Схилимо голови. Боксер, який поліг в Оленівці: Зроби так, щоб моя мати жила

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує боксера з Донеччини Станіслава Артеменка, який боронив Україну в лавах полку «Азов», потрапив у полон після наказу вищого командування захисникам «Азовсталі» зберегти життя і загинув три роки тому, в наслідок теракту, вчиненого москалями в ніч з 28 на 29 липня 2022 року в колонії в Оленівці на Донеччині. Воїнові було 25 років.

Життєвий шлях

Станіслав Артеменко народився в Краматорську Донецької області. Після закінчення школи Стас поступив у місцевий Машинобудівний технікум.

Спортом хлопець почав займатися разом із другом дитинства Микитою Трубчанином. Спершу юнаки захопилися паркуром (фізична дисципліна, в якій тренується подолання будь-яких перешкод на своєму шляху, за допомогою пристосування своїх рухів до навколишнього середовища), а потім - боксом, куди, до свого тренера Валентина Головка, друга привів Микита. Не дивлячись на те, що на ринг Артеменко потрапив пізно, він досяг помітних успіхів. Він перемагав у розмаїтих турнірах і почав задумуватися про перехід у професійний бокс.

«Хлопцеві було вже 18 років, до того він не займався боксом, але мав дуже наполегливий характер, - згадує Валентин Головко. - Почав займатися і там, де йому не вистачало бойових навичок, фізичної чи технічної підготовки, він брав упертістю та витривалістю. Одного разу я віз боксерів у Миргород на змагання серед професіоналів. Він дуже хотів там побоксувати. Я відмовив, сказав, мовляв, Стас - ти ще слабенький. І так склалися обставини, що мені прийшла заявка на ще одного спортовця. Тоді я Стасу запропонував і він поїхав. Після бою він вийшов до мене зі сльозами: «Тренере, ви здійснили мою мрію, я боксував з професіоналами!» Хоча той бій він програв, але навіть через біль, ішов до задуманого, до мрії - такий характер».

Зрештою, тренування і роботу за спеціальністю Стасові довелося відкласти в сторону і займатися тим, що приносить гроші. Кошти хлопцеві були необхідні, оскільки онкологією захворіла мама, яку Станіслав вважав найдорожчою в житті людиною. На заробітки хлопець поїхав до Харкова. Але заробляти там вдавалося далеко не ті гроші, які потрібні, тому Стас почав роздумувати про переїзд за кордон: мав плани їхати в Англію працювати на риболовних судах. Але Микита Трубчанин порадив залишитися в Україні та спробувати себе на військовій службі, адже Стас мав неабияку фізичну підготовку. Крім того, Стас колись і сам мріяв бути прикордонником, але через певні вади зі здоров'ям - протрузії та грижі від тренувань - свого часу він так туди й не потрапив. Водночас кохана Стаса Ганна та ще один знайомий запропонували йому вступити до лав «Азову».

Бойовий шлях і загибель

Це сталося в 2020-му. Артеменку імпонувало перебування в лавах одного з найбоєздатніших військових підрозділів України, де увагу звертали на все, від фізичної підготовки, мотивації і розуміння військової справи, до ідейності. Микита пригадує, що Стас приїжджав з табору «Азову» завжди натхненним і дуже задоволеним тим, що опинився серед тих людей. Там він продовжував тренування - займався боксом та бігом. Мріяв вилікувати маму, одружитися з коханою Ганною та народити дитину.

Коли почалася велика війна, Стас, який був снайпером, знаходився у Маріуполі. Власне, в героїчній обороні міста він і брав участь. З Микитою Трубачиним в останнє Артеменко зв'язувався 14 березня 2022-го.

«Зроби так, щоб моя мати жила», - це було останнє, що сказав Стас Микиті наприкінці тої розмови.

Далі вони тримали зв'язок тільки через дівчину Стаса. Після того, як вище командування дало на початку травня 2022-го наказ оборонцям «Азовсталі» зберегти життя, Артеменко з багатьма іншими українськими воїнами потрапив у полон, знаходився в колонії в Оленівці на Донеччині. До того, як кацапи, перевівши близько двох сотень бійців «Азову» в окремий барак, підірвали його зсередини. Понад 50 українських захисників, зокрема фанат сімферопольської «Таврії» Владислав Білий, а також Станіслав Артеменко тієї ночі загинули. Правда, загибель Стаса підтвердилася лише після 21 вересня 2022-го, коли вийшли за умовами обміну на медведчука командири підрозділів, які знаходилися на «Азовсталі».

«Напередодні в мене був сон: мій тесть і Стас сидять в якомусь ангарі. Тесть дивиться прямо, а Стас дивиться на нього та якось торкається своєї ноги, ніби чухає її. Мій тесть - військовий - загинув наступного після сну дня. І через день, коли я їхав на його поховання, загинув Стас».

Потім справді виявилося, що 11 травня, за п'ять днів до полону, Артеменко отримав поранення в ногу….

Рештки тіла Стаса вдалося повернути лише влітку 2023-го, майже через рік після загибелі, 23 червня. Разом з побратимами він похований у Києві, на Берковецькому цвинтарі.