«Важко вигравати з барменами у складі». Демченко – про тренерську кар'єру

Останнім часом у Казахстані на слуху прізвище українського фахівця Андрія Демченка, який на початку червня очолив астанінський «Женіс», який перебував у підвалі турнірної таблиці. Тим не менш, наставник за короткий час перетворив команду на незручного для всіх суперника. Досить сказати, що у шести матчах чемпіонату, столичний колектив заробив 16 очок з 18 можливих, що дозволило наблизитися до лідируючої групи.

Про нинішній період своєї тренерської кар'єри, а також про перші кроки на цій ниві фахівець розповів в ексклюзивному інтерв'ю сайту Sport.ua.

- Андрію Анатолійовичу, ви вже як місяць працюєте головним тренером у «Женісі». Як вам чемпіонат Казахстану?
- У кожній країні своя специфіка роботи. У Казахстані є певні тенденції, дуже багато команд грають у п'ятьох захисників (5 - 4 - 1, 5 - 3 - 2). У Грузії, де я працював до цього, в основному будується гра в чотири захисники. Для мене це щось нове, що є певним викликом.

- «Женіс» - єдина команда в казахстанській лізі, яка діє за схемою 3 - 4 - 3?
- Зараз футбол настільки сучасний, що він підвладний величезній трансформації, тому чіткої концепції немає. Той самий «Манчестер Сіті», «Ліверпуль», «Арсенал» перебудовуються у три захисники з чотирьох. В атаку легше працювати, коли граєш у три захисники, а в пресингу краще діяти - у чотири.

- Ви прийняли команду, яка знаходилася в підвалі турнірної таблиці, але зараз після серії вдалих матчів «Женіс» підібрався до лідируючої групи. У чому запорука успіху?
- Ми трохи змінили психологію хлопців. Тренерський штаб, котрий працював до мене, більше проповідував оборонний стиль роботи. Я постарався прищепити команді атакуючий стиль гри, тому лінію оборони піднімаю трохи вище і дуже багато часу приділяю пресингу, змушуючи суперника швидко працювати з м'ячем. І я вже можу сказати, що наші футболісти набули більше впевненості та сміливості.

- З покращенням результатів напевно змінилися і плани у керівництва клубу щодо підсумків чемпіонату. Чи це так?
- Справді, коли я тільки прийшов, то у команди були одні цілі, це вийти із зони вильоту і якомога вище піднятися в турнірній таблиці. Але апетит приходить під час їжі, тому зараз ставляться дещо інші завдання. Наприклад, ми виграли два матчі поспіль, потім є бажання у трьох наступних набрати сім балів. Ми почали трохи краще грати, тож і запити зростають.

- Водночас ви наголосили на Кубку Казахстану.
- Поганий той солдат, який не мріє стати генералом. Певною мірою це стосується «Женісу». Ми були внизу турнірної таблиці, але трохи піднялися. А у Кубку Казахстану команда дісталася півфіналу. Так, ми програли першу гру «Тоболу» (1:2), але попереду на нас чекає матч-відповідь. Через Кубок ми можемо потрапити до еліти європейського футболу. Тому ми дуже великі сили та ресурси ставимо на цей турнір. 30 серпня матч із «Тоболом» буде не на життя, а на смерть.

- Рівень змагань у Казахстані вищий, ніж у Грузії, де ви пропрацювали майже чотири роки?
- Я вже говорив про специфіку. Грузія та Казахстан дуже відрізняються одна від одної. Але я не став би проводити паралелі, щоб когось не образити. Можу лише сказати, що у Казахстані більш силовий футбол. Тут більше наголошується на самовіддачі, на фізичних кондиціях, на командній роботі. У Грузії проповідують творчий футбол Найчастіше гравці хочуть показати себе індивідуально. Грузини більше люблять повозитися з м'ячем. Повторюся, це дві різні футбольні країни. Скрізь є свої добрі та погані моменти.

- Не можу вас не спитати, чим зумовлений зліт збірної Грузії?
- Тим, що прийшов європейський тренер гарної якості, який прищепив грузинам дисципліну. Підтвердженням цього стало те, що футболісти, які потрапляли до європейських клубів, добре себе зарекомендували. Самі собою грузини талановитий народ, але розслаблений. Віллі Саньоль крім гри навів лад у національній збірній у плані менталітету.

- Ви двічі приводили «Ділу» до третього місця. То був успіх?
- Для цієї команди так, це був чудовий показник. Ми заслужено виборювалия бронзові медалі.

- З «Динамо» Батумі ви ставали чемпіонами. Чому ваша співпраця тривала трохи більше року?
- З «Діли» до «Динамо» я прийшов у середині чемпіонату 2023 року. Я підписав контракт на 2,5 роки. У тому сезоні ми стали чемпіонами, а мене визнали найкращим тренером Грузії (посміхається). Склад у нас був добрим, але після сезону близько 16-ти людей пішло з команди. Почалися певні фінансові проблеми. Мене запевнили, що все буде гаразд, але це тривало. А коли з посади пішов спортивний директор, я зрозумів, що наш корабель тоне. Тренерів та гравців почали обманювати. Умовно, за контрактом обіцяли 10 гривень, а давали лише три. Футболісти втратили мотивацію. Спочатку я змушував, умовляв, просив, щоб віддаватися по максимуму, але довго це не могло тривати. Тому мені нічого не залишалося, як піти.

- Чимало часу ви попрацювали і в Україні. За кордоном легше себе виявити?
- В Україні дуже багато хороших команд, але ще більше якісних тренерів, які зараз сидять без роботи та не можуть застосувати свої знання. Тому на Батьківщині зараз важко запровадитись.

Про силу наших колективів говорить навіть той факт, що на зборах зі своїми командами я завжди грав проти українських клубів і жодного разу не перемагав (посміхається).

- У вашій тренерській кар'єрі значаться такі команди, як «Металург» З, «Верес», «Львів», «Металіст 1925». У якому клубі для вас робота вийшла найбільш плідною?
- У «Металурзі» я працював дитячим тренером та наставником молодіжної команди. Це був початок мого тренерського шляху. А ось перша моя справжня робота була з «Металістом 1925»". Я був зі своїми думками, своїм матеріалом. Вважаю, що в мене вийшло, тому що після першого кола ми були на першому місці. А потім прийшов Covid. На місяць нас розпустили, згодом ми не поїхали на збори, платили 30% зарплати. Можна сказати, пішов розвал. Тому друге коло вийшло зім'ятим.

- До «Металіста 1925» ви були нетривалий час у «Вересі» та «Львові». Чому так?
- Коли мій рідний клуб «Металург» Запоріжжя збанкрутував, я залишився без роботи. Тоді я вчився на ліцензію PRO і в якийсь момент попросився у «Верес» попрацювати тренером з групою атаки. Мене взяли, але я там пропрацював півтора місяці, оскільки у мене стався конфлікт із головним тренером Юрієм Свірковим. Він наполягав, щоб мене прибрали з команди. Проте через місяць мене запросили головним тренером дограти чемпіонат-2017/2018.

Потім у ФК «Львові» мені довірили попрацювати у підготовчий період. Але річ у тім, що коли молодий клуб, у якому господар платить гроші, з'являється багато людей, які не розуміються на футболі. Проте вони намагаються крутити своє кіно. Я розкусив їхній план: тих бразильців, яких вони привозили, були бармени з пляжу, я так і сказав, а також зауважив, що з такими гравцями буде важко грати в елітному дивізіоні, тому мене прибрали за правду. Їм потрібні були зручні наставники, які мовчали та отримували свою зарплату. Я так не хотів працювати. «Верес» та «Львів» були одним проектом.

- Зараз стежите за українським чемпіонатом?
- Звичайно. Я в курсі всіх справ. Намагаюся дивитися все аж до спарингів. Володію повною інформацією по тренерам та гравців (посміхається).

- Яким буде ваш прогноз на майбутній сезон в УПЛ?
- Повернусь трохи назад і скажу, що «Олександрія» заслужено посіла друге місце. «Шахтар» у свою чергу провалив чемпіонат. Хотілося б більшого від «Полісся» та ЛНЗ.

Зараз Олександр Шовковський залишився біля керма «Динамо», Руслан Ротань поїхав до Житомира, «гірників» очолив Арда Туран, ЛНЗ - Віталій Пономарьов, а «Олександрію» прийняв Кирило Нестеренко, якому буде дуже складно повторити минулорічний успіх, оскільки команда втратила деяких лідерів, та й легіонери не хотіли повертатися, тому в колективі є невеликий дисбаланс.

Вважаю, що «Шахтар» висуне дуже серйозні претензії на чемпіонство. «Динамо» буде складно відстояти титул. Думаю, до боротьби грандів долучиться «Полісся». І хотілося, щоб ЛНЗ з його ресурсами також почав показувати вже гідний результат. І ще я відзначив би «Карпати». Вони мають молодого перспективного тренера Владислава Лупашко. Львів'ян не можна скидати з рахунків. Скажу більше, вони будуть одними із претендентів на медалі.

- Першою лігою цікавитеся?
- Теж стежу, бо там є люди, з якими я перетинався на своєму футбольному шляху. Цікавлюся, звісно, і Другою лігою, бо там виступає запорізький «Металург».

- Одним із фаворитів Першої ліги вважається «Буковина», в якій ви попрацювали спортивним директором. Вболіваєте за Чернівці?
- Так. Це був чудовий час. Тоді президентів був Вадим Заєць, він мене запросив працювати. Я вважався спортивним директором, але насправді був головним тренером. Здавалося, що всі зірки зійшлися, бо все було на гарному рівні, чітко. Але інколи політична ситуація впливає на футбол. Нам не дали довести цей проект до кінця. Однак «Буковина» назавжди залишиться в моєму серці.

- В одному зі своїх інтерв'ю ви сказали, що мрієте потренувати «Барселону». А рідний запорізький «Металург» не час виводити в еліту українського футболу?
- Я ж запорізький хлопець. Так от, коли я пішов із «Металіста 1925», я зі своїм тренерським штабом запропонував свої послуги впливовим людям. «Металург» був у підвалі турнірної таблиці і ми своїм досвідом хотіли допомогти, але ті, хто керував, їм насправді футбол не був потрібен. Місто відкинуло мене, мовляв, ми краще візьмемо зручного наставника, який виконуватиме наші накази та пилятиме бюджет. І це правда. Деякі агенти казали, що не можна так робити, за тобою повинні приходити, але я щиро хотів допомогти своєму рідному клубу. Тому поки там буде така ситуація, немає сенсу щось робити.

- Але у вас ще є мрія - привести запорізький «Металург» до великих перемог?
- Звичайно. На старому стадіоні я подавав м'ячі Ігорю Черкуну, Олегу Тарану, Сергію Башкірову. Потім вони були моїми тренерами, і я розповідав їм, що я хотів грати за «Металург» і в мене це вийшло. А друга мрія - допомогти команді, як тренер, але поки що наші дороги не сходяться. Але я вірю, що настануть найкращі часи і я завжди готовий допомогти, коли все буде по футбольному. Ось як нині Сергій Сидорчук став амбасадором запорізького футболу. Якщо людина патріот свого міста - вона завжди готова підставити плече, аби все було чесно, а не так, як на даний момент, коли деякі люди не хочуть блага футболу в нашому регіоні.