Схилимо голови. Рауль з Дніпра мав мрію – відвести доньку в перший клас

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує фаната «Дніпра» Олександра Мельникова, який став на захист Батьківщини ще на початку цієї війни і загинув у боротьбі за її волю рівно 11 років тому, 12 серпня 2014 року на Донечччині, 34-річним.

Життєвий шлях і слід у спорті

Олександр Мельников народився 20 травня 1980 року в Кам'янському (колишній Дніпродзержинськ) на Січеславщині, там навчався в гімназії №39, а після дев'ятого класу вступив до технікуму електрифікації Дніпровського державного аграрного університету на спеціальність «електрифікація і автоматизація сільського господарства» зі спеціалізацією «Електронагрівальні і холодильні установки». Навчання давалося легко, оскільки з малих років хлопець мав дуже гостру пам'ять, а весь вільний час приділяв головному дитячому захопленню - футболу. Сашко був серед ровесників одним з найкращих футболістів, але в буремні 90-ті родина не мала матеріальних ресурсів, аби розвинути талант сина повноцінно.

Та саме на футбольних майданчиках поміж житлової забудови Сашко отримав прізвисько, з яким пройшов через усе життя і яке стало позивним на фронті. Будучи худеньким та чорнявим хлопцем, він був дуже схожий на іспанського гравця Рауля. Діти це швидко помітили і так друга й назвали.

В 1996 році Мельников переїхав жити в селище Карнаухівка Кам'янського району на Січеславщині. В 1999-му Олександр був призваний на військову службу до Збройних сил України у Кривий Ріг в танкові війська, де отримав звання старшина. Після повернення зі служби пішов працювати на Дніпровський коксохімічний завод.

Підтримувати «Дніпро» на фанатському секторі Рауль почав ще з юнацьких років. Відвідував домашні та виїзні матчі, а також не забував грати і сам. Тренувався Олександр два-три рази на тиждень, був капітаном власної аматорської команди. Завдяки його наполегливості ця команда неодноразово посідала призові місця на розмаїтих турнірах.

В 2005 році Рауль одружився та мріяв про велику родину - доньку і сина, який би втілив мрію батька, ставши відомим футболістом. Одна мрія здійснилася в 2007 році з народженням доньки Софії. Олександр хотів бачити її всебічно розвиненою особистістю, водив на танці та вокал. Наприкінці 2012-го чоловік вирішує перейти працювати на приватне підприємство. Маючи ціль дорости до посади головного енергетика, в 2013 році він вступив на навчання до Міжрегіональної Академії управління персоналом та закінчив перший курс.

Бойовий досвід

Але в 2014-му почалася війна. Як патріот України Олександр Мельников ще в лютому 2014-го з'явився до військкомату. 25 березня він був направлений на перепідготовку до села Гвардійське в складі 25 окремої повітрянодесантної Дніпровської бригади. Наприкінці квітня розпочалися бойові дії, так звана антитерористична операція. 2 травня 2014 року з Дніпровського аеропорту на гелікоптерах батальйон був доставлений у Краматорськ на Донеччині, де пробув два з половиною місяці, аж до звільнення міста. Пізніше Олександр розповідав близьким, що ті дні були вельми складними. Іноді у бійців не було води та їжі.

Але тут побратимові неодноразово допомагав фанатський рух. Під час недовгої відпустки Рауль згадував кумедну історію, як його рота чекала допомоги, а потім Олександр побачив речі з символікою рідного клубу в іншій бригаді. Тоді з'ясувалося, що фанати «Дніпра» скинули з гелікоптера посилки для свого одноклубника, але інші бійці взяли їх собі, оскільки сильно голодували. Рауль не був жадібним, але попросив повернути і розділити посилки.

Також в мережі зберіглося відео від 16 квітня 2014 року, зняте під Краматорськом. Жителі Донеччини зупинили військових, одним із них якраз і був Олександр. Відповідаючи на провокаційні питання журналістки проросійських поглядів стосовно того, чому військові знаходяться саме тут і що думають стосовно ситуації в регіоні, він відповів: «У нас країну на шматки розривають. Як ми можемо до цього ставитися? Сьогодні є моя країна, а завтра її може не бути. Як я повинен до цього ставитися? Тут хочуть зірвати прапор моєї країни. Як я повинен до цього ставитися?»

Загибель

У єдиній і останній відпустці Олександр зустрів всіх рідних та друзів, наче всі прийшли попрощатися. Вранці 18 липня Рауль повернувся до військової частини, де на нього чекали нові бойові завдання.

Олександр Мельников загинув 12 серпня 2014 року під час визволення міста Вуглегірськ Горлівського району на Донеччині, потрапивши під мінометний обстріл. Останньою мрією Рауля було відвести доньку в перший клас на шкільну лінійку. Та не судилося.

Вшанування

Похований воїн поряд з батьком на цвинтарі Соцміста в Кам'янському.

14 листопада 2014 року Олександр Мельников нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).