МИХАЙЛИЧЕНКО: «У фіналі Євро-2006 U-21 рахунок не відповідав ходу гри»

Колишній головний тренер збірної України U-21 Олексій Михайличенко, який керував командою на срібному для синьо-жовтих Євро-2006 U-21, згадав події того турніру (публікується українською мовою):

- Бельгійцям ще до початку чемпіонату Європи-2006, на який вони на той момент навіть не пробилися, вже пророчили одне з провідних місць на турнірі. У них була дуже потужна збірна. Пам'ятаю першу гру в Маріуполі, коли ми програли Бельгії (2:3). Після того я бачив, що мало хто вірив у наш прохід на Євро-2006.

Тоді я сказав хлопцям лише одне: «Нам нічого втрачати. Потрібно виходити на поле і грати у свою гру». Попри те, що і в Бельгії ми програли перший тайм (0:1), ми зуміли переломити хід протистояння за рахунок голів Фоміна, Чигринського і Мілевського, який забив дуже красивий м'яч на останніх хвилинах.

Я розумів, що нам буде дуже складно. Данія впевнено посіла перша місце у нашій відбірковій групі, двічі перемогли нас (3:2 і 1:0). Італійці теж вийшли з першої сходинки, з ними завжди важко грати. Нідерланди - це і так зрозуміло, що важкий суперник, вони також кваліфікувалися на турнір з першого місця у відборі.

Але в нас була дуже потужна команда. Я дякую своєму тренерському штабу - Литовченко, Іщенко, Саша Мороз, який працював з воротарями. Вони допомогли мені знайти деяких гравців, допомагали готувати команду. Я дуже вдячний їм.

Перша гра проти Нідерландів (2:1). Була дуже важка гра. Ви розумієте, той формат Євро - це лише вісім найкращих команд Європи… Тому кожна гра, кожен забитий м'яч, кожен заліковий пункт був на вагу золота. Там не було часу, якщо ти програєш чи помилишся, все поновити і щось суттєво виправити. Тоді Фомін і Мілевський забили по м'ячу, завдяки чому ми зуміли обіграти голландців. По-футбольному ця грала була, скоріше, рівною, але нам вдалося реалізувати свої моменти.

Далі була Італія (0:1). Це копія першої гри з Нідерландами - один до одного. Лише тоді італійцям більше пощастило, і вони забили м'яч на останніх секундах матчу. Загалом та гра була абсолютно рівною, хоч ми і програли 0:1.

Поєдинок з Данією (2:1). Ми вже добре знали цю команду, розуміли, що це дуже потужний суперник. Для нас цей матч був дуже важливим - вирішувалося, чи потрапимо ми до півфіналу турніру. Для нас гра з Данією - це вже був півфінал насправді. Ми дуже добре налаштувалися на той матч і завдяки цьому зуміли переграти данців.

Після виходу у півфіналі Євро-2006 було дозволено гравцям випити пива. Я враховував той факт, що хлопці вже доволі дорослі, професіонали, які розуміють, на якому турнірі вони знаходяться і що вони роблять. Мені здавалося, що краще вони візьмуть по пляшці пива, посидять всі разом, поговорять про гру, обговорять якісь інші моменти. Таке спілкування об'єднує. Я розумів, що якщо не ухвалив би таке рішення, то хтось міг би зробити це «втихаря». Мені здається, що психологічно все було правильно зроблено. Якась пляшка пива не заважає, вона навпаки може допомогти відновити сили.

У півфіналі була перемога над Сербіїєю і Чорногорією в серії пенальті (0:0, пен. 5:4). Пятов провів чудовий матч, його визнали найкращим гравцем півфіналу. Після гри Григорій Михайлович Суркіс підійшов до мене і сказав: «Я був у шоці, коли ти випустив Рибку замість Пятова на пенальті».

Це був дещо психологічний трюк. Коли ти випускаєш нового воротаря на серію пенальті, то суперник одразу починає думати, що на поле вийшов голкіпер, який дуже добре грає при 11-метрових ударах. Також ми враховували потужні габарити, які мав Рибка, якщо його порівнювати з Пятовим. Не скажу, що Андрій погано грав на пенальті, але це був радше психологічний хід від нас - і він спрацював.

Загалом серби грали трошечки краще за нас. Моментів вони створили більше, але ми витримали цей потужний натиск і вийшли у фінал після перемоги в серії післяматчевих пенальті (0:0, по пен. 5:4).

Що сталося у фіналі проти Нідерландів? Рахунок 0:3 зовсім не відповідав ходу тієї гри. Ми під час матчу створювали моменти, попадали в поперечки. Один гол нам забили після дуже грубої нашої помилки в захисті. А вже третій м'яч ми пропустили на останніх хвилинах поєдинку.

Ми з Геною Литовченком говорили з футболістами після виходу у фінал: «Хлопці, ми вже маємо срібні нагороди чемпіонату Європи, треба щось інше». Але знову вийшло дежавю. На Євро-1988 ми з Литовченком у складі збірної СРСР також виграли Нідерланди (1:0) на груповому етапі, але поступилися їм (0:2) у фіналі турніру. І ось у 2006 році відбулася та сама історія.

З тієї молодіжки до національної команди Блохіна на ЧС-2006 поїхало четверо гравців - Пятов, Мілевський, Чигринський і Яценко. Десь Саша Яценко не дограв у фіналі, Клас-Ян Хунтелар його переграв і забив нам два м'ячі. Дуже добре на тому турнірі проявив себе Тарас Михалик. Я б зі своєї команди рекомендував би у національну збірну половину складу, аби вони поїхали на чемпіонат світу в Німеччину, але це ж не від мене залежало:)

У нас з Алієвим був прецедент, коли я його відрахував з молодіжної збірної, проте це сталося перед матчем з Хорватією вже у наступному циклі відбору на Євро-2007. Скажемо так, Алієв поїхав з розташування збірної і повернувся не в тому стані, в якому треба було.

Дует Мілевський - Алієв? Таких гучних прецедентів насправді не було. Не скажу, що все пройшло гладко, були свої нюанси. Ми довго підготовку вели, а це серйозна психологічне навантаження також. Артем Мілевський чудовий турнір провів, як і Фомін, Михалик, Пятов, Чигринський, але я б нікого не хотів окремо виділяти. Чому? Команда давала те відчуття і можливості, аби гравці себе індивідуально могли реалізовувати на футбольному полі. Тому це саме командний успіх.

Ви розумієте, у футболі дуже важко виділити конкретного одного гравця. Гра окремого футболіста залежить від багатьох факторів, та ж впевненість необхідна. Якщо позаду все добре і надійно, то в атаці розкриваються крила і ти граєш зовсім по-іншому. А якщо ти граєш без м'яча, в захисті йдуть помилки, пропускаєте один-два-три м'ячі - то це не ті фактори, які допоможуть тобі розкрити свій потенціал і талант.

На Євро-2006 Мілевський пенальті пробив паненкою? Мені дуже сподобалося! Я дуже люблю таких самовпевнених і холоднокровних гравців. Я згадую свої часи, коли на Олімпіаді-1988 до 11-метрової позначки підходив Ігор Добровольський. Тоді я мав 200% впевненості, що він заб'є. Добровольський на тому турнірі забив чотири з чотирьох пенальті, зокрема у фіналі проти Бразилії (1:1, після д.ч. 2:1). Це дуже важливо, така впевненість передається команді.

Хто з гравців команди на Євро-2006 міг реалізувати себе краще у дорослому футболі? Мабуть, Пуканич міг себе набагато краще реалізувати, він мав дуже хороші задатки. Також Яценко міг більше реалізувати свій потенціал. Та багато таких насправді. Є деякі гравці, за яких дуже прикро, але не хочу продовжувати їх перераховувати.

Чи думав, що Чигринський може дорости до гравця рівня Барселони? Я не думав про це. Пам'ятаю, що в Москві на Кубку Співдружності я приїхав подивитися на гру Шахтаря і мав коротку розмову з Рінатом Ахметовим. Він мене запитав про Чигринського, а я відповів: «Якщо Дмитро постійно гратиме за Шахтар, то він виросте і буде дуже хорошим футболістом». Я бачив у Чигринському великий потенціал. Він добре себе проявив у дорослому футболі, хоча, зрозуміло, що не до кінця реалізував себе. Взагалі я вважаю, що жоден футболіст на 100% себе не реалізує. Проте у Чигринського був період, коли він грав на високому, дуже високому рівні.

Пятова мені порадив Іщенко, коли Андрій грав ще у Полтаві за Ворсклу. За його розвитком було дуже приємно слідкувати. Щодо Рибки, то там не стільки допінг був у звичному розумінні, скільки препарати, які допомагали йому утримувати певну вагову категорію. Рибка мав проблеми із зайвою вагою, а вага для воротаря багато значить - це і швидкість, і стрибучість, і різкість. Саме тому він не зміг розкритися, хоча потенціал у нього був, на мій погляд, дуже великий.

А перевага Пятова - це психологія, дійсно. Взагалі психологія для воротаря - це одна з ключових характеристик. Мабуть, саме через це Андрій зумів розкритися і стати однієї із зірок українського футболу.

Розповім історію, яка охарактеризує ту молодіжну збірну. Ми жили в готелі з басейном і десятиметровою вежою біля нього. Я вам чесно скажу, я б не стрибнув. Але гравці всі підійшли, і один стрибнув, другий стрибнув - і стрибнула вся команда. Ця ситуація показала мені, що ми єдина сім'я, родина, і ми будемо боротися один за одного.