Від Фогтса до Кампса: символічна збірна гладбахської Боруссії усіх часів

1 серпня «Боруссія» з Менхенгладбаха святкує своє 125-річчя. Цей клуб цілком слушно належить до сонму легендарних, однак є нюанс. Річ у тім, що якнайщільніша концентрація його справді визначних успіхів припадає на 1970-ті, в інші десятиріччя «жеребці» здебільша або торували собі шлях нагору, або жили спогадами про славне минуле. Та успіх у добу тотальної революції у світовому футболі, що той пістолет, який, за визначенням кіношного Жеглова, переважить сотню тисяч інших декад. А 1980-й - рік, коли чорно-біло-зелені востаннє (і вп'яте за десятиріччя) вийшли до фіналу єврокубка, став тим, коли вже, використовуючи слова українського поета Миколи Вінграновського, «ходили хмари безхмарним небом» футбольного Менхенгладбаха. Опісля ж за гущавиною хмар успіхів «жеребців» на футбольному полі було не розгледіти, хіба що виграш Кубка Німеччини в половині 1990-х. І хай які б зірки захищали в постзолоту еру кольори гладбахців (Уве Ран, Штефан Еффенберг та Ігор Бєланов, зрештою), повернутися на колишній рівень не виходило. Тому природньо, що в збірній усіх часів щонайповніше репрезентовані саме 1970-ті.

Воротар: Уве Кампс (народився в 1964 р.)

А ось на воротах збірної всечасся, на мою думку, має бути якраз представник іншої генерації, коли не були такими успішними польові гравці, натомість воротареві доводилося тягнути всю команду. Уве Кампс, уродженець Дюссельдорфа став ванклабменом гладбахської «Боруссії», а ще 2-м гравцем в її історії за кількістю проведених матчів. За більш як півтисячі ігор у складі «жеребців» найпам'ятнішим став, безумовно, півфінал Кубка Німеччини в сезоні-1991/92 проти леверкузенського «Байєра», коли Кампс парирував усі чотири післяматчеві пенальті (відбивав удари «фармацевтів» і правою рукою, і лівою, й обома!), забезпечивши чорно-біло-зеленим (хоча сам грав у яскравому синьо-жовтому светрі) вихід до фіналу. Кількість сухих матчів для Кампса у бундеслізі впритул наблизилася до сотні, а в чотирьох сезонах вона визначалася двозначним числом.

Вольфганг Клефф? Так, він пройшов переможний шлях із командою у 1970-ті. Проте деякі його знакові помилки (на кшталт голу, пропущеного після удару здалеку в грі-відповіді фіналу Кубка УЄФА проти «Твенте» в сезоні-1974/75) все ж таки не дають змоги поставити його вище від Кампса.

Вольфганг Кнайб? Суперовий голкіпер, але в складі «жеребців» провів не так уже й багато часу.

Захисники: Міхаель Фронтцек (народився в 1964 р.), Вільфрід Ханнес (народився в 1957 р.), Ханс-Гюнтер Брюнс (народився в 1954 р.), Берті Фогтс (народився в 1946 р.)

Власне, Міхаель Фронтцек зробив собі ім'я у «Боруссії» 1980-х. Звідти й був закликаний до бундестіму. Цементував лівий фланг оборони й був чи не кращим гравцем цього амплуа в Німеччині тогочасся. Фронтцек був дуже помітною постаттю у феєричному двобої з «Баварією» в сезоні-1984/85 у Менхенгладбаху. Він забив 3-й м'яч у ворота мюнхенців (у порожні ворота з метрової відстані), забезпечивши тим самим перемогу своїй команді (3:2) над принциповим суперником (1970-ті тоді ще не зовсім віддалилися в часі). Інший знаковий гол, до якого мав стосунок Міхаель, трапився в запаморочливому протистоянні в Кубку УЄФА з мадридським «Реалом» у сезоні--1985/86. Тоді «жеребці» виграли у «вершкових» на своєму полі з рахунком 5:1 (щоправда, на виїзді поступилися 0:4 і вилетіли з розіграшу), й 2-й гол у ворота мадридців вийшов напрочуд курйозним. Фронтцек прострілив із лівого флангу у карний майданчик, Уве Ран не влучив по м'ячеві, натомість влучив оборонець Королівського клубу Пепе Сальгеро та спрямував м'яча у ворота своєї команди.

Фактурний центрдеф (а подеколи й ліберо) Вільфрід Ханнес прийшов до «Боруссії» у половині 1970-х, а пішов звідти в половині 1980-х. Він застав злет (двічі ставав чемпіоном країни, здіймав над головою Кубок УЄФА) і падіння по закінченні золотої ери. Прикметно, що вже на початку 1980-х, коли золоточасся залишилося в минулому, в одному із сезонів бундесліги Ханнес прибрав на себе бомбардирські функції, забивши 16 голів у чемпіонаті. Тоді на його рахунку було 3 дублі, а також ударний відрізок чемпіонату, де він відзначався забитими м'ячами в 7-ми матчах поспіль!

Ханс-Гюнтер Брюнс відіграв важливу роль у завоюванні «Боруссією» Кубка УЄФА в сезоні-1978/79. Як для гравця захисного плану він відзначався неабиякою результативністю. На першому етапі того розіграшу надто від нього постраждав австрійський «Штурм», у воротах якого впродовж двох матчів Брюнс розписався тричі. Забив він і пенальті в додатковий час у впертому протистоянні з «Бенфікою». Відзначився й у воротах «Манчестер Сіті» в чвертьфіналі, розігнавши контратаку та поставивши в ній гольову крапку торканням зовнішнім боком стопи лівої ноги.

Праворуч у захисті - рекордсмен із рекордсменів гладбахців Берті Фогтс. Це - головна зірка клубу всіх часів, ванклабмен, який мав стосунок до всіх титулів «жеребців» у 1970-ті. Рідкісний випадок: списки досягнень Фогтса як гравця та «Боруссії» як клубу майже ідентичні! Під час першого для гладбахців чемпіонського сезону-1969/70 Фогтс відзначився 5-ма голами, зокрема дублем у воротах команди «Рот-Вайс» (Оберхаузен). Зазначу, що того сезону Берті відіграв усі 34 матчі бундесліги від свистка до свистка! В ході тріумфального для чорно-біло-зелених розіграшу Кубка УЄФА сезону-1974/75 Фогтс відзначився важливими голами у воротах австрійської «Адміри-Ваккер» (після поразки на виїзді 1:2 Берті відкрив рахунок у домашньому матчі) й у воротах чехословацького «Баніка» в чвертьфіналі. Фогтс був капітаном команди в історичному фіналі Кубка чемпіонів-1976/77 проти «Ліверпуля», програного «жеребцями» з рахунком 1:3. Ну, й рекомендую передивитися в Мережі перший півфінальний матч того розіграшу, де в Києві гладбахці намагалися стримувати тиск «Динамо». Тоді Фогтс непогано виявив свої саме оборонні чесноти.

Улі Боровка? В мене особисто він більше асоціюється з «Вердером». Лотар Маттеус? Усе ж таки головний клуб у його кар'єрі - це «Баварія».

Півзахисники: Райнер Бонхоф (народився в 1952 р.), Гюнтер Нетцер (народився в 1944 р.), Херберт Віммер (народився в 1944 р.)

Деякі фахівці вважають Райнера Бонхофа ледь не фундатором сучасних функцій опорника на футбольному полі. Як на мене, це дещо заголосне твердження, однак факту унікальності цього гравця і того факту, що в півзахисті він куди кращий, ніж у нападі (а починав кар'єру саме там), не заперечуватиму. Відзначу його фізичну витривалість і самовіддану гру в підкатах. «Без Вайсваллера я, мабуть, залишився б аматором», - казав згодом Бонхоф. І справді, знаний тренер Хеннес Вайсваллер, що уособлював «Боруссію» в другій половині 1960-х - в першій половині 1970-х рр., прищепив Райнеру тактичну грамотність, навчив тонко розуміти позицію та опинятися в потрібному місці в потрібний час. Опорник чорно-біло-зелених запам'ятався киянам тим, що відкрив рахунок в історичній грі-відповіді півфіналу Кубка чемпіонів у сезоні-1976/77. На жаль, як тренер Бонхоф увійшов в історію як такий, що припустився вильоту «жеребців» із бундесліги наприкінці 1990-х.

Гюнтер Нетцер - легендарний капітан легендарної «Боруссії» 1970-х. Власне, він став першим німецьким футболістом, якого двічі поспіль визнавали гравцем року в ФРН. Проте це було вже нааприкінці гладбахського етапу його кар'єри. В контексті Нетцера осібно слід сказати про фінал Кубка ФРН у сезоні-1972/73. Напередодні матчу (а «жеребцям» протистояли «козли» з Кельну) в Нетцера померла мати, якийсь час він не тренувався з командою, радився з батьком, чи варто йому грати. Було вирішено грати. Однак Хеннес Вайсваллер не поставив Гюнтера в основу. Надалі мав намір випустити його на 2-й тайм (скандування трибун, що воліли побачити на полі свого улюбленця, певно, подіяло), та Нетцер відмовився виконати тренерське рішення. Однак згодом сталося дещо дивне. Почувши від Крістіана Куліка слова, що він не може продовжувати матч, Нетцер самостійно ухвалив рішення вийти на поле замість нього, не зважаючи на думку тренера. Й вирішальною для перемоги стала, зрештою, комбінація Нетцер - Бонхоф - Нетцер, що закінчилася влучним ударом Бунтівника. Кубок вирушає до Менхенгладбаха! Однак Нетцер і Вайсваллер остаточно розсварилися, і капітан команди пішов до «Реала», ставши першим німцем в історії мадридського гранда. Втім, роки по тому Нетцер усе ж таки виокремив роль Вайсваллера в своєму зростанні: «Він не просто спостерігав мій розвиток, він йому сприяв!».

Поставлю Херберта Віммера - третю людину із славнозвісного пам'ятника гравцям «Боруссії» (із ним - Фогтс і Нетцер), що є чи не найулюбленішим місцем для світлин у пішохідній частині Менхенгладбаха, - на правий фланг півзахисту, хоча більшою мірою він грав у центрі середньої лінії. Віммер відзначився незвичною гольовою передачею в 2-му фінальному матчі Кубка УЄФА в сезоні-1974/75 на Юппа Хайнкеса. Асист було зроблено головою! Рахунок став 3:0, й опісля, ймовірно, вже ні в кого не виникало запитань щодо прописки почесного призу на найближчий рік.

Штефан Еффенберг? Так, знаковий для Менхенгладбаха футболіст, однак йому не судилося стати складовою команди-машини, якою була «Боруссія» 1970-х. Щовба його кар'єри припала на куди пізніші роки. А Улі Штіліке більшою мірою виявив свій талант у складі «Реала».

Нападники: Юпп Хайнкес (народився в 1945 р.), Алан Сімонсен (народився в 1952 р.), Херберт Лаумен (народився в 1943 р.)

Юпп Хайнкес - кращий бомбардир чорно-біло-зелених усіх часів! Серед його численних гольових досягнень, звісно, насамперед, звертає на себе увагу виїзний хет-трик у грі-відповіді фіналу Кубка УЄФА в сезоні-1974/75 у ворота «Твенте». Спершу форвард використав помилку оборонця (щоправда, в нашочасся, той гол, певно б, не зарахували після перегляду ВАРу, адже м'яч торкнувся руки Юппа). Надалі 11-й номер «Боруссії» відзначився чудовим ударом після вже згадуваної передачі Віммера. А трохи згодом головою ефективно зіграв і сам Хайнкес, спрямувавши м'яч точнісінько у ворота клубу з Енсхеде. Додам, що середня результативність Юппа у «Боруссії» сягнула високого показника в 0,71 гола за матч.

Й відтягнутий форвард Алан Сімонсен відзначився мультигольовим доробком у фіналі проти «Твенте» в 1975-му. Він і відкрив рахунок, потужно пробивши правою метрів із 12-ти, й підсумував двобій голом із пенальті, встановивши рахунок 5:1. Власне, переможну крапку з пенальті поставив данець й у фіналі в сезоні-1978/79, коли «Боруссії» опонувала «Црвена Звезда».

Херберт Лаумен є другим бомбардиром в історії гладбахського клубу. Невисокий прудкий форвард відзначився бомбардирською вдачею на зорі становлення «Баруссії» як гранда німецького футболу, себто на межі 1960-х - 1970-х рр. Приміром, у першому чемпіонському сезоні (1969/70) в Лаумена було 2 дублі поспіль («Дуйсбург», «Алеменія»), в другому чемпіонському сезоні (1970/71) дублів назагал у Херберта назбиралося з пів десятки.

***

Покидаючи команду в 1979 р. Берті Фогтс сказав: «Боюся, що нових перемог не буде ще дуже довго». Прийдешня криза тоді ніби розливалася в гладбахському повітрі, й Фогтс, за великим рахунком, зрештою, виявився правий. Менше з тим, ніби якийсь тягунець щороку залучає десятки тисяч уболівальників на домашню арену «жеребців» (та ще вогнегора, що й не думає засинати!). Тих, хто пам'ятає зіркові 1970-ті, серед них дедалі менше. Однак і нові генерації фанатів чорно-біло-зелених свідомі того, що вболівають за величний клуб. Власне, їхнє популярне гасло «є лише одна «Боруссія»» народилося ж не на порожньому місці. Тішуся з того, що всі фігуранти цієї символічної команди живі-здорові, хоч деякі сягнули вже солідного віку. Здоров'я вам, легенди й із круглодаттям вашого клубу! Сподіваюся, що, знову використовуючи неповторну лексику Миколи Вінграновського, вже «віддаленів рій причин» невдач «Боруссії». Хай повертається славночасся великих звитяг!

Олексій РИЖКОВ