«Думав, що мимо – аж тут – знайоме прізвище». Борис Шульга про – драфт НБА

Після того, як Максим Шульга був обраний на драфті НБА, кореспондент Sport.ua зв'язався з Борисом Шульгою - батьком Максима, в недавньому минулому одним з найкращих баскетбольних суддів України.

- Коли в кінці драфту залишалося лише декілька номерів, то подумав - мабуть таки мимо, - розпочав розмову Борис. - А потім чую - знайоме прізвище, з'являється строка, відеоролик з Максимом. Це було яскраво, щось неймовірне!

Потім набрав Максима, привітав його. Звісно, він був щасливий. Він не був в Нью-Йорку на процедурі драфту, дивився по телебаченню зі своїм агентством.

- Щось питали про перспективи підписання контракту?
- На цю тему поки не говорили - не до цього було. Ще буде час, хай емоції вщухнуть. Але мабуть таки він буде грати в Літній лізі НБА - вона розпочинається зовсім скоро. Ще є певні організаційні моменти - йому треба і переїхати на нове місце. Бо до цього він жив в Річмонді, де навчався в університеті.

Взагалі, це дійсно трудове досягнення. Якщо дивитися з позиції розігруючого, то зазвичай, щоб зацікавити скаутів, треба бути зростом під 2 метри. А з позиції захисника - це ще більш непросто.

- Які взагалі були очікування від драфту?
- Ну, у порівнянні з ситуацією по ходу сезону, шанси на вибір виросли. Проте конкретно щось сказати було важко. На ігри Максима приїжджали скаути, було якесь спілкування. В принципі ці всі мок-драфти на таких речах і ґрунтуються: спочатку просто статистика гравця, далі якісь інсайди, спілкування зі скаутами, інтерес зі сторони команд до гравців.

Так, Максим був в попередніх рейтингах, але насправді він не очікував, що зрештою потрапить на драфт-комбайн (захід, що передує драфту; на ньому відбувається перегляд претендентів на вибір за декількома аспектами - прим. М.А.). Адже для того, щоб прийшло запрошення, то за гравця має «проголосувати» мінімум 10 команд. Тому він і його агенти планували показатися на додатковому міні-таборі для G-League.

І ось він потрапив на драфт-комбайн, це вже було дуже круто. І за тими параметрами, які там переглядалися - біг, стрибки, кидки - все нормально пройшло. А стосовно ігор, які вони там проводили, то Макс розповідав, що акцент робиться на виконавців з сильних конференцій (Atlantic-10 Шульги - лише в третьому ешелоні неофіційного рейтингу). Тому під час спарингів на його позицію тренери навіть нічого не малювали. Ясно, що показати себе, коли тебе навіть не має в ігровій схемі дуже важко. До речі, я дивився декілька матчів, і там було одразу видно, що і як грають.

А після драфт-комбайну читав відгуки - і Макс якраз потрапив в число тих, отримав негатив. Зрозуміло, що це було пов'язано з ігровими елементами. Але враховуючи згадані моменти, розумієш, що такі висновки дуже суб'єктивні, відірвані від реальності. І, мабуть, на них не треба сильно звертати увагу. А от що можна зробити, так це подивитися фінальні результати драфту і порівняти їх з прогнозами. І звідси зробити висновки, хто на чому ґрунтувався. Чи це було зроблено заради збільшення читацької аудиторії: взяв, переставив когось кудись, привернув цим увагу, - а люди далі думають, що він «щось таке» знає.

- До певного моменти, поки не прийшли успіхи в студентському баскетболі, вашого сина не дуже добре знали в Україні. Саме через те, що він рано поїхав на навчання. Розкажіть, як складався його шлях.
- Максим не дуже хотів займатися баскетбол - його в нашій родині і так вистачало (дід Максима по материнській лінії - відомий в минулому суддя, комісар ФІБА, функціонер ФБУ Борис Сосновський - прим. М.А.). Він хотів грати в футбол, але там не вийшло - все ж таки він високий був. Потім пішов грати в теніс - теж не пішло. Ну, я і запропонував спробувати себе в баскетболі. Саме запропонував, бо розумів, що змушувати дитину не можна. Ми записали Максима в секцію до тренерки Лесі Андріївни Полуяхтової. Вона зробила дуже багато - те, що має робити дитячий тренер, привила любов до гри. Але подальшого росту не могло бути без конкуренції, без того, щоб грати з більш сильнішими суперниками. Тому ми почали розглядати варіанти поїхати в іншу країну.

Були в Сербії на літніх таборах. Але зрештою вибрали Іспанію, бо я вважаю, що там людські стосунки в середині цієї сфери краще, ніж в Сербії. Плюс в Іспанії є таке правило, що якщо дитина три роки до 17-и грає в юнацьких змаганнях, то тоді вона не буде вважатися іноземцем у дорослих турнірах. Я подумав, що ця опція теж була б доречною.

І от Максим спочатку поїхав в Леон, а потім прийшов час рухатися далі - і він переїхав в школу в Торрелодонесі, біля Мадрида.

Після закінчення школи у нас були плани їхати в Америку і вступати в якийсь університет. Були якісь варіанти, але після юніорського чемпіонату (до 18 років) нам надійшли конкретні пропозиції. Так Максим і опинився в Юті. Тим більше вони були достатньо серйозно налаштовані.

- В цьому році у сина зі збірною мабуть вже не вийде?
- Я знаю, що йому дзвонив Айнарс Багатскіс, Максим висловив готовність допомогти цього літа. Звісно якщо буде можливість, адже тепер він вже особливо і не належить сам собі. Перший рік - це період становлення. Тим більше, що в «штатах» літо - це час для тренувань. І студентському баскетболі, і в НБА.
Але мені здається, що Швейцарію і Словаччину наші мають обігрувати за будь-якої ситуації. Хоча я розумію бажання Айнарса зібрати найсильніший склад - він тренер і йому потрібен результат.

Максим АНАНЬЄВСЬКИЙ