Схилимо голови. Героїчний фанат Шахтаря до ДАП добрався поверх броні

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує фаната «Шахтаря» Владислава Казаріна, який боровся за Україну з юних років, бився за Донецький аеропорт, під Широкиним, на шахті «Бутівка» та Світлодарській дузі, а життя поклав неподалік від Дебальцевого дев'ять років тому, 10 серпня 2016-го, назавжди залишившись 21-річним.

Життєвий шлях

Владислав Казарін народився 28 вересня 1994 року в місті Залізне (тоді - Артемове) Бахмутського району на Донеччині, мешкав у Покровську (колись - Красноармійськ), де закінчив загальноосвітню школу №3. Ще з юних років хлопець мав патріотичну позицію та сміливо її висловлював.

Навесні 2014 року, як і більшість активних фанатів «Шахтаря», Влад чинив супротив сепаратизму та проросійським виступам в регіоні. Разом з однодумцями зі свого міста, котрі також стояли на патріотичних засадах, Казарін заснував рух «Громадський актив Красноармійська», який відкрито опонував прихильникам «руского міра» і псевдореферендуму.

Бойовий досвід

У квітні 2014-го, коли почалися бойові дії, Владислав пішов добровольцем на фронт - вступивши одним із перших до лав «Дніпра-1»; з літа 2014 року - у складі 5-ї роти. Не хотів полишати фронт, Казарін, який мав у війську позивний Розписний, переходив між різними підрозділами, аби залишатися на передовій. Служив у батальйоні «ОУН» та 8-му батальйоні «Аратта» (Українська добровольча армія). Воював у Пісках та обороняв Донецький аеропорт восени 2014 року, до якого потрапив неофіційно, маючи відпустку в «Дніпро-1».

Після загибелі «кіборга», в мережі стали з'являтися спогади тих, хто встиг із ним познайомитися під час оборони цієї фортеці. Серед іншого розповідали, як їхали до ДАПу з допомогою для українських вояків. Всередині заповненого їжею та водою БТРу не було місця, а тому Влад просто виліз на броню, вдягнув GoPro на голову і махнув рукою, мовляв, я готовий, поїхали. Більшу частину дороги до нового терміналу броню дряпали уламки від снарядів, що розривалися неподалік. Влада тоді не зачепило, а кадри з його камери стали легендарними та згодом увійшли до фільму «Донецька фортеця: Серце волонтера».

Окрім цього, Розписний - учасник звільнення Карлівки (липень 2014) встиг повоювати під Широкиним, на шахті «Бутівка» та Світлодарській дузі. Пізніше він служив стрільцем-санітаром 1-ї штурмової роти Добровольчого українського корпусу «Вовки», у 1-му батальйоні 54-ї окремої механізованої бригади.

Паралельно з цим, Владислав не забував про навчання. У серпні 2016 року він був зарахований на юридичний факультет Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара. Бойові товариші згадуватимуть, як юнак ділився із ними переживаннями від складених вступних іспитів до вишу. Побратими Розписного вірили, що з ним нічого не може статися.

Загибель

Владислав Казарін загинув 10 серпня 2016 року. Його група потрапила під мінометний обстріл російських терористів неподалік Дебальцевого на Донеччині, у селищі Луганське Бахмутського районі. Внаслідок розриву 120-міліметрової міни боєць зазнав смертельних поранень. Дорогою до лікарні він помер.

Вшанування

13 серпня 2016 року воїна поховали на Алеї Героїв Покровського цвинтаря.

25 листопада 2016 року Владислав Казарін нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

10 травня 2017 року в Покровську на будівлі ЗОШ №3 Покровська відкрито меморіальну дошку колишньому учневі цієї школи, котрий віддав життя у боротьбі за вільне майбутнє своєї країни.