Холанд, Дьєкереш, Ісак та інші: як Скандинавія готує топ-форвардів

У сезоні 2025/26 три з п'яти найкращих команд Прем'єр-ліги (за підсумками минулої кампанії) гратимуть зі скандинавськими гравцями на позиції центрфорвардів. «Манчестер Сіті» три сезони користувався практично роботизованою грою Ерлінга Холанда у штрафному майданчику, Александер Ісак став одним із найкращих форвардів Європи у складі «Ньюкасла». Нещодавно до них приєднався Віктор Дьєкереш, який перейшов до «Арсеналу» зі «Спортінга» за 65 млн фунтів.

Цей трансфер став дуже важливим для «канонірів», але він також відзначається тим, що ще один скандинавський форвард перейшов у топ-клуб. Багато хто з цих нападників досить близький до образу «дев'ятки». У кожного є свої сильні та слабкі сторони.

У кожного також свої особливості, але в їхній фізичній будові та стилі гри є щось більш традиційне: вони здебільшого діють у центрі поля, вони великі й часто кремезні, а їхня мета - забивати голи. Останні 10 років в атакувальному плані дедалі частіше виділяються вінгери. Існує думка, що класична «дев'ятка» як позиція вмирає. Але не в Скандинавії.

Це не означає, що інші країни не виховують хороших форвардів. Але в епоху вінгерів можна помітити, що Скандинавія випускає висококласних «дев'яток» з темпами, які явно не відповідають темпам інших країн, особливо з огляду на скромне населення регіону в 22,1 мільйона чоловік. Якби Данія, Норвегія й Швеція були однією країною, то за чисельністю населення ця держава була б позаду Малі (22,4 млн) і трохи вище за Шрі-Ланку (21,7 млн).

Кількість голів, забитих скандинавськими футболістами, поступово знижувалась з початку століття і зрештою досягла мінімуму в сезоні 2012/13, коли гравці з Норвегії, Швеції й Данії забили лише 77 голів. Але останні п'ять сезонів помічається постійне зростання.

Звичайно, одним із найяскравіших голеадорів сучасності є Холанд, який бере на себе велику кількість голів серед скандинавів, але справа не лише в ньому. Минулого сезону Прем'єр-ліги троє з 10-ти найкращих бомбардирів були скандинавами, а Холанд не був найкращим у цьому тріо.

Ерлінг у минулій кампанії забив 22 голи - на один менше, ніж Ісак (23), але на вісім більше, ніж Йорген Ларсен (14). Ерлінг пропустив сім матчів минулого сезону АПЛ, тому цілком логічно припустити, що загальний показник голів від Скандинавії міг бути ще вищим.

Варто також згадати Александра Серлота, який забив 20 м'ячів за «Атлетіко» у минулій кампанії Ла Ліги. Ну і, звісно, Дьєкереш. Він ще не грав у топ-лізі, але минулого сезону забив 39 голів у чемпіонаті Португалії за «Спортінг», що вдвічі більше, ніж будь-який інший гравець. Це дозволило йому посісти друге місце після Кіліана Мбаппе у боротьбі за «Золоту бутсу».

Андреас Георгсон зараз працює помічником Томаса Франка у «Тоттенхемі», але у рідній Швеції він активно займався розвитком молоді. Він розповів Opta Analyst: «Думаю, з Данією все зовсім інакше, ніж з Норвегією та Швецією».

«Академії і розвиток молоді в Данії були професійними і якісними ще до прориву Норвегії та Швеції, тому у датчан довша історія розвитку молоді. Те, як інвестували в академії «Мідтьюллан», «Копенгаген» та «Норшеллан», - це зовсім інший рівень».

Звичайно, неможливо розглядати розвиток футболістів у цих країнах, не враховуючи ширший погляд на те, як гравці проходять свій шлях і в якому середовищі їм доводиться грати. Екс-наставник «Ноттс Каунті» Єн Берчналл, який також працював у Швеції з «Естерсундом», наголосив, що, на його думку, у норвезькому та шведському юнацькому футболі більше свободи, ніж, наприклад, в Англії.

«Тренування тут орієнтовані на гравців, а не на тренера», - сказав він. «Тренування менш структуровані, і я вважаю це плюсом». Аналогічної думки дотримується і Георгсон, який високо оцінює багато скандинавських академій.

«Схема 4-3-3 дуже популярна у Данії. Майже кожна команда Суперліги грає за цією схемою, тобто завжди є один центральний нападник і два вінгери», - розповів колишній півзахисник «Манчестер Сіті» Уве Реслер, який тренував у всій Скандинавії. Але є й інші фактори, які не пов'язані з футболом, але все ж таки мають значний вплив.

Насамперед, це генетика. За даними дослідження NCD Risk Factor Collaboration, данці займають четверте місце у світі за середнім зростом. У першу 13-ку також увійшли шведи і норвежці, а країни Північної Європи опинилися на другому місці після країн Балтії при об'єднанні результатів по регіонах.

Другий чинник - соціально-економічний. Звичайно, у Скандинавії не всі багаті, але ці країни вважаються економічними зразками для наслідування завдяки високому рівню життя у поєднанні з низьким показником нерівності у доходах, а також безоплатній освіті та охороні здоров'я.

Отже, і спорт там доступніший, ніж у багатьох інших країнах. За словами Берчналла, навіть у найменших і найвіддаленіших населених пунктах Норвегії зазвичай знайдеться 1-2 якісні поля. Вони відкриті для всіх - діти приходять у будь-який час, тренуються і грають.

Ще один фактор розвитку скандинавських форвардів полягає у тому, що місцеві клуби заточені на продаж гравців. «Коли нападники добре забивають у молодому віці, їхня цінність на ринку може стати дуже високою, тоді як захисник, можливо, не отримає такого розвитку і такої ж трансферної суми. Тому, я думаю, що клуби дуже зацікавлені у вихованні таких талантів», - сказав Берчналл.

Реслер згоден з колегою: «В інших країнах, наприклад, в Англії, все залежить від результату, тому важливо лише одне: вигравати матчі. Але в інших менш фінансово потужних лігах не менш важливо продавати гравців щороку».

Скандинавські ліги справді демонструють гідну історію надання молодим футболістам ігрового часу в основному складі. З початку сезону 2011/12 гравці віком до 22 років у середньому провели на полі 16,3% часу від загальної кількості хвилин, зіграних усіма футболістами у вищому дивізіоні Швеції.

У Норвегії цей показник становить 18,3%, тоді як Данія лідирує з 20,3%. Для порівняння: за той же період в АПЛ гравці віком до 22 років у середньому провели на полі 8% хвилин, у Серії А - 8,9%, у Ла Лізі - 9,1%, у Бундеслізі - 12,7%. Лише у Лізі 1 цей показник наблизився до скандинавських - до 15,3%.

Є у скандинавському футболі й свої проблеми. Через ставку на форвардів, нестача захисників може стати проблемою у майбутньому. Ще однією серйозною перешкодою стане той факт, що Європейський Союз запровадить у 2031 році заборону на продаж гумових матеріалів, які використовуються у багатьох штучних полях, з міркувань екології та безпеки.

За попередніми оцінками, тільки в Норвегії заміна всіх полів на більш екологічні коштуватиме 560 млн євро. Залишається лише сподіватися, що система дитячого та юнацького футболу в цих країнах уже настільки встояла, а їх методи настільки вкоренилися, що вони будуть досить стійкими, щоб упоратися з будь-якими потенційними проблемами.

Сергій ЗАВАЛКО, за матеріалами The Analyst