Але ці відділення, вони адекватно не можуть працювати, просто не можуть працювати, тому що, скажімо так, пляжний футбол - це сезонний вид спорту. Така ситуація в Україні. Але в багатьох країнах це вид спорту, який задіяний цілий рік. Немає такого, що там якийсь відпочинок або перерви. Постійно є чемпіонати, якісь мінімальні турніри. Але команди готуються, команди тренуються, розвиваються діти, тому в них одразу готове молоде покоління.

У нашому випадку, на цей рік єдина, єдина команда, яка має дитячу спортивну школу - це «NC BeachSoccer». І знову ж таки, я дивлюся на це все зі сторони. Це єдина команда з гарним розвитком. Але, на мою думку, що все ж таки зацікавити дітей займатися тільки пляжним видом спорту, дуже, дуже складно. У нас банально, немає ніяких рекламних моментів, тому люди дізнаються там, що йде чемпіонат України, якщо гравець про це другу сказав, а той друг переказав ще комусь і тому подібне. Ну якась така ситуація. Як там є насправді, я чесно навіть не знаю. Велику кількість ще роботи треба, пророблювати не тільки командам, які грають в чемпіонатах України, міста, а й керівництву.

Взагалі, керівництво теж має робити дуже великий об'єм роботи для того, щоб був розвиток, була зміна поколінь. Тому що, на даний момент, молодих гравців, якісних молодих гравців, ну чесно, дуже мало. І другий момент, що якщо навіть такі гравці з'являються, то потрапити до збірної України вкрай важко. Тому що є, скажімо так, основний костяк, який там грає постійно. Хтось просто боїться брати на себе відповідальність, аби взяти молодого гравця на чемпіонат, тому що там ми всі боремося за результат, який будуть питати з тренера. Але, коли молодим хлопцям тоді рости? Якщо, наприклад, є люди, яким уже там сорок років, і вони все одно їздять, все одно грають. Чому не дати можливість за один-два роки дати можливість молодому гравцю відчути етапи чемпіонату Європи для початку. І потім, через два роки, коли він вже буде розуміти рівень гри Європи, то він буде справлятися з цим рівнем і давати відповідний результат. Ну чому не давати можливість грати? Ну а для цього, як мінімум, потрібно взяти на себе відповідальність, викликати до лав збірної і дати можливість.

- Враховуючи оці всі фактори, які ти назвав, чи взагалі бачиш якесь світле майбутнє пляжного футболу в Україні?

- Як ми говорили, світле майбутнє пляжного футболу України може бути при ситуації, якщо все-таки ми доживемо до того, що пляжний футбол стане олімпійським видом спорту. Ну це як мінімум. Перше, якщо це олімпійський вид спорту, це більша зацікавленість. В першу чергу як і самих спортсменів, так і спонсорів, так і людей, які не грають, а просто слідкують. Розвиток може бути тільки тоді, коли у всьому світі визнають цей вид спорту олімпійським і почнуть приділяти більше часу цьому. На сьогодні ми приділяємо дуже мало часу пляжному футболу. Якщо дивитися в розрізі тренувального процесу чи річного циклу, то в збірної України немає повноцінного річного плану підготовки.

Про який розвиток пляжного футболу можна говорити, якщо навіть в національній збірній немає відповідної підготовки на цілий рік? Немає в національної команди, немає в молодіжної. Ну це просто фантастика. Ну от, наприклад, молодіжна збірна у нас грала. Це була команда, основу якої складали гравці клубу ДЮСШ-10. Вона виступала як U-18, адже у складі не було жодного футболіста старше 18 років. Відповідно, вони грали і перший сезон, і другий тільки за рахунок того, що я знаходжусь в пляжному футболі. Я виконував роль головного тренера разом з Ярославом Миколайовичем Заворотним, допомагав Віктор Гриньов. І вони грали тільки завдяки тому, що ми граємо в цей вид спорту вже довгий час. Є позитивні якісь результати. Їх це цікавило. Вони приходили на матчі, дивилися і потім самі вже сказали: «Ми хочемо грати в пляжний футбол, можете нас заявити на пляжний футбол?». Навіть були гравці, які після першого сезону сказали: «Мені пляжний футбол більше подобається, чим великий». Комусь цей формат підходить, а хтось, як я бачив, ховається від пляжного футболу, тому що не розуміє зовсім особливостей. Якщо на великому ця людина ще більш-менш грає якось, то на пляжному футболі зовсім зникає, її немає. І на сьогодні молодіжна збірна, грубо кажучи, повністю розформована. Зараз команда переходить до великого футболу. То що ми говоримо про пляжний футбол? Ну зараз уже абсолютно нічого, адже все переноситься на наступний рік. І розвитку як такого, для того, щоб був максимальний результат, його немає. Так само і національна збірна. Зараз зіграється останній тур. І далі ми переходимо у футзал, великий футбол. Одним словом велика перерва.

- Розраховував, що ти будеш грати за збірну України в Суперфіналі, але в заявці тебе не побачив. Чому ти не потрапив до складу команди на матчі в Італії? І що на це сказав тобі тренер?

- Перший момент. Чому не потрапив? Всі ми знаємо, яка в нас ситуація в країні. Вона достатньо нелегка на сьогодні. Всі ми працюємо задля перемоги. Тому наразі я не зміг вирішити питання щодо роботи, щоб в мене була можливість виїхати з командою і дати якийсь результат для країни. Але ці всі моменти ми проговорювали з тренером. Ми були на зв'язку, спілкувалися. Цей епізод ми врегулювали. Тому я думаю, що з розумінням віднесуться всі. І на майбутнє, якщо буде можливість, якщо я буду потрібний команді, якщо мене будуть викликати, то я вже буду старатися підлаштуватися. Якщо все буде добре.

- Давай тоді зробимо такий прогноз. Збірна буде грати проти Швейцарії, Іспанії і Данії. Чого очікуєш і кого із суперників варто побоюватися?

- Якщо брати з цих трьох команд, то фаворитом групи я для себе вважаю команду Іспанії. Тому що команда дуже мобільна, дуже збалансована - а ще молода. Це грає велику роль. Іспанці підготовлені дуже сильно тактично. Відточені всі моменти, навіть до мінімальних переміщень на полі. Всі знають, хто що робить. Ці всі критерії - це такий вагомий аргумент, що команда може в групі фінішувати першою. Мій прогноз - вважаю, що команда збірної України не буде сильно відставати від іспанців, якщо говорити про забити м'ячі. Але я думаю, що все ж таки це один з небагатьох матчів, де може Україна поступитись. А от далі по турнірній таблиці буде позитивний результат.

- Тобто ми виходимо з групи, правильно?

- Так. Ну я вважаю, що ми маємо виходити з групи.

- А як думаєш буде, вдасться пробитися чи це все-таки вище не стрибнемо?

- Ну, тут ситуація в тому, що всі ми знаємо, що є білоруси. І тут питання в тому, хто на кого вийде. Наскільки я знаю, то якщо в півфіналі команда зустрінеться з білорусією, то грати збірна України не буде. Отака от ситуація і всі ми розуміємо чому.

Повернувшись до прогнозів, то далі обговоримо швейцарів. Швейцарія теж достатньо гарна команда. Завжди з цією збірною були цікаві матчі. Дуже багато чого пам'ятаю з цим дуелей. І всі ці матчі завжди такі: шість-п'ять, сім-шість, вісім-шість, шість-вісім. Швейцари, вони люблять грати і важливо, що вони дають грати. І багато разів ми за рахунок цього їх і обігрували. Тому що ми забивали своє.

а оборонних функціях своїх ніде не поступалися, і тому у нас був результат. Тому вважаю, що команда Швейцарії на сьогодні збірній України по зубах. І мені дуже віриться, що Україна обіграє суперника та здобуде три очки. Та й загалом для команди має гра позитивно скластися, тому що всі прекрасно знають від А до Я, як команда Швейцарії грає, що вони роблять, як тактично вони готові. Всі ці моменти тренерський штаб повідомить, доведе до відома команди. При якісній реалізації настанови на гру буде позитивний результат.

Остання - Данія. Ця команда, насправді, якщо ми будемо говорити відверто, ще два роки тому була в нижчій лізі. Вона не виступала ніколи в Лізі А. І роздивлятися її як якогось потенційного суперника для збірної України було неможливо. Тому що і тактично, і по підбору гравців збірна команди України завжди перевершувала команду Данію. Якщо дивитися зараз, з приходом до тренерського штабу збірної Данії іспанця Льоренце, дуже змінилася гра команди. Вони вийшли до Ліги А, проявляли себе кожну гру, зростали і видно, що робота, яку проводить тренер - вона не проходить просто так. Команда Данії грала в паралельній групі, коли ми були в Молдові. Чесно кажучи, для збірної України цей суперник не стане проблемою. І з тим підбором гравців, які поїхали на Суперфінал, це буде гарна гра, яка завершиться позитивно для команди збірної України.

- З огляду на нинішній стан справ у збірній України, чи здатна команда поборотися за медалі - як у Євролізі, так і в інших турнірах або на майбутніх чемпіонатах світу?

- Ну, перший момент. Наскільки я знаю, всі гравці, які поїхали, вони знаходяться в максимально оптимальних кондиціях. Максимально, тому що ми зіграли весь сезон. Деякі хлопці з тих, хто зараз поїхав, зіграли чемпіонат, етап чемпіонату Європи в Молдові. Також завершився чемпіонат України і він у цьому році був дуже цікавий.

Команда, я вважаю, підійшла в своїх оптимальних кондиціях, і у них є всі шанси для того, щоб реалізувати себе та завоювати медалі. Але ж таки, знову, ми розуміємо, що багато чого залежить від ситуації виходу з групи - на кого ми попадаємо. А якщо беремо чемпіонати світу, то вже декілька разів ми туди не їздили. І це, скажімо так, для нас дуже болюче питання. Тому що, коли ти пів року готуєшся спочатку до відбору на чемпіонат світу, проходиш його і після цього тобі говорять, що ти не їдеш або ж зовсім не говорять, а висвітлюють це просто в інтернеті. Я навіть не знаю. Я не хочу навіть говорити про чемпіонат світу, тому що ситуація складається таким чином, що на чемпіонатах світу грають знову ж таки білоруси. Одним із самих таких важливих критеріїв на той момент, коли нас не випускали, як нам пояснювали, це були задіяні на чемпіонаті світу білоруси. Ну, дивлячись на інші види спорту, коли вони їздять і виступають там, грають і проти білорусів, і проти росіян і тому подібне - то в результаті наші ставлять на коліна ці країни. То чесно кажучи, я б хотів поїхати на чемпіонат світу і виступити максимально гідно. Навіть якщо ми вийдемо проти них грати, там вже не буде шансів. І буде так, як кажуть у хокеї, що шайбі немає куди дітися. Тут вже все, треба реалізовувати тільки свої найкращі якості і все. Тільки результат. Тому навіть не знаю. Ну з цим складом, думаю, буде ще складнувато виступати на чемпіонаті світі, а якщо добрати ще декількох гравців, тоді все буде топ.

- Це буде проблема самих гравців і їхнього професіоналізму. Чи це питання вже до тренерського штабу?

- Це буде не проблема гравців, це будуть більше питання до тренерського штабу, всіх причетних та до керівництва. Максимально до всіх, хто відповідає за пляжний футбол у країні. Щоб була гідна підготовка команди до ЧС, належне ставлення до команди, діалоги, підтримка. На мою думку, тільки цьому випадку може бути позитивний та якісний результат.

- Кого б ти виокремив зараз у складі збірної України і хто б, на твою думку, запалив на матчах Суперфіналу?

- Андрулік Пашко поїхав? Якщо Андрулік поїхав, значить все буде порядок. Він дуже талановитий хлопець. Мені здається, що він має через деякий час стати лідером, тому що, якщо він буде в тренувальному процесі постійно розвиватися, то постійно гратиме на європейських аренах. Андрій реально, за своїми функціональними можливостями, людина, яка може відіграти ну просто три тайми без замін. Плюс трішки додати мізків - і все, буде найкращим. Важливо ще, що на чемпіонаті України Андрій став кращим гравцем. Я думаю, що це максимально заслужено, тому що він витягнув свою команду «Альтернативу» у півфіналі та й у фіналі себе проявив. Тому, оскільки він зараз у своїх найкращих кондиціях, думаю, що має дуже гідно виступити на цьому чемпіонаті.

Якщо брати по нинішньому складу - Ярмак поїхав, молодий гравець з «NC BeachSoccer». До речі, він достатньо гарно зараз підготовлений завдяки Євдокимову Андрію. Своєю грою Ярмак доказав, що він може і готовий грати на чемпіонаті Європи, ще й у Суперфіналі. Якщо чесно, єдина проблема в тому плані, що він їде одразу на Суперфінал. Там немає таких, знаєш, прохідних матчів. Я ж говорив, що, наприклад, навіть команда Данії може в жодному аспекті не перевершувати збірну України, але вона за рахунок того, що вона розуміє багато аспектів, може стати проблемою. Вона також може давати дуже гарний бій, та й такий, що нічим не буде поступатися. Грубо кажучи, кожна гра - це фінал. Тому для нього цей турнір буде дуже важким. Але я думаю, що він має себе дуже гарно проявити, як молодий гравець.

- Хто, на твою думку, фаворит Суперфіналу в Італії?

- Ну тут така ситуація, що як би я не хотів, але я думаю, що Іспанія. І чомусь я так думаю, що білоруси. Але і про Україну ми не забуваємо.

- Звернемо увагу на твою клубну кар'єру. Ти раніше виступав за «Гріффін», а в 2025 вже виступаєш за «Вибір». Чому ти пішов на такий крок? Що стало причиною?

- Протягом попередніх років я виступав за клуб «Гріффін». Думаю, що для всіх ця команда відома, не нова - сказав би, що титулована. І це справді дуже титулована команда, причому і в пляжному футболі, і у футзалі. А головне - з дуже крутим президентом, який максимально ставиться до цього виду спорту з душею та любов'ю. Тепер перейдемо до моменту переходу. Останні роки «Гріффін» став чемпіонами. А от минулого року ми навіть не вийшли на чемпіонат України. Є багато моментів чому саме не вийшло проявити себе, але вже так склалося.

І ця ситуація вплинула на президента, і я зі своєї сторони його розумію максимально, тому що хотілось результату. У результаті президент ухвалив рішення, що команди на цей сезон не буде. Потім далі вже пішла ситуація, що я з хлопцями для вирішив подальший план дій. Якщо що, в нас є своя компанія, скажімо так: це мій друг Ярослав Заворотний, Сабатюк Денис, Крістіан Турку та Левченко Ігор. Ми проговорили ці моменти між собою - що так і так, ми можемо спокійно зробити свою команду, де буде наша четвірка, і будемо додавати молодих гравців до себе. На результат це ніяк не вплине, ми можемо спокійно грати. Молоді хлопці будуть розвиватися, і ми намагатимемося вийти на чемпіонат України. А на чемпіонаті України вже зовсім інший футбол.

Ну і пішов діалог, і він дійшов до президента команди «Вибір». Він сказав, що ідея суперова, все класно, але додав: мовляв, давайте ви будете в нас у команді, а молодь - окремо. Запропонував нам цікаві умови, які дали можливість провести цей сезон у складі «Вибору». Плюс у тому, що команда завжди виступає в європейських змаганнях: Euro Winners - це Ліга чемпіонів, а World Winners - клубний чемпіонат світу.

Минулого року ми їздили з «Вибором» на клубний чемпіонат світу й посіли там четверте місце. Потім стало відомо, що будемо грати в чемпіонаті Києва всі разом у складі «Вибору», а також у чемпіонаті України. Далі повідомили, що ми стовідсотково візьмемо участь у чемпіонаті Європи. Я вважаю, що це найкраща мотивація, яка може бути для будь-якого гравця. Адже якщо говорити про власні досягнення, то кожен спортсмен мріє стати чемпіоном світу. І якщо тобі дають таку можливість, то її треба брати й використовувати. Не може бути такого, щоб демонструвати своє «я» чи щось подібне. Лише брати й реалізовувати.

- Яку загалом роль бачиш у «Виборі»? Ти бомбардир, лідер, чи капітан? Можливо ти той, хто допомагає молодим?

- Якщо чесно, дуже важко дати відповідь на це запитання. За останній рік уже є всі функції: є колектив, який постійно допомагає. Тому сказати, що я лідер команди, було б неправильно щодо інших гравців. Наставником теж не можу себе назвати, адже кожен має досвід, грав на різних турнірах і рівнях, має спортивні звання - і це важливо. Я ж зі свого боку, зі своїм спортивним багажем, можу лише в певних моментах підказати, направити, як я це бачу. Все відбувається максимально відкрито, у форматі діалогу. Звісно, не завжди в спокійному режимі, але це завжди діалог.

Бомбардир? Так, можу забити. Але останнім часом більше задоволення отримую від того, що можу відібрати м'яч ззаду, розіграти і знайти нападника, віддати йому так, щоб було зручно реалізувати момент. Від цього я все більше кайфую. Але якщо буде можливість - звичайно, забиватиму.

- Ти якраз згадував World Winner Cup. Вашими наступними суперниками в групі стануть команди: «Фалфала» з Ізраїля, «Портсмут» з Англії і «Спортіво Лукуело» з Парагваю. Як загалом проходить підготовка і які в тебе особисто очікування від цих матчів?

- Перший момент - команда «Фалфала». Це достатньо сильний колектив, який минулого року став чемпіоном світу. Вони завжди беруть із собою, крім своїх гравців, чотирьох іноземців: трьох польових і одного воротаря. Торік це був Еліот зі Швейцарії - голкіпер, який чудово грає ногами, тож у них фактично є можливість розігрувати п'ятого. Плюс три бразильці, справжні топи, які неодноразово ставали чемпіонами світу. Це те, що я наразі знаю.

Команда «Портсмут»? Знаю точно, що у всіх чемпіонатах, в яких вони грали до цього, результату якогось там позитивного ніколи не було. Команда, я так розумію, їздить, тому що їм подобається атмосфера. Хочуть провести час разом, розслабитися, не більше. Але бували різні ситуації і не налаштовуватися на цю команду просто неможливо. Треба виходити та грати на максимальних зусиллях.

Третя команда - «Спортіво». Знаю точно, що це вся збірна Парагваю просто їде однією командою. Додатково візьмуть з собою бразильця. Це буде Маурісінью. Наскільки я знаю, на воротах буде воротар Бобо. Це теж перший номер збірної Бразилії. І здається Елісон. Скажу чесно, команда «Спортіво» вважається сильною. Ну але і «Вибір» не слабкий. Буде час, буде гра, буде результат. Побачимо, як все складуватися буде.

На сьогодні, навіть після того, як ми побачили свою групу й дізналися, з ким і як будемо грати, у команди не виникло жодного негативу чи дискомфорту. Усі налаштовані позитивно, усі готові. Якщо чесно, для мене це величезний мотиватор - мати можливість зіграти з такими командами. І я впевнений, що кожен гравець «Вибору» так само віддаватиметься на повну й чекатиме цих матчів. Подивимося, що буде далі.

Щодо підготовки: хлопці, які живуть у Дніпрі, тренуються під керівництвом Кості Андрєєва в посиленому режимі. Наша група - я, Заворотний, Сабатюк, Левченко та Крістіан Турко - готуємося тут, у Києві. Ми хотіли провести навчально-тренувальний збір, щоб якісніше підготуватися разом, але через роботу та сімейні обставини зібратися всім в одному місці не вдалося. Тому, хоч і працюємо окремо, я впевнений, що підготовка до чемпіонату пройде на максимально високому рівні. У нас залишився тиждень, і тут, у Києві, хлопці тренуються двічі на день. Думаю, все буде добре.

- Можливо, скажеш ціль на цей турнір?

- Минулого року ми стали четвертими у світі. Думаю, що на цей сезон кожен гравець має розуміти: планка вже встановлена. Як мінімум нижче четвертого місця ми не можемо опуститися. Тому націлюємося лише на півфінал і фінал. Якщо потрапляємо до півфіналу, треба віддати всі сили, щоб увійти до числа двох найкращих команд. Якщо не вийде - зрозуміло, що доведеться боротися за третє місце. Кожна гра на таких стадіях, де все вирішується, буде дуже цікавою. Тому плануємо на перше місце, а далі - як складеться.

- Якби тобі прийшла пропозиція грати за команду якусь за кордоном, розглядав би такий варіант?

- Ну, такі пропозиції були. Але, враховуючи, що ми зараз не можемо просто так виїхати з країни, доводиться тішитися тим, що хоча б українські команди можуть виїжджати й грати за кордоном. Мені вдавалося пограти за кордоном, і свого часу я навіть ставав чемпіоном Угорщини разом із Маурісіньо та Тангером. На той момент, я вважаю, це були топові гравці збірної Бразилії. Тоді ми поїхали грати разом із Денисом Сабатюком і стали чемпіонами. З ними добре спілкуємося, здружилися. Вони навіть пропонували, що якщо колись запропонують приїхати в Україну на чемпіонат за нашу команду, то приїдуть без питань. Були такі розмови.

Щодо Маурісіньо можу сказати: коли почалася війна, він пропонував мені переїхати всією сім'єю до Бразилії. Каже: «Будемо жити на Копакабані, гуляти цілий день», на піску, все як слід. Так що я їх знаю дуже добре особисто. Я отримував пропозиції не лише грати в Угорщині, а й у чемпіонатах Іспанії та Італії. Але наразі це нереально, і навіть немає сенсу про це говорити.

Ситуація така: якщо українську команду зараз випускають на чемпіонат світу - не збірну, а саме клубну команду - треба користуватися цим моментом, адже невідомо, що буде далі.

- Що допомагає тобі залишитися в пляжному футболі? Що тебе мотивує рухатися далі?

- Перший момент: виграти все неможливо. Завжди є і турніри, і якісь внутрішні мотивації, які хочеться реалізувати. Чесно кажучи, хочеться поїхати зі збірною на чемпіонат світу, тому що реально той обсяг роботи, який ми зробили за останні роки має себе якось виправдати. Я вірю в те, що колись це все-таки реалізується. Не дивлячись на те, що є білоруси чи ще хтось і тому подібне. Ну як не крути, якщо ти досягаєш чогось, то ти маєш щось отримувати. Ну і ми говоримо не про гроші, ми говоримо про самореалізацію. Якщо команда досягла виходу на чемпіонат світу, то для неї реалізація є те, що вони поїдуть на цей турнір, а не будуть сидіти і дивитися по телевізору, як люди грають в пляжний футбол.

Внутрішня мотивація? Я люблю людей. Знаєте, ще які дуже багато розмовляють. І от вони якраз є найсильнішими мотиваторами для того, щоб я залишався на плаву. Коли там хтось починає щось розказувати про мене або якось намагатися збити мене з колії, то це - найкраща мотивація. Мені говорили, що там все, ти вже не будеш грати, ти вже результату не покажеш. Ти то, ти сьо, могли на виїзди не взяти за те, що я розмовляв багато чи ще щось. Ну і по факту, залишалося тільки брати грою, тобто доказувати кожного разу, що я маю бути в команді, маю бути в збірній, ну і бути цікавим для інших команд.

Це не тільки мене. Нам уже двісті разів говорили, що все, до побачення. На сьогодні, дивлячись з того, що є, я не думаю, що ми найслабші. Ми реально можемо грати з будь-якими командами, будь-якими гравцями на рівні. А коли мотивувати нас ще трішки більше, то це вже зовсім інший футбол буде.

- Опиши себе трьома словами.

- Прямолінійний, позитивний, колективний.