Остання Піза в Серії А. Культова команда Мірчі Луческу та Дієго Сімеоне

4 травня в італійському клубному футболі сталася досить цікава подія - до Серії А після 34-річної перерви повернулася «Піза». Цей клуб був заснований 116 років тому, проте пережив кілька непростих сторінок у власній історії, зокрема, двічі відроджувався після фактичного припинення діяльності. Нинішній успіх «веж» багато в чому пов'язаний із роботою 51-річного Філіппо Індзагі, який влітку 2024-го був призначений коучем «Пізи», і за такий короткий термін встиг зробити із середняка Серії Б команду, яка втілила мрії своїх фанатів та повернулася до елітарного дивізіону італійського футболу.

«Піза» не має у власній історії якихось гучних титулів та досягнень, окрім хіба що двох перемог у Кубку Мітропи - змаганні, чиї славні роки прийшлися на той період, коли на Старому континенті ще не існувало Кубка європейських чемпіонів… Однак в історії цього клубу є достатньо цікаві періоди, один з яких безпосередньо пов'язаний із сезоном-1990/91 - тим самим, після якого «Піза» надовго скотилася в трясовину і про неї навіть могли встигнути забути.

Цю історію, мабуть, варто починати із 1978 року, коли «Пізу» викупив Ромео Анконетані, котрий згодом став найуспішнішим президентом в історії «веж» та отримав прізвисько «Президентіссімо» в Італії. На момент приходу Анконетані до клубу той виступав у Серії С - третьому за силою дивізіоні італійського футболу. Проте вже через чотири роки «Піза» опинилася у Серії А, де до цього востаннє грала аж у сезоні-1968/69.

Анконетані відомий тим, що зумів привезти до «Пізи» низку абсолютно культових футболістів як за мірками італійського, так і за мірками світового футболу. Багато в чому це стало можливим завдяки тому, що у 80-х роках минулого століття професійний футбол в Італії був на підйомі, а тамтешня Серія А вважалася найбагатшою лігою світу, яка користувалася колосальним інтересом з боку вболівальників та була неймовірно привабливою для більшості гравців.

У вісімдесятих «Піза» була таким собі «ліфтом» між Серією А та Серією Б. Однак це зовсім не завадило Анконетані, ім'я якого нині носить клубний стадіон «веж», залучити до лав своєї команди футболістів топового рівня. Насамперед, мова йде про таких майстрів як Клаус Берггреєн (бронзовий призер чемпіонату Європи-1984 у складі збірної Данії), Вім Кіфт (володар «Золотої бутси» 1982 року у складі «Аякса»), Дунга (на момент переходу в «Пізу» - срібний призер Олімпіади, а згодом - чемпіон світу-1994 та срібний призер чемпіонату світу-1998 у складі збірної Бразилії) та Дієго Сімеоне (цей аргентинець навряд чи потребує якогось додаткового представлення, оскільки добре відомий навіть наймолодшим шанувальникам футболу, адже наразі є головним тренером «Атлетіко» Мадрид).

Для Дунги та Сімеоне саме «Піза» стала першим європейським клубом у кар'єрі. Бразилець перебирався до табору «веж» із «Васко да Гама», а аргентинець - з рідного для нього «Велес Сарсфілд». Але якщо Дунга затримався у «Пізі» всього на сезон, після чого за вдвічі більшу суму, ніж за нього було заплачено, відбув до «Фіорентини», то Сімеоне погодився провести у стані «веж» два роки, причому не залишив клуб навіть після вильоту з Серії А.

Придбання Сімеоне взагалі є, мабуть, одним із головних трансферних успіхів президента Анконетані. Дієго переїхав до Італії влітку 1990 року - саме після того, як «Піза» вкотре, виконавши функцію «команди-ліфта», повернулася до еліти італійського клубного футболу.

Тоді у «Пізі», якщо озиратися на ті часи з «висоти прожитих років», взагалі підібралася культова команда. Анконетані попрацював на славу, підписавши у свою команду, окрім Сімеоне, ще й аргентинського центрбека Хосе Шамота (в 1996-му він став срібним призером Олімпійських ігор, а у 2003-му - переможцем Ліги чемпіонів у складі «Мілана»), данського хавбека Хенріка Ларсена (у 1992-му він став найкращим бомбардиром та переможцем чемпіонату Європи), а також італійського форварда Мікеле Падовано (він у 1996 році виграв Лігу чемпіонів з «Ювентусом», після чого ще двічі ставав у стані туринців чемпіоном Італії).

Цікаво, що Падовано забив у сезоні-1990/91 одразу 11 м'ячів в 30 поєдинках італійської Серії А. І нехай це не дозволило Мікеле увійти навіть до топ-10 найкращих снайперів чемпіонату, проте вже через рік Падовано опинився у «Наполі», а ще за чотири сезони його підписав «Ювентус». Враховуючи той факт, що «Піза» брала Падовано із «Козенци», у лавах якої нападник провів чотири сезони в Серії С та Серії Б (по два - у кожній з них), про прозорливість скаутів «Пізи» та «Президентіссімо» Анконетані на Апеннінах на той час мало не легенди ширилися.

Дієго Сімеоне в своєму першому сезоні у європейському футболі провів 31 матч за «Пізу» в рамках Серії А, відзначившись 4 забитими м'ячами та 1 результативною передачею. На жаль, цього, як і старань Падовано та усіх інших гравців «веж» разом узятих, виявилося замало. «Піза» набрала 22 очки у 34 поєдинках та виявилася одним з чотирьох невдах (разом із «Болоньєю», «Чезеною» та «Лечче»), які спікірували до Серії Б.

Примітно, що перед початком того сезону на лаві запасних «Пізи» опинився 45-річний румунський наставник Мірча Луческу. На той момент цей фахівець був маловідомим у європейському футболі, оскільки до запрошення у «Пізу» працював виключно на батьківщині, увагу до якої у топ-лігах, звичайно, виявляли одиниці. Однак Анконетані повірив у талант Луческу й дав можливість уперше спробувати сили за кордоном, причому з ходу - у найсильнішій лізі планети.

Незважаючи на загалом вельми цікавий склад, в якому були, як показав час, футболісти топ-рівня, Луческу не зумів втримати «Пізу» у Серії А. Він був звільнений за місяць до завершення чемпіонату, а незабаром отримав призначення до іншого італійського клубу - «Брешіа». Причому з «ластівками» справи у Мірчі одразу ж пішли набагато краще. Румун у першому ж сезоні та із першого місця вивів команду до Серії А, але не зумів там затриматися. Однак згодом із Луческу «Брешіа» ще раз поверталася до еліти, а сам коуч незабаром зумів у професійному плані зпрогресувати до призначення в «Інтер», що правда, своїх найбільших успіхів у тренерській кар'єрі він досяг уже в Україні із донецьким «Шахтарем».

Сімеоне залишив «Пізу» влітку 1992 року. Його за більш ніж 1 мільйон доларів продали до «Севільї», і ця угода принесла «вежам» утричі більше грошей, аніж вони заплатили за аргентинця «Велес Сарсфілд». Проте загалом на той момент «Піза» вже перебувала у критичному стані з точки зору фінансів. Анконетані, усвідомлюючи усю складність ситуації, зробив авантюрну спробу зберегти клуб, об'єднавши його з «Ліворно» під новою назвою - «Пісорно». Під новий проект планувалося зведення абсолютно нового стадіону, а клуб, як вважав «Президентіссімо», міг би стати одним із найсильніших в Італії, склавши гідну конкуренцію традиційним грандам «Ювентусу», «Мілану» та «Інтеру».

Втім, ідея Анконетані щодо об'єднання із «Ліворно» не прийшлася до вподоби фанатам «Пізи». Вони влаштували кілька масштабних акцій протесту, і президент «башт» змушений був відмовитися від своїх амбітних планів. І, що було досить прогнозовано, врятувати клуб від банкрутства бос вже був не в змозі.

«Президентіссімо» пішов із «Пізи» в 1994 році. Майже одразу його як консультанта винайняв тодішній власник «Мілана» Сільвіо Берлусконі, а ще досвідчений функціонер допомагав в адмініструванні клубом екс-президенту «Дженоа» Альдо Спінеллі.

У листопаді 1999-го Анконетані помер, а за два роки після цього домашній стадіон «Пізи» був названий його ім'ям. Самі ж «вежі», змінивши після Мірчі Луческу 45 головних тренерів, зуміли повернутись до італійської Серії А лише через 34 роки після свого вильоту звідти. Для цього їм потрібно було довіритися Філіппо Індзагі - чудовому екс-форварду «Ювентуса», який на тренерській ниві непогано показав себе як фахівець із виведення команд з нижчих дивізіонів у вищі («Венеція», «Беневенто», тепер «Піза»). Втім, на топ-рівні тренерства Індзагі-старший помітно поступається екс-хавбеку «веж» Дієго Сімеоне, котрий наразі є одним з абсолютно культових тренерів у світовому футболі та має свій особливий стиль гри, за яким «Атлетіко» можна легко упізнати, навіть якщо випустити гравців на поле в масках та без розпізнавальних знаків на футболках.