СВЬОНТЕК: «Я грала інтуїтивно, свій теніс – зовсім не як на грунті»

Чемпіонка Вімблдону 2025 Іга Свьонтек дала інтерв'ю польським ЗМІ, у якому розкрила закулісся останніх тижнів, зізналася, коли зрозуміла, що готова до змін, за які боровся її новий тренер Вім Фіссетт, і розповіла про важливу підготовку, яка відбувалася після турніру в Римі.

- Ви стали героїнею музичного твору, Давид Подсядло згадував вас разів десять на останньому концерті «Zorza» у Варшаві, виробник макаронів планує випустити продукт у формі ракетки, у Lego є ваша фігурка, а рецепт макаронів з полуницею підкорив New York Times. Завдяки цим успіхам - зокрема й останньому - чи відчуваєте ви себе частиною поп-культури? Вийшли за межі спорту?

- Так, хоча зізнаюся, я зовсім не очікувала, що макарони з полуницею викличуть такий ажіотаж (сміється). Чесно кажучи, я не збиралася робити з цього сенсацію в інтерв'ю. Але завдяки цьому я зрозуміла, що іноді ми можемо впливати на щось, навіть не усвідомлюючи цього. Нібито давно знаю, який у мене імідж, але не думала, що він може вплинути на такі банальні речі. Зараз ми обговорюємо, як саме я могла б використати свій голос, і запускаємо різні ініціативи, але слава макаронам з полуницею, спричинена просто однією фразою після матчу, точно не входила в наші плани (сміється). Це неймовірно. Загалом, я б хотіла використовувати свою впізнаваність у важливих справах.

- Вімблдон узагалі виглядав як культурна подія. Вам давали інструкції перед зустріччю з герцогинею Кетрін, читала, що у вас із Янніком був вибір - танцювати переможний танець чи ні... Кажуть, що це ви переконали Янніка на танець. Хотіли отримати максимум вражень від Вімблдону чи ми просто не знали, що ви - «зірка танцполу»?

- Рада, що ви так чули, але це не зовсім так (сміється). Чесно кажучи, я ніколи раніше не танцювала бальних танців і не була впевнена, що впораюся. У мене була довга сукня, в якій я навіть ходити не могла без підтримки рукою. Думаю, це була типова проблема жіночого вбрання (сміється).

Ми з Янніком довго думали, танцювати чи ні. Пізніше організатори так усе влаштували, що ми обоє погодилися. Думаю, Яннік теж був у гарному настрої й хотів потанцювати. Сам танець вийшов чудовим. Я знала, що він не буде складним - швидше такі притопи з ноги на ногу - і це полегшило завдання. Якби це було щось складніше, я б без тренування не впоралася.

Смішно, але я вже пообіцяла тренеру, що на майбутнє ми додамо танці до тренувань на траві - про всяк випадок. Усе зрештою вийшло добре. Сукню ми трохи вкоротили - сантиметрів на десять. Яннік був чудовим партнером. Хоча я дуже сумнівалася, я потім подякувала організаторці вечері - вона зробила все, щоб ми обидвоє таки потанцювали, попри внутрішні бар'єри. Думаю, це був момент, який залишиться з нами назавжди.

- Раз вже мова про попкультуру - у 2022 році Taco Hemingway і Давид Подсядло співали у ритмі Tamagotchi: «Пити, їсти, грати як Іга Свьонтек». Чи були цього сезону моменти, коли ваше життя справді виглядало саме так? Посилаюся на слова Віма Фіссетта в інтерв'ю Бену Ротенбергу. Він говорив, що коли вам не йшло, ви все одно відмовлялися від перепочинку. Одразу після турніру знову виходили на корт. Він сказав, що ви - тенісистка, яка обожнює тренування, навіть коли важко.

- Так, тренування для мене ніколи не були проблемою. Іноді саме під час них я граю свій найкращий теніс - бо відчуваю, що можу повністю розкритися, незалежно від того, що відбувається довкола. Там немає всієї цієї турнірної атмосфери. Наш спорт - глобальний, під час змагань відбувається дуже багато. А на тренуванні я можу зосередитися на техніці й удосконаленні - не обов'язково адаптуватися до гри суперниці.

Я люблю тренуватися, якщо тільки Мацик (Мацей Рищук) не дає мені таке навантаження, після якого я ледве рухаюся. Але навіть після таких занять у мене завжди позитивні відчуття. Не завжди під час сезону, коли матчі йдуть один за одним, є час на спокійне тренування й щоб напрацьоване перенести в гру. Така можливість у мене була перед Roland Garros і перед трав'яним сезоном. Це допомогло мені швидше відчути впевненість.

- Мацей Рищук описав вас як людину, яка дуже довіряє своєму тенісу. Звідси й труднощі зі змінами - наприклад, з позицією на прийомі?

- Думаю, в цьому випадку я помилилася через брак досвіду. Попри всі перемоги, таке буває. Я надто зациклилася на тому, що допомогло мені вигравати у 2022 і 2023 роках. Зміни, які ми тоді ввели з Томашем Вікторовським - грати ближче до м'яча, раніше входити в розіграш... Із гравчині, яку називали «базлайнеркою» (що грає з задньої лінії), я стала тенісисткою, яка атакує. Це сильно закарбувалося у моїй голові. Мені бракувало уяви, щоб зрозуміти - через кілька років варто щось змінити, бо суперниці також вивчають мою гру.

Дійсно, Вім давно переконував мене відходити далі на прийомі. Часто ми про це говорили, але через щільний графік - турніри, короткий відпочинок, відновлення - у нас не було часу це відпрацювати. Тому мені було важко довіритися.

Лише після Риму, коли я програла рано - що багатьом здалося трагедією - у мене з'явилося десять днів, щоб спробувати нове. Я провела три тренування з чоловіками - там стояти близько на прийомі неможливо, просто не приймеш подачу. У мене виходило чудово. А в матчі з Оленою Рибакіною, коли я почала програвати й мені з ложі кричали, щоб я відступила назад, я згадала ті тренування й подумала: «Вони були вдалими - довірюся». Я відступила - і відтоді знаю, що це вже частина мого інструментарію. Тепер застосовую це частіше. Але мені знадобився час, щоб до цього дійти.

- Багато експертів вважають, що десять днів на Майорці перед Вімблдоном були вирішальними. Мацей тоді виклав у мережу вправу в особливому взутті, яке випрямляло вам ноги. Що це було?

- У Мацея багато обладнання, яке робить тренування дуже складними (сміється). Коли ми працювали на ґрунті, у мене були черевики з резинками, які тягнули мене донизу. У випадку, про який ви говорите, все було навпаки - це взуття випрямляло мені ноги. Точно пояснити не можу. Вам варто взяти інтерв'ю в Мацея. Ми просто активували потрібні м'язові групи, як він і хотів. Це спрацювало.

- Як тепер ви відчуваєте гру на траві?

- Дуже добре. Наступні одинадцять місяців я на ній грати не буду, тож особливо зосереджуватися нема на чому, але тоді я почувалася чудово. Я грала інтуїтивно, свій теніс - зовсім не як на ґрунті. Наприкінці Вімблдону я повністю довіряла своїй інтуїції. Подача йшла відмінно, і я впевнено рухалася вперед.

- Скільки в тій легкості й усмішці на Вімблдоні було через те, що тиск став меншим? Уже не треба було захищати купу очок у рейтингу, та й очікувань, мабуть, було менше? Чи ключем стали сесії з Дарією Абрамович? Вона говорила, що ви працювали над переосмисленням переконань, упевненістю й умінням використовувати сильні сторони.

- Усе, про що сказала Дарія, відбувалося після Риму. Окрім тенісної роботи, про яку я вже розповідала, була й серйозна ментальна робота. Тоді я не сприймала свій теніс у позитивному ключі. Зміна того, як я говорила собі на корті, як реагувала на виграні й програні очки, була виснажливою. Думаю, це процес, який потребує постійної уваги. Не можна досягти чогось, відчути себе краще - й залишити все як є. Зараз важливо це підтримувати.

Ментально я вийшла на правильний шлях. Це було й завдяки моїй впертості. Дарія вже кілька тижнів подавала сигнали, що потрібно щось змінювати. На жаль, я впиралася, робила так, як вважала правильним. Іноді навіть за чудової команди приймаєш не найкращі рішення. Але щойно я почала краще працювати, відчула, що мій теніс мені допомагає. Тоді й з напругою легше справлятися.

Але думаю, ситуацію трохи полегшило й те, що я сама говорила - що на Вімблдоні мені не дуже комфортно, що я не до кінця відчуваю траву. Люди, мабуть, знизили очікування. Хоча, чесно кажучи, одразу після Бад-Гомбурга, на Media Day, перші два запитання до мене були - «Чи вважаєте себе фавориткою Вімблдону?». Думаю, тиск уже буде зі мною завжди - я виграла шість турнірів Великого шолома. Іноді з цим легше впоратися, іноді складніше. Найкращі гравці вміють не зважати на це й зосереджуються на собі.

- У пості про Вімблдон ви написали, що це була мрія така далека, що навіть не спадала на думку. Раз уже одна мрія здійснилася - які у вас ще є «недосяжні» цілі?

- З дитинства я мріяла виграти всі чотири турніри Великого шолома. Перестала про це говорити, бо Вімблдон здавався мені недосяжним. А тепер розумію - це цілком реально. Я працюватиму наполегливо, щоб це здійснити. Але не хочу перетворювати це на нав'язливу мету. Для мене головне - постійно розвиватися як тенісистка й спортсменка. Моє найбільше бажання - спокійно зосередитися на роботі, щоб люди довіряли, що ми з командою робимо все правильно, що в мене є спеціалісти, які знають свою справу, навіть якщо результат не одразу помітний. Наполеглива праця завжди в підсумку окупається. Завдяки цьому спорт завжди буде справедливим.

Ось таке в мене бажання. Ну і, звісно, золота медаль Олімпіади - але про це подумаю за два роки.