Він багато плаче, і це круто. Я подивився «Танцюй, Віні»

Минулого сезону Вінісіус міг виграти ЗМ. Він був фаворитом на цю нагороду по лінії аж до останнього дня - але все ж таки обрали Родрі. Віні одразу за ним, а отже бразилець - світова зірка. З цим неможливо сперечатись. А якщо ти зірка, то багато хто захоче розповісти твою історію. Історію Віні вирішив розповісти Netflix. Були побоювання через те, що сервіс дуже часто зміщує акценти у своїх проектах зі справді важливого та кінематографічного, щоб подати якусь прогресивну ідею - у підсумку втрачає первинний шарм історії та відвертає від себе глядача. Так от, забігаючи наперед, скажу: тут Netflix у калюжу подібним чином не сів (оцінка 2.3 на IMDb є несправедливою). Я подивився документальний фільм «Танцюй, Віні» і тут поділюся з вами своїми враженнями після перегляду. Одразу домовимося: будуть спойлери. Якщо ви збираєтесь подивитись або вагаєтесь - гортайте аж до самого низу до абзацу з назвою «Чи варто дивитись?», бо там без них.

1. Глядач буде скептично налаштований до стрічки ще до перегляду, і це виклик для сервісу. Віні не люблять, і низькі оцінки документалки - це оцінки особисто Віні, а не фільму. Що повинен був робити Netflix? Запропонувати глядачу щось таке, після чого він або полюбить Віні (неможливо), або просто не зможе підняти руку, щоб оцінити стрічку на 1 з 10-и. Чи було щось таке запропоновано? Ні. І Netflix не міг закладатися на щось інше. Він свідомо йшов на низькі бали - але великий хайп. Насправді, це повинно було б розв'язати руки, бо якщо не боїшся хейту, то можеш дозволити собі більше сміливих рішень. І отут-то проблема: сміливих рішень не було. Взагалі. Стрічка стерильна. Все ще непогано знята, але максимум - 5 чи 5.5 балів з 10-и. Більшість часу перегляду мені просто було нудно.

2. У перші хвилин 20-30 стрічка з усіх сил намагається показати, що Віні - така ж людина, як кожен з нас. Але це не працює. Коли мова заходить про його шлях, дещо пізніше, фільм закладається на те, що ми будемо переживати перемоги та невдачі разом з Віні, будемо проявляти емпатію, сумувати через його поразки у матчах… Але цього нема. Бо у перші хвилини Віні - і хлопець з великим талантом, і трудяга, і великий професіонал, і «людина з народу»… Але так не буває. Через такий діапазон з бразильцем важко себе асоціювати. Наприклад, я «людина з народу», але чи трудяга? Ні. Тоді я не відчуваю, що ми з Віні схожі. Ніби наш шлях - зовсім різний. Те саме відчує і майже кожен з вас. У мене не було упереджень щодо Віні до початку перегляду, але я все одно не зміг за нього вболівати, коли стрічка хотіла, щоб я це робив.

3. Віні має специфічне почуття гумору, тому моментами здається, що він поводиться… ем… як дитина? Наприклад, друзі прийшли привітати його з днем народження і щось принесли, а він прокидається і каже: «А де мій шоколад?». Виглядає невдячно. Чи, ще приклад, розповідає про дитинство та бабусю - і каже, що та «займала все ліжко». Потім показують бабусю, а та не худорлява. Ніби нетактовно, так? Я, от чесно, не думаю, що Віні навмисно. Але таких епізодів декілька, і кожен скоріше відштовхує від гравця, аніж змушує за нього вболівати. Головна інтрига: чи це все дивне, що сказав Віні на камеру? Просто якщо декілька таких моментів потрапили до стрічки, то є припущення, що їх було після закінчення зйомки набагато більше…

4. Є відчутний контраст між Віні у моменти, коли він щось коментує, та ним же у процесі тренувань або підготовки до гри. Коли коментує - стриманий, спокійний. Коли робить будь що інше - постійно «на приколі», з емоцією. Через це всі моменти зйомки, коли Віні сидить на кріслі, дивиться на камеру та щось там каже, відчуваються просто непотрібними. Вони нічого не дають. Футболіст ніби промовляє дуже заздалегідь заготовані загальні фрази. Це просто нецікаво.

5. Найкращій коментар фільму Віні видає тоді, коли його виводять на порожній «Сантьяго Бернабеу». Він каже, що більше любить атакувати на ці ворота, бо тоді він далеко від Анчелотті, тож той не зможе на нього кричати. Це був єдиний момент за 100 з гаком хвилин фільму, коли я розсміявся. І Віні також сміявся. Ми разом. Ось у такі моменти будуєш емоційний зв'язок із футболістом. У мене аж до самого кінця було бажання, щоб Віні просто випустили на травичку арени, поставили перед ним людину з камерою та попросили бразильця провести виступ у жанрі стенд-апу. Чи було б це доречно у документальній стрічці? Ні. Ба більше: за це б їй суттєво знизили бали. Але бали їй і так знизили, а емоційного зв'язку з гравцем так і не з'явилося. Може, варту було б дати Віні більше жартувати - а потім вирізати 90%, щоб ніхто не образився.

6. Дуже поганий вибір знаменитостей, які у кадрі. Ось, наприклад, Неймар. Я розумію, що він потрібен та його впізнає глядач, але його справді багато у першій третині - тоді, коли ти повинен «прикипіти» до Віні. А Ней - все ж людина, яка більшості не подобається. Чи, наприклад, був бразилець Роналдо, який нібито прийшов до Віні. Це крутий хід, але їхня бесіда - відчутно награна. Віні розповідає, що забиті голи дають впевненість у собі, а його співрозмовник радить йому збивати захисників із темпу. Ну, Віні і так збиває, він вже це вміє. А розповідати щось про голи для впевненості Роналдо - ну серйозно? Але головний прикол - це Беллінгем. Ви спитаєте: «А що ти маєш проти Джуда?» Нічого. Він крутий, він мені подобається. А ще він розповідає про те, як Віні було важко у «Реалі», коли він приїхав у Мадрид з Бразилії. Що? А це точно повинен розповідати Беллінгем, який у клубі другий сезон? Я подивився: у 2018-му році, коли Віні перейшов у «Реал», Джуд мав 0 матчів за основу «Бірмінгему». Я розумію, що англієць - зірка, тож його коментарі потрібні. Але нехай би розповів щось інше. Нащо влаштовувати цей цирк? Тому й кажу: зі знаменитостями у кадрі прогадали.

7. Фільм показує: у Віні крута команда і він у хороших руках. І мова не про «Реал», а про його особисту команду. Там і персональні тренери, і повар, і людина, яка допомагає відновитися від травм, і друзі, і ті, хто допомагає ухвалювати рішення… Наприкінці стрічки є кадр, де Віні за великим столом, а навколо людей, може, 20. Так, серед них є і родичі, але меншість. Тобто над Віні та з Віні працюють і за межами поля та бази «Реалу». Це круто. Тобто у важкий момент його підтримають, йому допоможуть, він не впаде та не зникне з наших радарів. Це радує, бо ми майже маємо гарантію, що Віні буде сяяти багато-багато років поспіль. А ще хтось на самому старті стрічки промовляє, що «Віні - це бізнес». І фільм робить так, щоб це дійсно відчувалося. Віні - це не футболіст, а цілий проект. За його спиною десятки людей. Стрічка вдало акцентує увагу на масштабі. І вона дає впевненість у майбутньому Віні.

8. Мілітао - краш, моя любов та мій фаворит у цій стрічці. Нам показують дебют Віні за збірну, а потім Мілітао - і той говорить із захопленням за змістом щось на кшталт «як круто, що він грає». Потім демонструють, як Віні танцює під час святкування голів - і Едер натхненно каже щось типу «який він молодець, що танцює». Потім мова заходить про расизм - і Мілітао, прямо видно, дуже сумує, стає тихішим, бо йому відчутно незручно. І все ніби щиро, я йому вірю. Головний добряк стрічки. Ікона. Саме той другорядний герой, який подобається найбільше. Якщо колись буде матеріал та хтось захоче зняти стрічку про Мілітао, я буду дивитись у перший же день. Тепер буду за нього персонально вболівати.

9. Фільм перегинає з пафосом. Я ще розумію «він носився з м'ячем з дитинства, грався кришкою» від мами героя, хоча, насправді, це дуже стандартно: всі кажуть про те, що людина із самого дитинства до чогось тяжіла. Ось, наприклад, у одному з сюжетів до Євробачення мама наших цьогорічних представників на ньому сказала, що ті співали ще у їхніх дитячих ліжках. Це мило, це може викликати посмішку у глядача - але таке вже було. Цікавіше, може, було б почути якусь історію з дитинства натомість, але таких не підвезли. Зате пізніше була фраза «неприборканий лев на полі». Це ж про 30+% гравців можна сказати. Як це відрізняє Віні від, наприклад, Беллінгема? Чому Джуд не лев? А якщо Джуд все ж теж лев, то, може, Віні заслуговує на якесь інше порівняння? І таких пафосних елементів заради пафосу вистачає. Але дають вони фільму зовсім мало.

10. На 29-й хвилині я щиро посміхнувся, коли Віні вперше почав танцювати, святкуючи гол. Він ще потанцював ближче до завершення. Чи гарно це обіграно? Так. Чи це працює? Так. Чи доречна назва «Танцюй, Віні»? Так, абсолютно. Тут 100-відсоткове влучання, у мене питань немає. Єдина претензія: замало. Я розумію, що Віні не може танцювати усі 108 хвилин стрічки (а точно не може?), але саме моменти з такими його святкуваннями голів - найбільш щирі та приємні. Фільм у цілому скупий на емоції, тому у моменти танців ти нарешті можеш щось відчути, тобі стає значно краще та простіше дивитись. Нехай би зробили більше вставок з танцюючим Віні. Може, довелося б прибрати якісь його коментарі заради цього. Чи ось ті півхвилини, коли Беллінгем розповідає про перші роки бразильця у клубі. Або сценку з Роналдо. Ой, та багато чого можна було прибрати! Танці цього вартують.

11. Менше 2-х хвилин фільм витрачає на те, щоб показати іншу сторону Віні. Щодо зміщення акценту на позитивні якості гравця: це припустимо. Я б хотів бачити стрічку дещо іншою (про це ще буде), однак добре, я це можу прийняти. Але ж 2-і хвилини - все одно замало. Ось якщо я запропоную вам написати 5 тез про Віні, то скільки з них будуть мати негативне забарвлення? Хоча б 2, хоча скоріше більше. Добре, зміщуємо акценти та скорочуємо негатив у 2 рази - тоді більш-менш норм якихось 15-20% часу розповідати про те, що Віні на полі - ну, м'яко кажучи, неприємний персонаж. Але замість цього ми отримуємо про це 2 хвилини. Віні каже, що «йому платять не за доброту, а щоб він забивав», а Анчелотті, Бензема та Кроос тактовно вказують, що краще б бразилець не витворяв те, що витворяє. Плюс, нам показують декілька фрагментів з матчів. І все. Більше нічого. У цій стрічці Віні - ідеальний. Майже. Ось буквально 2-і хвилини не вистачило до цього. Відчуття, що мене газлайтять.

12. Забагато часу доводиться дивитися історію футболіста, але не Віні. Футболіст перейшов у більшу команду. Футболіст не грав. Грав. Футболіст перемагає. Футболіст програє. Усе це - про будь-якого виконавця. Можливо, перемоги Віні - більші, це так, але основа одна й та ж сама. Мабуть, варто було б якось персоналізувати історію. Може, Віні не просто перемагав - а хотів робити це красиво. Чи жадав залишатися при цьому собою. Чи ще щось таке, чого не можна було б сказати про більшість спортсменів у цьому виді спорту. Якщо я вмикаю стрічку про одного з найкращих у світі, то я хочу бачити саме його перемоги та поразки. Чи Віні перемагає та програє так само, як й умовний Кроос? Ні? То покажіть це.

13. Найкращі моменти стрічки - про расизм. Я не жартую. Бо знято гарно: показано конфлікт, причини, реакцію всіх причетних та суспільства тощо. Це історія в історії. І ці фрагменти цікаво дивитись, бо там є емоція із самого початку та аж до кінця. Бо тут не можна залишатися байдужим. Ось тут ти нарешті зможеш повболівати за Віні. Хоча, насправді, більше не за нього - а за справедливість та адекватність. Бо ніхто не заслуговує на хейт через колір шкіри. Коли мова заходила про расизм, було цікаво дивитись та слухати. Netflix гарно натренувався, вміє продемонструвати все правильно та доступно для глядача. Єдине що: там жіночка скаже, що «Віні жертвує своєю величчю заради благої мети». Ну, припустимо. А розвинути цю тему? Що бразилець втрачає у своїй боротьбі з расизмом? Бо ніби закинули вудку - і забули про неї. Дивно.

14. Віні - професіонал та футболіст. Не жарт. Справді. Так, я сам здивований. Бо гравець дуже неприємний на полі - тому неважко припустити, що і у житті він займається чимось не тим. Може, забагато розважається. Чи більше зайнятий підтриманням образу, аніж підготовкою до гри. Але ні, ні і ще раз ні: Віні гарно виконує свою роботу. А вона не тільки на полі - це ще й тренування, правильне відновлення, навіть харчування. Віні не п'є, не палить та - зовсім страшне - говорить правильні речі, коли в нього питають про футбол. Там і про працю, і роботу над собою, і про суперників… Він на 100% адекватний. Коли його особиста команда каже, що Віні міг би претендувати на капітанську пов'язку у «Реалі», то той відповідає, що ще встигне. Ось такий бік бразильця - це відкриття та вау. Я уявляв собі його іншим, менш професійним. А виявилося, що він непрофесійний лише тоді, коли грає у футбол на великій арені. Якщо зробив якесь відкриття, то перегляд стрічки був навіть корисним, я вважаю.

15. Кроос - скромняга, а Яремчук зображений краще за Луніна. Це вже зовсім деталі, але ніби я повинен поділитися. Тоні назвав той свій пас у грі з «Баварією» у півфіналі минулою весною (коли в соло увесь захист німців розрізав) «не надто важким» та похвалив Віні за правильний рух. Ну шалена повага! Лунін у кадрі багато пропускав, а похвалу серед воротарів отримав лише Куртуа за сейви у фіналі з «Ліверпулем». Зате Яремчука засвітили, коли той відзначився у воротах мадридців та святкував. Чому саме його? Бо було чимало про «Валенсію» через расистський скандал. Однак все ж приємно: Роман опинився у потрібний час у потрібному місці, тому навіть у фільмі про одного з найкращих футболістів світу знявся, так би мовити. Починав кар'єру та переїжджав до Іспанії недарма.

16. Віні багато плаче, і це круто. Бо сучасний спортсмен щодня стикається з хейтом, переживає багато негативу, а ще в нього більше матчів - отже, і більше джерел емоцій. Тому ми втрачаємо деяких гравців через депресію та вигоряння, бо зараз спорт кидає багато викликів ментальному здоров'ю футболістів. І саме тому важливо якось з ними справлятися. У кожного свій спосіб. Віні, наприклад, психує на полі та плаче в інтерв'ю. У цьому нема нічого поганого. Ба більше: коли Віні плаче, то ми розуміємо, що він не лише футболіст, але й така ж людина, як кожен із нас. Саме це його щире вивільнення емоцій робить його ближче до вболівальника - а не коментарі «він талановитий, і старається, і професіонал, і…», якими регулярно кидається у тебе фільм. Коли Віні плаче, то ми віримо, що йому важко - через переїзд, поразку чи через расизм. І ми співчуваємо, адже в кожного з нас є щось таке, що здатне довести до сліз. Бо ми люди. Як і Віні. Бразилець - приклад для молодих поза футбольним полем. Бо він не боїться показувати свої емоції, а отже, і переживати їх. Він чесний із самим собою. Коли буде важко, він не піде у себе. І не підуть у себе мільйони хлопчиків та дівчат, які бачили сльози Віні та орієнтуються на нього. Це врятує кар'єри багатьох.

17. У стрічки правильний фінал. Що там? Визнання. Віні каже, що нарешті його вважає найкращим найбільш вибаглива публіка у світі -фани «Реалу». Гарне завершення для історії становлення, бо це найвища точка. Чи це пафосно? Так. Чи це доречно? Також так. Але разом з тим його постом «я зроблю це ще 10 разів…» (а його показали перед титрами!) це виглядає, по-перше, щиро, а по-друге - як відкритий фінал. Бо він таким і є, адже кар'єра Віні ще ой як далека від завершення. Тому рішення зробити кінцівку з ідеєю «він вже нагорі, то що ж буде далі?» більш ніж обґрунтовано. Вона навіть трошки витягує фільм.

18. Фільм про Віні повинен бути іншим. Авжеж, це суб'єктивна думка. Але не взята з нічого. Який для вас Віні? Гарний футболіст на полі, але там же - дуже неприємна особистість. Це суперечливий образ. А скільки зараз таких у футболі взагалі? Мінімум. От умовний Голанд - професіонал своєї справи, обдарований фізично. Десь на когось накричав - і це увесь його темний бік. Те саме з Салахом, який всім подобається. Або Ямаль. Не подобається багатьом Мбаппе, але він і близько не викликає таких негативних емоцій, які провокує Віні. Тобто бразилець - можливо, найкращий герой для документального кіно, яке розкаже у рівній мірі про його світлу та темну сторони. І тоді глядач зможе сам вирішити для себе, а який для нього Віні - позитивний герой чи антагоніст? А тут сервіс все вирішує за глядача.

Можливо, і сам бразилець не хотів би, щоб про нього ще більше говорили у негативному ключі. Однак що маємо у підсумку? Втрачений потенціал. Віні міг стати рок-зіркою на екрані - а став просто гарним, навіть майже ідеальним футболістом. І, знаєте, це якийсь не той Віні. Ми знаємо іншого. Фільм міг би (читай: мав би) бути набагато більш природним. І був би він тоді ціннішим. Я щиро сподіваюсь, що у студій ще буде привід зняти кіно про Віні. І ось тоді вони все зроблять як треба - просто покажуть бразильця на екрані таким, яким він є. Він вже гарно прописаний антигерой - той, що на стороні добра, але задля досягнення мети ладен перейти межу. Не треба щось видумувати та шукати потрібний ракурс. Віні вже достатньо крутий для крутої стрічки на основі його кар'єри та образу. На жаль, Netflix так не вважав, тому і зняв щось своє та геть не те.

Чи варто дивитись?

Якщо потрібна відповідь «так» чи «ні», то точно друге. Бо більшості ця стрічка нічого не дасть. Кому все ж варто глянути? По-перше, фанатам «Реала». Бо у якийсь момент це стає більше історією про пригоди клуба у ЛЧ, аніж про Віні, тому ця стрічка - можливість знову пережити ті емоції від тріумфів. По-друге, тим, хто взагалі не вважає Віні професіоналом своєї справи. Бо ваша думка може змінитися - вам все ще буде не подобатися виконавець на полі, але ви не будете відчувати негативу до нього як до людини. Я все ж вважаю, що Netflix намагався «відбілити» ім'я Вінісіуса та зняв щось скоріше компліментарне про нього, що є марним використанням самого Віні, але чи зняв погано? Ні. Були цікаві моменти. Були моменти «на посмішку». Був один епізод, коли посміявся. Були цінні фрагменти та коментарі, які можуть допомогти майбутнім футболістам вибудувати правильну вертикаль цінностей. Цей фільм навіть може подобатись. Просто не всім. Але він точно не залишить байдужим. Хоча, мабуть, коли знімаєш про Віні, інакше бути й не могло.